Основні драматичні сцени Об'явлення зосереджені у видіннях 7 печаток (глави 6, 8), 7 труб (8, 9, 11), 7 чаш (15, 16). Архетипи печаток, труб, чаш взаємопов'язані один з одним та взаємозумовлені [Л.1]. Проте тут не історичні епохи, не три періоди Великої скорботи, ні різні групи покарань, відокремлені невизначеними проміжками часу, як передбачається в роботах [Л.2-6, 29]. НІ. Усі епізоди відносяться до одного і того ж суду. Спочатку він сповіщається зняттям печаток зі сувою, потім здійснюється під звуки труб, далі описуються його наслідки через вилив 7 чаш.

Божий вирок цивілізації, що деградувала, проголошується зі зняттям печаток (архетип таємниці) та перерахуванням їх персонажів [Л.1, 2]. Сцени процесу покарання відкриваються Іоанну під звуки ангельських труб (архетип суду [Л.3]), його наслідки – через вилив чаш, архетипу Його гніву (Об'явл. глава 16). Тому сім чаш не є окремим особливо жахливим заключним видом покарання, чи аналогією, повторенням або посиленням впливу 7-ми труб, ні розвитком суду сьомої, всупереч припущенням авторів [Л.4-7].

Одкровення щодо кінця світу відкривається Іоанну через видіння 7 печаток, 7 труб, 7 чаш Божого гніву. Кілька розділів апостол присвячує додатковому, але вже міфопоетичному оповіданню про дуже незвичайних персонажів. Як-от дійових осіб трагедії, що викликають подив: жінка, одягнена в сонце, семиголовий червоний дракон (гл.12), дика тварина, котра виходить з моря, і звір із землі (гл.13), велика розпусниця, вона сидить на рогатому багатоголовому багряному хижаку (гл.17).

Розповідаючи про майбутнє, Іоанн використав ряд алегоричних міфопоетичних символів, зокрема, таємничої великої розпусниці та небаченого багряного звіра (гл. 17, [Л.1]). "Незвичайність образів – одна з основних відмінних рис апокаліптичних видінь, що часто справляють сюрреалістичне враження" [Л.31, стор. 44]. Адже таємновидець описував "апокаліптичні видіння" НЕ в наукових поняттях, вони були відсутні, але у наочних чуттєво-конкретних образах.

Описи апокаліптичних видінь у Об'явленні містять ряд приголомшливих НЕБЕСНИХ і ЗЕМНИХ сюрреалістичних осіб антропо- і зооморфного характеру. "Чимало образів просто фантастичні і виходять за рамки всього відомого в емпіричній реальності" [Л.24, стор. 44]. Наприклад, таємнича велика розпусниця, вона осідлала загадкового семиголового багряного звіра, цю блудницю розорять й спалять його 10 рогів [Л.1]. Також небачена жінка на небі, одягнена в сонце [Л.2], її атакує жахливий дракон з 7-ма головами,– той же звір, та в іншій шерсті.

Головна тема майже всіх біблійних пророчих книг це есхатологічний "День Господній". Таємничий загадковий Йом Адонай викликає почуття страху, оскільки пов'язаний з карами небесними, що виливаються на всі народи, та масовою загибеллю населення. У Новому Завіті, твором, який описує події "Великої скорботи", служить Апокаліпсис, "книга пророча і за задумом і за виконанням" [Л.43, стор. 16]. Але, на відміну від інших біблійних пророцтв, вона містить унікальні видіння посмертної долі померлих.

Слово "одкровення", грец. "апокалюпсис" та однокорінне дієслово "апокалюпто" означають "розкривати, відкривати, знімати завісу", в даному випадку, розсекречувати раніше приховану таємницю [Л.1-5]. Твір відноситься до особливого жанру (апокаліптичної) літератури [Л.1, 3, 6]. Містить есхатологічні видіння персонажів-архетипів, описаних мовою алегорій, загадок, символів, метафор [Л.3, 4, 7, 32]. "Есхатологія традиційно розуміється як розділ богослов'я, що вивчає "останні події". Майбутні долі світу, друге пришестя Ісуса Христа, прийдешнє царство Боже, страшний суд над людством, воскресіння з мертвих, рай та пекло, кінцеве перетворення світу ..." [Л.1. стор. 888].

Петро, ​​у грецькому переклад з арамейського, Кіфа [Л.1], точніше, Кефа [Л.2], означає "камінь" або "скеля", один із 12 перших учнів Господа. Справжнє ім'я апостола Симон, євр. "Симеон Бар-Іона" (Мт.16:17, Ів.1:42), нове ім'я "Петро" він отримав від Ісуса при першій їх зустрічі [Л.2]. Родом з Вефсаїди, Симеон жив у Капернаумі, займався ловом риби разом із братом Андрієм, учнем Іоанна Хрестителя [Л.1]. Після покликання на служіння біля Генісаретського озера, Кіфа, завдяки своїм якостям, став лідером серед найближчого оточення Вчителя, особливо близьким до Нього, поряд з Іоанном та Яковом.

Матвій, у євр. транскрипції "Маттафія" або "Маттіягу" (означає "дар Яхве"), син Алфея, апостол, автор одного з Євангелій [Л.1-3]. До обрання, носив ім'я Левій [Л.2-4], служив митником у Галілейському Капернаумі, збираючи мита з товарів, що перевозяться вздовж східного узбережжя Середземного моря [Л.1]. Вчитель обрав Левія учнем, покликавши від збору мит до апостольського служіння. Після піднесення Христа, Матвій багато років проповідував Євангеліє євреям у Палестині, згодом, у азіатських країнах. За переказами, помер мученицькою смертю в Ієраполі у Фрігії чи Персії [Л.3].