«Істинно, істинно кажу вам, що хто слухає
Моє слово і вірить у Того, Хто послав Мене,
має вічне життя і на суд не приходить, але
перейшов він від смерті до життя»
(Івана, 5:24).
(Івана, 5:24).
«І кого не знайшли записаним у книзі життя,
той був укинений у вогняне озеро»
(Об'явлення, 20:15)
той був укинений у вогняне озеро»
(Об'явлення, 20:15)
1. Вступ
Головна тема майже всіх біблійних пророчих книг це есхатологічний "День Господній". Таємничий загадковий Йом Адонай викликає почуття страху, оскільки пов'язаний з карами небесними, що виливаються на всі народи, та масовою загибеллю населення.
У Новому Завіті, твором, який описує події "Великої скорботи", служить Апокаліпсис, "книга пророча і за задумом і за виконанням" [Л.43, стор. 16]. Але, на відміну від інших біблійних пророцтв, вона містить унікальні видіння посмертної долі померлих.
Пшеницю зберуть у житницю, а кукіль спалять у вогненному озері при кончині цього роду, після молотьби, жнив, суду. "Незаперечність посмертного життя як віруючого , так невіруючого – одне з основних початків Нового Завіту" [Л.28, стор. 352 ].
Композиція віршів 20:4-6, 11-15. 1. Долі християн та інших померлих (20:4-6).
2. Розгляд справ біля великого білого престолу (20:11-13).
3. Вогняне озеро (20:14, 15).
Головна тема. Смерть та воскресіння різних категорій людей в останні дні.
Мета написання. Втішити християн, котрі можуть загинути у дні Великої скорботи, також попередити невіруючих про існування другої смерті.
Зміст. Поза межами створеного фізичного всесвіту, у потойбіччі, на небесах пророку відкривається видіння посмертної долі двох груп. Перша, християни (20:4), над ними Аваддон немає влади (вірш 6); друга, "інші" із мертвих, вони не оживуть, поки не скінчиться тисяча років (5).
Одне з видінь стосується суду біля великого білого престолу (20:11), де судитимуть за діла (вірш 12). На цей процес надійдуть душі з усіх сховищ (13), потім, смерть і пекло кинуть у таємниче вогняне озеро (14), куди потраплять всі, не записані у Книзі життя (15). Це друга смерть.
Проблеми тлумачення. Хто саме воскресне за першого пробудження, хто за другого. Звідки безпосередньо потраплять душі померлих на суд; чиї імена записані чи не записані у Книзі життя; що означає друга кончина. На жаль, "сьогодні церква не має чіткого уявлення про те, що відбувається з людиною після смерті" [Л.45, стор. 188].
У Новому Завіті, твором, який описує події "Великої скорботи", служить Апокаліпсис, "книга пророча і за задумом і за виконанням" [Л.43, стор. 16]. Але, на відміну від інших біблійних пророцтв, вона містить унікальні видіння посмертної долі померлих.
Пшеницю зберуть у житницю, а кукіль спалять у вогненному озері при кончині цього роду, після молотьби, жнив, суду. "Незаперечність посмертного життя як віруючого , так невіруючого – одне з основних початків Нового Завіту" [Л.28, стор. 352 ].
Композиція віршів 20:4-6, 11-15. 1. Долі християн та інших померлих (20:4-6).
2. Розгляд справ біля великого білого престолу (20:11-13).
3. Вогняне озеро (20:14, 15).
Головна тема. Смерть та воскресіння різних категорій людей в останні дні.
Мета написання. Втішити християн, котрі можуть загинути у дні Великої скорботи, також попередити невіруючих про існування другої смерті.
Зміст. Поза межами створеного фізичного всесвіту, у потойбіччі, на небесах пророку відкривається видіння посмертної долі двох груп. Перша, християни (20:4), над ними Аваддон немає влади (вірш 6); друга, "інші" із мертвих, вони не оживуть, поки не скінчиться тисяча років (5).
Одне з видінь стосується суду біля великого білого престолу (20:11), де судитимуть за діла (вірш 12). На цей процес надійдуть душі з усіх сховищ (13), потім, смерть і пекло кинуть у таємниче вогняне озеро (14), куди потраплять всі, не записані у Книзі життя (15). Це друга смерть.
Проблеми тлумачення. Хто саме воскресне за першого пробудження, хто за другого. Звідки безпосередньо потраплять душі померлих на суд; чиї імена записані чи не записані у Книзі життя; що означає друга кончина. На жаль, "сьогодні церква не має чіткого уявлення про те, що відбувається з людиною після смерті" [Л.45, стор. 188].
2. Хто царюватиме з Христом? (20:4)
Протягом 42 місяців помре безліч землян (6:8, 8:11, 9:18, 13:15, 19:21), у тому числі, християн (6:9-11, 7:9-14, 12:17, 13:7, 15). Яка доля чекає на вірних Господу в іншому, потойбічному, трансцендентному світі? в якому стані вони там перебувають? Іоанн відповідає.
«І я побачив престоли й тих, котрі сидять на них, і їм дано суд (влада судити), а також душі страчених за свідчення (істину про) Ісуса й за Боже Слово, і тих, які не поклонилися ні звірові, ні його образові (зображенню), не прийняли знак ("тавро", пер. [Л.18-20, 41]) на чоло і на сою руку. Тож вони ожили й царювали з Христом тисячу років» (20:4; у дужках текст з [Л.1]).
«І я побачив престоли й тих, котрі сидять на них, і їм дано суд (влада судити), а також душі страчених за свідчення (істину про) Ісуса й за Боже Слово, і тих, які не поклонилися ні звірові, ні його образові (зображенню), не прийняли знак ("тавро", пер. [Л.18-20, 41]) на чоло і на сою руку. Тож вони ожили й царювали з Христом тисячу років» (20:4; у дужках текст з [Л.1]).
На думку авторів [Л.28]. "Звіт на суді від нас вимагатимуть у нинішньому смертному тілі, бо саме в ньому ми живемо, віруємо, служимо" (стор. 1197). Однак Іоанн бачить у духовному світі не підсудних християн, навпаки, вони самі сидять на суддівських престолах; причому бачить їх живі "душі", а не обезголовлені останки тіл.
Отже, до Бога повертається саме духовна складова людини (6:9, 20:4), НЕ фізичне тіло (Еккл.12:7). "Навіть коли спаде з мене шкіра, втрачаючи тіло, я побачу Бога" (Йова, 19:26, пер. [Л.18]), твердо упевнений праведник у своєму загробному існуванні.
Апостол Павло стверджує, "краще покинути тіло і перебувати ("оселитися", пер. [Л.18-20]) з Господом" (2Коринтян, 5:8, "покинути наші тіла і вирушити жити з Господом", пер. [Л.1]). У царстві Духа, стати подібним до образу Сина Божого (Рим.8:29), а "Господь є Дух" (2Коринтян, 3:17, 18).
Слід зазначити, дух, отриманий від Бога на початку нашого існування, і душа, що формується протягом життя, НЕ синоніми, всупереч поглядам автора [Л.36]. Тим не менш, вони є єдиною сутністю [Л.37].
Ті, хто сидить на небесних престолах [Л.35], очевидно, представляють Церкву [Л.2-8] або "це святі всіх часів" [Л.9-12]. Серед них знаходяться апостоли [Л.6], за обітницею (Лк.22:28-30). Крім тих, що сидять на престолах, другу групу душ складають страчені "за істину про Ісуса" (Об'явлення, 20:4, пер. [Л.1]).
"Це всі мученики всієї історії Церкви" [Л.13]. НІ, невірно, бо про другу групу написано, "тих, які не поклонилися" звірові (вірш 4). Тобто, святих уб'ють під час майбутнього перебування страшної тварюки (13:7, 15), "Іоанн бачив не всіх, хто колись пішов на небо ..." [Л.14], але "вбитих під час великої скорботи" [Л.12], "мученики часу великої скорботи" [Л.4; Л.3, 8, 9, 14-16].
Дані судження підтверджуються пророчим видінням величезного натовпу перед престолом (7:9-17). "Це ті, котрі прийшли з (від) великої скорботи " (вірш 14, б). "Тож вони ожили й царювали з Христом тисячу років" (20:4, в). Вираз "тисяча років" зустрічається шість разів у Одкровенні 20:1-7. Цей період відомий як "тисячолітнє царство", або тисяча років правління Христа на землі" [Л.46, стор. 686]. 
Закарбовані Святим Духом, з обителів смерті (архетип "шеол")
НЕГАЙНО переходять у вічне Царство Небесне (Лк.23:43, [Л.36]; мал.1).
Слід зазначити, у Синодальному виданні Біблії, євр. шеол (грец. "гадес", невидиме) неточно перекладено кількома словами: пекло (43 рази), ад (15 разів), труна (4 рази), могила (3 рази), а грецьке "гадес" невдало перекладено як "ад".
Після смерті, в якому стані перебувають праведники, праведністю Христовою? Одні коментатори вважають, у перехідному положенні в тимчасовому тілі [Л.14, 48].
Інші,– у проміжному стані без тіл [Л.42, 49], перебуваючи уві сні, чекаючи на воскресіння [Л.45] наприкінці світу [Л.49]. Навпаки, автор [Л.38] вважає помилковим припущення, "між смертю і воскресінням душа занурена в сон" (стор. 635). Він має рацію, "праведники відразу потрапляють до Ісуса в рай", "відразу після смерті віруючий повинен зустрітися з Христом" [Л.27, стор. 805].
Брами шеолу НЕ можуть утримати Церкву, "сили смерті ніколи не здолають її" (Матвія, 16:18, пер. [Л.41]). Для віруючого милість Господа цінніша за життя, тому в нього "день смерті кращий за день народження" (Еклезіаста, 7:1, пер. [Л.18, 19]).
Псалмоспівець так говорить про свою долю. "Але Бог визволить мою душу від влади шеолу. Він прийме ("до Себе!", пер. [Л.18]) мене " (Псалми, 49:16; 16:10).
Звільнені зі світу померлих, негайно прямують з його темряви до оселі Світла, як написано. "Стезя праведних подібна до першого світла зорі, світить вона все яскравіше і яскравіше – до повного світла дня" (Притчі, 4:18, пер. [Л.19]).
Усі спасенні оживають, відроджуються, воскресають "в новий спосіб життя, не маючий хвороб, занепаду, старіння і смерті" [Л.36, стор. 1395]. Так обіцяє Той, Хто рятує душу від мертвого тіла кожному, хто вірує в Отця, що послав Сина, такий "на суд не приходить, але перейшов він від смерті до життя" (Івана, 5:24).
Отже, до Бога повертається саме духовна складова людини (6:9, 20:4), НЕ фізичне тіло (Еккл.12:7). "Навіть коли спаде з мене шкіра, втрачаючи тіло, я побачу Бога" (Йова, 19:26, пер. [Л.18]), твердо упевнений праведник у своєму загробному існуванні.
Апостол Павло стверджує, "краще покинути тіло і перебувати ("оселитися", пер. [Л.18-20]) з Господом" (2Коринтян, 5:8, "покинути наші тіла і вирушити жити з Господом", пер. [Л.1]). У царстві Духа, стати подібним до образу Сина Божого (Рим.8:29), а "Господь є Дух" (2Коринтян, 3:17, 18).
Слід зазначити, дух, отриманий від Бога на початку нашого існування, і душа, що формується протягом життя, НЕ синоніми, всупереч поглядам автора [Л.36]. Тим не менш, вони є єдиною сутністю [Л.37].
Ті, хто сидить на небесних престолах [Л.35], очевидно, представляють Церкву [Л.2-8] або "це святі всіх часів" [Л.9-12]. Серед них знаходяться апостоли [Л.6], за обітницею (Лк.22:28-30). Крім тих, що сидять на престолах, другу групу душ складають страчені "за істину про Ісуса" (Об'явлення, 20:4, пер. [Л.1]).
"Це всі мученики всієї історії Церкви" [Л.13]. НІ, невірно, бо про другу групу написано, "тих, які не поклонилися" звірові (вірш 4). Тобто, святих уб'ють під час майбутнього перебування страшної тварюки (13:7, 15), "Іоанн бачив не всіх, хто колись пішов на небо ..." [Л.14], але "вбитих під час великої скорботи" [Л.12], "мученики часу великої скорботи" [Л.4; Л.3, 8, 9, 14-16].
Дані судження підтверджуються пророчим видінням величезного натовпу перед престолом (7:9-17). "Це ті, котрі прийшли з (від) великої скорботи " (вірш 14, б). "Тож вони ожили й царювали з Христом тисячу років" (20:4, в). Вираз "тисяча років" зустрічається шість разів у Одкровенні 20:1-7. Цей період відомий як "тисячолітнє царство", або тисяча років правління Христа на землі" [Л.46, стор. 686].
3. Небеса
Серед натовпу перед престолом (7:9), деякі тлумачі бачать як "душі страчених" за істину про Ісуса (20:4), так тих, хто "не поклонявся звірові і не прийняв його знак на чоло своє" [Л.17, стор. 390; Л.38, стор. 720]. Загинув, але не був страчений як мученик попередніх віків Церкви [Л.3].
Закарбовані Святим Духом, з обителів смерті (архетип "шеол")НЕГАЙНО переходять у вічне Царство Небесне (Лк.23:43, [Л.36]; мал.1).
Слід зазначити, у Синодальному виданні Біблії, євр. шеол (грец. "гадес", невидиме) неточно перекладено кількома словами: пекло (43 рази), ад (15 разів), труна (4 рази), могила (3 рази), а грецьке "гадес" невдало перекладено як "ад".
Після смерті, в якому стані перебувають праведники, праведністю Христовою? Одні коментатори вважають, у перехідному положенні в тимчасовому тілі [Л.14, 48].
Інші,– у проміжному стані без тіл [Л.42, 49], перебуваючи уві сні, чекаючи на воскресіння [Л.45] наприкінці світу [Л.49]. Навпаки, автор [Л.38] вважає помилковим припущення, "між смертю і воскресінням душа занурена в сон" (стор. 635). Він має рацію, "праведники відразу потрапляють до Ісуса в рай", "відразу після смерті віруючий повинен зустрітися з Христом" [Л.27, стор. 805].
Брами шеолу НЕ можуть утримати Церкву, "сили смерті ніколи не здолають її" (Матвія, 16:18, пер. [Л.41]). Для віруючого милість Господа цінніша за життя, тому в нього "день смерті кращий за день народження" (Еклезіаста, 7:1, пер. [Л.18, 19]).
Псалмоспівець так говорить про свою долю. "Але Бог визволить мою душу від влади шеолу. Він прийме ("до Себе!", пер. [Л.18]) мене " (Псалми, 49:16; 16:10).
Звільнені зі світу померлих, негайно прямують з його темряви до оселі Світла, як написано. "Стезя праведних подібна до першого світла зорі, світить вона все яскравіше і яскравіше – до повного світла дня" (Притчі, 4:18, пер. [Л.19]).
Усі спасенні оживають, відроджуються, воскресають "в новий спосіб життя, не маючий хвороб, занепаду, старіння і смерті" [Л.36, стор. 1395]. Так обіцяє Той, Хто рятує душу від мертвого тіла кожному, хто вірує в Отця, що послав Сина, такий "на суд не приходить, але перейшов він від смерті до життя" (Івана, 5:24).
Що роблять відроджені до нового способу життя у темпоральній вічності перед престолом Бога? Невпинно служать Йому, а "Той, Хто сидить на престолі, буде жити з ними" (Об'явлення, 7:15). Тривалість служіння християн, що прийшли від великої горя, скорботи, загибелі, тисяча років (20:4).
Дуже давня єврейська традиція "говорить, що царство Месії триватиме 1 000 років" [Л.33, стор. 972]. Стільки відведено на існування світоустрою Сина Божого на землі (20:4-7), але у вічності "Його царюванню не буде кінця!"
(Луки, 1:31-33; Об'явл.11:15), у вічності.
Дуже давня єврейська традиція "говорить, що царство Месії триватиме 1 000 років" [Л.33, стор. 972]. Стільки відведено на існування світоустрою Сина Божого на землі (20:4-7), але у вічності "Його царюванню не буде кінця!"
(Луки, 1:31-33; Об'явл.11:15), у вічності.
4. Яка доля інших? (20:5)
Життєва мудрість радить, "живому ненормально про смерть думати", ... але мертвому думати про неї вже пізно. Повідомляючи про воскресіння християн, які загинули під час Великої скорботи (20:4, 6; 7:14), апостол дає ремарку про долю інших душ.
«А інші мертві ("померлі", пер. Огієнка) не ожили, аж поки не закінчиться тисяча років. Це – перше
«А інші мертві ("померлі", пер. Огієнка) не ожили, аж поки не закінчиться тисяча років. Це – перше
воскресіння» (20:5).
"Фраза "інші з померлих" говорить про неспасенних, нечестивих мертвих людей, які відкинули Христа" [Л.9], "всі неспасенні всіх часів і народів" [Л.36], "ненавернені та непрощені грішники" [Л.2; Л.33], "нечестиві" [Л.5, 13, 14]. "Тіла невіруючих всіх часів не будуть воскрешені до суду у Великого Білого престолу" [Л.16; Л.8].
Зачекайте, у вірші 5 НЕМАЄ згадок про тих, хто відкинули Господа, не врятованих усіх епох, безчесних або атеїстів, всупереч припущенню екзегетів ,– тут "невіруючі мертві" [Л.4; Л.2, 9, 16]. В альтернативному тлумаченні [Л.6], до "інших із померлих" відносять як не християн, так і християн.
Найбільш виважене судження знаходиться у коментарі [Л.11]. "Це, поза всяким сумнівом, стосується тих, хто помер без Христа", загинув у роки Великої скорботи. Жив по совісті, але з різних причин, не приліпився до Ісуса всім серцем, не повірив Батькові, його не торкнувся Святий Дух. Тобто, це "душевна людина" (1Кор.2:14).
Душевні "не ожили, аж поки не закінчиться тисяча років" (Об'явлення, 20:5, "не повернулися до життя, поки не пройде тисяча років", пер. [Л.18]). Протягом усього правління Господа на землі (вірш 6), "інші померлі" , вони заблукали духом, будуть утримуватися в потойбічному Шеолі.
Адже "гадес" – це не ад. Слово гадес відноситься до царства невіруючих мертвих – тимчасового місця, в якому вони чекають воскресіння" [Л.44, стор. 677] в тихому депресивному місці, віддаленому як від пекла, так і раю. У коматозному стані, "немає в шеолі, куди ти йдеш, ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрости!" (Еклезіаста, 9:10, пер. Івана Огієнка).
Іншими словами, у таємничій в'язниці смерті, країні темряви й забуття, котра виходить за межі людського досвіду, "немає устрою" (Йова, 10:21, 22; Синод. пер). Нема Бога, не пізнати Його чудеса, милосердя, справедливість (Пс.88:11-13), відсутнє повнокровне життя (вірші 4-7, Пс.94:17, Іс.38:18).
"Шеол – це темрява, ефемерність, напівжиття; але, очевидно, свідомість там все ж таки присутня" [Л.39, стор. 13]. Тому що Ісус Христос, між успінням і воскресінням, "проповідував душам померлих при потопі" [Л.19, стор. 1046], "духам, які були у в'язниці" (1Петра, 3:18-20).
Від кайданів шеола неможливо звільнитися самому (Пс.18:6, 49:15), виключно один Господь може покликати душу, що там знаходиться (Йов.14:13-15), вивести її з темряви (1Сам.2:6).
"Смерть означала відхід із цього світу і початок існування у вигляді тіні в шеолі, місці перебування "мерців" або тіней, місці безнадійності" [Л.27, стор. 259]. Нечестиві ж душі не затримуються у світі померлих, а "попадають в ад відразу після смерті" (стор. 805).5. За межею земного життя
Отже, до "першого воскресіння" можна віднести всі випадки воскресіння, які відбудуться до "Тисячолітнього царства" [Л.15; Л.2, 8, 14].
Зачекайте, у вірші 5 НЕМАЄ згадок про тих, хто відкинули Господа, не врятованих усіх епох, безчесних або атеїстів, всупереч припущенню екзегетів ,– тут "невіруючі мертві" [Л.4; Л.2, 9, 16]. В альтернативному тлумаченні [Л.6], до "інших із померлих" відносять як не християн, так і християн.
Найбільш виважене судження знаходиться у коментарі [Л.11]. "Це, поза всяким сумнівом, стосується тих, хто помер без Христа", загинув у роки Великої скорботи. Жив по совісті, але з різних причин, не приліпився до Ісуса всім серцем, не повірив Батькові, його не торкнувся Святий Дух. Тобто, це "душевна людина" (1Кор.2:14).
Душевні "не ожили, аж поки не закінчиться тисяча років" (Об'явлення, 20:5, "не повернулися до життя, поки не пройде тисяча років", пер. [Л.18]). Протягом усього правління Господа на землі (вірш 6), "інші померлі" , вони заблукали духом, будуть утримуватися в потойбічному Шеолі.
Адже "гадес" – це не ад. Слово гадес відноситься до царства невіруючих мертвих – тимчасового місця, в якому вони чекають воскресіння" [Л.44, стор. 677] в тихому депресивному місці, віддаленому як від пекла, так і раю. У коматозному стані, "немає в шеолі, куди ти йдеш, ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрости!" (Еклезіаста, 9:10, пер. Івана Огієнка).
Іншими словами, у таємничій в'язниці смерті, країні темряви й забуття, котра виходить за межі людського досвіду, "немає устрою" (Йова, 10:21, 22; Синод. пер). Нема Бога, не пізнати Його чудеса, милосердя, справедливість (Пс.88:11-13), відсутнє повнокровне життя (вірші 4-7, Пс.94:17, Іс.38:18).
"Шеол – це темрява, ефемерність, напівжиття; але, очевидно, свідомість там все ж таки присутня" [Л.39, стор. 13]. Тому що Ісус Христос, між успінням і воскресінням, "проповідував душам померлих при потопі" [Л.19, стор. 1046], "духам, які були у в'язниці" (1Петра, 3:18-20).
Від кайданів шеола неможливо звільнитися самому (Пс.18:6, 49:15), виключно один Господь може покликати душу, що там знаходиться (Йов.14:13-15), вивести її з темряви (1Сам.2:6).
"Смерть означала відхід із цього світу і початок існування у вигляді тіні в шеолі, місці перебування "мерців" або тіней, місці безнадійності" [Л.27, стор. 259]. Нечестиві ж душі не затримуються у світі померлих, а "попадають в ад відразу після смерті" (стор. 805).
5. За межею земного життя
Становище душі у напівсонному стані, коли зникає відчуття часу, ще НЕ воскресіння. Згідно з Писанням, нове народження це перехід душі з шеола в райські обителі або на суд Божий. Посмертне майбутнє християн та інших РІЗНЕ, все ж таки, сутність відродження особистості одна і таж.
Твердження, "мають бути не просто два воскресіння, а два різні види", духовне і матеріальне [Л.42, стор. 531, 579], НЕ відповідає Біблії. В одному і тому ж тексті, однаковими словами, без згадки про друге воскресіння, Іоанн описує ОДИН процес (20:5), а не "два різні види", духовний та тілесний.
Ісус Христос також говорить про ОДНЕ за змістом оживлення всіх, хто чекає суду по справах (Ів.5:25-29). Померлі (Об'явл.20:12) почують Його голос (Ів.5:28) "і вийдуть ті, які робили добро, у воскресіння життя, а ті, які робили зло,– у воскресіння суду" (вірш 29, "для Суду", пер. [Л.41]).
Пророк Даниїл назвав такий, один і той же процес, пробудженням (Дан.12:2), так пізніше скаже апостол Павло. "Прокинься, сплячий! Воскресни з мертвих! І Христос освітить тебе" (Ефесян, 5:14, пер. [Л.20]), "це не відновлення життя, яким ми знаємо його, а вступ у нове, інше життя" [Л.44, стор. 168].
На відміну від фізичного воскрешення, всі воскресіння ДУХОВНІ, вони не є возз'єднанням душі з атомами організму, схожого на померлий, всупереч поглядам деяких екзегетів [Л.21, стор. 138-141; Л.2, стор. 857; Л.36, стор. 942].
Твердження, "мають бути не просто два воскресіння, а два різні види", духовне і матеріальне [Л.42, стор. 531, 579], НЕ відповідає Біблії. В одному і тому ж тексті, однаковими словами, без згадки про друге воскресіння, Іоанн описує ОДИН процес (20:5), а не "два різні види", духовний та тілесний.
Ісус Христос також говорить про ОДНЕ за змістом оживлення всіх, хто чекає суду по справах (Ів.5:25-29). Померлі (Об'явл.20:12) почують Його голос (Ів.5:28) "і вийдуть ті, які робили добро, у воскресіння життя, а ті, які робили зло,– у воскресіння суду" (вірш 29, "для Суду", пер. [Л.41]).
Пророк Даниїл назвав такий, один і той же процес, пробудженням (Дан.12:2), так пізніше скаже апостол Павло. "Прокинься, сплячий! Воскресни з мертвих! І Христос освітить тебе" (Ефесян, 5:14, пер. [Л.20]), "це не відновлення життя, яким ми знаємо його, а вступ у нове, інше життя" [Л.44, стор. 168].
На відміну від фізичного воскрешення, всі воскресіння ДУХОВНІ, вони не є возз'єднанням душі з атомами організму, схожого на померлий, всупереч поглядам деяких екзегетів [Л.21, стор. 138-141; Л.2, стор. 857; Л.36, стор. 942].
Приміром, оживлення "будуть матеріальними, фізичними, певною мірою пов'язаними з тілами, які опускаються в могили" [Л.36, стор. 943], "змінене тіло буде створено з фізичних складових нинішнього" [Л.37, стор. 459].
НІ. Апостол висловлюється ясно. "Поховується тіло земне, воскрешається – духовне" (1Коринтян, 15:44, пер. [Л.41]; "сіється фізичне тіло, а воскресає – духовне" (пер. [Л.19]). У посланні до коринтян (2Кор.5:8), "Павло говорить про смерть як про вихід із тіла, щоб "оселитися у Господа" [Л.27, стор. 1191].
Про долі нетлінної душі та тлінної плоті апостол пише. "Ми знаємо, що коли наш земний намет – наше тіло (тимчасовий притулок) – буде знищено, тоді на небі нас чекає вічний (Богом приготовлений) дім – духовне тіло ..." (2Коринтян, 5:1, пер. [Л.19]; у дужках текст із [Л.44]).
"Ісус навчав, що воскреслі люди будуть подібні до ангелів" ([Л.27, стор. 1271], ангели це безтілесні духи). Понад те, у царстві ДУХІВ, ми уподібнимося самому Богу! "адже побачимо Його таким, який Він є" (1Івана, 3:2, в), а "Бог є Дух" (Івана, 4:24). "У воскресінні ж ми отримаємо нову, небесну, духовну тілесність, яка дозволить нам побачити Бога" [Л.39, стор. 969]. Наслідуємо оболонку, НЕ підвладну розкладу (1Кор.15:50).
Отже висновок авторів [Л.35], "Об'явл.20:4-6, очевидно, вказує на духовне воскресіння святих, після цього, пізніше, відбувається остаточне, тілесне" (стор. 567) Біблією НЕ підтверджується. Як і сумнівна версія, "після смерті ... душа і дух "підключаються" до проміжного небесного тіла і користуються ним аж до воскресіння власного" [Л.37, стор. 896, 454].
НІ. Апостол висловлюється ясно. "Поховується тіло земне, воскрешається – духовне" (1Коринтян, 15:44, пер. [Л.41]; "сіється фізичне тіло, а воскресає – духовне" (пер. [Л.19]). У посланні до коринтян (2Кор.5:8), "Павло говорить про смерть як про вихід із тіла, щоб "оселитися у Господа" [Л.27, стор. 1191].
Про долі нетлінної душі та тлінної плоті апостол пише. "Ми знаємо, що коли наш земний намет – наше тіло (тимчасовий притулок) – буде знищено, тоді на небі нас чекає вічний (Богом приготовлений) дім – духовне тіло ..." (2Коринтян, 5:1, пер. [Л.19]; у дужках текст із [Л.44]).
"Ісус навчав, що воскреслі люди будуть подібні до ангелів" ([Л.27, стор. 1271], ангели це безтілесні духи). Понад те, у царстві ДУХІВ, ми уподібнимося самому Богу! "адже побачимо Його таким, який Він є" (1Івана, 3:2, в), а "Бог є Дух" (Івана, 4:24). "У воскресінні ж ми отримаємо нову, небесну, духовну тілесність, яка дозволить нам побачити Бога" [Л.39, стор. 969]. Наслідуємо оболонку, НЕ підвладну розкладу (1Кор.15:50).
Отже висновок авторів [Л.35], "Об'явл.20:4-6, очевидно, вказує на духовне воскресіння святих, після цього, пізніше, відбувається остаточне, тілесне" (стор. 567) Біблією НЕ підтверджується. Як і сумнівна версія, "після смерті ... душа і дух "підключаються" до проміжного небесного тіла і користуються ним аж до воскресіння власного" [Л.37, стор. 896, 454].
6. Священики Бога (20:6)
Слова апостола "Це – перше воскресіння" (20:5) відносяться НЕ до "інших", а до християн попереднього вірша
[Л.10], це добре видно з наступного тексту.
«Блаженний (щасливий) і святий той, хто має частку (хто отримає життя) в першому воскресінні. Над ним друга смерть не матиме влади, але вони будуть священниками Бога і Христа; і будуть царювати (разом) з Ним тисячу років» (20:6; у дужках текст із [Л.18]).
[Л.10], це добре видно з наступного тексту.
«Блаженний (щасливий) і святий той, хто має частку (хто отримає життя) в першому воскресінні. Над ним друга смерть не матиме влади, але вони будуть священниками Бога і Христа; і будуть царювати (разом) з Ним тисячу років» (20:6; у дужках текст із [Л.18]).
Відповідно до радісної новозавітної звістки, отримають життя не одні християни (Мт.25:46, Лк.13:28), багато з них загинуть у роки Великої скорботи (Мт.24:21, 22; Об'явл.13:7, 15; 20:4). З настанням епохи Церкви, щасливий і святий будь-хто, котрий прийняв спокутну жертву Христа за свої гріхи, він уже має право піднестися на небеса (мал.2).
Отже, до "першого воскресіння" можна віднести всі випадки воскресіння, які відбудуться до "Тисячолітнього царства" [Л.15; Л.2, 8, 14]. Або вже сталися [Л.7, 12], як повернення зі світу померлих,
"врятованих періоду Церкви" [Л.16] і старозавітних праведників (Лк.13:28, [Л.36]). За Писанням, "бо Ти не залишиш моєї душі у шеолі й не даси Своєму святому побачити тління" (Псалми, 16:10).
Також воскресіння ще відбудуться в Тисячолітньому царстві, оскільки смерть існуватиме на землі "і після другого пришестя Месії" [Л.22, стор. 111, 124], "у період тисячолітнього царства люди помиратимуть" [Л.38, стор. 720].
Головна особливість ПЕРШОГО оживлення,– між кончиною віруючого і його потраплянням до раю відсутній будь-який значний проміжку часу (Лк.23:40-43, 16:22).
"Душі віруючих негайно вирушають до Господа" [Л.36, стор. 922], як написано, "краще покинути тіло та перебувати з Господом" (2Коринтян, 5:8, б; Філ.1:23). Прийти до Церкви первістків, приступити до Бога, "до духів праведників, які
"врятованих періоду Церкви" [Л.16] і старозавітних праведників (Лк.13:28, [Л.36]). За Писанням, "бо Ти не залишиш моєї душі у шеолі й не даси Своєму святому побачити тління" (Псалми, 16:10).
Також воскресіння ще відбудуться в Тисячолітньому царстві, оскільки смерть існуватиме на землі "і після другого пришестя Месії" [Л.22, стор. 111, 124], "у період тисячолітнього царства люди помиратимуть" [Л.38, стор. 720].
Головна особливість ПЕРШОГО оживлення,– між кончиною віруючого і його потраплянням до раю відсутній будь-який значний проміжку часу (Лк.23:40-43, 16:22).
"Душі віруючих негайно вирушають до Господа" [Л.36, стор. 922], як написано, "краще покинути тіло та перебувати з Господом" (2Коринтян, 5:8, б; Філ.1:23). Прийти до Церкви первістків, приступити до Бога, "до духів праведників, які
досягли досконалості" (Євреїв, 12:23), вони перебувають у царстві Отця духів (вірш 9).
Тому не потрібно множити сутності запровадженням нових НЕ біблійних понять. Немає ні чистилища, ні проміжного Неба, проміжних тіл віруючих, перехідного стану, ні духовного сну чи загибелі душі. Як правильно зазначає автор [Л.36], нема і "несвідомого існування" в очікуванні повернення до життя (стор. 1410, 1415).
Всі справжні християни всієї епохи Церкви вже ЖИВІ, а не десь у проміжному стані, уві сні, чекають оживлення, коли Христос "повернеться за Його Церквою наприкінці нинішнього століття" [Л.37, стор. 458]. Ще одна особливість першого масового воскресіння. Над усіма, позбавленими тлінної плоті, хто уподібнився образу Сина (Рим.8:29, 1Ів.3:2), "друга смерть не матиме влади" (Об'явлення, 20:6, б).
Перша марена, даним їй правом, руйнує плоть, друга, – може знищити й душу (21:8). Однак небожителям вона не страшна, її "вже більше не буде" (вірш 4), тому що "смертне зодягнеться в безсмертя" (1Коринтян, 15:54).
Закутані у вічність душі стають "священиками Бога і Христа" (Об'явлення, 20:6), призначеними для служіння "Отцеві наших духів" (Євреїв, 12:9, пер.[Л.19]), Який "буде жити з ними" (Об'явлення, 7:15). Бог і Його народ стануть ОДНИМ цілим (21:3, Ів.14:20), становлячи ОДНЕ тіло у Христі (Рим.12:5).
Коли Він почне керувати підданими [Л.23], християни "будуть царювати з Ним тисячу років" (Об'явлення, 20:6). Чому так мало, порівняно з вічністю? тому що із закінченням Міленіуму завершиться історія людства (уривок 7-10).
У дні горя й великої загибелі, померлі християни одразу отримають життя в духовних тілах (1Кор.15:44) на небесах (Об'явл.20:4). Інші душі, у свідомому стані, перебувають у шеолі або пеклі до закінчення теократії на землі (вірш 5). Потім відбудеться ДРУГЕ масове воскресіння для останнього суду, Суду по ділах у великого білого престолу (текст 11-13).
«І я побачив великий білий престол і Того, Хто сидів на ньому, що від Його ("присутності", пер. [Л.19]) обличчя втекло небо і земля, і для них не було місця» (20:11, "і вже не знайти їх!", пер. [Л.18]).
Великі знатні та малі не відомі душі всіх епох, покликані на процес, хто вони? Зрозуміло, НЕ християни, вони залишили світ померлих (шеол) у перше воскресіння (20:4-6).
Адже Господом обіцяно, віруючий "на суд не приходить ("не постане він перед Судом", пер. [Л.18]), але перейшов він від смерті до життя" (Івана, 5:24; 3:18).
"Той факт, що згадані тут мертві не воскресли раніше, свідчить сам собою, що життя вічного вони не успадкують" [Л.14; Л.24].
У вірші Об'явлення, 20:12 "мається на увазі суд над померлими в гріху" [Л.14], тут "нечестиві" [Л.5, 9, 13], "засуджені полонені" [Л.16]; "все невіруючі" [Л.36], "неспасенні" [Л37, 46], "невіруючі всіх століть" [Л.8; Л.33]; "духовно для Бога мертві через переступи та гріхи" [Л.25; Л.2, 15].
Однак широко розповсюджена думка, "всіх їх чекає одна і та ж доля" [Л.37], алогічна. Вона не підтверджується змістом віршів 12-15, де повідомляється про поділ людства на "врятованих та загиблих" [Л.39, стор. 788]. Популярне міркування про ОДНУ й туж долю обвинувачених суперечить іншим текстам Нового Завіту.
Приміром, не узгоджується зі словами Наставника про ДВІ категорії осіб. Він буде розглядати їхні справи, коли "сяде на престолі Своєї слави" (Матвія, 25:31-33). "Останній суд, що охоплює всі народи, описаний у Мт.25:31-36. Також ... в Одкровенні 20:11-15" [Л.32, стор. 345; Л.36, стор. 1288, 1289]; "на останньому суді (Мф.25:31-36) Христос відокремлює овець від козлів і винагороджує тих, хто отримує Його благословення" [Л.36, стор. 1291].
В результаті неупередженого розгляду вчинків, прирікаються на вічний вогонь лише "козли" (Мт.25:41-45), вони поклонялися Господу на словах. А "вівці", які не мали змоги пізнати Пастиря, успадкують вічне Царство, виправдаються справами милосердя (вірші 34 - 40), життям по совісті (Рим.2:14-16).
Ніневітяни, вони покаялися, та багато інших людей, котрі вірували протягом епох, виявляться більш праведними за юдеїв, що відкинули Спасителя (Мт.12:41, 42; 8:10-12), "це будуть усі праведники з-поміж поган, які жили не за вірою і не за законом, а по сумлінню" [Л.25, стор. 268].
Виповниться старозавітне пророцтво про душі, котрі знаходяться в шеолі. «Багато, багато людей, які померли і сплять у могилах, повстануть. Одні для вічного життя, а інші на вічну наругу і сором» (Даниїла, 12:2, пер. [Л.1]).
ОБИДВІ категорії померлих почують голос Христа (Ів.5:28), "і вийдуть ті, які робили добро, у воскресіння життя, а ті, які робили зло, – у воскресіння суду" (вірш 29), згідно із записами в розкритих сувоях (Об'явл.20:12).
"На цьому Суді ми бачимо присутність "книг" – докладних біографій життя та всіх людських справ у вигляді кінострічок, які зафіксують не тільки зміст життя, але навіть усі рухи душі та духу, наміри та спонукання серцеві" [Л.7; Л.4, 13, 15].
Зримо представить Господь кожну явну й утаємничену справу, "добра вона, чи злочинна" (Еклезіаста, 12:14). Там "не буде допитів, не знадобляться свідки, ніхто не стане заперечувати і доводити свою невинність, просити помилування" [Л.2, стор. 806, 807]. Понад те, не Сам Ісус викриє непокірних, а щось зовсім інше.
"Хто відрікається від Мене і не приймає Моїх слів, той має ("у того вже є", пер. [Л.18]) свого суддю: слово, яке Я сказав,– воно судитиме його останнього дня" (Івана, 12:48).
Вірш 14 спростовує ДВІ поширені помилки. Перша, про тотожність шеола і тартару, повну схожість пекла та геєни, нібито, це ОДНЕ місце. Приміром, "всі заблукалі будуть кинуті в ад, озеро вогняне" [Л.46, стор. 688].
Друга помилка, про безстрокові муки у світі тіней. Якщо ад не
вічний, він спорожніє (вірш 13), потім його кинуть у вогняне озеро (14). У такому випадку, страждання грішників НЕ можуть продовжуватися безкінечно.
Непотрібність у майбутньому місць утримання душ померлих вказує, побічно, на зникнення людей з землі або навіть самої планети, після тисячолітньої теократії (20:7-9, 21:1).
Дане припущення збігається з думкою Ійова про тривалість сну тих, хто перебуває у Шеолі, "так і людина – ляже і не встане, і, поки небеса не щезнуть, вона від сну свого не прокинеться" (Йова, 14:12, пер. [Л.18]).
Аналогічно, Павло повідомляє, "потім настане кінець" , коли Христос, переможе ворогів і " передасть Царство Богу Отцю " (1Коринтян, 15:24, пер. [Л.19]). Все-таки немає повної впевненості у правильності гіпотези повного зникнення людства із завершенням Міленіуму.
Нам також не розкрито сутність палаючого басейну, через що неможливо однозначно зрозуміти зміст слів пророка, "Це – друга смерть, озеро вогняне " (Об'явлення, 20:14). "Фізична смерть, або "перша смерть", – це відокремлення душі від тіла" [Л.27, стор. 1417], а що тоді означає ДРУГА?
Очевидно, мова про знищення нематеріального початку особистості, за словами Ісуса, "бійтеся більше Того, Хто може і душу і тіло погубити в геєнні " (Матвія, 10:28, Синод. пер.; погубити "означає "знищувати", "ліквідувати"
Тому не потрібно множити сутності запровадженням нових НЕ біблійних понять. Немає ні чистилища, ні проміжного Неба, проміжних тіл віруючих, перехідного стану, ні духовного сну чи загибелі душі. Як правильно зазначає автор [Л.36], нема і "несвідомого існування" в очікуванні повернення до життя (стор. 1410, 1415).
Всі справжні християни всієї епохи Церкви вже ЖИВІ, а не десь у проміжному стані, уві сні, чекають оживлення, коли Христос "повернеться за Його Церквою наприкінці нинішнього століття" [Л.37, стор. 458]. Ще одна особливість першого масового воскресіння. Над усіма, позбавленими тлінної плоті, хто уподібнився образу Сина (Рим.8:29, 1Ів.3:2), "друга смерть не матиме влади" (Об'явлення, 20:6, б).
Перша марена, даним їй правом, руйнує плоть, друга, – може знищити й душу (21:8). Однак небожителям вона не страшна, її "вже більше не буде" (вірш 4), тому що "смертне зодягнеться в безсмертя" (1Коринтян, 15:54).
Закутані у вічність душі стають "священиками Бога і Христа" (Об'явлення, 20:6), призначеними для служіння "Отцеві наших духів" (Євреїв, 12:9, пер.[Л.19]), Який "буде жити з ними" (Об'явлення, 7:15). Бог і Його народ стануть ОДНИМ цілим (21:3, Ів.14:20), становлячи ОДНЕ тіло у Христі (Рим.12:5).
Коли Він почне керувати підданими [Л.23], християни "будуть царювати з Ним тисячу років" (Об'явлення, 20:6). Чому так мало, порівняно з вічністю? тому що із закінченням Міленіуму завершиться історія людства (уривок 7-10).
У дні горя й великої загибелі, померлі християни одразу отримають життя в духовних тілах (1Кор.15:44) на небесах (Об'явл.20:4). Інші душі, у свідомому стані, перебувають у шеолі або пеклі до закінчення теократії на землі (вірш 5). Потім відбудеться ДРУГЕ масове воскресіння для останнього суду, Суду по ділах у великого білого престолу (текст 11-13).
7. Трансцендентний світ (20:11)
Тайновидець отримав одкровення про останні дні існування лукавого роду цього (глави 6-19), разом з тим, що
здійсниться ще через тисячу років. Трапиться внизу (20:7-9) і вгорі (вірш 11), де трон Господа (Пс.103:19). "Відбудеться друге воскресіння. Неврятовані воскреснуть і постануть перед Божим судом" [Л.46, стор. 688].
здійсниться ще через тисячу років. Трапиться внизу (20:7-9) і вгорі (вірш 11), де трон Господа (Пс.103:19). "Відбудеться друге воскресіння. Неврятовані воскреснуть і постануть перед Божим судом" [Л.46, стор. 688].
«І я побачив великий білий престол і Того, Хто сидів на ньому, що від Його ("присутності", пер. [Л.19]) обличчя втекло небо і земля, і для них не було місця» (20:11, "і вже не знайти їх!", пер. [Л.18]).
"Деякі тлумачі розуміють сказане у вірші 11 як свідчення про знищення наших землі і неба" [Л.14]. Після закінчення Міленіуму, "перестав існувати вражений гріхом всесвіт" [Л.16]. "Небо і земля зникнуть" [Л.6], "будуть усунуті" [Л.7, стор. 317, 322; Л.2, 3, 8, 10, 12-14, 20].
Навіть в одному із сучасних перекладів порушено логічний зв'язок, "Земля і небо безслідно зникли у Його присутності" (20:11, [Л.1]. Проте цей вірш не обов'язково має означати припинення існування нашої планети. Просто, у присутності Бога, "для них не було місця".
Оскільки мова йде про трансцендентний таємничий світ (4:1-5), про РАЙ (2:7). Де відсутні звичні атмосфера, суходіл, пучина; "колишнє небо і колишня земля минули, і моря вже немає" (21:1, Синод. пер). У духовному світі ВСЕ нове: простір, час, знання, життя (вірші 1, 5, 10-27; [Л.23]).
У потойбічній дійсності, зовсім не "в повітрі", за хибною версією авторів [Л.14], або на "особливій планеті" [Л.7] чи "десь у космосі" [Л.43], знаходиться "великий білий престол" (20:11). Про нього Іоанн згадує близько 40 разів, особливо докладно описуючи трон на НЕБІ в одній зі сцен (уривок 4:1-10).
Пророк бачить його "і Того, Хто сидів на ньому" (20:11). "Хоч і не сказано, хто саме цей "Сидячий", мова, очевидно, йде про Христа ..." [Л.14]. З такою думкою згодні багато тлумачів й коментаторів, посилаючись на слова Вчителя:
"оскільки Отець не судить нікого, але весь суд передав Синові" (Івана, 5:22). Апостол Петро сповіщає, з ким має право розбиратися Господь. "Він призначений Богом Суддя живих і мертвих" (Дії, 10:42, б), зокрема, грішних ангелів (2Пет.2:4, Юд.6). Всевишній залучить у процес кожну справу, "добра вона, чи злочинна" (Еклезіаста, 12:14).
Солідаризується з Петром і Павло (2Тим.4:1), попереджаючи грішників, що не покаялися, про спеціально призначений день відплати (Дії, 17:30, 31) "через Ісуса Христа" (Римлян, 2:11-16), час гніву за мерзенні діла (1:18-32).
Апостол сповіщає про відновлення справедливості "наприкінці історії, коли Бог буде судити діла всього людства" [Л.27, стор. 1004]. "У цьому суді братимуть участь лише невіруючі ..." [Л.46, стор. 688], він "не торкнеться віруючих" [Л.39, стор. 174]. Всупереч не біблійному погляду, "перед троном Божим стоять і християни і невіруючі" [Л.43, стор. 86] або "Ніхто не уникне цього суду (вірші 12-13)" [Л.42, стор. 588 - 593].
Навіть в одному із сучасних перекладів порушено логічний зв'язок, "Земля і небо безслідно зникли у Його присутності" (20:11, [Л.1]. Проте цей вірш не обов'язково має означати припинення існування нашої планети. Просто, у присутності Бога, "для них не було місця".
Оскільки мова йде про трансцендентний таємничий світ (4:1-5), про РАЙ (2:7). Де відсутні звичні атмосфера, суходіл, пучина; "колишнє небо і колишня земля минули, і моря вже немає" (21:1, Синод. пер). У духовному світі ВСЕ нове: простір, час, знання, життя (вірші 1, 5, 10-27; [Л.23]).
У потойбічній дійсності, зовсім не "в повітрі", за хибною версією авторів [Л.14], або на "особливій планеті" [Л.7] чи "десь у космосі" [Л.43], знаходиться "великий білий престол" (20:11). Про нього Іоанн згадує близько 40 разів, особливо докладно описуючи трон на НЕБІ в одній зі сцен (уривок 4:1-10).
Пророк бачить його "і Того, Хто сидів на ньому" (20:11). "Хоч і не сказано, хто саме цей "Сидячий", мова, очевидно, йде про Христа ..." [Л.14]. З такою думкою згодні багато тлумачів й коментаторів, посилаючись на слова Вчителя:
"оскільки Отець не судить нікого, але весь суд передав Синові" (Івана, 5:22). Апостол Петро сповіщає, з ким має право розбиратися Господь. "Він призначений Богом Суддя живих і мертвих" (Дії, 10:42, б), зокрема, грішних ангелів (2Пет.2:4, Юд.6). Всевишній залучить у процес кожну справу, "добра вона, чи злочинна" (Еклезіаста, 12:14).
Солідаризується з Петром і Павло (2Тим.4:1), попереджаючи грішників, що не покаялися, про спеціально призначений день відплати (Дії, 17:30, 31) "через Ісуса Христа" (Римлян, 2:11-16), час гніву за мерзенні діла (1:18-32).
Апостол сповіщає про відновлення справедливості "наприкінці історії, коли Бог буде судити діла всього людства" [Л.27, стор. 1004]. "У цьому суді братимуть участь лише невіруючі ..." [Л.46, стор. 688], він "не торкнеться віруючих" [Л.39, стор. 174]. Всупереч не біблійному погляду, "перед троном Божим стоять і християни і невіруючі" [Л.43, стор. 86] або "Ніхто не уникне цього суду (вірші 12-13)" [Л.42, стор. 588 - 593].
8. Ті, що стоять біля трона (20:12)
Доля душевних учасників другого масового воскресіння відкривається Іоанну у вигляді грандіозного видовища величезної юрби із сотень мільйонів душ (гляньте Дан.7:10), з сутностей людських (мал.3), котрі повернулися до Сущого.
«І я побачив померлих, малих і великих, які стояли перед Богом. І розгорнули книги; була розгорнута й інша книга, що є книгою життя. І судили мертвих, як записано в книгах, за їхніми ділами» (20:12)
«І я побачив померлих, малих і великих, які стояли перед Богом. І розгорнули книги; була розгорнута й інша книга, що є книгою життя. І судили мертвих, як записано в книгах, за їхніми ділами» (20:12)
Великі знатні та малі не відомі душі всіх епох, покликані на процес, хто вони? Зрозуміло, НЕ християни, вони залишили світ померлих (шеол) у перше воскресіння (20:4-6).Адже Господом обіцяно, віруючий "на суд не приходить ("не постане він перед Судом", пер. [Л.18]), але перейшов він від смерті до життя" (Івана, 5:24; 3:18).
"Той факт, що згадані тут мертві не воскресли раніше, свідчить сам собою, що життя вічного вони не успадкують" [Л.14; Л.24].
У вірші Об'явлення, 20:12 "мається на увазі суд над померлими в гріху" [Л.14], тут "нечестиві" [Л.5, 9, 13], "засуджені полонені" [Л.16]; "все невіруючі" [Л.36], "неспасенні" [Л37, 46], "невіруючі всіх століть" [Л.8; Л.33]; "духовно для Бога мертві через переступи та гріхи" [Л.25; Л.2, 15].
Однак широко розповсюджена думка, "всіх їх чекає одна і та ж доля" [Л.37], алогічна. Вона не підтверджується змістом віршів 12-15, де повідомляється про поділ людства на "врятованих та загиблих" [Л.39, стор. 788]. Популярне міркування про ОДНУ й туж долю обвинувачених суперечить іншим текстам Нового Завіту.
Приміром, не узгоджується зі словами Наставника про ДВІ категорії осіб. Він буде розглядати їхні справи, коли "сяде на престолі Своєї слави" (Матвія, 25:31-33). "Останній суд, що охоплює всі народи, описаний у Мт.25:31-36. Також ... в Одкровенні 20:11-15" [Л.32, стор. 345; Л.36, стор. 1288, 1289]; "на останньому суді (Мф.25:31-36) Христос відокремлює овець від козлів і винагороджує тих, хто отримує Його благословення" [Л.36, стор. 1291].
В результаті неупередженого розгляду вчинків, прирікаються на вічний вогонь лише "козли" (Мт.25:41-45), вони поклонялися Господу на словах. А "вівці", які не мали змоги пізнати Пастиря, успадкують вічне Царство, виправдаються справами милосердя (вірші 34 - 40), життям по совісті (Рим.2:14-16).
Ніневітяни, вони покаялися, та багато інших людей, котрі вірували протягом епох, виявляться більш праведними за юдеїв, що відкинули Спасителя (Мт.12:41, 42; 8:10-12), "це будуть усі праведники з-поміж поган, які жили не за вірою і не за законом, а по сумлінню" [Л.25, стор. 268].
Виповниться старозавітне пророцтво про душі, котрі знаходяться в шеолі. «Багато, багато людей, які померли і сплять у могилах, повстануть. Одні для вічного життя, а інші на вічну наругу і сором» (Даниїла, 12:2, пер. [Л.1]).
ОБИДВІ категорії померлих почують голос Христа (Ів.5:28), "і вийдуть ті, які робили добро, у воскресіння життя, а ті, які робили зло, – у воскресіння суду" (вірш 29), згідно із записами в розкритих сувоях (Об'явл.20:12).
"На цьому Суді ми бачимо присутність "книг" – докладних біографій життя та всіх людських справ у вигляді кінострічок, які зафіксують не тільки зміст життя, але навіть усі рухи душі та духу, наміри та спонукання серцеві" [Л.7; Л.4, 13, 15].
Зримо представить Господь кожну явну й утаємничену справу, "добра вона, чи злочинна" (Еклезіаста, 12:14). Там "не буде допитів, не знадобляться свідки, ніхто не стане заперечувати і доводити свою невинність, просити помилування" [Л.2, стор. 806, 807]. Понад те, не Сам Ісус викриє непокірних, а щось зовсім інше.
"Хто відрікається від Мене і не приймає Моїх слів, той має ("у того вже є", пер. [Л.18]) свого суддю: слово, яке Я сказав,– воно судитиме його останнього дня" (Івана, 12:48).
9. Тартар (20:13)
В останній день, на великий Суд у справах "зберуться перед Ним усі народи" (Матвія, 25:32). Звідки ж попадуть на нього душі ВСІХ померлих? за винятком обраних (Ів.5:24, 3:18), вони самі оцінюють землян і ангелів (1Кор.6:2, 3). Іоанн бачить.
«І (1) море віддало мертвих, які в ньому; і (2) смерть, і (3) ад віддали мертвих, які в них, і кожного судили за його вчинками» (20:13).
«І (1) море віддало мертвих, які в ньому; і (2) смерть, і (3) ад віддали мертвих, які в них, і кожного судили за його вчинками» (20:13).
"З приводу сховища душ померлих, що складається з "моря", "смерті" та "пекла", не існує єдиної думки в християнському богослов'ї" [Л.7]. Зокрема, пучина сприймається за буквальну стихію [Л.6, 9, 13, 17], в ній, дослівно, потонули тіла [Л.2, 3, 8, 14, 15, 18]. Міркування, що викликає подив, адже багато хто тоне в річках, озерах, інших водоймах. Більше того, похованих у землі НАБАГАТО більше, ніж утоплеників.
Для правильної екзегези вірша 13 необхідно врахувати, унікальне видіння має відношення НЕ до фізичного всесвіту, а стосується трансцендентного темпорального. Там відбуваються: воскресіння померлих, царювання з Христом, судовий процес, знищення смерті й аду (20:4-6, 11-15).
Тому, в принципі, правильна думка, "це, звичайно ж, не природне море, але широке відділення пекла, де розміщена основна маса душ померлих грішників" [Л.7]. "У моря є синоніми – безодня, пекло, прірва" [Л.28, стор. 551], оскільки воно вважалося, одночасно, царством мертвих.
У стародавній єврейській космології, "морські води" це "залишок безодні на землі" [Л.26, стор. 582], а саме слово "безодня" – "в буквальному перекладі "глибина" [Л.27]. Глибини пучини і тверді асоціювалися "з шеолом, могилою, пеклом, прірвою, бездонною ямою", вони розумілися як "смерть і/або ад" [Л.28, стор. 216].
Новозавітний образ архетипу безодня (грецьке "тартар") "позначає нижню частину аду" [Л.29, стор. 34]. Місце
"нематеріальних частин людської природи неспасенних людей після їх фізичної смерті" [Л.37, стор. 796].
Слід врахувати, євр. шеол (грецьке "гадес") зовсім НЕ дорівнює пеклу (грец. "геєнна"), хоча саме так іноді перекладається в Синодальній Біблії (або "могила", "ад"). Якщо гадес це ПЕКЛО, тоді Йов, Авраам, Мойсей, Давид, пророки, багато інших Божих обранців мучаться в геєнні? НІ, поняття аду виникло набагато пізніше, у період між двома завітами [Л.27, стор. 804].
Архетип "шеол ніколи не асоціюється з муками аду" [Л.30, стор. 584, 692], він "не місце покарання" [Л.38, стор. 216]. Тому що є "місце, де перебувають і піддаються покаранню грішники, що померли" [Л.29; Л.36],– територія " покарання
грішників, що не розкаялися" [Л.27], скутих кайданами моторошної пітьми.
У Новому Завіті, спільнота мерців це "синонім грецького "гадес", що означає "невидимий світ духів", а НЕ "ад" або "могила" [Л.31]. Для правильного екзегетичного аналізу важливо знати "тартар та "шеол" ("гадес") – поняття різні" [Л.14, стор. 585].
Під терміном (2), "смерть", вона віддала померлих (20:13), таємновидець має на увазі її царство [Л.40, стор. 422], дім (Йов.30:23; Пр.7:27, "обителі" [Л.18]), невидимий світ загиблих. "У LXX (у Септуагінті) слова "Смерть" та "Гадес" використовуються часто як синоніми, позначаючи царство мертвих" [Л.35, стор. 494].
Вірно, синоніми, тобто, "поняття тотожні" [Л.39, стор. 13]. "Смерть" – це теж одне з великих відділень пекла ... "[Л.7]. Іншими словами, в Об'явленні 20:13 використаний архетип аду, як сховища, відділення, місця [Л.32, 37, 3], геть НЕ стану, за версією [Л.16], або якоїсь особистості [Л.2].
Перше тлумачення, а саме сховище, місце, дім, підтверджується словами Господа. "Я маю ключі від смерті й від аду" (Об'явлення, 1:18). "Христос має владу відчиняти царство мертвих ..." [Л.39, стор. 460].
Тож на розгляд справ біля білого престолу віддадуть душі померлих УСІ сховища. Шеол ("смерть" у 20:13), ад і його нижня частина безодня (вірш 3, "море" у 20:13), щоб "кожного судили за його вчинками".
Для правильної екзегези вірша 13 необхідно врахувати, унікальне видіння має відношення НЕ до фізичного всесвіту, а стосується трансцендентного темпорального. Там відбуваються: воскресіння померлих, царювання з Христом, судовий процес, знищення смерті й аду (20:4-6, 11-15).
Тому, в принципі, правильна думка, "це, звичайно ж, не природне море, але широке відділення пекла, де розміщена основна маса душ померлих грішників" [Л.7]. "У моря є синоніми – безодня, пекло, прірва" [Л.28, стор. 551], оскільки воно вважалося, одночасно, царством мертвих.
У стародавній єврейській космології, "морські води" це "залишок безодні на землі" [Л.26, стор. 582], а саме слово "безодня" – "в буквальному перекладі "глибина" [Л.27]. Глибини пучини і тверді асоціювалися "з шеолом, могилою, пеклом, прірвою, бездонною ямою", вони розумілися як "смерть і/або ад" [Л.28, стор. 216].
Новозавітний образ архетипу безодня (грецьке "тартар") "позначає нижню частину аду" [Л.29, стор. 34]. Місце
"нематеріальних частин людської природи неспасенних людей після їх фізичної смерті" [Л.37, стор. 796].
Слід врахувати, євр. шеол (грецьке "гадес") зовсім НЕ дорівнює пеклу (грец. "геєнна"), хоча саме так іноді перекладається в Синодальній Біблії (або "могила", "ад"). Якщо гадес це ПЕКЛО, тоді Йов, Авраам, Мойсей, Давид, пророки, багато інших Божих обранців мучаться в геєнні? НІ, поняття аду виникло набагато пізніше, у період між двома завітами [Л.27, стор. 804].
Архетип "шеол ніколи не асоціюється з муками аду" [Л.30, стор. 584, 692], він "не місце покарання" [Л.38, стор. 216]. Тому що є "місце, де перебувають і піддаються покаранню грішники, що померли" [Л.29; Л.36],– територія " покарання
грішників, що не розкаялися" [Л.27], скутих кайданами моторошної пітьми.
У Новому Завіті, спільнота мерців це "синонім грецького "гадес", що означає "невидимий світ духів", а НЕ "ад" або "могила" [Л.31]. Для правильного екзегетичного аналізу важливо знати "тартар та "шеол" ("гадес") – поняття різні" [Л.14, стор. 585].
Під терміном (2), "смерть", вона віддала померлих (20:13), таємновидець має на увазі її царство [Л.40, стор. 422], дім (Йов.30:23; Пр.7:27, "обителі" [Л.18]), невидимий світ загиблих. "У LXX (у Септуагінті) слова "Смерть" та "Гадес" використовуються часто як синоніми, позначаючи царство мертвих" [Л.35, стор. 494].
Вірно, синоніми, тобто, "поняття тотожні" [Л.39, стор. 13]. "Смерть" – це теж одне з великих відділень пекла ... "[Л.7]. Іншими словами, в Об'явленні 20:13 використаний архетип аду, як сховища, відділення, місця [Л.32, 37, 3], геть НЕ стану, за версією [Л.16], або якоїсь особистості [Л.2].
Перше тлумачення, а саме сховище, місце, дім, підтверджується словами Господа. "Я маю ключі від смерті й від аду" (Об'явлення, 1:18). "Христос має владу відчиняти царство мертвих ..." [Л.39, стор. 460].
Тож на розгляд справ біля білого престолу віддадуть душі померлих УСІ сховища. Шеол ("смерть" у 20:13), ад і його нижня частина безодня (вірш 3, "море" у 20:13), щоб "кожного судили за його вчинками".
10. Для чого палаючий басейн? (20:14)
Що ж станеться із приміщеннями душ померлих, коли вони спорожніють? Іоанн бачить загадкову картину.
«Потім (1) смерть і (2) ад були кинуті в вогняне озеро. Це і є друга смерть – вогняне озеро» (20:14, пер. [Л.18]).
Чому в нього не кинуто море? одне з 3-х сховищ померлих (вірш 13). Тому що пучина є теж частиною аду, інакше, треба визнати, у Господа немає ключів від її брами (1:18). Перед очами таємновидця, (1) смерть, вона ж шеол, і (2) ад кинуті в море полум'я (мал.4).
«Потім (1) смерть і (2) ад були кинуті в вогняне озеро. Це і є друга смерть – вогняне озеро» (20:14, пер. [Л.18]).
Чому в нього не кинуто море? одне з 3-х сховищ померлих (вірш 13). Тому що пучина є теж частиною аду, інакше, треба визнати, у Господа немає ключів від її брами (1:18). Перед очами таємновидця, (1) смерть, вона ж шеол, і (2) ад кинуті в море полум'я (мал.4).
Вірш 14 спростовує ДВІ поширені помилки. Перша, про тотожність шеола і тартару, повну схожість пекла та геєни, нібито, це ОДНЕ місце. Приміром, "всі заблукалі будуть кинуті в ад, озеро вогняне" [Л.46, стор. 688].Друга помилка, про безстрокові муки у світі тіней. Якщо ад не
вічний, він спорожніє (вірш 13), потім його кинуть у вогняне озеро (14). У такому випадку, страждання грішників НЕ можуть продовжуватися безкінечно.
Непотрібність у майбутньому місць утримання душ померлих вказує, побічно, на зникнення людей з землі або навіть самої планети, після тисячолітньої теократії (20:7-9, 21:1).
Дане припущення збігається з думкою Ійова про тривалість сну тих, хто перебуває у Шеолі, "так і людина – ляже і не встане, і, поки небеса не щезнуть, вона від сну свого не прокинеться" (Йова, 14:12, пер. [Л.18]).
Аналогічно, Павло повідомляє, "потім настане кінець" , коли Христос, переможе ворогів і " передасть Царство Богу Отцю " (1Коринтян, 15:24, пер. [Л.19]). Все-таки немає повної впевненості у правильності гіпотези повного зникнення людства із завершенням Міленіуму.
Нам також не розкрито сутність палаючого басейну, через що неможливо однозначно зрозуміти зміст слів пророка, "Це – друга смерть, озеро вогняне " (Об'явлення, 20:14). "Фізична смерть, або "перша смерть", – це відокремлення душі від тіла" [Л.27, стор. 1417], а що тоді означає ДРУГА?
Очевидно, мова про знищення нематеріального початку особистості, за словами Ісуса, "бійтеся більше Того, Хто може і душу і тіло погубити в геєнні " (Матвія, 10:28, Синод. пер.; погубити "означає "знищувати", "ліквідувати"
[Л.39]).
Дійсно, нефеш грішника загине (Ів.3:16, Єз.18:4). "Адже відплата за гріх – смерть" (Римлян, 6:23, пер. [Л.19]). Господь "полову спалить невгасимим вогнем", повідомляє Іоанн (Матвія, 3:12), йому вторить Павло (2Сол.1:7-9).
Інша теза, "друга смерть буде вiчним роздiленням людей з Богом" [Л.25, стор. 269], нескінченним покаранням у вогні (Мт.25:41, 46). "Через цю подію вони увійдуть у вічний стан безвихідного страждання та абсолютної відчуженості від Бога" [Л.37, стор. 453]. "Біблія не залишає, однак, сумніву в тому, що покарання безбожних буде вічним" [Л.14]. "Те, що пекельні муки будуть вічними, сумнівів не викликає" [Л.42, стор. 611].
Такої версії, про нескінченні катування, дотримується більшість тлумачів [Л.2, 3, 6, 9, 10, 12-14, 25, 27, 36, 37, 42 та інші], незважаючи на її алогічність. Навіщо з аду, місця безстрокових мук (на думку авторів [Л.27, 29, 37, 42]), осквернений злом дух відправляти у вогняне озеро? таке ж місце невичерпного "безвихідного страждання" [Л.37].
Навпаки, в рабиністичних навчаннях про потойбічнийу світ стверджується, деякі "будуть засуджені на вічне знищення, що і є другою смертю" [Л.33, стор. 972]. Автор [Л.47] зазначає. "Згідно 1Ен.108:3, душі нечестивців, імена яких
Дійсно, нефеш грішника загине (Ів.3:16, Єз.18:4). "Адже відплата за гріх – смерть" (Римлян, 6:23, пер. [Л.19]). Господь "полову спалить невгасимим вогнем", повідомляє Іоанн (Матвія, 3:12), йому вторить Павло (2Сол.1:7-9).
Інша теза, "друга смерть буде вiчним роздiленням людей з Богом" [Л.25, стор. 269], нескінченним покаранням у вогні (Мт.25:41, 46). "Через цю подію вони увійдуть у вічний стан безвихідного страждання та абсолютної відчуженості від Бога" [Л.37, стор. 453]. "Біблія не залишає, однак, сумніву в тому, що покарання безбожних буде вічним" [Л.14]. "Те, що пекельні муки будуть вічними, сумнівів не викликає" [Л.42, стор. 611].
Такої версії, про нескінченні катування, дотримується більшість тлумачів [Л.2, 3, 6, 9, 10, 12-14, 25, 27, 36, 37, 42 та інші], незважаючи на її алогічність. Навіщо з аду, місця безстрокових мук (на думку авторів [Л.27, 29, 37, 42]), осквернений злом дух відправляти у вогняне озеро? таке ж місце невичерпного "безвихідного страждання" [Л.37].
Навпаки, в рабиністичних навчаннях про потойбічнийу світ стверджується, деякі "будуть засуджені на вічне знищення, що і є другою смертю" [Л.33, стор. 972]. Автор [Л.47] зазначає. "Згідно 1Ен.108:3, душі нечестивців, імена яких
викреслені з Книги життя ... знищуються" (стор. 385).
Давид передбачає таку долю нечестивців, що зневажають Бога. "Він їх зруйнує і більше не відновить" (Псалми, 28:5, б). Нешама не безсмертна (1Тим.6:16), тому її муки НЕ можуть продовжуватися нескінченно.
Давид передбачає таку долю нечестивців, що зневажають Бога. "Він їх зруйнує і більше не відновить" (Псалми, 28:5, б). Нешама не безсмертна (1Тим.6:16), тому її муки НЕ можуть продовжуватися нескінченно.
11. Книга життя (20:15)
Однієї смерті не уникнути, а дві – не пережити. Божий суд у вічності, неупереджений розгляд справ кожного у великого білого престолу, закінчується так.
«І кого не знайшли записаним ("чиє ім'я не було знайдено", пер. [Л.19]) у книзі життя, той був укинений у вогняне озеро» (20:15).
«І кого не знайшли записаним ("чиє ім'я не було знайдено", пер. [Л.19]) у книзі життя, той був укинений у вогняне озеро» (20:15).
Участь душі в процесі відновлення справедливості визначать не ваги правосуддя, а щось інше, Іоанн бачить розкритий свиток (вірш 12). Вважається, "в цю книгу внесені тільки імена врятованих, записані в неї, від початку світу" (Об'явл.17: 8)" [Л.14, стор. 585], "до неї записані тільки істинні віруючі" [Л.46, стор. 688].
Одні тлумачі припускають, УСІ обвинувачені не записані в цей манускрипт. "Ніхто з тих, хто постав на цей суд, не записаний у книгу життя" [Л.8], їхня доля – друга смерть [Л.9, 12, 14, 15, 24]. "Внаслідок відсутності в них будь-якої обгрунтованої лінії захисту вони скидаються в озеро вогняне" [Л.28, стор. 1171].
Інші заперечують. НЕ всі імена учасників другого воскресіння відсутні в Книзі життя [Л.2, 3, 7, 25]. Ця думка підтверджується словами таємновидця, "І якщо чиє ім'я не було записано ..." (20:15, пер. [Л.1]). "Вірш не відкидає можливості того, що там буде хтось, хто не буде кинутий в озеро вогняне" [Л.3]; "вони, хоч і понесуть покарання, але не будуть кинуті" до нього [Л.2, стор. 854].
Відтак знайдуться прізвища спасенних (Дан.12:1, 2), зокрема, деяких язичників (Об'явл.21:24, Лк.13:29, 30), милосердних "овець" (Мт.25:31-40) та ВСІХ, хто віддалявся від зла, жив по совісті, творив добро, проте не мав можливості пізнати Христа (Рим.6-10, 2:14-16).
"Очевидно, що врятованих виявиться набагато більше, ніж ми припускаємо" [Л.39, стор. 956], оскільки написано нам. "Ті, хто робив добро, воскреснуть, щоб жити, і ті, хто чинив зло, піднімуться, щоб отримати осуд" (Івана, 5:29, пер. [Л.19, 20]). "Бог відплатить кожному по ділах його" (Римлян, 2:6, пер. [Л.41]).
У реєстрі помилуваних можуть опинитися "теплі" віруючі, що проспали життя; тобто, душевні, ритуальні, самозвані християни (Об'явл.3:14-19), а також "нерозумні діви" (Матвія, 25:5-9). Всі, хто забув олію святості, не готові до першого воскресіння, зустрічі з Женихом (вірші 10-13). Прощені обов'язково будуть, ми не знаємо меж милості Господа.
Чиїх імен точно НЕМАЄ у списку? Очевидно, відданих на Суд із пекла та безодні ("море" в Об'явл.20:13). Нещасним ніяке щастя не допоможе. Здолані злом не будуть виправдані (Вих.23:7), вони втратять вічне Царство Небесне (Об'явл.21:27, 22:15). Ужалений у п'яту опиниться в пучині вогню, згорить наче суха трава. "Це – друга смерть"
(20:14).
Є лікарські засоби від хвороб тіла, їх створив Милосердний. На жаль, немає ліків від ментального розладу грішника, що не покаявся, він втратить життя. "Друга смерть є остаточна смерть, духовна за своєю природою" [Л.34, стор. 1739], коли особистість перестає існувати, втрачаючи свідомість.
"Тільки Бог безсмертний" [Л.27, стор. 1183], а нешама, людська душа,– НІ (Мт.10:28, Об'явл.21:8, 1Тим.6:16). Але вона може зодягтись в нетління (1Кор.15:54) завдяки Отцю, "що Він дає нам перемогу через Господа нашого Ісуса Христа" (вірш 57; 2Тим.1:8-10).
Одні тлумачі припускають, УСІ обвинувачені не записані в цей манускрипт. "Ніхто з тих, хто постав на цей суд, не записаний у книгу життя" [Л.8], їхня доля – друга смерть [Л.9, 12, 14, 15, 24]. "Внаслідок відсутності в них будь-якої обгрунтованої лінії захисту вони скидаються в озеро вогняне" [Л.28, стор. 1171].
Інші заперечують. НЕ всі імена учасників другого воскресіння відсутні в Книзі життя [Л.2, 3, 7, 25]. Ця думка підтверджується словами таємновидця, "І якщо чиє ім'я не було записано ..." (20:15, пер. [Л.1]). "Вірш не відкидає можливості того, що там буде хтось, хто не буде кинутий в озеро вогняне" [Л.3]; "вони, хоч і понесуть покарання, але не будуть кинуті" до нього [Л.2, стор. 854].
Відтак знайдуться прізвища спасенних (Дан.12:1, 2), зокрема, деяких язичників (Об'явл.21:24, Лк.13:29, 30), милосердних "овець" (Мт.25:31-40) та ВСІХ, хто віддалявся від зла, жив по совісті, творив добро, проте не мав можливості пізнати Христа (Рим.6-10, 2:14-16).
"Очевидно, що врятованих виявиться набагато більше, ніж ми припускаємо" [Л.39, стор. 956], оскільки написано нам. "Ті, хто робив добро, воскреснуть, щоб жити, і ті, хто чинив зло, піднімуться, щоб отримати осуд" (Івана, 5:29, пер. [Л.19, 20]). "Бог відплатить кожному по ділах його" (Римлян, 2:6, пер. [Л.41]).
У реєстрі помилуваних можуть опинитися "теплі" віруючі, що проспали життя; тобто, душевні, ритуальні, самозвані християни (Об'явл.3:14-19), а також "нерозумні діви" (Матвія, 25:5-9). Всі, хто забув олію святості, не готові до першого воскресіння, зустрічі з Женихом (вірші 10-13). Прощені обов'язково будуть, ми не знаємо меж милості Господа.
Чиїх імен точно НЕМАЄ у списку? Очевидно, відданих на Суд із пекла та безодні ("море" в Об'явл.20:13). Нещасним ніяке щастя не допоможе. Здолані злом не будуть виправдані (Вих.23:7), вони втратять вічне Царство Небесне (Об'явл.21:27, 22:15). Ужалений у п'яту опиниться в пучині вогню, згорить наче суха трава. "Це – друга смерть"
(20:14).
Є лікарські засоби від хвороб тіла, їх створив Милосердний. На жаль, немає ліків від ментального розладу грішника, що не покаявся, він втратить життя. "Друга смерть є остаточна смерть, духовна за своєю природою" [Л.34, стор. 1739], коли особистість перестає існувати, втрачаючи свідомість.
"Тільки Бог безсмертний" [Л.27, стор. 1183], а нешама, людська душа,– НІ (Мт.10:28, Об'явл.21:8, 1Тим.6:16). Але вона може зодягтись в нетління (1Кор.15:54) завдяки Отцю, "що Він дає нам перемогу через Господа нашого Ісуса Христа" (вірш 57; 2Тим.1:8-10).
ЛІТЕРАТУРА
1. Біблія. Сучасний переклад Біблійних текстів. - М.: World Bible Translation Center, 2002. - 1150 с.
2. Дудник А.В. Тлумачення на книгу Одкровення Іоанна Богослова. - Харцизьк: Світло, 2012. - 975 с.
3. Хедінг Д. Від часу у вічність. Книга Одкровення. - Рівне: Живе слово, 2008. - 328 с.
4. Стедмен Р. Останнє слово Бога. Осягаючи Одкровення. - Новосибірськ: Посох, 2004. - 416 с.
5. Метью Генрі. Тлумачення книги Нового Завіту. Том 6. – Netherlands, Dutch Reformed Trast Society, 2004.- 405 с.
6. Тлумачна Біблія. Коментар на всі книги Святого Письма. За ред. Лопухіна О.П. Том 2. - Мінськ: Харвест, 2001. - 1312 с.
7. Канатуш В.Я. Апокаліпсис та Друге Пришестя. - М.: ХРЦ "Протестант", 2000. - 384 с.
8. Макдональд У. Біблійні коментарі для християн. Новий Заповіт. - Bielefeld: CLV, 2000. - 1465 с.
9. Кастер С. Від Патмосу до Раю. Тлумачення книги Одкровення. - Greenvill, BJU Press, 2006. - 255 с.
10. Біблійний довідник Геллея.- СПб.: Біблія для всіх, 2006.- 787 с.
11. Новий Біблійний коментар: у 3 част. Ч.3. Новий Заповіт. - СПб.: Мірт, 2001. - 751 с.
12. Бейнс Т.Б. Одкровення Ісуса Христа. - Germany, Dillenburg: GBV, 1994. - 300 с.
13. Грюнцвейг Ф. Одкровення Іоанна. - Корнталь: Світло на Сході, 1992. - 597 с.
14. Тлумачення новозавітних послань та Книги Одкровення. Гол. ред. Харчлаа. - Seligenstadt: Християнське видавництво, 1990. - 598 с.
15. Рогозін П. Таємниці Апокаліпсису. - Корнталь: Світло на Сході, 2003. - 432 с.
16. Навчальна Біблія з коментарями Джона Мак-Артура. - Мінськ: Слов'янське Євангельське товариство,, 2004. - 2 201 с.
17. Барклі У. Тлумачення Одкровення Іоанна. - Всесв. Спілка баптистів, 1986. - 439 с.
18. Біблія. Книги Святого Письма Старого та Нового Завіту, канонічні. Сучасний російський переклад. - М.: Російське біблійне товариство, 2011. - 1408 с.
19. Біблія. Новий переклад російською мовою. - United Kingdom, Carlisle: Biblica Europe, 2011. - 1 185 с.
20. Біблія для нашого життя. Новий Заповіт. Finland, International Bible Society, 1999. - 687 с.
21. Джон Ф. Мак-Артур. Слава Небес: істина про Небо, ангелів і вічне життя. – Київ: Grace Publishing International, 2008.- 320 с.
22. Тлумачення Старозавітних Книг. Від Книги Ісаї по Книгу Малахії. - Ашфорд, Коннектикут, США, Слов'янське місіонерське видавництво, 1996. - 602 с.
23. Стаття № 13 "Тисячолітнє царство".
24. Каргель І.В. Тлумачник Одкровення святого Іоанна Богослова. Зібрання творів.- СПб.: Біблія для всіх, 2000.- 703 с.
25. Барчук І. Пояснення на книгу Об'явлення.- Київ: Дорога правди, 1993.- 288 с.
26. Міфи народів світу. Енциклопедія Том 2. - М.: Радянська енциклопедія, 1980. - 720 с.
27. Великий біблійний словник.- СПб.: Біблія для всіх, 2005.- 1503 с.
28. Словник біблійних образів. СПб.: Біблія для всіх, 2016. - 1423 с.
29. Євангельський словник Біблійного богослов'я. - СПб: Біблія для всіх, 2000. - 1232 с.
30. Біблійний культурно-історичний коментар. Частина 1: Старий Заповіт. - СПб.: Мірт, 2003. - 984 с.
31. Айронсайд Г.А. Коментарі на книги малих пророків. – Рівне: Живе слово, 2008.- 308 с.
32. Стаг Ф. Богослов'я Нового Завіту.- Київ: КБС, 1999.- 384 с.
33. Клеон Л. Роджерс – мол., Клеон Роджерс III. Новий лінгвістичний та екзегетичний ключ до грецького тексту Нового Завіту. - М.: Біблія для всіх, 2001. - 1008 с.
34. Нова Женевська навчальна Біблія. - Hanssler-Verlag, 1998. - 2052 с.
35. Старий Завіт на сторінках Нового. Т.3. Дії св. Апостолів. Загальні листи. Одкровення.- Черкаси: Колоквіум, 2013.- 592 с.
36. Грудем Уейн. Систематичне богослов'я: Введення в біблійне вчення. - СПб.: Мірт, 2004. - 1453 с.
37. Баракман Х. Флойд. Практична християнська теологія. Всебічне дослідження основ християнського віровчення. - М.: Асоціація "Духовне відродження" ЄХБ, 2002. - 958 с.
38. Ледд Д. Богослов'я Нового Завіту.- СПб.: Біблія для всіх, 2003.- 800 с.
39. Рінекер Ф., Майєр Г. Біблійна енциклопедія Брокгауза. - Кременчук: Християнська зоря, 1999. - 1088 с.
40. Нюстрем Е. Біблійний Словник.- СПб.: Біблія для всіх, 2001.- 523 с.
41. Біблія. Книги Святого Письма Старого та Нового Завіту в сучасному російському перекладі. - М.: Видавництво ББІ, 2015. - 1856 с.
42. Коттрелл Джек. Віра, передана святим: Біблійна доктрина для сучасних читачів. – Сімферополь: Teaching Ministries International, 2006.- 640 с.
43. Лаурі Р. Рапсодія на тему Одкровення. - М.: Духовна Академія Апостола Павла, 2011. - 232 с.
44. Уірсбі У. Коментар на Новий Заповіт. Том I.- СПб.: Біблія для всіх, 2017.- 848 с.
45. Райт Т. Головна таємниця Біблії: Смерть і життя після смерті в християнстві. - М.: Ексмо, 2009. - 384 с.
46. Уірсбі У. Коментар на Новий Заповіт. Том II. – СПб.: Біблія для всіх, 2018. – 696 с.
47. Тантлевський І.Р. Історія Ізраїлю та Юдеї до руйнування Першого храму.- СПб.: Вид-во С. Петерб. ун-ту, 2007. - 543 с.
48. Елкорн Р. Небеса. - Чернігів: In Lumine, 2011. - 364 с.
49. Кульман О. Безсмертя душі або воскресіння мертвих. - СПб.: Контраст, 2015. - 608 с.