Коментарі до Книги пророка Йоіла. Нашестя сарани

        Пророк Йоіл, у єврейській транскрипції Йоейл (означає "Яхве є Бог"), син Петуїла, ось усе, що про нього відомо достовірно. За не підтвердженим переказом, він жив в Юдеї (південному царстві) у період правління царя Азарії, сина Амасії. Йоіль не був священиком, імовірно, мешкав в Єрусалимі [Л.3, 26].
     Час написання книги. Визначити неможливо, адже свідчень, які містяться в самому творі, явно недостатньо; називаються дати від II до IX століття до Р.Х. Найімовірніша гіпотеза, пророцтва написані за правління малолітнього іудейського царя Іоаса (840 - 801 р.р.) та його опікуна первосвященика Йодая [Л.1]. Мабуть, не пізніше за перемогу Амасії над Едомом у 793 році [Л.2], хоча є й інші думки [Л.3-6, 28].
       Композиція. 1. Вступ (1:1-5), що повідомляє про прийдешнє лихо.
             2. Виклад головної теми – День Господній:
                  а) знаряддя спустошення (1:6, 7; 2:2-11);
                  б) результати покарання (1:8-20, 2:3, 10);
                  в) каяття, прощення, благословіння (2:12-27, 3:1, 2).
            3. Відступ (3:3-5) для вказівки ознак початку перипетій, умов спасіння.
            4. Продовження розповіді:
                  а) суд над довколишніми народами, якы гнобили Ізраїль (4:1-15);
                  б) поява Яхве, перетворення Єрусалима на святиню (4:16, 17).
             5. Висновок, майбутня теократія (4:17-21).
      Головна тема. Йом Адонай, есхатологічний момент, коли Він втрутиться в історію людства для руйнування безбожної божевільної цивілізації, особистого пришестя, встановлення Свого царства.
         Мета написання книги. Закликати юдеїв до покаяння, повернути їх до Яхве Елохім.
      Зміст. В експозиції, Йоейл попереджає про небувале розорення подібне до навали армій гусениць, сарани, черв'яків, жуків (1:4). Тотальне спустошення спричинять таємничі істоти з лев'ячими зубами (вірш 6). Загине врожай, засохнуть виноградні лози та плодові дерева (вірші 10-12), вогонь знищить траву на пасовищах й дерева в полі, висохнуть потоки вод (вірші 19, 20); трагічний період пророк називає ГОСПОДНІЙ День (вірш 15).
     Розповіді про військо, небачене від початку роду, присвячена частина 2-го розділу (2:1-10). Неможливо витримати напад численної сильної армії Небесного воїна на чолі з могутнім виконавцем слова Його (вірш 11). Ось чому Всевишній закликає юдеїв повернутися до Нього "у пості, плачі та в риданні" (вірші 12-14), скликавши урочисте зібрання (вірші 15-17). Він благословить чада Сіону (вірші 18-27), у т.ч. вилиттям Духа на всіх людей (3:1, 2). 
     Великий та страшний День Яхве супроводжується знаменнями, однаковими як на небі, так і на землі (3:3); йому передують сонячне та місячне затемнення (вірш 4). Врятується лише той, хто прикличе ім'я Його (вірш 5).
      Третій розділ присвячений суду над народами, які нападають на Ізраїль (4:2-14) після повернення євреїв на батьківщину (вірш 1); суд відбудеться в долині Йосафата (вірші 2, 12). Вибухне війна (вірш 9) після закінчення стихійних лих Дня Господнього (4:14). В ту пору потьмяніє світло від Сонця й Місяця, перестануть блищати зірки (вірш 15). Перемогу здобудуть сини Його, тому що їх Твердиня служить захистом для ізраїльтян (4:16).
    Закінчується книга пророкуванням чудесної епохи: в Єрусалимі мешкає Бог (4:17), земля наповнена великою кількістю продовольства, рясніє водою (вірш 18). Покарання спіткає країни, що воювали проти Юди, який відтепер живе вічно (вірші 19-21).
      Головна проблема тлумачення, глави 1-3 пророчі чи ні. Більшість екзегетів припускає, у віршах 1:2 - 2:27 викладені відомості про нальоти сарани, посуху, війну, вони вже відбулися, а у віршах 3:1 - 4:21,– майбутні події. У такому разі твір розпадається на ДВІ різні за формою й змістом частини, історичну і пророчу апокаліптичну.
      Автор цього коментаря не згоден з таким підходом, сприймаючи ВЕСЬ текст у якості єдиногой за змістом манускрипту, словом Адоная до Йоіля (1:1). "Аж до кінця ХIХ ст. всю книгу в цілому розуміли як пророкування майбутнього і при цьому у якості єдиного твору" [Л.28, стор. 694].   

      Рукопис починається із запитань, які ставить Всезнаючий, на них не потрібно відповідати. Оскільки нічого подібного не траплялося ні за життя сучасників пророка, ні в попередніх поколіннях. Тому алогічним є судження, через наві, Бог, нібито, дає одкровення юдеям про зміст лиха, що ВЖЕ їх спіткало (1:1-20). За роз'ясненням звернемось до тексту.

    «Слово ГОСПОДНЄ, яке було до Йоіла, Петуїлового (Вафуила) сина. Послухайте це, старійшини,– зверніть увагу, всі мешканці краю ("хто живе в цій країні"). Хіба бувало щось подібне (раніше) за ваших днів, або за днів ваших (предків) батьків? (Ні, не траплялося!). Перекажіть це вашим дітям, а ваші діти нехай розкажуть своїм дітям, а їхні діти – наступним поколінням» (1:1-3; у дужках текст із перекладу [Л.7], в лапках – з [Л.25]).

     Назирцем за представленням (1:1), автор привертає увагу інтригуючим запитанням (вірш 2), важливість відповіді на нього підкреслюється вказівкою передавати його з покаління в покоління (вірш 3). Ідеться про майбутнє жахливе лихо,– розорення полів та знищення рослин, у т.ч. листя на виноградних лозах, подібно до наступу ненажерливих гусіні, комах, черв'яків (точніше, їхніх личинок).

     «Станеться таке: що залишиться від гусені, пожере сарана (Те, що не з'їли гусениці, з'їла сарана), а що залишиться від сарани, пожере лічинка сарани (черв'яки, хробаки),– нарешті те, що залишиться після лічинок сарани (черв'яків), пожере черва (гусениця, жуки). Тож  отямтеся,  п'яниці,  й  (голосно)  заплачте!  Усі,  що  п'єте  вино,  голосіть  (ридайте)  за  вином
молодим (немає більше вашого солодкого вина), бо його забрано від вас!» (1:4, 5; у дужках текст із [Л.7, 25 і Синод. пер.]). 

      Існують різні погляди, котрі йдуть ще від "отців церкви", у вірші 4 Йоейл алегоричною мовою розповідає про армії ассірійців або вавилонян, мідо-персів або римлян; вони спустошать Ізраїль та Юду. Навпаки, сучасні коментатори, приміром [Л.1-6, 9, 10, 12, 16, 26-28], вважають,– про одного з буквальних сільськогосподарських шкідників.
     Зокрема, добре знайомих жителям стародавнього Близького Сходу перелітних стадних коників (мал.1) у 4-х стадіях їхнього розвитку [Л.4, 6, 8, 9; Л.10, стор. 74; Л.12, стор. 1023]. Однак ясно написано, кобилки будуть їсти "що залишиться від гусені" ("газам", пер. [Л.11]); черв'яки ("елек") – "що залишиться від сарани", а жуки ("хасіл") доїдять все інше. Зелену рослинність знищать гусениці, літаючі комахи, їхні личинки, не тільки одна крилата смерть.
      Припускається, син Петуїла нагадує старцям про регулярні спустошливі напади шкідників сільського господарства в минулому (Втор.28:38, 2Хронік.6:28, 7:13). Одна особина сарани може сягати завдовжки до 9-и сантиметрів, вона знищує за день кількість рослинності, яка приблизно дорівнює власній вазі (мал. 1).

      Зі згаданих вище причин, "богослови досі обговорюють питання, чи є наліт комах у Книзі Йоіля образним зображенням навали людських армій, чи військова символіка використовується просто для демонстрації спустошення, що його спричиняє сарана" [Л.12, стор. 264].    

       Яка «Величезна і сильна країна йде битися проти Мого народу»? (1:6, пер. [Л.7]). Що за дивовижні істоти з левовими зубами ("Зуби – образ могутності" [Л.12]) маються на увазі? Найпоширеніша версія,– комахи з алегоричними зубами лева та метафоричними іклами левиці [Л.1-6, 8-10, 13, 15-17].
      "Тут сарана порівнюється з народом" [Л.26, стор.527], "нашестя сарани, що перетворюється на метафоричне військо" [Л.12, стор. 508]. Однак скупчення комах може тільки з'їсти кору з гілок смоківниці, написано ж, «здер кору її і кинув» (1:7, пер. [Л.25], буквально, "здер кору і відкинув геть").
       Понад те, кобилкам неможливо обламати дерево, лише тонкі гілки або галузки; від цих комах не засихають виноградна лоза або смоківниця (вірш 12, "сарана не шанує ці рослини" [Л.8, стор. 881]). Повітряний десант НЕ призводить до тління насіння під землею (вірш 17), НЕ горять дерева на полі (вірш 19), НЕ можуть висохнути водні джерела (вірш 20).
     Через явні неузгодженості, тлумачі першого розділу змушені посилатися на (1) атаку комах або ворожих військ, традиційне тлумачення; (2) тривалу посуху; (3) вогонь, метафоричний або буквальний. Всупереч ясній вказівці на єдину причину – вторгнення унікального племені, викликаючого здивування (вірш 6), воно спричинило і посуху (1:10-12, 17), і вогонь, які спалили траву, степові пасовища, дерева (1:19).
      Напевно, у віршах 4-7 використано стародавній жанр загадок [Л.3, стор. 480], коротких описів чогось хитромудрого, що потребує роз'яснень. Загадки будувалися, як правило, за принципом заміщення одного предмета, істоти або явища іншим, подібним.
     Образ масової навали дрібних членистоногих тварин пророк використав для порівняння з незліченною кількістю чогось схожого, наприклад, скупчення воїнів (Суд.6:5, 7:12). "У стародавній близькосхідній літературі війська нерідко порівнювали зі зграями сарани" [Л.8, стор. 880; Л.27, стор. 1021]. Від навали небаченої раніше армії (2:2, 3) наві закликає Ерец Йісраель ридати, пояснюючи чому.     

    «Плачте, як голосить дівчина, одягнена у вретище (в лахміття), над нареченим своєї юності. Адже ГОСПОДНІЙ Храм позбавлено  жертв ("хлібного приношення") і жертв возливання. Плачуть ("у скорботі глибокій") священики – ГОСПОДНІ служителі,– оскільки спустошені ("у попелі", пер. [Л.25]) поля, сумує земля,– бо знищена пшениця (спорожніли поля - немає хліба), висох виноградний сік, зів'яло (загинули) оливкове дерево» (1:8-10, у дужках текст із [Л. 23], в лапках – Синод пер.).

      Виправдається прислів'я, "прийде горе, наплачешся вволю". Йоіл пише про події грізного Дня Господнього (1:15) так, ніби вони відбуваються за його життя, проходять перед очима. Цей літературний стиль не повинен дивувати, бо "говорити про майбутнє в граматичній категорії теперішнього або навіть минулого часу – характерний прийом пророчої промови, який свідчив про впевненість того, хто говорив, у здійсненні того, про що він пророкував" [Л.5, стор. 84].
      За надзвичайно тяжких обставин в Йом Адонай (1:8-15), коли «У попелі поля, у золі земля» (вірш 10, пер. [Л. 25], вочевидь, НЕ від нашестя сарани), син Петуїла пропонує ридати, як інші провидці (Іс.3:6, Єз.30:2, 3, Соф.1:11). Ще один заклик міститься у наступному вірші.

     «Почервонійте від сорому, хлібороби, ридайте, виноградарі, про пшеницю і ячмінь, бо загинули жнива (врожай) в полі ("загинуло все на полях!"), засохла виноградна лоза і смоківниця зів'яла (фігові дерева помирають); гранатове дерево, пальма і яблуня, усі дерева в полі  засохли  ("пропали дерева – усі стоять як мертві"); т ому  й  веселощі  у  синів  людських
зникли» (1:11, 12, Синод. пер.; у дужках текст із [Л.7 ], в лапках – з [Л.25]).

      Чому червоніють або, в інших перекладах, бліднуть від сорому хлібороби? Чи не тому, що кров приллє/віділлє від облич через розширення/звуження периферійних кровоносних судин (т.зв. "блашинг-синдром"). Внаслідок раптового тремтіння організму (2:6), психоемоційного стресу, нейроциркуляторної дистонії [Л.20].
      Є про що плакати виноградарям, також знищені посіви ячменю, перед його жнивами, та пшениці (1:11), разом із ними винищені пальми, смоківниці, інші дерева, "всі стоять як мертві" (вірш 12, пер. [Л. 25]).
      Дорід зернових культур, винограду, плодових дерев загине через дуже високу температуру повітря, як не дивно, за потьмянілого світла від сонця (2:10). Як бачить Йоханан, надзвичайну духоту в напівтемряві важко витримати навіть людині (Об'явлення, 16:10),  бо "палила людей велика (сильна) спека" (вірш 9). Майбутнє зникнення веселощів (Йоіл.2:12), змушує пророка дати кілька порад.     

     «Священики, підпережиться веретищем (одягніть траурні шати) і плачте,– ридайте, всі служителі ("хто службу несе біля" [Л.25])  жертовника!  Постійно ходіть і навіть ночуйте у веретищах  (ви спатимете  в жалобному одязі),–  усі  ви,  служителі
 мого Бога. Адже в Храмі вашого Бога не стало ні хлібних жертв, ні жертв возливання (винного приношення).
     Оголосіть (людям) святий піст, скличте зібрання, зберіть старійшин та всіх мешканців землі до Храму ГОСПОДА, вашого Бога, і волайте (моліться) до ГОСПОДА!» (1:13, 14; у дужках, текст із [Л.7]).

      Ель Шаддай є джерелом благословень для народу Свого, але і "нищівним вогнем" (Второзаконня, 4:24) для тих, хто відступив від Нього. Наві пропонує священикам вдягнути веретища, одяг із грубої вовни [Л.8, стор. 882], його "надягали на знак жалоби, покаяння або покірності" [Л.2, стор. 173]. Він закликає призначити піст, оголосити священне зібрання, молити Всевишнього. Але чому потрібно терміново волати до Нього про допомогу?    

4. Йом  Адонай (1:15-20)        

5. Попередження  пророка (2:1, 2)      

6. Звідки  з'явиться  повітряна  армада? (2:3-5)     

       Підсумовуючи вище викладені міркування, треба визнати, у вірші 2:2 та Зах.14:7, НЕ йдеться ні про навалу комах, на хибну думку авторів [Л.2, 3, 6, 8, 9, 12, 15-17, 26], ні про військо ассірійців (версія [Л.1, 5, 10]) або ворожих народів [Л.28, 29].
     Тайновидець замінює небачені небесні тіла, "їх звір не їсть і птаха не клює"», знайомою земною сараною. При цьому, як у загадці, повідомляє властивості та дії заміщених об'єктів (2:2-10).
    Йдеться про космічну армію Йахве Цеваот, таємничі десантно-штурмові легіони, що падають на землю (мал. 3). Адже в міфологічній моделі світу комахи належали до всіх 3-х космічних зон: неба, землі, пекла.
    Небувале з давніх часів воїнство (Йоіл.2:2), через майже 1000 років, Іоанн описує, як «град та вогонь, перемішані з кров'ю» (Об'явлення, 8:7). Також,  "наче   велика   охоплена   вогнем   гора"  (8:8),  до неї додадуться
«велика зоря (зірка), що палала, мов смолоскип» (8:10) та зірка, яка відкриває колодязь у безодню (9:1).
     Йешайя, за долею Вавилона (Іс.13:1, 17-22), провидить День Господній (13:6), Його загадкове військо (вірші 3-5). Знаряддя гніву «йдуть з далеких країн, від краю (з-за обрію) небес» (13:5), створюють великий шум на горах (вірш 4).
      Таємнича руйнівна сила від Всемогутнього (13:6) викличе неботрясіння, потім земля зрушиться (!) зі свого місця (вірш 13). Потьмяніє світло від сонця, місяця, зірок (13:10), стане пустелею поверхня суходолу (вірш 9) від нелюдей, вони «накинуться на неї, як накидається (рій) сарана» (33:4).
      Біду, її спричинить небачене повітряне кінне військо, що наводить жах, Йоейл описує, зрозуміло, в ДО наукових термінах, образах, аналогіях.

    «Перед ним ніщивний вогонь, а за ним – палахкотливе полум'я (Вони залишають позаду себе землю, спалену вогнем). Перед ним  ("його приходом")  земля,  як  Едемський  сад,  а  позаду  ("після")  нього –  спустошена  ("випалена", пер. [Л.24])
пустеля! І вже нікому (і нічому) не буде порятунку.

     На вигляд вони подібні до коней, і женуться ("летять"), як кіннота з вершниками. Скачуть по верхів'ях  (гір) з гуркотом
колісниць (що мчать по вершинах гір),– із тріском палаючого вогню, що пожирає солому,– і як потужне військо ("так величезне військо лавами йде в битву"), що шикується до бою» (2:3-5; у дужках текст із [Л.7 ], в лапках – з [Л.23]).

       Тут. "Вигляд і шум сарани, яка наступає, Йоіл порівнює з "сильним народом, вишикуваним до битви ... Змахи крил і хрускіт щелеп роблять тріск як від вогняного полум'я, і, подібно до вогню, сарана пожирає все на своєму шляху" [Л.12, стор. 1023]. Її голівка схожа на кінську (мал. 1).
    Стоп. Якщо насправді "летять" (пер. [Л.23]) якісь космічні тіла, зовсім не кобилки, чому "потужне військо" (2:5) порівнюється з кіньми та вершниками? Чому вони скачуть по верхів'ях гір та ще й з гуркотом колісниць, хіба таке можливо?       

7. Космічні  об'єкти  в  міфології  (2:3-6)      

       Коні та колісниці в давнину слугували неодмінним атрибутом сонця, місяця, планет, зірок; їм поклонялися майже всі народи (т.зв. "астролатрія"). Обожествлені світила пересувалися небом та переміщалися з одного світу, наприклад, верхнього, до іншого (нижнього) на конях або колісницях, які уособлювали небесні явища [Л.8, стор. 459; Л.18, стор. 116, 666].
     Верхів'я гір вважалися місцем, де земля стикалася з куполом [Л.12], він "спочиває на найвищих горах" [Л.2, стор. 625]; "у свідомості стародавньої людини не було великої різниці між гірськими вершинами і небесами" [Л.8, стор. 824]. Ось чому кіннота, котра викликає превеликий подив, летить з небосхилу, поширюючись по горах (Йоіл.2:2-5).
     Щось подібне бачив Іоанн (Об'явл.8:2-7). Зокрема, падаючу величезну зірку, "що палала, мов смолоскип" (вірш 10), по-науковому, "болід". На висоті нижче 55 кілометрів він створює потужні фізичні явища в гомосфері:
       1) звукові дії – громовий гуркіт, стукіт, тріск; їх можна порівняти "з гуркотом колісниць,– із тріском палаючого вогню" (Йоіл.2:5, б);
        2) світлові ефекти – вогняна куля, іскри, що розлітаються, і язики вогню, подібно до "вогню, що пожирає солому" (вірш 5, в);
       3) вибух, руйнування боліда аеродинамічними силами в атмосфері, масове випадання з області затримки дрібних метеоритів, наче "потужне військо" (2:5, г).
       Що ж станеться, коли палії війни з північної імперії зла з гуркотом поскачуть по верхів'ях гір? Згідно з Писанням, «прийде день, що палає, як піч» (Малахії, 4:1, Синод. пер.; Соф.3:8, Іс.29:6, 30:30, 66:15, Лк.17:29, 30, 2Пет.3:10). Йоілю відкривається приголомшлива шокуюча панорама штурму.   

      «Перед ним пожирає вогонь, а за ним палить полум'я (перед ними – полум'я, що пожирає, а позаду – вогонь, що обпікає); перед ним земля, як сад Едемський, а позаду нього (після них) буде спустошений степ (випалена пустеля), і нікому не буде порятунку від нього» (2:3, Синод. пер.; у дужках текст з [Л.24]).

     Термічний вибух від величезного космічного тіла, що зіткнеться з нашою планетою, миттєво зформує вогняну кулю, її температура в центрі близько 1 000 000 ^оС. Утвориться ударна хвиля з розпечених газів, мінерального пилу, піску; спочатку вона рухається з надзвуковою швидкістю. Нахум називає її бурею, вихором, хмарою куряви від ходи Яхве по землі (Наум.1:3-5).
      Поширюючись на всі боки на тисячі кілометрів протягом години, така "буря" спалить усе навколо епіцентру. Спалахне те, що легко згорає: трава, листя, чагарники, горять дерева (Об'явл.8:7, Йоіл.1:9, 20), точнісінько як у баченні пророка. «Перед ним ніщивний вогонь, а за ним – палахкотливе полум'я» (2:3). Немає жодних підстав приймати майбутьню ситуацію "з вогню та в полум'я" всього лише за поетичну метафору.
      Наві бачить, від навали загадкової сарани квітуча райська земля стала випаленою пустелею; загинули тварини, птахи, люди, "нікому не буде порятунку" (2:3; Соф.1:2, 3). Навіть дерева зламає ударна хвиля, відсіче їхні гілки, «високі дерева зваляться на землю» (Ісаї, 10:33, пер. [Л.24]), бо "рубає залізо лісову гущавину" (вірш 34, пер. [Л.23]). 
      Дрібне каміння й пісок, що летять з величезною швидкістю, обдеруть кору, подібно до піскоструминного апарату, до деревини і відкинуть шматки кори геть, «так що білими стали гілки» (Йоіла, 1:7, б; пер. [Л.25]). Частина гілок багаторічних рослин перерубані й повалені (7, в). Реакція населення на стихійні лиха виглядає дивною, якщо сприймати зміст наступного вірша буквально.

       «Побачивши воїнів цієї армії затріпотять («тремтять», пер. [Л.11]) народи,  і у всіх збліднуть  (точніше,  "похмурішають",
пер. [Л.11]) обличчя»  (2:6, пер. [Л.24]; "Стиснулися в страху перед ним народи, блідими від жаху стали їхні обличчя" [Л.23]).

      НІ. Зіткнувшись із дивовижною кіннотою Ель Шаддай, не від жаху затріпотять потерпілі, а від фізичного явища резонансу. Різкого зростання амплітуди коливань органів під впливом зовнішніх чинників,– низькочастотних коливань землі, води, повітря. Вони збігаються з частотою (1 Гц ... 20 герц) власних коливань рук, ніг, серця, легенів, шлунка, інше.
      Від резонансу затріпотять стегна, нутрощі, губи, серце, кістки (Іс.21:3, Авв.3:16, Єр.23:9, Плач.1:20). Внаслідок розширення судин, кров приллє до облич, вони "будуть червоні, як вогонь" (Ісаї, 13:8, пер. [Л.7]), або навпаки, із-за недостатнього кровотоку, "обличчя збліднуть" (Йоіл.2:6, Синод. пер.). 

8. Вояки,  небачені  від  віків (2:7-10)   

       Розповідь про численні дисципліновані ворожі легіони, які справляють незабутнє враження, продовжується у віршах 2:7-9. Полчище таємничих штурмовиків відсутнє з історико-культурної епохи аж до настання Дня Господнього.

      «Вони (вояки) мчать, як лицарі (воїни), вдираються на стіни (стіни штурмують!),– кожен з них тримається своєї дороги, і не звертає з обраної стежки (знаючи місце своє у строю, уперед просуваються твердо). Вони не штовхають один одного, а тримаються (не ламаючи ладу) свого напрямку,– прориваються крізь списи і стріли, але їм нічого не шкодить.

     Кидаються на місто і вдираються на стіни (біжать по стіні),– піднімаються (проникають) на будинки і пролазять через  вікна, наче злодії» (2:7-9, у дужках текст з [Л. 23]).

      На таких злодіях і вінці горять. У загадковому баченні властивостей та дій заміщених оживлених Йоейлом об'єктів дивує одна обставина, про яку йдеться у двох віршах поспіль. Кожен вояка тримається свого курсу, «не звертає з обраної стежки» (2:7, "не відхиляючись від обраного напряму", пер. [Л.24]), буквально, "не переплутаються їхні шляхи"), вони дотримуються субординації, "не штовхають один одного" (вірш 8).
      Така дисциплінована поведінка ЗОВСІМ не схожа на скупчення сарани, котра рухається хаотично, наповзає одна на одну. Навпаки, метеорні тіла летять кожний за своїм маршрутом, не штовхають один одного, тому що їхні шляхи паралельні і НЕ перетинаються. Водночас, випадання зубів-метеоритів із рота-радіанта позбавлене будь-якої системи, вони можуть упасти на кріпосний вал, проникнути в будинок через стіну чи вікна.
      Але неживі тіла хіба можуть влізти у вікна немов злодій? Вочевидь у вірші 2:9 наві використовує одну з поширених метафор загрози життю. "Мотив пов'язаної з вікном небезпеки відомий уже в західносемітській міфології" [Л.31, стор. 250]. Проникнення у вікна, скоріше, вказує на смерть (Єр.9:21), а не буквальних злодіїв.
      "Їхнє переміщення «зовні-всередину» позначено іменниками: "місто", "стіна", "будинки", "вікна" [Л.27, стор. 1023]. Ні мечі, ні списи, ні стріли не можуть зашкодити їм (2:7-9), сторуким небесним ратоборцям з зубами лева та іклами левиці (1:6); вони «прориваються крізь оборону, не порушуючи ладу» (вірш 8, пер. [Л.24]).
      Напрочуд влучно, з огляду на недостатній рівень знань тієї епохи, пророк перераховує 3-и основні фізичні наслідки від вторгнення унікального ворога: 1) коливання неба; 2) потужний землетрус; 3) настання напівтемряви (2:10). Зрозуміло, йдеться не про людську армію, скупчення комах або зграю вечірніх вовків. Ні, мається на увазі падіння кам'яно-залізних тіл, війська численного та сильного.

      «Перед ними здригається (тремтить) земля й тремтять (стрясаються) небеса,– тьмяніє (меркнуть) сонце і місяць, (згасає світло зірок) втрачають свій блиск зорі» (2:10, у дужках, текст з [Л.25]); “тремтить земля і коливається небо, меркне сонце і місяць і не сяють зірки”, пер. [Л.24]).

      Один із коментарів на вірш 10 виглядає так. "Настане повне руйнування світу, але не матеріального, а морального, духовного і політичного" [Л.10, стор. 78]. Судження помилкове, тому що йдеться про руйнування саме матеріального світу. Буквальні небо- і землетруси в останні дні пророкують інші біблійні пророки (Іс.13:13, 24:18-20, 29:6; Єр.4:24; Єз.38:19, 20; Міх.1:3, 4; Наум.1:5; Ам.8:8; Авв.3:6; Лк.21:11; Об'явл.16:18).
      Можливо, в Йоіл.2:10 маються на увазі звичайні місцеві сейсмічні коливання? не глобальний імпактний струс, викликаний падінням масивного космічного об'єкта. Ні, згідно з видіння, "коливається небо" (вірш 10, пер. [Л.24]; "тремтять небеса", пер. [Л.23]). Відбудеться не тільки потрясіння землі, а здригання, коливання, тремтіння небозводу, чого НЕ відбувається при звичайних сейсмічних поштовхах.     

9. Могутній  виконавець (2:11)          

        Теж саме небувале лихо, потрясіння світобудови (2:10), пророкує інший старозавітний пророк, Хаггай. «Ось що говорить ГОСПОДЬ Саваот: Я ще раз ("ще одне лихо буде", пер. [Л.11]),– а це станеться незабаром,– потрясу (струсну) небеса й землю, море й суходіл» (Аггея, 2:6; Мт.24:29).
      У результаті неботрясіння та масштабного потрясіння океанів, морів, континентів, "земля зрушиться з місця свого" (Ісаї, 13:13, Синод. пер.). По-науковому, зсунеться з орбіти від жахливого за силою удару і термічного вибуху. Нахилиться небозвід (Пс.18:10, 2Сам.22:10) із-за дисбалансу й зміщення центру мас планети. Відповідно, зміняться положення (умовної) осі обертання, географічних й магнітних полюсів [Л.30], вигляд зоряного неба (Іс.65:17), інше.

      Колосальні обсяги мінерального пилу, попелу, сажі, розмеленої пемзи, парів  потраплять в атмосферу (мал. 4). Сірим саваном огорнуть світ, суцільною  хмарою, що екранує світло від усіх зовнішніх світил.
      Із зазначеної причини, «сонце і місяць потьмяніють, і зірки втратять  своє світло» (Йоіл.2:10, Синод. пер.). Блукаючи в постійній цілодобовій  напівтемряві, неможливо визначити, коли закінчується день і починається ніч  (Зах.14:7, Об'яв.8:12).
      Стає зрозумілим, чому провидець називає Йом Адонай як «день темряви і  мороку, день хмари ("похмурий", пер. [Л.11]) і туману!» (Йоіл.2:2). Дуже  схожими словами його характеризує Цефанйа (Соф.1:15), вухом сприймаючи  голос великого дня (1:14), як чує його Йоіл.     

      «І Господь дасть (подібно до грому) голос Свій  перед воїнством Своїм, бо вельми численне (незліченне) військо Його і могутній виконавець слова Його, бо великий день Господній і дуже страшний, і хто ("його переживе") витримає його?» (2:11, Синод. пер.; у дужках текст із [Л.24], в лапках – з [Л.23]).

      «Небесне воїнство найчастіше спостерігається у вигляді зірок" [Л.12, стор. 668]. "Воїнство небесне" – це панети і зірки ..." [Л.8, стор. 748]. Їх очолює погромник, могутній виконавець Божих наказів, величезний астероїд Гог [Л.30], він керує незліченними загонами сателітів [Л.19]. Своїм "хвостом", ріг, що розрісся, змахне з висоти частину коней-вершників на вершини гір (2:4-9), скине їх на землю (Дан.8:10, Об'явл.12:4).
     Великий йом Йахве настільки небезпечний масовими каскадними стихійними лихами, що мало хто зможе витримати його (Йоіл.2:11). "Гірко кричатиме (заволає) тоді навіть найхоробріший!" (Софонії, 1:14; «Гіркий буде плач людей у цей день, і заридають навіть хоробрі воїни», пер. [Л.7]). У пору молотьби та жнив застогнуть знатні, багаті, сильні (Іс.59:9-11, Об'явл.6:15-17). Немає в них Утішителя.

10. Як  уникнути  росплати? (2:12-17)         

       У всі епохи є всього один спосіб ухилитись від заслуженої кари за гріхи. Зі щирим покаянням та розбитим серцем звернутися до Творця, Який створив небо, землю, природу, людину, вдихнув у неї подих життя. До покаяння закликає Він Сам.

      «І все ж,– говорить ГОСПОДЬ,– хоч тепер наверніться ("поверніться") до Мене всім вашим серцем у пості, плачі та в риданні (ви грішили, а тепер плачте, плачте і постіться!). Роздирайте свої серця, а не ваш одяг,– поверніться до ГОСПОДА, вашого Бога, адже Він щедрий (добрий і милостивий) і сповнений любові, довготерпеливий та вельми милостивий (Він може змінити Своє рішення і може відвести покарання, "і лихо радий скасувати"), і співчуває людському горю» (2:12, 13; у дужках текст із [Л. 7], в лапках – з [Л. 23]).

     Законодавець встановив правило, "відплата за гріх – смерть" (Римлян, 6:23, пер. [Л.24]) і не скасує його. Але Бог людинолюбний, милосердний, довготерпеливий, багатомилостивий, істинний; "лихо радий скасувати" (вірш 13, пер. [Л.23]). Бо сказано Ним: «не хочу смерті грішника, але щоб грішник відвернувся від шляху свого і живий був» (Єзекіїля, 33:11, Синод. пер.).
      Разом з тим, всім, втратившим страх перед Вседержителем, треба повертатися до Нього не вустами, а "всім вашим серцем у пості, плачі та в риданні", нагадує пророк (Йоіла, 2:12). На знак скорботи роздираючи серця, не одяг як раніше, або тільки відкриваючи гаманець подібно до сьогоднішньої релігійної практики.

    «Хто знає, може Він обернеться і знову зглянеться, залишивши з нами Свої благословення,– (тоді ви зможете принести Господу) жертви (хлібне приношення) та жертви  возливання ГОСПОДУ, нашому Богові?!» (2:14,  у дужках текст з [Л.7]).

      Діти Його знають, обов'язково зглянеться Багатомилостивий, залишить їм благословення, "Бог не постійно гнівається, позаяк Він – Той , Хто любить виявляти милосердя" (Міхея, 7:18, б). Він не відкидає скрушений впокорений дух, серце, сповнене печалі від гріхів (Пс.51:19), тому наві закликає.

      «Тож затрубіть трубою на Сіоні,–  призначте піст,  скличте  зібрання;  зберіть  людей,  освятіть  громаду,  покличте
старших за віком людей, зберіть дітей і навіть грудних немовлят,–  нехай вийде наречений зі своєї кімнати і наречена зі своєї світлиці» ( 2:15, 16). 

    «Нехай священики, які служать перед Господом, плачуть між притвором храму і жертовником. Нехай волають: "Господи, пощади Свій народ! Не дай насміхатися над Своєю спадщиною, не дай чужим народам правити нами. Навіщо їм казати: "Де їхній Бог?"» (2:17, пер. [Л.24]).

       До кого звертається Йоейл? Насамперед, до жителів північного царства, попереду навала армій Сеннахіріма, знищення Ізраїлю як держави, ассірійський полон. Але якщо пророцтво віднести до пізнішого періоду історії, і тоді воно не втрачає актуальності.
     Є про що плакати священикам південного царства (Юдея), служителям у Храмі: навала армії Навуходоносора II, руйнація Єрусалима, вавилонський полон. Понад те, не до одних сучасників відносяться вірші 2:15-17, але також до далеких нащадків. До тих, хто витримає атаку армії небесної сарани з левовими зубами, вціліє в катаклізмах великого дуже страшного Йом Адонай (вірш 11).     

11. Пророча  перспектива (2:18-21)     

       У віршах 15-17 ми стикаємось з пророчою перспективою або "спресованим часом" [Л.5, стор. 178, 429]. Коли близька і віддалена події відбуваються ніби синхронно, об'єднуються в одне пророцтво (тому в оригіналі, вірші 18, 19 написані в минулому часі).
     Такі пророцтва спочатку збуваються частково, повністю виконуються пізніше. Подібно до злитих воєдино, об'єднаних у часі одкровень Йехезкейла, Йешайа, Цефанйа, Йирмейа про вавилонську навалу та есхатологічний День Господній (Єз.30:3-10, 32:2-15, Іс.13:1-16, Соф.1:2-18, 3: 6-20, Єр.25 9-38).
      Храм відновиться до дня пришестя Яхве Елохім, як видно з Йоіл.3:17. Потім відбудеться звернення до Нього вцілілих (Зах.13:8, 9), священиків, старців, молоді шлюбного віку, отроків, покаяння всього малого залишку в пості, плачі, риданні (Йоіл.2:16, 17).

     «Тоді Господь обов'язково запалає ревністю за Свій край, і пожаліє Свій народ. Відповідаючи, ГОСПОДЬ так скаже Своєму народові: Ось Я вам посилаю хліб, вино і олію,– у вас будете всього досхочу, і більше не віддам вас на посміховисько народам» (2:18, 19).     

       Деякі екзегети вважають, це пророцтво, як і вірші 20-27, "здійснилося ще за життя пророка" [Л.27, стор. 1024]. Ні, вірш 19 збувся лише частково [Л.3], повністю йому належить здійснитися в Йом Адонай [Л.5]. На що вказує обітниця, "більше не віддам вас на посміховисько народам" (2:19). Його обіцянка ще НЕ ЗБУЛАСЬ.
      Чи скаже Сам Спаситель, або відповість через священиків, які плачуть між жертовником й притвором Храму (галереєю зі східного боку), Йоіл не уточнює. Але втішає, у відповідь на покаяння, Він "пожаліє Свій народ " (вірш 18). Пошле хліб, вино та оливкову олію, основу раціону харчування в ту епоху, більше не віддасть на наругу, прожене гнобителя.

     «Того, що з Півночі, прожену від вас ("Я змушу північні народи покинути вашу країну") і відішлю його до сухого  та спустошеного краю, так що його передні загони скину у Східне (Мертве) море, а останній його край – у Західне (Середиземне) море,– так що від нього розповсюджуватиметься нестерпний запах гниття,
      і цей сморід підійматиметься вгору, оскільки він чинив ("багато зла") великі злочини ("вони заплатять за це і будуть гнити, як мерці"). Не бійся, земле, радій і веселися, адже ГОСПОДЬ зробив велику справу» (2:20, 21; у дужках, в лапках,– текст із [Л.7]).

       Хто мається на увазі у вірші 20? З перекладу [Л.7] випливає, йдеться про населення північних країн, але в Масоретському тексті написано "А північну (сарану) вижену..." [Л.11]. Сумнівно, що йдеться про перелітних шкідників (мigration), як помилково вважають багато коментаторів [Л.6, 8, 15, 17, 26 та ін.]. Акриди прилітають не "з Півночі", зовсім із протилежного боку, з Півдня, переважно, від Судану.
      Можливо, тайновидець мав на увазі специфічну сарану (2:2-9)? про неї він писав раніше (1:4). Однак контекст вказує на момент початку виконання благословень, тобто, ПІСЛЯ навали воїнства Яхве (2:10, 11). Тому у вірші 20, швидше за все, повідомляється про закінчення війни іудеїв з близькосхідними сусідами (т.зв. "Армагеддон").
      Ель Шаддай у ті дні вразить ворожу армію "сіверян" (пер. [Л.25]) із залишків північних племен. "Бог виганяє полчище іноземців, карає сусідні народи за заподіяні Юдеї страждання" [Л.12, стор. 509]. Він пошле на них жахливу хворобу, частини тіла нападників гниють, коли вони ще стоять на ногах (Зах.14:12). "І піде від нього сморід" (Йоіла, 2:20, пер. [Л.24]).

12. Благословення (2:22-25)     

       Перша глава і початок другої присвячені одкровенню про катастрофічні результати нападу небесного воїнства Йахве Елохім. Спустошене поле, на ньому знищено врожай зернових, засохлі виноградні лози, зів'ялі смоківниці, до білого кольору обдерті стовбури дерев, зламані гілки, згорілі пасовища, виснажені потоки вод (1:9-11, 18-20, 2:3, 10; Соф.1:2, 3).
      Все ж короткий гнів Божий, інакше не врятувалася б жодна людина (Іс.57:16, Мт.24:22). Велика милість Його (Міх.7:18), бо з роками грунт відновить родючість, дерева та чагарники принесуть плоди, розмножиться худоба, знайде їжу.

      «Не бійтеся і ви, польові звіри (тварини), тому що зазеленіють пасовиська в степу, знову плодоносимуть дерева, а смоківниця (інжир) і виноград даватимуть добрі врожаї» (2:22).

      Щедрі благословення Благословляючого поширяться на рослини, тваринний світ, людей, також на атмосферу, яка повернеться в стан термодинамічної рівноваги. Осядуть пил, попіл, сажа, інші грубі дисперсні аерозолі, збільшиться випаровування води з поверхні Світового океану, почнуться довгоочікувані опади.

      «Також і ви, діти Сіону, радійте і веселіться у ГОСПОДІ, Богові вашому, тому що Він посилатиме вам ранній дощ у міру (на благо),– Він даватиме вам дощі,– дощ ранній (восени) і пізній (навесні), як і раніше» (2:23, у дужках уточнення з [Л.7])

       В Юдеї рання атмосферна волога випадала в жовтні, без неї неможливо сіяти озимі культури в сухий кам'янистий грунт, та вони б не зійшли. Пізні весняні опади йшли з кінця березня до початку квітня; без них втрачалась значна частина врожаю зернових культур, швидко засихала трава на пасовищах під подихом пекучого східного вітру.
      На жаль, із-за стихійні лиха, в День Господній не буде ні ранніх, ні пізніх, взагалі, ніяких дощів. Вони почнуться лише через 3,5 роки від початку Великої скорботи [Л.20], "як і раніше" (2:23).

     «Ваши токи ("гумна") наповняться зерном, а чавильні будуть переливатись вином та олією» (2:24; "витечуть через край у давильні вашій сік лози й олія оливи", пер. [Л.25]).

      Але достатку месіанського царства, що настане після закінчення великих скорботних днів, передуватимуть роки війни із земним військом Яхве Цеваот.

     «І відшкодую завдані вам збитки в роки, коли пожирала сарана та личинки сарани, черва та гусінь,– Моє велике військо, яке Я посилав на вас» (2:25).

    Внаслідок гарячих злив, грунт тривалий період буде вологий й теплий, тому у величезних кількостях розмножаться сарана, личинки,  гусениці,  жуки. Наприклад, одна самка акрид за 4 місяці може породити до 18 мільйонів (!) нащадків [Л.8, стор. 880]. Природні вороги, як птахи, ссавці, плазуни загинуть раніше. Ніхто не завадить стадним комахам знищити все, що насадить людина (2:25).   

13. Бог  посеред  Ізраїлю? (2:26-29)        

       Так, нечувані діла зробить Адонай зі Своїми бунтівними дітьми, які досі перебувають в ганьбі у багатьох країн. Однак настане пора, коли вперта телиця підкориться Пастирю, їсть досхочу, славить ім'я Його.
      Увесь світ дізнається, Примиритель громад виживання перебуває в Ерец Йісраель, на святій горі, у Храмі (4:17, Зах.8:3). Відтепер прославиться Юда навіки, не покриється ганьбою (Соф.3:19, 20), як обіцяно. 

      «Ви будете їсти досхочу, а наситившись, прославлятимете ім'я (євр. "Ашем") ГОСПОДА, вашого Бога, Котрий учинив серед вас дивовижні речі. Мій народ вже ніколи (не буде вкритий ганьбою) не буде засоромлений. Ви зрозумієте, що Я завжди (мешкаю) з Ізраїлем,– що Я, ГОСПОДЬ ваш Бог, і немає іншого. Мій народ ніколи (не буде вкритий ганьбою) не буде знеславлений» (2:26, 27, у дужках текст із [Л.23]).

      Завдяки щирому покаянню той, хто увірував, отримує Духа Святого, Духа втіхи та істини (Дії.2:38-41). Те ж саме станеться з юдеями в годину урочистого священного зібрання в Єрусалимі, на Храмовій горі. По завершенні днів посту, плачу, ридань за Ашем Єгошуа ха Машіах бен Давид, Якого пронизали їхні батьки (Зах.12:10-14).

     «Після цьго відбудеться таке, що Я зіллю Мого Духа на всіх людей,– і почнуть пророкувати ваші сини і ваші дочки,– вашим старшим за віком людям снитимуться ("віщі", пер. [Л.23]) сни, а ваші юнаки бачитимуть видіння. І навіть на слуг і на слугінь у ті дні Я зіллю Мого Духа» (3:1, 2).

       Свідченням унікального виливу Руах ха Кодеш на всіх ізраїльтян стануть пророцтва, віщі сни, видіння. До якого періоду належить це передбачення? З контексту видно, до майбутнього Дня Господньго, закінчення Великої скорботи, початку Божих благословень (2:26), бо написано. «А потім настане час, і Свій Дух Я проллю на всіх ...» (2:28, пер. [Л.23]).
      Навпаки, деякі тлумачі впевнені, пророцтво ВЖЕ збулося, посилаючись на слова Петра (Дії.2:16-21; [Л.4]). Хоча сам апостол, він очікував й бажав пришестя дня Божого, так НЕ думав (2Пет.3:10-12). Ні. "Це пророцтво частково здійснилося в Дан. 2:16-21, але повністю не вичерпало себе в день П'ятидесятниці. Його остаточне виконання відбудеться при настанні тисячолітнього правління Христа" [Л.29, стор. 1061, 1062].
     Вірно. Пророцтво Йоейла збулося частково, апостоли-галілеяни сповнилися Духом Святим. У повному обсязі вірш Йоіл.3:1 здійсниться в майбутньому, вилиттям в Ізраїлі Духа "на всіх людей". Оскільки в Біблії майже "будь-яке пророцтво виповнюється в усій повноті тільки в прийдешній день Господній" [Л.10, стор. 72].
      Есхатологічний характер вірша 3:1 підтверджує Йехезкейл. Коли Адонай виллє Дух на Ізраїлів рід, тоді Він перестане приховувати Своє обличчя від мешканців землі (Єз.39:29), перебуваюючи в Йерушалаїмі, на святій горі (Йоіл.4:17).

14. Хто  має  очі,  побачить (3:3 - 5)        

       Завершуючи передбачення непростої долі Юдеї масовим виливом Духа Божого (2:28, 29), провидець повертається до початку Йом Адонай. Останні дні існування роду цього будуть супроводжувати загадкові вельми страхітливі фізичні знаки.

     «Я покажу ознаки ("знамення", пер. [Л.7, 11, 14, 23],  "чудеса" [Л.24]) на небі й на землі,– кров, вогонь, і стовпи ("клуби" [Л.24) диму» (3:3).

      Піде дим, як над руїнами Содому, вразять народи ознаки лиха, подібно иешканцям Гоморри. "Фактично, всі важливі передбачення і прогнози повинні були підтверджуватися знаменнями в обох цих сферах – небесній і земній. Яхве як Творець усього сущого здійснює контроль і над усіма знаменнями" [Л.8, стор. 723]. Його ознаки великі, а чудеса сповнені дива і могутності (Дан.3:33).
      Йоейл повідомляє про масштабні пожежі "в обох цих сферах" [Л.8], на небі й на землі (3:3), про які не раз говорив раніше (1:19, 20; 2:3-5). Ці пожарища супроводжують потужний вогонь та клуби диму. Але чому поряд зі зрозумілими ознаками (вогонь, дим) пророк називає першою найважливішою прикметою кров? як вгорі, так і внизу.
       Безпрецедентне диво пояснюється процесом випаровування в гомосфері метеорних тіл, які містять хімічний елемент Fe (залізо) у вільному стані. На продуктах сублімації метеорів конденсуються гарячі пари води, вони негайно вступають у хімічну реакцію з вільним залізом у порошинках. Утворюються червоно-бурі гідратовані оксиди заліза Fe (ОН), що забарвлять краплі дощу та град у кривавий колір.
       Йоханан, який записав отримане одкровення майже через 10 століть після Йоіля, також повідомляє про те саме дивне природне явище. Він бачить, слідом за падінням кадильниці з висоти (Об'явл.8:5), «зірвалися град та вогонь, перемішані з кров'ю, і впали на землю» (вірш 7). Тому, у його видіннях, води морів, річкок, джерел стали червоними  (16:3-6). Ось чому Йоейл сповіщає про феноменальне знамення не тільки над головою, а й про кров під ногами (Йоіл.2:30).
     Таким чином, ознаками Йом Адонай, що вже наступив, послужать 2 апокаліптичні ефекти. На землі, "кров, вогонь і стовпи диму", тобто, червона вода, вогонь та клуби диму від пожеж, вивержень вулканів, у місцях імпактів. На небі, теж "кров, вогонь і стовпи диму", а саме,– багряна височінь, червоні потоки дощу, вогонь із стовпами диму. Тому що, «наче велика, охоплена вогнем гора була вкинена в море» (Об'явлення, 8:8), також впаде "велика зоря, що палала, мов смолоскип" (вірш 10).
      Коли настане великий страхітливий День Господній? На це, не висловлене сином Петуїла і його слухачами нагальне запитання, Всезнаючий дає несподіване одкровення. Видатне за доступністю розуміння, високою точністю дати початку події, простотою її перевірки у сучасні часи.

    «Потьмяніє сонце (обернеться темрявою), а місяць стане, як кров (перед тим, як прийде), перед настанням Дня ГОСПОДНЬОГО – великого і (жахливий) страшного» (3:4, у дужках текст з [Л.11]).

     Безсумнівно, тут ідеться про сонячне та місячне  (мал. 5) затемнення [Л.8, стор. 882, Л.27, стор. 1025],  їх  можн а спостерігати із території Юдеї.
     Есхатологічні затьмарення світил пророкують інші  наві, Амос (Ам.8:9) та Міхей (Міх.3:6). Ісус Христос  повідомляє про знамення Свого повернення,–   затемнення  сонця й  місяця (Лк.21:25).
      Зрозуміло, зазначені астрономічні явища не можуть  слугувати єдиним свідченням настання Йом Адонай  (всього біблійних ознак сім [Л.21]).
    Картини лиха (глави 1-3) настільки вразили  тайновидця, що він називає цей час "великий і  жахливий" (Йоіла, 3:4, пер. [Л.11]; Соф.1:14-18, 3:8). Адже страх слугував звичайною реакцією на все надприродне (Дан.7:7, 10:5-9, Іс.2:19, 64:3, 1Сам.12:18).

      Страх виникне від погляду на могутнього виконавця Божої волі (Йоіл.2:11), грізних знамень (3:3, 4), Його голосу (4:16). Слухачі, стривожені неприємною звісткою, вочевидь подумали, "хіба можна врятуватись?". Пророк втішає.

     «Однак кожний, хто лише прикликатиме ГОСПОДНЄ ім'я, спасеться (вціліють). Тому що на горі Сіон і в Єрусалимі буде виявлене спасіння (збережеться залишок мешканців), як і сказав Сам ГОСПОДЬ, живими залишаться (виживуть) ті, кого покличе ГОСПОДЬ» (3:5; у дужках текст з [Л.23]).

      Вислизне від мереж смерті той, хто прикличе ім'я Ісуса, кого Він знає. Іудей або християнин, язичник, атеїст чи релігійна людина, спасуться всі, "кого покличе ГОСПОДЬ", хто відгукнеться на Його поклик. Навіть закоренілий матеріаліст, який вижив у період Великої скорботи, може переконатись, порятунок – у землі обітованій, "на горі Сіон і в Єрусалимі" (3:5), бо там перебуває їх Бог (4:17).    

15. Доля  націй (4:1-11)      

       Сучасникам й нащадкам, які живуть в останні роки існування роду цього, Адонай повідомляє вдачу Йеуди, долю його сусідів.

     «Але в ті дні,– саме того часу, коли Я поверну ("з полону") полоннених Юдеї та Єрусалима, Я зберу всі народи та припроваджу ("приведу") їх у долину Йосафата, і судитимуся там з ними з приводу Мого народу (за те, як вони вчинили з Моїм народом),– Моєї спадщини, Ізраїлю, котрий розпорошили між народами. Вони поділили Мою землю» (4:1, 2; у дужках текст із [Л.23 ], в лапках – з [Л.24]).

      Малоймовірно, що у вірші 4:1 йдеться про повернення Юди з вавилонського полону, за версією авторів [Л. 5, 6, 15]. Скажімо, у перекладі [Л.23] немає слова "полон", а написано "Я поверну благоденство". По-друге, досі провидець віщав про далекий День ГОСПОДНІЙ. По-третє, після повернення з вавилонського полону Йуди, суду Яхве в долині Йосафата НЕ БУЛО. Тим не менш, за поразкою Другого юдейського повстання проти римлян, відбулися 2 історичні події (4:2): 1) юдеїв "розпорошили між народами"; 2) "Вони поділили Мою землю", до сих пір вона розділена.
      Очевидно вірш 4:1 містить одкровення про нещодавнє повернення євреїв на історичну батьківщину, відтворення Медінат Йісраель 14 травня 1948 року. З "полону" Єрусалим повернувся до попереднього стану пізніше, у червні 1980 року, коли місто оголосили столицею ізраїльської держави. Чому Йахве у майбутньому осудить сусідів Ізраїлю? За їхні нечестиві справи.

      «Людей мого народу вони ділили за жеребом, вони продавали хлопчика, щоб заплатити блудниці, вони продавали дівчинку, щоб купити і випити вина! Що вам потрібно від Мене, Тир і Сидон, і вам, філістимські князівства?! Хочете Мені помститися? Зі Мною поквитатися вирішили? Відплачу вам, і дуже скоро!» (4:3, 4, пер. [Л.23]).

     Середземноморські великі портові міста фінікійців Тир і Сидон та філістимлян: Газа, Ашдод, Ашкелон, Гефа, Аккарон слугували перевалочними пунктами в торгівлі рабами, у т.ч. з Іудеї [Л.8, стор. 883]. Згадані два народи особливо наживалися на такого роду нещастях, за що Господь карав фінікійців й філістимлян; у відповідь, вони замишляли поквитатися з Ним, через помсту євреям (вірш 4). Адонай відповідає їм.

    «Адже ви забрали Моє срібло і Моє золото, а також коштовні ознами Моєї влади (клейноди) і занесли у ваші храми. Ви продавали нащадків Юди та нащадків Єрусалима грекам, аби їх видіслати подалі від рідної землі» (4:5, 6).

     Один з основоположних біблійних принципів, справедливий в усі епохи, «Бог осміяний (обманутий) бути не може. Бо що лише людина посіє, те й пожне» (Галатів, 6:7). Принцип відплати за скоєні злочини поширюється і на країни, у чому могло переконатися людство впродовж всіх історичних епох, зокрема, й ХХI століття.

     «Але Я їх знову поверну з тих місць, куди ви їх продали, а ваші злочини оберну на вашу голову. Я віддам ваших синів і ваших дочок у руки нащадків Юди, які продадуть їх савіям – народові, що живе дуже далеко від вас, бо так сказав ГОСПОДЬ!  (4:7, 8).

      Навряд чи іудеї стануть буквально продавати переможених ворогів у рабство, зокрема савіям (сучасний Ємен). Все-таки мотив відплати й натяк на військові дії видно явно; у наступних віршах натяки посилюються.

     «Оповістіть це серед народів, оголосіть священну війну, підійміть дух хоробрих воїнів! (скликайте на битву ратників!). Нехай виступлять (у похід) і шикуються усі військові люди! (воїни).    

     Перекуйте свої лемеші на мечі, а ваші серпи – на списи. Навіть немічний хай вигукне: Я сильний! (себе уявить героєм). Поспішайте і збирайтесь усі навколишні народи! (війська висилайте). Сходьтеся звідусіль! Туди (коли вони там зберуться), ГОСПОДИ, веди Твоїх (воїнів) лицарів!» (4:9-11; у дужках текст із [Л.23]).

      З Біблії ми знаємо про одну знакову війну в останні дні. Місце головної битви називається Армагеддон (Об'явл.16:16), що означає "гора" (пагорб) або "гори" (пагорби) Мегіддо [Л.2]. Але в Ізраїлі гора з такою назвою невідома, проте на місці стародавніх руїн міста Мегіддо (у Синод. пер. "Мегіддон") зберігся тель, біля сучасного селища з тією ж назвою.
      Два доручення синам Юди дає Адонай у 4:9-11, проголосити про помсту ворогам і самим приготуватися до війни. У підготовці до боїв головну роль має відігравати психологічне тренування, особливо слабких духом (вірші 9-10). Внаслідок стихійних лих військову техніку буде пошкоджено, заздалегідь слід виготовити холодну зброю (вірш 10, а).
      Напрочуд, рішення напасти на Ерец Йісраель виявиться мимовільним виконанням наказу Цеваот Елохім. "Поспішайте (звідусіль)  і збирайтесь усі навколишні народи!" (вірш 11, а). Туди ж, у долину Йосафата, Господь воїнств поведе Своїх сильних бійців.

16. Армагеддон (4:12, 13)     

      Сучасне селище Мегіддо, стародавній тель, гориста місцевість на південь і північний захід від нього розташовані біля південно-західного краю долини Йізреел, місця численних історичних битв [Л.3, 4, 13].
     Обгрунтовано вважається."На думку багатьох тлумачів, вирішальна перемога буде здобута в Армагеддонській битві" [Л.27, стор. 1027]. Про останню війну героїв Йахве з навколишніми країнами (вірш 11) та суд над ними пророкує Йоіл. 

     «Нехай же вирушать народи і прийдуть на Йосафатову долину. Саме там Я сяду, аби учинити суд над усіма  навколишніми народами» (4:12).

       У ті давні часи рівнина з такою назвою НЕ існувала [Л.5]. Лише в IV столітті від Р.Х. місцевість поблизу Йерушалаїма, між горою Морія та Оливною горою у Кедронській роздолині стали називати "долиною Йеошафата" [Л.2, Л.10, стор. 84]. Проте деякі богослови припускають, суд відбудеться саме у цьому місці [Л.2, 5, 6, 8, 15, 26].
       Але поблизу Єрусалима немає великої за площею рівнини, де могли б розміститися "усі навколишні народи" (вірш 11), щоб Вседержитель міг судити населення "навколишніх країн" (вірш 12, пер. [Л.23]). Очевидно, пророк мав на увазі добірну долину Йізреел, точніше, її західну частину, величезну по площі рівнину біля Меггідо (мал.6). 

       У чому полягає суд Божий над ворожими Ізраїлю сусідами? У фізичному  знищенні нападників, так передбачено старозавітним наві.
       «Що  ж  до  народів,  які  нападали   на  Єрусалим,  то  їх   ГОСПОДЬ
покарає важким лихом (жахливою хворобою): їхні тіла гнитимуть хоч  вони ще стоятимуть на своїх ногах,– так само загниватимуть у своїх  заглибинах очі, як і язик у роті кожної людини ...» (Захарії, 14:12-15, "Ця  жахлива хвороба буде лютувати у ворожому таборі", пер. [Л.7]).
      Саме те,– смерть нападників, вороже налаштованих проти ізраїльтян, Йоейл  передає образною алегоричною мовою, зрозумілою слухачам.

     «Тож пускайте серпи в діло, оскільки доспіло жниво! Приходьте,  топчить, бо виноградні чавильні наповнені! Всі чани  переливаються,  бо ("великі їхні злодіяння", пер. [Л.7]) намножилось у них зло» (4:13).

      Чавильнею називалася яма (Іс.5:2, Мт.21:33), вирубана у твердій породі або викопана в м'якій і обкладена камінням з глиною. У ямі ногами топтали виноград, щоб видавити з нього сік, рідина стікала в чан [Л.12, 22]. Образи топтання плодів винограду й зрізання жнива у вірші 13 означають гнів Бога в День помсти (Іс.63:1-6, Об'явл.19:15, 14:14-20, Мт.13:38-42).
      Гнів Його вражає будь-яку людину гріха, виливається на ворожі племена, "тому що велике зло (злодіяння) їхнє" (4:13, пер. [Л.11]). Бачимо, існуюча нині злість деяких країн до ізраїльтян досягне апогею наприкінці днів. Про той час провидцеві відкрилося наступне видіння (вірш 14).    

17. Чи  настане  відплата?  (4:14-17)   

     «Натовпи, натовпи ("величезні маси людей товпляться", пер. [Л.24]) в долині суду!  адже близький день Господній до долини суду! Сонце і місяць потьмяніють, і зірки втратять блиск свій» (4:14, 15, Синод. пер.).

     Виконання судового вироку виразиться в тотальній поразці народів, які напали на Ізраїль, за Писанням. «У той час Я буду готовий нищити всі народи, які посміють напасти на Єрусалим» (Захарії, 12:9, "ті, що прийшли битися проти Єрусалима", пер. [Л.7]). Ця подія, за термінами, близька до Дня Господнього (Йоіл.4:14), все ж не збігається з ним.
      Армагеддонська битва почнеться після закінчення стихійних лих Йом Адонай. Коли внаслідок великого землетрусу (Об'явл.16:18) висохне річка Євфрат, щоб готовий був шлях народам Близького Сходу та їхнім "царям, які зі сходу сонця" (16:12-16).
     Сейсмічні коливання викличе падіння величезного космічного тіла [Л.30]. Масовий викид грубих дисперсних аерозолів в атмосферу призведе до ослаблення  сонячних променів і відбитих від місяця; перестануть сяяти зірки, як передбачено. «Сонце і місяць потьмяніли, а зорі втрачають свій блиск» (4:15; "гасне світло зірок", пер. [Л.25]). Тобто, диск денного світила видно, але його світло не засліплює.
      У вірші 15, всупереч думці авторів [Л.8, стор. 884; Л.3, Л.23], НЕ йдеться про затемнення світил, тому що під час сонячного й місячного екліпсів (3:4) зірки не втрачають блиск, навпаки, посилюють його. Незабаром затремтить уся планета.

      «І загримить Господь із Сіону, і дасть (гучний) голос Свій з Єрусалима; здригнуться (похитнуться) небо і земля; але Господь буде захистом (притулком) для народу Свого, і обороною (фортецею) для Ізраїлевих синів» (4:16, Синод. пер.; у дужках текст із [Л.24]). 
  
      Можливі два пояснення до тексту 4:16 про близькі одна одній перипетії вірша 14. Ключові слова для першого, "затремтять небеса і земля". Неботрясіння та землетрус відбуваються під час польоту астероїда та його зіткнення з поверхнею планети; значить Йоіл має на увазі початок Дня Господнього, коли Він загримить з небес.
      При другому трактуванні, ключова фраза "подасть Свій голос з Єрусалима". У момент суду над оточуючими Ізраїль країнами, тобто, Армагеддонської битви (вірш 9), з міста пролунає голос (грім) Божий. Точніше, згідно з пророцтвом Йешайа, з міста пролунає шум (битви), а голос Його жителі почують з (недобудованого) Храму (Іс.66:6).
      Якого б варіанта тлумачення Йоіл.4:16 не дотримуватися, ясно, в останні дні Адонай Елохім виявиться єдиним надійним притулком для народу Свого (вірш 16, в).

      «І тоді ви переконаєтесь (зрозумієте), що Я – ГОСПОДЬ, ваш Бог, Котрий перебуває на Сіоні,– на Моїй святій горі. Єрусалим стане святим, і жодні чужинці (не увійдуть до нього надалі) більше не ходитимуть по його вулицях» (4:17; у дужках текст із [Л.23]).

       Усі передбачені події неодмінно здійсняться, у т.ч. пришестя Йеhошуа ха Машіах, Ісуса Христа (Ів.4:25, 26). "Сам Господь житиме разом із ними" [Л.26, стор. 529]. Усе населення дізнається, серед них мешкає Син Божий, тому місто "Єрусалим стане святим". Чужинці вже не ходять по його вулицях (вірш 17), всі паломники увірують у присутність Месії на Сіоні (Зах.8:20-23). 

18. Тисячолітнє  царство  (4:18-21)        

       Слідом за описом майбутньої трагедії, Йоейл говорить про сприятливі зміни в природі, достаток продовольства, про що повідомляв раніше (2:22-26). У вірші 4:18 благословення месіанського царства [Л.5] метафорично виражені через велику кількість винограду, трави, молочних порід худоби, води.

      «У той день (часи такі настануть) станеться таке, що гори сочитимуться виноградним соком, а з пагорбів потече молоко,– всі юдейські потоки ("русла висохлі") наповняться водою, а з ГОСПОДНЬОГО Храму проб'ється Джерело (ключ заб'є), яке напоїть (зросить) Долину ("акацій") Шіттім» (4:18, у дужках текст із [Л. 23], в лапках – з [Л.25]). 

     "У тисячолітнє правління на землі Христа Ізраїль уподібниться раю земному" [Л.5], від достатку винограду на горах, молочної худоби на зелених пагорбах, великої кількості вологи в річечках, які пересихали раніше. Сьогодні Медінат Йісраель відчуває гостру нестачу прісної рідині, проте настане час, і «кожен яр в Юдеї буде сповнений водою» (вірш 18, пер. [Л.23]).
      Ба більше, в Єрушалаїмі, на святій Храмовій горі несподівано заб'є джерело. Настільки продуктивне, що, витікаючи струмком із Дому Господнього, перетвориться на повноводний глибокий потік (Єз.47:1-5), "напоїть Долину Шіттім" (Йоіла, 4:18, суха ерозійна западина-ваді, вона йде від Оливної гори до Мертвого моря [Л.2, 8]). Цей потік нагадує річку, яка тече від трону Бога в Небесному Єрусалимі (Об'явл.22:1).
      Захарія підтверджує сказане, уточнюючи, потоків буде ДВА. Один струмує в бік Мертвого моря, інший – Середземного. «У той час потечуть з Єрусалима живодайні води: половина з них – до східного (Мертвого) моря, а друга її половина – до західного (Середземного) моря. Так буде літом, і так – зимою» (Захарії, 14:8; влітку в Палестині майже всі річки пересихали).
     Поряд з виникненням нових джерел, вичерпаються старі (Іс.19:5-7, Єз.30:12). Висохнуть русла знаменитих річок Євфрат (Об'явл.16:12) та Ніл (Зах.10:11), а також затоки Єгипетської (Іс.11:15). Окремі території на Близькому Сході перетворяться на пустелі, особливо ті, де були великі лиходійства.

     «Єгипет  перетвориться  на  пустелю, а  Едом  стане  безлюдним  голим  степом  за  жорстоке  насильство  стосовно 
нащадків Юди, оскільки вони пролили невинну кров на їхній землі» (4:19).

      Коли повернеться Адонай для перебування на святій горі, у Храмі Своєму (вірш 17), тоді почнеться відлік Його царства. Тривалість теократичного правління на землі відкрилася Йоханану, як "тисячу років" (Об'явлення, 20:4). Настільки тривалий період в архаїчну епоху називався вічністю (Дан.7:27, Вих.15:18). Тому пророк так утішає вцілілий залишок, що живе в присутності Самого Бога (Йоіл.4:17).

      «Юда житиме вічно ("вічно буде заселена Іудея", пер. [Л.11]), і Єрусалим ("народ житиме в Єрусалимі", пер. [Л.7]) – з покоління в покоління» (4:20, пер. [Л.24]).

      Іоанн нам відкриває навіть приховане від старозавітного наві, царство Господа Ісуса Христа не обмежиться Юдою, а пошириться на весь світ (Об'явл.11:15). Якщо якесь плем'я не поклониться Царю царів, то позбудеться Божих благословень, бо ще в гріхах своїх (Зах.14:16-19). Він обіцяє.

      «Я змию кров їхню, яку не змив ще ("помщуся Я за кров їхню, ще не відплачену", пер. [Л.11]), і Господь буде жити на Сіоні» (4:21, Синод. пер.; «Вони вбивали мій народ, і Я покараю їх за це!», пер. [Л.7]).

      Тлумачення вірша 21 є неоднозначним через смислові труднощі перекладу. Образно, мова може йти про кров, яка знаходиться на євреях (дивіться, наприклад, Іс.1:15-18), у т.ч. їхніх ворогів [Л.10, стор. 86]. Навпаки, деякі віруючі, посилаючись на Мт.27:25, припускають, тут йдеться про кров Христа, пролиту на хресті.
      Все-таки зі змісту вірша 21 випливає, що вона вже була на комусь у момент проголошення пророцтва. Очевидно Йоіл має на увазі безневинну кров євреїв (вірш 19) на язичниках, їх покарає Бог. У будь-якому разі, для проживання в Його тисячолітньому царстві на землі Господь зітре її, "яку не змив ще".
      Потім, обіцяє Він через пророка Хаггая, "це місце Я сповню миром" (Аггея, 2:9; "сюди принесу Я мир", пер. [Л.7]). Безпеку надасть саме Йеhошуа ха Машіах, що мешкає на Сіоні. Ізраїль не буде більше страждати від навколишніх країн, як обіцяє Всевишній.  «Я влаштую суд над усіма його сусідами, що нині над ним знущаються» (Єзекіїля, 28:24-26; пер. [Л.23]).  
 

ЛІТЕРАТУРА

1. Уоррен Уірсбі. Коментар на Старий Заповіт. У 2-х т. Том II. Єздра - Малахія.- СПб.: Біблія для всіх, 2011.- 1 111 с.
2. Рінекер Ф., Майєр Г. Біблійна енциклопедія Брокгауза. - Кременчук: Християнська зоря, 1999, - 1 088 с.
3. Великий біблійний словник. - СПб.: Біблія для всіх, 2005. - 1 503 с.
4. Біблійний довідник Геллея.- СПб.: Біблія для всіх, 2008.- 784 с.
5. Тлумачення Старозавітних книг. Від книги Ісаї по Книгу Малахії.- Ашфорд: Слов'янське місіонерське видавництво, 1966.- 602 с.
6. Хоуард Джейкоб М. Майерс. Коментарі до книг Старого Заповіту. Том 17.- Одеса: Всесвітній союз баптистів, 1993.- 228 с.
7. Біблія. Сучасний переклад Біблійних текстів. - М.: World Bible Translation Center, 2002. - 1 150с.
8. Біблійний культурно-історичний коментар. Частина 1. Старий Заповіт.- СПб.: Мирт, 2003.- 984 с.
9. Навчальна Біблія з коментарями Джона Мак-Артура.- Мінськ: Слов'янське Євангельське товариство, 2004.- 2 201 с.
10. Айронсайд Г.А. Коментарі на книги малих пророків. - Рівне: Живе слово, 2008. - 308 с.
11. Перші й останні пророки - Єрусалаїм: Мосад Арав КУК, 1975, - 1 002 с.
12. Словник біблійних образів. - СПб.: Біблія для всіх, 2016. - 1 423 с.
13. Євангельський словник Біблійного богослов'я.- СПб.: Біблія для всіх, 2000.- 1 232 с.
14. Біблія для нашого життя. Новий Заповіт. Finland, International Bible Society, 1999.- 687 с.
15. Метью Генрі. Тлумачення книг Старого Заповіту. - Netherlands Dutch Reformed Tract Society, 2010, - 784 с.
16. Нова Женевська навчальна Біблія.- Hanssler-Verlag, 1998.- 2 052 с.
17. Тлумачна Біблія. Коментар на всі книги Святого Письма. Під ред. Лопухіна О.П. Том 2.- Мінськ: Харвест, 2001.- 1 312 с.
18. Міфи народів світу. Енциклопедія. Том 1.- М.: Радянська енциклопедія, 1980.- 672 с.
19. Стаття №9. «Антихрист: хто ж він?».
20. Стаття № 4. «Час великої скорботи».
21. Стаття «Коли настане кінець світу?». 
22. Тлумачення новозавітних послань і Книги Одкровення. Гл. ред. Харчлаа.- Seligenstadt: Християнське видавництво, 1990.- 598 с.
23. Біблія. Книги Священного Писання Старого і Нового Завіту, канонічні. Сучасний російський переклад.- М.: Російське біблійне товариство, 2011.- 1 408 с.
24. Біблія. Новий Переклад на Російську Мову - Herrljunga, Sweden: Міжнародне Біблійне Товариство, 2007, - 1 228 с.
25. Біблія. Книги Священного Писання Старого і Нового Заповіту в сучасному російському перекладі. - М.: Видавництво ББІ, 2015. - 1856 с.
26. Коментарі до Старого і Нового Завітів. - Мінськ: Фонд "Лютеранська культурна спадщина", 2007. - 832 с.
27. Слов'янський біблійний коментар. Київ: ЄААА, Книгоноша, 2016.- 1840 с.
28. Вступ до Старого Заповіту. За ред. Еріха Ценгера - М.: ББІ, 2008, - 802 с.
29. Макдональд У. Біблійні коментарі для християн. Старий Заповіт. - Bielefeld: CLV, 2009, - 1142 с.
30. Стаття № 2 «Гог із землі Магог: кінець світу цього».
31. Міфи народів світу. Енциклопедія. Том 2. - М.: Радянська енциклопедія, 1980. - 720 с.