Верх/низ – "У (→) символіці, пов'язаній з напрямком по вертикалі, верх має позитивне значення, а низ – негативне. (→) Небо нагорі, а (→) пекло внизу" [Л.4, стор. 187]. "Те, що відбувається нагорі, провіщає певні події внизу" (стор. 554).
      Дивіться також (→) Земне/небесне.

Видіння, як одкровення, – буквальне сприйняття, за допомогою зору, слуху, нюху і дотику, деяких образів, персонажів, подій, що відкриваються (→) Богом (→) Пророкам та іншим людям.
    Біблійне В. це об'єктивна реальність, віддалена в (→) Часі або просторі; воно НЕ має відношення до галюцинацій,  безумства, фантазій, абсурдних снів. 
    Якщо В. неможливо описати термінами та поняттями, знайомими слухачам, таємновидці вдавалися до (→) Міфологічної мови (→) Алегорій та (→) Метафор, також до (→) Загадок, (→) Притч, (→) Прислів'їв (приміром, Дан.7:2-8, Єз.1:1-28, Об'явл.12:1-4 і т.д.). При цьому, використовуючи (→) Зооморфізм (Дан.8:1-8, Об'явл.6:2-8, 13:1-4) та/або (→) Антропоморфізм (Дан.8:19-25, Об'явл.9:17-19, 13:5-8, 17:1-15).

Вихор, смерч, торнадо – руйнівний (→) Атмосферний феномен руху повітряних мас, що переміщуються не тільки поступово, але також обертаються навколо умовної вертикальної осі зі швидкістю від 100 до 600 км/год та більше (так званий, "гіперган").
      Появу велитенського лютого В. у дні (→) Теофанії передбачають старозавітні (→) Пророки (Єр.23:19, 25:32, 30:23; Іс.29:6, 66:15; Наум.1:3; Зах.9:14). Причина виникнення глобального В. у (→) Останні дні це падіння в світовий океан (→) Астероїда, гігантського наче (→) Гора*, «охоплена вогнем» (Об'явлення, 8:8). Від чого загинуть люди, (→) Звірі, (→) Птахи, (→) Риби (9:18, Ос.4:3, Соф.1:2, 3, Єз.38:20).

Виразка – дивіться (→) Мор, морова виразка.

Відродження – дивовижне повернення до життєдіяльності фізичних тіл померлих.
     Господь Ісус Христос повернув до життя Лазаря (Ів.11:17-44) та дочку Йаіра (Мр.5:35-43), апостол Петро – Тавіфу (Дії, 9:36-41), Павло – Євтиха (20:9-12). У старозавітну епоху (→) Пророк Ілля відновив життя синові вдови (1Цар.17:17-23), а Єлисей – сину сономитянки (2Цар.4:18-37).
     Однак, на відміну від (→) Воскресіння, усі відроджені згодом померли, вони тимчасово ожили "для того, щоб знову померти" [Л.1, стор. 260, 261].

 Вічний, євр. "олам", грец. "айоніос", – нескінченний, який не перестає існувати.
      Однак таке розуміння "випливає з грецького не біблійного мислення" [Л.8, стор. 138], "слово олам не має значення нескінченності у (→) часі, а має на увазі приховане і віддалене майбутнє - "навіки" або минуле - "здавна" або "довго минуле" (стор. 139), тобто, "невизначено довгий час, у минулому чи майбутньому" [Л.3, стор. 224].
     "Конкретна величина тимчасового проміжку залежить від контексту і може становити період життя однієї людини (напр. 1Цар.1:22) або справді нескінченний час (Пс.9:8)" [Л.35, стор. 199].
     Лише там, де у Біблії слово "В." відноситься до (→) Бога можна говорити про Його нескінченне існування (Бут.21:33, Іс.26:4, 40:28, Єр.10:10), безсмертя (Іс.57:15, 1Тим.6:16), вічне (→) Царство Його (Лк.16:9, 2Пет.1:11), святий (→) Небесний Єрусалим (Об'явл.21:10 – 22:5).

Вогонь – гази, що яскраво світяться, розжарені в процесі інтенсивного окислення (горіння).
    Поряд з (→) Димом, В. слугує знаряддям покарання нечестивих (Іс.13:9-13, 24:1-6, 66:15, 16; Йоіл.1:18-20, 2:1-3; Соф.1:18, 3:8; Об'явл.8:7, 9:18, 17:16, 18:8) "Розповіді (→) Одкровення про (→) останні дні буквально переповнені образами вогню – спадаючого з (→) неба" [Л.4, стор. 712].
     Адже «тодішній світ загинув, був потоплений (→) водою. А теперішні небеса і земля ... зберігаються вогню на день суду і загибелі нечестивих людей» (2Петра, 3:6, 7; Синод. пер.). Вони згорять у (→) Вогні майбутнього суду, в період (→)  Гніву та (→) Жнив, у (→) День Господній, він прийде наче (→) Злодій (3:10).

Вогонь майбутнього суду – полум'я, котре охопить геосферу, (→) Гомосферу та гідросферу внаслідок потужних термічних вибухів при (→) Імпактах.
    Джерелами (→) Вогню стануть: (→) Палящий вітер ударної хвилі, повернення палаючих продуктів імпактних викидів, великомасштабні (→) Пожежі, виверження вулканів, вибухи супервулканів.
     Зрештою, «земля та діла, що на ній, згорять» (2Петра, 3:10, в), у (→) День Господній (вірш 10, а), пору суду (вірш 7), в «День, що палає, як піч» (Малахії, 3:19), палахкотить наче (→) Піч вогненна.
       Про (→) Есхатологічний В. м. с. попереджають народи Господь Ісус Христос (Мт.13:38-42), Іоанн Хреститель (3:10-12), апостол Петро (2Пет.3:7), апостол Павло (2Сол.1:7, 8), старозавітні (→) Пророки (Іс.24:6, 29:6, 30:30, 34:9, 66:15, 16; Йоіл.1:19, 2:1-3; Ам.7:4; Мал.3:2, Зах.13:9).
     (→) Видіння землі, яка пожирається вогнем, відкриті Іоанну (Об'явл.8:5-7, 9:18, 17:16). "Пророки Ісая та Малахія ототожнюють вогонь з (→) Другим пришестям Христа" [Л.9, стор. 73].

Вода – прозора безбарвна рідина, вона немає запаху та смаку, без неї не можуть існувати організми на Землі.
      Треба врахувати, "Вода відігравала важливу роль у (→) космології Стародавнього світу, де (→) море асоціювалося з первозданними водами хаосу, позначеними в Бут. 1:2 терміном (→) безодня" [Л.4, стор. 161].
      Повернення космічних вод хаосу у дні Ноя згубило стародавній світ (2Пет.3:6). У пору (→) Великої скорботи, в УСІХ відкритих водоймах планети, питна В. буде отруєна багатоденним кислотним (→) Дощем, змішається з морськими хвилями (→) Цунами і (→) Мегацунамі.
     Від гіркої, немов полин, питної В., схожої на (→) Кров, помре безліч мешканців (Об'явл.8:11, 16:3-6, Єр.9:15, Ам.8:13). Загине (→) Риба (Ос.4:3), подібно до періоду Виходу та першої (→) Кари єгипетської (Вих.7:21). 

Воля Божа – Божий вибір, рішення, засноване на бажанні (→) Бога.
     "Вищий принцип, яким усім людям слід керуватися у своєму житті (Мт.6:10; див. 6:33)" [Л.36, стор. 51]. На жаль, лише (→) Мудрий виконує В. Б.

Воскресіння – перетворення душі, набуття особливої ​​духовної "тілесності".
     "У воскресінні ж ми отримаємо нову, небесну, духовну тілесність (1Кор.15:39 і слід.), яка дозволить нам побачити (→) Бога" [Л.8, стор. 969]. "Ісус навчав, що воскреслі люди будуть подібні до  (→) ангелів" (Л.1, стор. 1271).
   "Життя воскреслого – це нове, ангельське, безстатеве життя" [Л.3, стор. 281], діти Його стануть «подібні до Нього» (1Івана, 3:2). Після фізичної (→) Смерті, (→) Дух вже НЕ повертається у тіло (Пс.78:39, Еккл.12:7).
     В. очікує УСІХ, як праведних, так неправедних (Ів.5:29, Дан.12:2). Або при підхопленні душі із (→) Шеола в (→) Царство Небесне (Рим.8:38, 39; Мт.16:18, пер. [Л.2]), "після смерті праведники відразу потрапляють до Ісуса в (→) рай" [Л.1, стор. 805]. Або при  потраплянні  неправедних  із  шеола  та (→)  Пекла  на  (→)  Суд  на  небесах,  суд  за вчинками (Об'явл.20:5, 13).
     У (→) Об'явленні повідомляється про два масових В. різних категорій душ. Християн, які прийшли від (→) Великої скорботи (6:9-11, 7:9-14, 20:4). «Це – перше воскресіння» (вірш 5). Також інших з померлих, вони оживуть через 1 000 років після першого В. 

Гадес – дивіться (→) Шеол.

Геенна – дивіться (→) Ад.

Гнів – почуття сильного обурення, крайнього невдоволення; широко розповсюджений біблійний (→) Архетип.
     "У Старому Завіті в переважній більшості випадків проявів гніву йдеться про гнів Божий" [Л.4, стор. 219]. Майбутній Йом Адонай це день Його Г. на всі народи (Соф.1:14-18, 3:8; Іс.13:3-9; Ам.5:17-20), час покарання світу за зло (Іс.2:10-22, 34:1-9; Єр.4:20-36; Єз.38:18-23; Йоіл.2:1-11).
       Без укриття неможливо стерпіти (→) Гарячий  вітер  палаючого  Г.  Ель  Шаддай.  «Його  гнів  розливається (→) 
вогнем» (Наума, 1:6; "виливається", пер. Огієнка).
     Книга (→) Об'явлення продовжує тему Г. Всевишнього (6:15-17, 14:18-20, 16:18-21). «Адже прийшов великий день Його гніву,– і хто може встояти?» (6:17), коли виллються «на землю сім (→) чаш Божого гніву!» (16:1).

Гог у Єзекіїля, гл.38, 39 (можливо, означає "дорогоцінний золотий предмет"),  – людина. Він "у (→) кінці часів вторгнеться на чолі величезного війська в Палестину з півночі, нападе на ізраїльтян, що повернулися з розсіяння, загине і буде похований в "долині полчища Гога" [Л.8, стор. 198].
    Все-таки Г., швидше за все, це пророча (→) Персоніфікація, перенесення властивостей особистості (38:10-13, (→) Антропоморфізм) та тварини (38:4, (→) Зооморфізм) на (→) Загадковий неживий об'єкт. Вважається, "Гог уособлює собою язичницьку богопротивну світову державу" [Л.8, стор. 198], не земного походження (Дан.7:23).
     Про такий негативний (→) Архетип неодноразово сповіщається в Біблії (Єз.38:17). Це винищувач народів, спустошувач, згубна (→) Гора** (Єр.4:7, 25:38, 51:25), (→) Меч (25:16, 27; Іс.34:1-6, 66:16), син зорі, бич (14:12-17, 19),  (→) Камінь  (Дан.2:34, 35), (→) Четвертий звір (7:7), (→) Невеликий ріг (8:9-12), (→) Левіафан (Йов.41:4-26).

Гомосфера – нижні шари (→) Атмосфери до висоти 100 км.

Гора* – велика ізольована маса землі або твердої породи, що височіє над навколишньою місцевістю.
        Біблійні (→) Пророки бачать, в (→) Останні дні, пору  (→)  Теофанії  (Міх.1:3, 4),  «Перед  Ним  тремтять  гори» 
(Наума, 1:5). Вони "тремтять, і всі пагорби коливаються" (Єремії, 4:24, пер. [Л.2]; Іс.54:10). Потім «кожна гора та (→) острів зрушилися зі своїх місць» (Об'явлення, 6:14; Пс.46:3).
   Стародавні Г.* розколються (Авв.3:6), заваляться (Єз.38:20), розтануть (Міх.1:4, Пс.97:5, Іс.64:1-3), тобто, «понизяться» (40:4) внаслідок руйнівного (→) Великого землетрусу.
     У книзі (→) Об'явлення  використовуються образи (→) Земних Г.* (6:14-16, 16:20),– низ, як відображення небесних (→) Гір**,– (→) Верх, а саме, гігантських масивних (→) Небесних тіл (8:8, 17:9).

Гора** – окрім буквального значення має (→) Алегоричне, (→) Метафоричне.
     Наприклад. "У метафоричному значенні гора уособлює також богопротивні сили" [Л.8, стор. 203]. Поганський бог "Ваал зображується верхи на горах" [Л.4, стор. 207]. У сні Навуходоносора II (→) Камінь-скеля, відірвавшись від (→) Гори світової, розорить останнє людське царство (Дан 2:34, 35).
      Цікаво. "Окремі ділянки гір та пагорбів названі в Біблії як частини тіла. До таких в оригіналі відносяться: голова, вуха, плече, бік, поперек, спина..." [Л.20, стор. 180].
     Враховуючи викладені вище обставини, Іоанн називає Г.** алегоричні голови (→) Звіра багряного (Об'явл.17:3, 7-12). Оскільки "в (→) апокаліптичних видіннях фізичні (→) стихії виступають дійовими особами  ... гори займають чільне місце" [Л.4, стор. 230].
       Отже. «Тут ("потрібні", пер. [Л.2]) – розум, що має мудрість. Сім голів – це є сім гір ...» (17:9). Розум і мудрість потрібні, щоб зрозуміти: гори-голови- царі перебувають НЕ на землі, оскільки звір багряний вийде з (→) Безодні (вірш 8).

Гора  Елеонська – дивіться (→)  Елеонська гора.

Гора світова – (→) Архетип, один з основних (→) Міфологічних варіантів Осі континууму, світового космічного Древа, що сполучає (→) Небо, землю та підземний світ [Л.14, стор. 311, 398]
      Уособленням осі, найчастіше, служила світова (→) Гора*, міфічна чи реальна. У шумерській та аккадській (вавилоно-ассірійській) міфологіях висока священна Г. с. на далекій півночі служила місцем зборів богів (Іс.14:13, [Л.11, стор. 207]).
      В пророчому сні-(→) Загадці вавилонського царя Навуходоносора II, від Г. с., без сприяння рук, відірвався (→) Камінь (Дан.2:31-34), він все роздробить на землі у суцільний порох, його підхопить потужний вітер (вірш 35).

Град – (→) Атмосферні опади у вигляді невеликих округлих частинок льоду діаметром, зазвичай, від міліметра до кількох сантиметрів, вони випадають із зливовим дощем при грозі.
     Однак у (→) Есхатологічних видіннях Іоанна, «великий град» (Об'явлення, 11:19) складається з брил льоду кожна масою близько 35 (!) кілограмів (16:21), що відповідає діаметру приблизно у 0,4 метра.
      Падіння велетенських градин в (→) Останні дні, як у пору сьомої (→) Кари єгипетської, супроводжуватиметься: (→) Вогнем між Г. (Вих.9:23-25), (→) Блискавками, (→) Громом, (→) Жаріючим вугіллям, (→) Кров'ю, (→) Великим землетрусом (Об'явл.8:5-8, 11:13, 19, 16:18).

Грім – гучний звуковий імпульс (гуркіт) через миттєве сильне нагрівання та розширення повітря, виникнення акустичної ударної хвилі.
      Г. з (→) Неба приходить або з появою (→) Блискавки, або при польоті в (→) Гомосфері масивних (→) Метеорних тіл, а саме, (→) Болідів або (→) Астероїдів.
     У Біблії, Г. при польоті (→) Небесних тіл асоціюється з голосом Всевишнього з неба (Пс.18:14-16, 29:4-9; Іс.29:6, 30:30; Єр.24:30-38) та звуком (→) Ангельських труб зверху (Об'явл.8:7 - 9:1). Із-за такого рідкісного феномену, «затремтять ("здригнуться", Синод. пер.) небеса і земля» (Йоіла, 4:16). 
 
Гріх, євр. "промах" або "перехід за межу дозволеного", – дія чи бажання злочинного характеру.
     "Злочин не тільки проти людства, суспільства, інших або себе, але й проти (→) Бога" [Л.1, стор. 318], "для того, щоб визначити поведінку людини як грішну, слід співвіднести її провину з Божою (→) волею" [Л.8, стор. 211].
    Величезна сила Г. і розмаїтна. "Приголомшлива різноманітність гріха в Біблії відображає повноту людської порочності ..." [Л.4, стор. 248]. Але для того, хто робить Г., «відплата за гріх – смерть» (Римлян, 6:23, Синод. пер.).


Дві тисячі триста вечорів-ранків у Даниїла, 8:14 – (→) Есхатологічний (→) Загадковий період, що стосується долі  храмової (→) Гори^* в (→) Єрусалимі та долі (→) Третього храму.
      Тривалість спустошення (вірш 13), якщо її вимірювати кількістю щоденних стародавніх храмових жертв, становитиме 1 150 діб. Під добою "розуміються щоденні ранкові та вечірні жертвопринесення" [Л.19, стор. 373]. "З розрахунку принесення двох жертв на день має пройти 1150 днів" [Л.21, стор. 858].
   Протягом 1 150 діб, внаслідок сильної запиленності (→) Гомосфери, викликаної надпотужним (→) Імпактом, неможливо відрізнити день від ночі, як передбачено (→) Пророком (Зах.14:7). Тому кожну добу доведеться рахувати по вечірніх (1150) і ранкових (1150) зоряницях на горизонті. «Аж до двох тисяч і трьох сотень вечорів-ранків» (Даниїла, 8:14, пер. Івана Огієнка).

День Господній, євр. "Йом Адонай", дослівно, "якийсь день (→) Яхве", – історичний період, іменований старозавітними (→) Пророками також як: той день, день лиха, скорботи, (→) Темряви і мороку, люті, (→) Гніву, смерті, помсти, (→) Останні дні. Вказаний період НЕ слід сприймати немов одну добу (Іс.34:8).
      У Новому Завіті, поряд з виразом "Д. Г.", в тому ж самому (→) Есхатологічному значенні, вживаються сполучення слів: день оний, день суду, гніву Його, (→) Велика скорбота (горе), день Господа нашого Ісуса Христа, день Христовий.
      Д. Г. – "момент, коли (→) Бог втручається в людську історію для суду або спасіння" [Л.8, стор. 232; Л.7, стор. 270]. У широкому контексті біблійних уявлень, Д. Г. це тривалий проміжок, від початку новозавітної ери до закінчення (→) Тисячолітнього царства.
      У Д. Г., "Бог активно втручається в хід історії, перш за все для суду" [Л.1, стор. 347]. "В деяких пророчих текстах "день Господній" співвідноситься з подією настільки катастрофічного характеру, що він знаменує собою (→) кінець певної епохи у світовій історії" [Л.4, стор. 262], "як часу суду над усім світом, часу катаклізмів і масової загибелі" [Л.19, стор. 597]: людей, (→) Звірів, (→) Птахів, (→) Риб.
      Тому у вузькому значенні поняття, в основному у старозавітних пророків, Йом Адонай, тривалістю кілька місяців, це етап глобальних стихійних лих (Іс.13:5-13, 24:1-6, 17-22, 34:1-9; Єр.4:6-28, 25:30-38; Єз.30:2-8; Соф.1:7-18, 3:6-8; Йоіл.1:15-20, 2:1-11; Ам.5:17-20).
      Початок Д. Г. збігається з місячним (→) Затемненням, згодом, після (→) Сонячного. Йом Адонай прийде наче (→) Злодій уночі (2Пет.3:10) з появою (→) Знамення Сина Людського на небі (Мт.24:30), тобто, знаку (→) Радіанта.

День очищення, він же, час спокути або покриття (евр. "Йом-Кіппур"), – день, коли в Єрусалимському (→) Храмі "первосвященик здійснював перед Господом повне очищення своїх гріхів і (→) гріхів усього народу (Лев. 16:17, 30, 33, 34; 23:28)" [Л.8, стор. 233, 234].
     Після закінчення будівництва (→) Третього храму відбудеться покаяння ізраїльтян, які вцілили у дні (→) Великої скорботи (Зах.12:10-14).  У Йом Кіпур головний священик здійснить обряд очищення та освячення залишку (13:1, 8, 9). Згодом, на (→) Свято кущів (14:16), наблизиться закінчення (→) Сімдесятої сьомини (Дан.9:24). 

Дим – клуби дрібних пилоподібних частинок, що утворюються в результаті неповного згоряння речовин та піднімаються в повітрі. 
     "Дим, "куріння диму" нерідко згадуються як явища, що супроводжують (→) Божий суд" [Л.8, стор. 263]. Наприклад, (→) Знаменнями (→) Дня Господнього (Йоіл.1:15, 2:1) виявляться: (→) Кров, (→) Вогонь, стовпи  Д.,  повсюди,  «на небі й на землі» (вірш 3).
     На землі, внаслідок (→) Пожеж (Об'явл.18:9, 18; Іс.34:10, Бут.19:28), падіння (→) Зірки (Об'явл.9:1-3), вивержень вулканів (вірші 17, 18). У небі, довгі хвости Д. залишать (→) Боліди та (→) Астероїди (Об'явл.8:8-10), вони  викличуть (→) Потрясіння неба і землі.

Диявол – дивіться (→) Сатана.

Діопет (грец.) – зображення давньогрецької богині Артеміди, котре впало з (→) Неба (Дії.19:35), воно шанувалося в місті Ефес.
     Насправді, скульптура, "вважалося, що вона впала з неба, була, швидше за все (→) метеоритом, який нагадував формою жіночу фігуру" [Л.8, стор. 52].

 Долина сухих кісток у Єзекіїля, 37:1, 2 – очевидно, западина Кедрон, між (→) Єрусалимом та (→) Елеонською горою.
      З давніх-давен, вона "перетворилася на місце, де євреї воліли ховати своїх близьких" [Л.8, стор. 450]. "Сьогодні схили долини усіяні похованнями" [Л.1, стор. 669].
    У момент (→) Великого землетрусу (→) Елеонська гора, точніше, горбиста гряда, розпадеться на дві частини (Зах.14:4). На її західному схилі розкриються могили, із них випадуть кістки древніх жителів Єрусалиму (Єр.8:1).
      Тому поверхня Кедрона покриється сухими кістками (Єз.37:1); як у пророчому (→) Есхатологічному видінні, «аж ось їх дуже багато на поверхні долини» (вірш 2, пер. Огієнка).

Дощ – (→) Атмосферні опади у вигляді крапель (→) Води, що випадають із хмар.
      У Біблії, поряд з позитивними образами Д.,– "на іншому кінці цього ряду дощ стає образом (→) жаху" [Л.4, стор. 270], приміром, багато добова злива у непроглядній (→) Темряві (→) Дня Господнього. Цей гарячий, кривавий, кислотний Д. виявиться одним із катастрофічних наслідків (→) Імпактів.
     Гарячий, із-за високої температури конденсації парів води, викинутих у атмосферу. Кольору (→) Крові завдяки червоно-бурому нальоту, що виникне на частинках заліза (→) Метеорних тіл, які випаруються в (→) Гомосфері. Д. кислотний, в основному, від оксидів сірки та азоту, вони утворюють у повітрі сірчану та азотну кислоти. Внаслідок закислення прісних вод помруть багато мешканців (Об'явл.8:11, Єр.9:15).

Дощ вогняний та сірчаний – дивіться (→) Зірковий дощ. 

Дракон – (→) Міфологічне (→) Чудовисько, крилатий вогнедишний змій, широко поширений (→) Архетип "у вигляді поєднання елементів різних тварин" [Л.14, стор. 394].
    Нерідко (→) Алегоричні образи Д. використовувалися для (→) Персоніфікації хаосу, а саме, (→) Безодні. Так у міфології семітських племен міститься опис "чудовиська, що втілював космічний хаос" [Л.19, стор. 298].
     Образ жахливого Д., він поєднує риси небесні (→) Верх і земні (низ), використовується у книзі (→) Об'явлення (12:3). "Це (→) видіння розкриває образ, який був широко відомий у давній міфології" [Л.23, стор. 678].
    Тайновидець Іоанн ототожнює (→) Загадкового Д. з негативним архетипом (→) Сатани (12:9), "як космічного провокатора, підбурювача та спокусника" [Л.11, стор. 412]. Інші біблійні назви Д.: (→) Левіафан, танін, Рахав, нахаш, (→) Звір багряний, (→) Звір із моря. 

Друге пришестя, грец. "парусія", – повернення Господа в силі та славі до міста (→) Єрусалим, у (→) Третій храм, для заснування (→) Тисячолітнього царства.
       Вказані події здійсняться по завершенні (→) Сімдесятої сьомини, точніше, другої її половини, після закінчення лих (→) Кінця світу. "З Другим пришестям Христа пов'язується всесвітня трагедія" [Л.8, стор. 675].
      "Катастрофічні події на  (→)   небі   будуть   супроводжувати   повернення   Христа   на   землю   для   встановлення 
Тисячолітнього царства" [Л.19, стор. 77]. Катаклізмам на небі передує (→) Знамення Сина Людського на небі (Мт.24:29, 30).
     Д. п., без етапів, стадій, будь-яких фаз, буде лише ОДНЕ, але видиме (вірш 30, Об'явл.1:7, Лк.13:35), для (→) Теократичного правління (→) Месії над народами. 

 Дух, душа – сутності, котрі залишаються після фізичної (→) Смерті людини, її свідомість, внутрішній психічний світ; "дух – безтілесна істота, що відчуває і думає" [Л.7, стор. 291].
      "Душа – нематеріальний початок людини; використовується як синонім поняття дух" [Л.18, стор. 1397], "душа і дух ... являють собою єдину сутність" [Л.5, стор. 460]. Все ж таки, в Біблії далеко НЕ у всіх випадках вони синонімічні, як у Лк.1:46, 47. Апостол Павло чітко розділяє зазначені поняття (1Сол.5:23; Євр.4:12).
      Очевидно, не слід ні об'єднувати душу і дух в одну сутність, ні розділяти їх, а правильніше вважати, що "людина має дух і є душею" [Л.1, стор. 378], керованої духом ... якщо в ньому є (→) Мудрість. 

Елеонська (Олійна) гора* – невисока горбиста гряда в (→) Єрусалимі, яка проходить з півночі на південь, з трьома вершинами висотою не більше 830 м; гряда, відокремлена від східної стіни (→) Храма долиною Кедрон [Л.17, стор. 260-261].
      На Е. г., за старих часів, росли численні дерева, в основному маслини [Л.8, стор. 554-555]. На її західному схилі зараз розташовані великі за площею юдейські та мусульманські цвинтарі [Л.1, стор. 418].
     У (→) День Господній, (→) Великий землетрус розколе Е. г. на дві частини (Зах.14:4), з незліченних трун західного схилу випадуть «кості  багатьох мешканців Єрусалима» (Єремії, 8:1).

Євфрат – найбільша (→) Річка в Західній Азії завдовжки близько 2 800 км.
     Є. бере початок у (→) Горах* Вірменського нагір'я, перетинає гірську гряду Тавра, тече Месопотамською низовиною, впадає в Перську затоку.
    (→) Пророк Ісая передбачає, у (→) Останні дні, «Господь молотитиме від річки Євфрату до річки на кордоні (→) Єгипту» (Ісаї, 27:12, пер. [Л.13]). Мова йде про молотьбу, а саме, бомбардування землі (→) Небесними тілами (30:27-30, Об'явл.8:8-9:2), воно буде супроводжуватись (→) Великим землетрусом (16:18-20, Іс.24:17-20).
      Сейсмічні коливання повсюдно змінять геоморфологічні особливості територій, їхній рельєф, зокрема гряди Тавра. Ось чому в річці Є., «висохла (→) вода» (Об'явлення, 16:12), від повноводної річки залишиться «сім струмків» (Ісаї, 11:15, пер. [Л.2, 13, 38]). Вода зникне, принаймні, у сирійсько-іранській частині русла Є.

Єгипет, євр. "Міцрайім", сучасна назва, "Арабська республіка Єгипет", – держава, розташована в основному у Північній Африці, частково в південно-західній Азії. Є. омивається Середземним і Червоним морями, на його території протікає велика (→) Річка (→) Ніл. На північному сході країна межує з Ізраїлем.
       В (→) Останні дні, у катастрофічний (→) День Господній, Є. піддасться страшному спустошенню й руйнації (Єз.30:1-8, 32:5-8), залишок єгиптян розпорошиться поміж інших народів (29:8-12). Лише після закінчення (→) Великої скорботи, через 40 років, вони повернуться на батьківщину (вірші 13-16).
       Дивіться також (→) Майбутність Єгипту.  

Єрусалим – дивіться (→) Земний Єрусалим, (→) Небесний Єрусалим.
    "У Біблії представлено два Єрусалими. Перший знаходиться на землі і стає домом Христа під час (→) тисячолітнього царства. Другий – на небесах, небесне місто, відображення земного Єрусалиму" [Л.26, стор. 658]. Як все (→) Земне (низ) є відображенням (→) Небесного,– (→) Верх.

Есхатологія, грец. "вчення про останні речі", – "Розділ богослов'я, присвячений вивченню останніх (→) часів, (→) кінця світу ..." [Л.1, стор. 1417].
     "Есхатологія традиційно розуміється як розділ богослов'я, що вивчає "останні події". Майбутні долі світу, пришестя Ісуса Христа, прийдешнє царство Боже, страшний (→) суд над людством, (→) воскресіння з мертвих, (→) рай та (→) пекло, кінцеве перетворення світу ..." [Л.28, стор. 888].
      У Біблії, період світової (загальної) Е. називається: кінець віку, (→) День Господній, (→) Жнива, (→) Останні дні, кінець світу, (→) Велика скорбота, (→) Сімдесята сьомина, (→) Друге пришестя.
      Перелічені події описані як в (→) Пророчих, так (→) Апокаліптичних творах. "Основна різниця між апокаліптичною та пророчою есхатологією полягає в тому, що апокаліптики практично завжди передбачали космічну катастрофу, що буде передувати остаточній і вирішальній перемозі (→) Бога" [Л.1, стор. 65].
       Особиста Е.,– кінцева доля окремої людини, вона включає (→) Смерть, посмертне існування, (→) Воскресіння, (→) Суд на (→) Небесах, рай або вогняне озеро  [Л.3, стор. 1434 - 1438].


Жаріюче вугілля, вогняні іскри, вугілля, що горить, – так називають біблійні (→) Пророки (→) Есхатологічні (→) Метеорити та дрібні (→) Метеорні тіла, а також палаючі продукти (→) Імпактів, котрі повертаються із (→) Атмосфери. 
      Разом з пожираючим (→) Вогнем, густим (→) Димом, (→) Громом, (→) Блискавками, (→) Сіркою, великим (→) Градом, Ж. в. сиплеться з (→) Уст (→) Яхве (Пс.18:9-15, 11:6). В (→) День Господній, вогненним та сірчаним дощем Ж. в. впаде на землю, одночасно, з незвичайною (→) Кадильницею, (→) Каменем, (→) Стрілами та списами (→) Бога, (→) Мечем і (→) Жезлом Його.

Жах – сильний (→) Страх, почуття, що викликає пригніченість, заціпеніння.
    Конкретніше, зокрема, (→) Реактивний психоз та фізіологічні розлади: серцебиття, кардіалгічні болі, стиснене дихання, спазми судин та внутрішніх органів, вегетативні дисфункції, нерідко, короткострокові (→) Сліпоту, глухоту, німоту.
    "Всеохоплююче (→) видіння жаху представлене в Книзі (→) Об'явлення ..." [Л.4, стор. 1162]. Відповідно до біблійних пророцтв, Ж. охопить населення ВСІХ країн у (→) Останні дні, "образи (→) кінця світу вселяють жах" [Л.4, стор. 869].
     У потерпілих раптово затремтять стегна, нутрощі, кістки, коліна, руки; затремтять губи, тремтить серце, жінок і чоловіків мучать родові перейми, в кістки проникає біль (Іс.13:6-8, 21:3, 4, 35:3; Єр.4:9, 23:9, 30:4-6; Єз.7:27, 21:11, 12; Наум.2:11; Авв.3:16; Плач.3:1-16).

Жезл – спершу, важка дерев'яна палиця довжиною до 1 метра з потовщенням на кінці, призначена для захисту, її носили біля пояса.
     Згодом Ж., зокрема залізний, уособлюючи бойову палицю, став (→) Архетипом вищої влади, зокрема, командувача військом. Ж. стане знаряддям покарання в (→) Останні дні, поряд з (→) Мечем Господнім, (→) Стрілами, (→) Каменем.
        Бо написано. «Ти  їх ("народи", пер. [Л.2]) розгромиш  залізним  жезлом, розіб'єш  їх,  як  глиняний посуд»
(Псалми, 2:9). Іоанн стверджує теж саме, «Він їх (народи) пастиме залізним жезлом» (Об'явлення, 19:15; Єз.21:15).

Жінка, зодягнена в сонце, у Об'явленні, 12:1 – (→) Міфологічний (→) Антропоморфний образ-знамення нашої планети, освітленої (→) Сонцем на тлі (→) Зірок і місяця.
      Це зведений (→) Алегорично позитивний (→) Архетип жінки, зібраний з окремих образів: діви Марії (вірш 5), Ізраїлю (текст 13-16) та Церкви (вірш 17), об'єднаних темою мук народження (уривки 2, 4, 5).
     За широко поширеним в Ізраїлі (→) Есхатологічним уявленням, "увесь всесвіт переживатиме страшні катаклізми, їх часто порівнювали з родовими муками ... світу, що народжує (→) Месію" [Л.24, стор. 459].

Жнива – збирання врожаю хлібних злаків шляхом зрізування їх стебел під корінь.
     "В обох Завітах конкретні дії, пов'язані з часом жнив, служать виразом (→) Божого  суду ..."  [Л.4,  стор. 315].  Ж.  це "останній (→) Суд" [Л.8, стор. 994].
     Понад те, масове зрізування стебел злаків, Ісус уподібнює майбутньому (→) Кінцю світу: «жнива – це кінець світу» (Матвія, 13:39). Тоді (→) Вогонь знищить весь урожай на полях, в полум'ї прийдешнього суду згорять трава, дерева, міста, мешканці (Іс.24:6, Об'явл.8:7, 9:18, 9:18).
     Тому, переходячи від (→) Земного до (→) Небесного, Христос попереджає ще про один, але посмертний результат всесвітнього Ж. серпом, кинутим з (→) Неба (Об'явл.14:14-16). А саме, нечестиві згорять у вогні незгасимому, а праведники засяють у (→) Царстві Небесному (Мт.3:12, 13:38-43).


Завіт – дивіться (→) Останній завіт.

Загадка, євр. "хіда", – хитромудре слово, мовний зворот або заплутаний короткий алегоричний опис предмета, істоти, явища, які потребують розгадки, роз'яснення значення.
    Як правило, З. будується на перерахуванні характерних ознак об'єктів навколишньої дійсності, які мають якусь схожість із закодованим предметом розгадки. Художні засоби виразності З. це: (→) Алегорія, (→) Персоніфікація, (→) Метафора, (→) Символ, порівняння.
     З. виникли з (→) Міфологічних уявлень та широко поширилися ще до I тисячоліття до Р.Х. Зрозуміло, у Біблії є чимало згадок про З. (Числ.12:8, Суд.14:12-19, 1Цар. 10:1, Єз.17:2-8, Пс.49:5, 78:2, Пр.1:6, Об'явл.13:18).
      Біблійні сни-загадки, (→) Притчі, загадкові (→) Видіння побудовані за принципом заміщення однієї речі, істоти або події іншою. Наприклад, Бут.37:6-9; 2Сам.12:1-9; Дан.2:27-45, 7:2-8, 23-27, 8:2-12, 19-25; Єр.4:7; Єз.17:1-8; Іс.34:5-7; Йоіл.1:4-7, 2:2-10; Ам.8:1-4; Наум.1:2-6; Авв.3:3-12; Об'явл. глави 12, 13, 17. 

Затемнення – астрономічна подія попадання Землі в тінь, яка відкидається Місяцем (сонячне затемнення), або його попадання в тінь Землі (місячне затемнення).
    "Затьмарення місяця (і сонця) – (→) знамення зміни порядку всесвіту в (→) останні часи" [Л.1, стор. 753]. "Знамення настання "катастрофи вселенського масштабу" [Л.8, стор. 233].
     Слушно. Вищевказані ДВА види З. передуватимуть трагічним перипетіям «(→) Дня ГОСПОДНЬОГО – великого і страшного» (Йоіл.3:4; Ам.8:9), він же, (→) Велиа скорбота (Лк.21:11, 25), з наступним тріумфальним (→) Другим пришестям (Мт.24:29, 2).

Звір, грец. "теріон", дика тварина, (→) Чудовисько, – дика тварюка, зазвичай, хижа.
      Але "іноді, як у ВЗ, так і в НЗ, це слово має (→) символічне значення ... Образне значення слова "звір" найбільше явно в Книзі Даниїла і (→) Одкровенні" [Л.1, стор. 494].
     За (→) Алегоричними образами (→) Загадкового надприродного З. ховається реальний оживотворений об'єкт, (→) Небесне тіло, яке з'являється із (→) Безодні (Об'явл.11:7, 17:8) або великого (→) Моря (13:1, Дан7:2-7, Йов.41:23, 24), як залишку безодні на землі.

Звір багряний в Об'явленні, 17:3 – велике (→) Небесне тіло, представлене у вигляді (→) Міфологічного (→) Зооморфного рогатого (→) Чудовиська з сімома головами-(→) Горами** - (→) Царями (уривки 3, 8-10).
      З. б. виходить із (→) Безодні (вірш 8),– первозданного космічного хаосу. Десять (→) Рогів-царів (→) Жахливого (→) Алегоричного З. б. зненавидять (→) Велику блудницю-землю, «розорять її, залишать голою, будуть їсти її тіло і палити її у (→) вогні» (вірш 16, пер. [Л.13]).
       Інші біблійні назви цього негативного (→) Архетипу: (→) Звір з моря, (→) Дракон, (→) Левіафан, танін, Рахав, нахаш, (→) Четвертий звір, (→) Невеликий ріг.

Звір з моря в Об'явленні, 13:1 – масивне (→) Небесне тіло, представлене у вигляді (→) Міфологічного (→) Зооморфно-(→) антропоморфного (→) Загадкового персонажа з 7-ма головами й 10-ма (→) Рогами, "(→) Звір, (→) чудовисько, дика тварина" [Л.25, стор. 956]).
     (→) Алегоричний хижак виходить із (→) Моря, в ньому, за архаїчними віруваннями, мешкали (→) Чудовиська [Л.21, стор. 855]. Зокрема, (→) Левіафан, (→) Дракон, (→) Звір багряний, (→) Звірі Даниїла (Дан.7:2-7).
      Вказані надприродні типажі це негативні (→) Архетипи, котрі сходять до глибокої, ще до біблійної, давнини. Вони правили (→) Безоднею, служили "основним зооморфним класифікатором нижньої космічної зони" [Л.11, стор. 391].
      Тварина нерідко представлялася в міфології як особлива іпостась людини [Л.14, стор. 440] або їй надавалися особисті якості [Л.4, стор. 619]. Так для Біблії характерна паралель "людина – тварина" [Л.21, стор.747].
    Влада З. з м. над жителями землі проявиться в останню (→) Сімдесяту сьомину й триватиме (→) Тисяча двісті шістдесят днів, тобто, «сорок два місяці» (Об'явлення, 13:5).

Звірі – підклас живородящих ссавців, найбільш високоорганізованих хребетних тварин, як домашніх (у Біблії, "скот"), так диких ("звірі").
     У йом Адонай буде знищено те, що літає, плаває, повзає, дихає (Соф.1:2, 3). Зокрема, (→) Птахи, (→) Риби, люди, тварини, як передбачено. «Гинуть дикі звірі, птахи небесні та риби морські» (Осії, 4:3, пер. [Л.13]; Йоіл.1:15-20, Єр.7:20, Єз.29:8-11).
      Причини загибелі З. та населення: (→) Землетрус, (→) Град, (→) Палючий вітер, (→) Вихор, (→) Цунамі, (→) Мегацунамі, (→) Вогонь, повсюдні (→) Пожежі, (→) Потоп, кислотні (→) Дощі, густий (→) Попелопад, (→) Мор, отруєні (→) Вода та повітря, припинення (→) Фотосинтезу, голод, холод, тривала (→) Посуха.

Звірі Даниїла зі сну-видіння (Дан.7:2-25) – небачені пророком наяву (→) Зооморфні (→) Небесні тіла у вигляді (→)   Міфологічних звірів: (→) Чудовиськ, (→) Царів, (→) Алегоричних неземних царств.
      Оскільки "(→) пророки для передачі своєї звістки часто використовують знайомі міфологічні образи" [Л.21, стор. 921]. Зрозуміло, передаючи їх "в картинах, категоріях та поняттях їх часу" [Л.19, стор. 316].
     Моторошні З. Д. виходять із великого (→) Моря,– уособлення хаосу. "З опису випливає, що він дійсно бачить чудовиськ, породжених хаосом, а не звичайних тварин з аномальними ознаками" [Л.21, стор. 855].
     Ці хімери, зокрема, (→) Невеликий ріг, нападуть на землю. Три з них вціліють (7:12), а (→) Четвертий (→) Звір зруйнується, згорить у (→) Вогні (вірш 11).

Землетрус – дивіться (→) Великий землетрус. 

Земне-небесне, аспект (→) Верх/низ, – за архаїчними космологічними віруваннями, "Земній географії відповідає географія небесна.
     (→) Прообрази всього сущого: країн, (→) річок, міст, (→) храмів – існують на (→) небі у вигляді (→) зірок, земні предмети являють собою лише відображення небесних, але обидві субстанції мають кожна свої виміри" [Л.11, с. 653].
   Наприклад, "земній географії" (низ) чотирьох царств із пророчого сну Навуходоносора II (Дан.2:36-43) відповідає "географія небесна" (верх), а саме, (→) Чотири звірі-царі-царства із сну-(→) Видіння Даниїла (7:3, 17, 23).
    (→) Річки (→) Ніл, Тигр, (→) Євфрат (низ) всього лише відображення "ріки" на небі,– "Чумацький шлях" (верх). (→) Земний Єрусалим є відображенням (→) Небесного Йерушалаїма, а церкви-світильники на землі відповідають зіркам-(→) Ангелам нагорі (Об'явл.1:20).
     (→) Загадкова земна (→) Саранча з (→) Притчі Йоїія (1:4-7) це аналог як небесної, що скаче по вершинах (→) Гір* (Йоіл.2:1-11), так й підземної, вона виходить з колодязя (→) Безодні (Об'явл.19:1). З суходолу (низ), з'являється другий (→) Звір (13:11-17), як відображення першого звіра з моря-безодні та (→) Дракона на небі (верх, 12:3, 13:1-8).

Земний Єрусалим, євр. "Йерушалаїм", в Біблії тлумачиться як "основа світу" [Л.8, стор. 375]) – столиця сучасної держави Ізраїль, місто з багатою історією [Л.1, стор. 538 - 541].
    З. Є., у Йом Адонай, «стане купою руїн» (Міхея, 3:12; Іс.52:9), зруйнується (→) Великим землетрусом (Об'явл.16:18-20), (→) Елеонська гряда розколеться навпіл (Зах.14:4). Потім «місто знову буде побудоване на пагорбі своєму, і (→) храм облаштується як і раніше» (Єремії, 30:18, Синод. пер.; "підніметься на колишньому місці", пер. [Л.12]).
     Дійсно, на колишньому місці підніметься (→) Третій храм, на (→) Свято кущів у нього прийде (→) Бог, настане (→) Тисячолітнє царство. З. Є. стане основою світу, «Адже з Сіону вийде Закон,– ГОСПОДНЄ слово – (→) з Єрусалима» (Міхея, 4:2).
     Храм, де перебуває Спаситель, буде об'єктом паломництва для всіх народів (Єр.3:17, Іс.2:2-4, 56:7, Зах.14:16-18). "Безперечно, захопливою особливістю його стане присутність у ньому Господа" [Л.19, стор. 333], "в особі (→) Месії – в земному Єрусалимі, столиці Тисячолітнього царства" (стор. 561).

Зірки - астрономічні плазмові воднево-гелієві дуже масивні величезних розмірів кулі, котрі яскраво сяють.
     Однак у давнину "поняття (зірки) застосовувалося до будь-яких об'єктів, що світяться, крім (→) сонця і місяця" [Л.20, стор. 306]. Так спалахи (→) Метеорних тіл вважалися результатом падіння З., які відірвалися від твердого небесного склепіння.
     "Зірки як актори космічної Божої драми – (→) архетип (→) апокаліптичних (→) видінь про (→) кінець історії, де вони описуються або як згаслі, або як падаючі з небес" [Л.4, стор. 366]. Видіння падаючих з (→) Неба (→) Есхатологічних З. відкриті (→) Пророкам: Ісаї (Іс.34:4), Даниїлу (Дан.8:10), Іоанну (Об'явл.6:13, 8:10, 9:1, 12:4).

Злодій, застаріле слов'янське "тать", – (→) Архетип людини, яка таємно займається крадіжками, небажаний, непроханий гість.
     Дивно, проте слово "З." застосовується відносно повернення Христа (Об'явл.3:3, 16:15) і (→) Дня Господа (2Пет.3:10, 1Фес.5:2, 4). Цю (→) Загадку можна пояснити так:
     1) за старих часів крадіжка відбувалася, зазвичай, під покровом темряви (Мт.24: 43, [Л.4, стор. 180]), З. пролазив у будинок прокопуючи дірку в стіні із земляних цеглин [Л.17, стор. 180];
      2) такою "діркою" в небосхилі виявиться (→) Радіант, він же, (→) Знамення Сина Людського на небі;
   3) радіант не видно вдень, тільки вночі, тому написано. «День же Господній прибуде, як злодій вночі ...» (2Петра, 3:10, пер. Івана Огієнка). 

Знамення, євр. "отот", знак – (→) Архетип чуда, одкровення згори, ознака, незвичайне природне явище, "що таїть у собі приховане значення,  яке осягається за допомогою спостереження за видимою, зовнішньою стороною" [Л.1, стор. 500].
    З. демонструє пряме втручання (→) Бога у людські справи, закликаючи звернути на нього увагу. Як правило, цей знак передує якійсь важливій події, приміром, (→) Другому пришестю (Мт.24:30).
    "Наступу (→) "дня Господнього", однак, будуть передувати страшні знамення на (→) небі та на землі" [Л.19, стор. 430]. Спочатку (→) Затемнення сонця та місяця (Йоіл.3:4, Ам.8:9, Лк.21:25), потім «(→) кров, (→) вогонь, і стовпи (→) диму» (Йоіла, 3:3).

Знамення (знак) Сина Людського на небі – астрономічний ефект (Мт.24:30), викликаний падінням (→) Зірок (вірш 29), по-науковому, (→) Метеорних тіл, що створюють (→) Радіант.
    На нічному (→) Небі такий знак носить характер дива, дивуючи та лякаючи незвичайністю. Про астрономічний феномен, що викликає (→) Жах, попереджає Ісус Христос: «будуть ... жахливі події, і будуть великі (→) ознаки з неба»  (Луки, 21:11; "а в небесах страшні явища і великі знамення", пер. [Л.2]).
     Перед (→) Другим пришестям, виникне З. С. Л., його побачать усі народи. "Катастрофічні події на небі будуть супроводжувати повернення Христа на землю для встановлення (→) Тисячолітнього царства" [Л.19, стор. 77].
     Знак на небі виникне всередині (→) Сімдесятої сьомини, незабаром за (→) Затемненнями світил, як передбачено. «На (в) сонці, місяці і зірках з'являться знамення» (Луки, 21:25, а; пер. [Л.13]).

Зооморфізм – наділення властивостями тварин неживих предметів, абстрактних понять чи незрозумілих природних явищ.
    Зокрема, уявлення в образі тварин богів або якихось надприродних (→) Загадкових об'єктів з пророчих (→) Видінь. З. передував, а іноді супроводжував (→) Антропоморфізм. Дані форми анімізму широко використовувалися в (→) Алегоріях, (→) Притчах, (→) Загадках.

Зоря – яскраве освітлення (→) Неба перед сходом або відразу після заходу (→) Сонця.
     У деяких біблійних текстах З. означає (→) Радіант, котрий виглядає «наче досвітня зірниця» (Йоіла, 2:2, в; "подібно до ранкової зорі", пер. [Л.13]), з'являючись внаслідок масового падіння (→) Метеорних тіл,– «Воїнство велике та сильне ... подібного йому не було раніше» (вірш 2, б, г; пер. [Л.38]).
      Військо, яке викликає (→) Страх, скаче по вершинах (→) Гір* (вірш 5; тому що у "свідомості стародавньої людини не було великої різниці між гірськими вершинами та небесами" [Л.21, стор. 824]).
     Грізне (→) Небесне воїнство приведе на землю могутній виконавець (→) Волі Божої (Йоіл.2:11). Ісая називає його сином зірниці (Іс.14:12), тобто, оживленим (→) Небесним тілом, народженим радіантом, тому «його  очі як промені зорі"  (Йова, 41:10, пер. [Л.13]), точніше,  "наче сяйво зірниць» (короткі світлові спалахи без грому).

Зоряний дощ – масове падіння (→) Метеорних тіл, що вилітають із (→) Радіанта метеорного потоку.
      У Біблії незвичайний астрономічний феномен З. д. називається вогненним і сірчаним дощем, падінням (→) Сірки, (→) Вогню, (→) Жаріючого вугілля, (→) Зірок (Бут.19:24, Пс.11:6, 18:9, Єз.38:22, Мт.24:29, Об'явл.6:13, 12:4).).
     Перед поверненням Господа Ісуса Христа, проллється «з неба дощ вогненний і сірчаний» (Луки, 17:29, 30; Синод. пер.), потім настане (→) Потоп (вірші 26, 27).

Імпакт, англ. "удар", імпактна подія, – зокрема, зіткнення з поверхнею земної кулі (→) Небесного тіла: комети, (→) Астероїда або масивного (→) Боліда.
     Такий І. викличе (→) Потрясіння неба, потужний спалах світла, (→) Великий землетрус, (→) Вихор, (→) Інфразвук; (→) Град, (→) Палячий вітер ударних хвиль, великомасштабний викид роздроблених, розплавлених і випарованих речовин у (→) Атмосферу.
    Виникнуть: (→) Вогонь, (→) Пожежі, (→) Цунамі та (→) Мегацунамі, (→) Потоп; багатоденні кислотні (→) Дощі, безперервний багатомісячний (→) Пеплопад; значно похолодає, настане, так звана, "Імпактна зима".

Інфразвук – пружні коливання низької частоти (приблизно менше 16 герц), що не сприймаються людським вухом, вони виникають при коливаннях повітря, води, землі.
    У випадку (→) Резонансу, при частоті коливань зовнішніх й внутрішніх органів (1 Гц ... 16 Гц) виникають негативні зміни в кістково-суглобовій, серцево-судинній, нервовій системах людей, (→) Звірів, (→) Птахів, (→) Риб (Єз.38:20).
    Потерпілого раптово охоплюють вібрація (трепет, тремтіння) рук, ніг, губ, внутрішніх органів; також судоми, біль, нудота. Змінюються артеріальний тиск, ритми серцевих скорочень та дихання. Відбуваються тимчасові нервово-психічні розлади, у тому числі (→) Реактивний психоз, (→) Сліпота, глухота, німота.

Йом Адонай – дивіться (→) День Господній.


Кадильниця, євр. "махта" – ритуальна металева чаша з довгою ручкою.
     "У старозавітній скинії була важка мідна кадильниця, що служила для перенесення вугілля, що горить ..." [Л.9, стор. 551]. "На наповненій тліючим вугіллям кадильниці спалювалися жертви куріння" [Л.8, стор. 987]. В одному з (→)    Есхатологічних (→) Видінь Іоанна, на землю скидається К., наповнена (→) Вогнем (Об'явл.8:5).
      Судячи з наслідків: гуркоту, (→) Грому, (→) Блискавкам, (→) Землетрусу, мова йде про падіння величезних космічних тіл (→) Астероїдів або масивних (→) Болідів (Об'явл.8:7-11, 9:1, 2). (→) Метеорні тіля вторгаються в (→) Гомосферу у вигляді (→) Жаріючого вугілля, оповитого кадильним (→) Димом.

Камінь, євр. "ебен", – уламок, шматок, суцільна ізольована маса твердої гірської породи.
     Уві сні вавилонського царя Навуходоносора II (Дан.2:31-35) К., що падає без допомоги рук, має не земне походження, служить знаряддям Великого (→) Бога (вірші 45-47). Можливі як (→) Алегоричне, так і буквальне (Іс.Нав.10:11) тлумачення образу (→) Загадкового нерукотворного К.
     Очевидно, Даниїл, подібно до Ісуса Навина (10:11, 12), має на увазі (→) Небесні тіла, у своїх (→) Видіннях називаючи їх  (→) Звірі (уривки 7:2-7, 19-23) (→) Царі (вірш 24) або (→) Невеликий ріг (8:9-12). У більшість англійських перекладів, євр. "ебен" перекладено словом "скеля" [Л.4, стор. 612].
       Відірвавшись  від  (→)  Гори  світової,  К.-скеля,  по-науковому,  (→)  Астероїд,  роздробить  все  на  землі  в   порох,
підхоплений сильним (→) Вітром (2:35), а саме, потужною ударною (→) Імпактною хвилею. «Так великий Бог показав цареві майбутнє» (вірш 45, пер. [Л.2]; "те, що відбудеться в майбутньому", пер. [Л.13]).

Кари єгипетські (Вих. гл.7 - 12) – "Ряд безпрецедентних нещасть, що спіткали (→) Єгипет, кульмінація яких, ймовірно, припала на весну або початок літа (біля 1400 до Р.Х.)" [Л.1, стор. 657]. К. є. "підготували вихід ізраїльтян із Єгипту" [Л.8, стор. 437].
    Згідно (→) Есхатологічного пророцтва Міхея, (→) Жахливі К. є. повторяться знову, «Як було за днів твого виходу» (Міхея, 7:15-17). Десять кар обрушаться в роки (→) Великої скорботи, її кульмінацією стане (→) День Господній, навесні, як у дні Виходу.
      Відбудуться: перетворення (→) Води у (→) Кров, нашестя жаб, мошок, мух (оводів). Впаде (→) Град та (→) Вогонь між градом, настане (→) Темрява непроглядна, згодом, нападе (→) Саранча. (→) Морова виразка і запалення з наривами вразять (→) Звірів й людей. 

Кінець світу, кінець століття, кінець часів, (→) Жнива, (→) Останні дні, кінець роду цього, (→) Велика скорбота, – знищення Всевишнім існуючої нині богопротивної цивілізації, що деградувала.
      Так передбачено (→) Пророком. «Я цілковито знищу з поверхні землі все,– говорить ГОСПОДЬ!» (Софонії, 1:2; "Я зруйную все на землі!", пер. [Л.12]). Загинуть люди, (→) Звірі, (→) Птахи, (→) Риби (вірш 3).
     Яким чином станеться винищення, вказано в Новому Завіті, зокрема в Мт.24:29, де "Ісус говорить про космічну катастрофу" [Л.27, стор. 225]. В результаті катаклізмів, «земля та діла, що на ній, згорять» (2Петра, 3:10).
    "У біблійних образах кончини століття закладено два основних принципи. Перший – вселенські масштаби ... Друга особливість полягає в тому, що образи кінця світу вселяють (→) жах, який ще більше посилюється завдяки розмаху пов'язаних з ним явищ ..." [Л.4, стор. 869].
      Прокляття зжере світ у день (→) Гніву (→) Бога, нечестиві сповна заплатять за гріхи свої; будуть спалені (→) Вогнем, лише деякі вціліють (Іс.24:6, 1:9, 13:12, 66:16; Єр.4:23-27, 25:33-38; Зах.13:8; 2Пет.3:6-12; Об'явл.9:18, 6:8, 8:11, 19:17-21).
      У Святому Письмі відсутня дата К. с., проте, вказані (→) Ознаки кінця.

Кінь – дорослий самець непарнокопитної тварини з родини коневих. 
     "У Біблії коні найчастіше з'являються у зв'язку з військовими діями. Їх запрягали в бойові колісниці" [Л.4, стор. 544]. Оскільки все (→) Земне (низ) є відображенням (→) Небесного (верх), то в уявленнях древніх народів захмарні об'єкти пересувалися твердим небозвідом на конях [Л.14, стор. 116, 666].
      Приміром, (→) Болід приймався за вогненну колісницю, в ній бог-(→) Цар спускається на землю. Незвичайні К. з (→) Видіння (→) Пророка Захарії іменуються "чотири небесні вітри" (Захарії, 6:1-6, пер. Івана Огієнка).
      Такі ж надприродні К. присутні в (→) Есхатологічних видіннях Іоанна (Об'явл.6:1-8, 9:16-19), Авакума (3:8, 15), Йоіла (2:1-11), Ісаї (5:28-30, 66:15).

Кладязь безодні – колодязь, яма, шахта, прохід, що ведуть до (→) Пекла, царства (→) Смерті, місця перебування злих духів [Л.1, стор. 133].
     Цей (→) Архетип Іоанн використовував для опису реального (→) Есхатологічного катаклізму, наслідків падіння (→) "Зірки" через (→) Атмосферу на землю (Об'явл.9:1, 2).
     Очевидно (→) Пророк, як у вірші 8:8, має на увазі потужний (→) Імпакт. В результаті утворюється глибокий колодязь (→) Безодні, по-науковому, ударний кратер (грец., "астроблема" – зоряна рана) початковою глибиною до 20 кілометрів!
     З астроблеми повалить (→) Дим, як із величезної (→) Печі вогненної для випалу цегли. Як у (→) Видінні пророка,  «І вона відкрила колодязь безодні, й піднявся дим із колодязя, наче дим з великої печі, й померкло  сонце та повітря від диму з колодязя» (Об'явлення, 9:2). На третину ослабне світло від (→) Сонця, місяця, (→) Зірок (8:12).

Книга життя в (→) Об'явленні, – "згідно з давніми уявленнями, на небесах є книга, в якій записуються імена праведників" [Л.2, стор. 1400].
     "Книга ця представляє список імен, викуплених кров'ю Христовою і призначених до нового життя" [Л.16, стор. 1733]. "Якщо ім'я людини є в цій книзі, їй гарантовано перепустку в Новий (→) Єрусалим (Об.13:8, 21:7). Якщо ж імені людини там немає, він буде засуджений на (→) смерть" [Л.1, стор. 685]. Хто має (→) Мудрість, побачить.

Колір неба – визначається характером його дифузного випромінювання.
    Блакитний К. н. створює молекулярне розсіювання сонячного світла, переважно, короткохвильової частини його спектра. У разі аерозольного розсіювання світла, викликаного (→) Імпактом та масовим викидом пилу в (→) Атмосферу, колір (→) Неба зміниться на червоний.
      У Біблії криваво-червоний небосхил називається (→) Кров (Йоіл.3:3, Іс.63:1-3), (→) Гнів Агнця (Об'явл.6:16), гнів Його (19:15, Наум.1:6, Іс.30:27, 13:13), небо, що спалахнуло (2Пет.3:12), полум'яний (→) Вогонь (2Сол.1:8).

Космологія, космос – дивіться (→) Модель світу, всесвіту.

Кров – циркулююча в організмі червона рідка тканина, що складається з плазми та формених елементів.
      Все ж таки в Біблії зазначений термін має НЕ тільки пряме значення.  Так (→) Пророк бачить (→) День Господній, коли «виллється кров їхня (людей), немов той пісок» (Софонії, 1:17, пер. Івана Огієнка; "кров проллється, як вода", пер. [Л.13]), «розтопляться (→) гори від їхньої крові» (Ісаї, 34:3, пер. Огієнка). Перетвориться на К. (→) Вода в (→) Морях, (→) Річках, джерелах (Об'явл.16:3-6).
      Згідно з біблійними пророцтвами, при (→) Кінці світу, незвичайна (→) Загадкова К. зливовим (→) Дощем проллється з неба, заллє суходіл, річки, моря (Об'явл.8:7, 8, 16:3-6; Іс.26:21, 34:3-7, 63:1-6; Єз.32:5-8; Йоіл.3:3). "Оскільки моря покривають значну частину земної поверхні, "ураження" це буде всесвітнім і (→) страшним" [Л.9, стор. 569].


Левіафан – (→) Міфологічне (→) Чудовисько.
     Л. "в біблійній міфології морська тварина, що описується як крокодил, гігантський змій або жахливий (→) дракон ... Відомий і в західносемітській угаритській міфології, де Левіафан, що втілює руйнівні сили водного світу, постає як могутнє семиголове чудовисько" [Л.11, стор. 43].
     Дещо інше судження. В "Іов 3:8, ймовірно, відображені фольклорні уявлення про Левіафан як про (→) небесного дракона, що проковтнув (→) сонце і місяць" [Л.8, стор. 525]. Опис (→) Загадкового (→) Архетипу, за ним ховається реальне (→) Небесне тіло, очевидно, міститься в розділі 41.

Лжепророк у Об'явл.16:13, 19:20, він же, звір із землі (13:11-16), – обдурювач (→) Останніх днів, що робить великі (→) Знамення (чудеса) силою (→) Сатани.
      Мета Л. - обдурити довірливих слухачів, змусити їх поклонятися (→) Звірю з моря, спонукаючи їх прийняти на руку або лоба накреслення (→) Звіра, або ім'я його або (→) Число 666 (вірші 16-18).
      Про появу такої особи в (→) День Господній (Христів) попереджає апостол Павло. «І тоді з'явиться беззаконник ... Його прихід – за сприяння сатани – буде з усякою силою, ознаками, фальшивими чудесами» (2Солунян, 2:8,9). Діяльність брехливого пророка стане однією з (→) Ознак кінця.
      Деякі екзегети бачать так званого (→) Антихриста саме у другому звірі. Л. діятиме в першій половині (→) Сімдесятої сьомини.

Майбутність Єгипту – в Йом Адонай, пори біди для всіх народів (Єз.30:3), єгиптяни та багато інших мешканців загинуть від (→) Меча Господа (уривки 4 -6, 32:5-7, 21:3-5), помруть як при десятій (→) Єгипетській страті.
     Тоді виповниться обіцянка Всемогутнього, «Я зроблю єгипетський край найбільш спустошеним з-поміж інших спустошених країн» (29:12). Рукави (→) Річки (→) Ніл і незліченні канали стануть сушею (30:12), обміліють та висохнуть (Іс.19:6), все посіяне засохне і розвіється (вірш 7); зникне (→) Риба (8).
      Повноводна річка пересохне (вірш 5), потім міста Міцрайіма «сорок років будуть найзруйнованішими з усіх міст зруйнованих. Я розпорошу єгиптян серед народів, розвію по країнах» (Єзекіїля, 29:12, пер. [Л.2].
       Дивіться також (→) Єгипет.

Майбутність Ізраїлю – згідно з Біблією, у (→) Останні дні ізраїльтян очікують важкі випробування, катастрофічний (→) День Господній, (→) Велика скорбота, (→) Есхатологічні (→) Жнива.
      Але попереду у них і радісні події: перемога у (→) Армагедонській військовій кампанії, будівництво та освячення (→) Третього храму; масове покаяння народу, (→) Друге пришестя Господа, месіанське (→) Тисячолітнє царство, епоха (→) Теократії.
    "Старозавітна ідея про те, що залишок Ізраїлю врятується, пройшовши через суд Божий, являє собою ніби коротку "формулу" всіх біблійних пророцтв" [Л.8, стор. 669].

Мегацунамі – величезна хвиля заввишки сотні і навіть тисячі метрів, що створюється раптовим попаданням у (→) Воду великої кількості речовини, зокрема, при масштабних зсувах або падінні (→) Астероїдів.
      Повсюдні М. виникнуть у дні (→) Великої скорботи через наслідки (→) Імпакту, коли «наче велика, охоплена  (→)  вогнем (→) гора, була вкинена в (→) море» (Об'явлення, 8:8).
      Дивіться також (→) Цунамі.

Мертве море – дуже солоне велике озеро в Палестині (колишня назва "Солоне море"), розташоване в глибокій западині русла (→) Річки Йордан.
      Поверхня М. м. знаходиться нижче за рівень Середземного більш ніж на 430 метрів.  Його  солоність, у  середньому, 
265 проміле (265 г солей на 1000 г води), набагато перевищує солоність Середземного (40 проміле). Ось чому морські істоти у М. м. існувати не можуть.
    Однак, згідно з (→) Есхатологічним пророцтвом Єзекіїля (47:8-10), там «там вода кишітиме всякими живими створіннями, і  (→) риби буде багато» (вірш 9, пер. [Л.38).  Тобто, вода стане значно менш солоною, внаслідок численних (→) Цунамі та потужного водостоку із-за багатодобових проливних (→) Дощів, також завдяки новій річці, що тече з-під (→) Третього храму.
      У (→) Тисячолітньому царстві рівень води в М. м. буде майже на 100 метрів (!) вищий за теперішній, різко знизиться його солоність. Риба та інші істоти, потраплять у М. м. із Середземного, разом із цунамі.

Месія, євр. "Машіах", грец. "Христос", – "помазаник", визволитель і цар, на прихід якого чекають євреї. Цей термін був застосований у християнстві для Ісуса " [Л.34, стор. 509].
      Відразу за (→) Другим пришестям М., Господа Ісуса Христа, на землі буде встановлено (→) Царство месіанське .

Метафора, грец. "перенесення", – образне слово або вираз, що вживаються в переносному значенні для відображення інших предметів, персонажів або явищ на основі загальної ознаки, їх деякої схожості з цим словом або виразом.
     Сенс М. полягає у посиленні емоційного впливу. Особливо багато яскравих М. є у пророчих старозавітних манускриптах та новозавітній книзі (→) Об'явлення.

Метеорит – кам'яне, залізне або залізо-кам'яне (→) Метеорне тіло, яке досягає поверхні нашої планети після втрати в (→) Гомосфері частини речовини внаслідок абляції  (випаровування й винесення потоком гарячого газу).
       Маса М., як правило, від грамів до 10 кг і більше. Так первісна маса залізного М. Гоба була близько 90 тонн, об'єм до 9 м³.  "Метеоритне залізо виковували холодним способом за століття до винаходу методів плавлення" [Л.21, стор. 25].
       У Біблії М. називаються (→) Камені з небес, кам'яні градини, гаряче або (→) Жаріюче вугілля, (→) Зірки, (→) Дощ вогняний і сірчаний.

Метеорне тіло, метеори (грец. "атмосферні явища"), – тверді космічні частинки або тіло, які вторгаються в (→) Гомосферу, що супроводжується спалахом світла, іншими фізичними ефектами.
      Зазвичай маса М. т. мізерно мала, менше 1 мг, розмір менше 1 мм, а швидкість з якою метеори вторгаються в (→) Атмосферу, величезна (11 ...73 км/с). Тому дрібні М. т. при польоті повністю втрачають свою масу ("згорають", точніше, сублімуються) на відміну від (→) Метеоритів, (→) Болідів або (→) Астероїдів.
      Масове падіння метеорів призводить до виникнення ясно помітного на нічному небосхилі (→) Радіанта. Яскраві метеори називаються болідами, слабкі - зірками, що падають, або (→) Зоряним дощем.
     За старих часів, дрібні М. т. іменували палаючою (→) Сіркою; більші - (→) Жаріючим вугіллям, (→) Стрілами та списами (→) Бога, (→) Небесним воїнством, (→) Царями; великі - (→) Мечем і (→) Жезлом Його, (→) Горою**, палаючим (→) Вогнем.

Меч Господній – (→) Архетип холодної зброї величезних розмірів, виготовленої з небесного вогню [Л.11, стор. 149].
      Така зброя використовується (→) Богом (→) Небесних воїнств для покарання нечестивих (Єз.21:8-10; Іс.34:5, 6, 66:16; Єр.25:16, 27-31, Об'явл.19:15, 21). У цих віршах, М. Г. служать масивні (→) Метеорні та (→) Небесні тіла. Вони виходять із Його (→) Вуст, але назад у піхви (→) Радіанта НЕ повертаються.
     Настане йом Адонай, коли "зрозуміють всі, хто живе, що Я, Господь, витягнув Свій меч із піхов,– і назад у піхви він уже не повернеться" (Єзекіїля, 21:5, пер. [Л.2]).
      Крім М. Г., знаряддями суду виступатимуть: (→) Жезл залізний, серп (→) Жнив, (→) Камінь, що падає без допомоги рук, вогняні (→) Стріли, (→) Кадильниця, скинута з (→) Неба, (→) Жаріюче вугілля. 

Міфологія – сукупність міфів (грец. "сказання", "переказ"), стародавніх народних сказань, котрі передають уявлення про походження світу та явищ природи, перекази про легендарних героїв і богів.
       М. "на певній стадії історичного розвитку існувала практично у всіх народів світу" [Л.14, стор. 11]]. "У Стародавньому світі міфологія грала таку ж роль, яку у світі грає наука" [Л.21, стор. 18].
     На М. єгиптян, вавилонян, інших народів величезний вплив мали спостереження за рухом (→) Небесних тіл. У міфах немає відмінностей між об'єктом та думкою про нього, річчю та властивостями, дійсністю та фантазіями.
    "Хоча у євреїв не було міфів, вони часто використовували у якості прикладів духовної істини образи зі знайомої їм язичницької міфології" [Л.1, стор. 757], "(→) пророки для передачі своєї вісті часто використовують знайомі міфологічні образи"  [Л.21, стор. 921). М.  послужила  основним  джерелом (→) Притч, (→)  Загадок, (→)  Прислів'їв, (→)  Архетипів,
зокрема, біблійних [Л.4, стор. 17-20].

Могила – місце для поховання тіла померлого. "Часто, однак, під цим словом мається на увазі притулок мертвих" [Л.4, стор. 623], цебто, світ померлих, євр. (→) Шеол.

Модель світу, всесвіту – давніми народами вся світобудова (земля, (→) Небо, підземний світ), сприймалася у вигляді цілісної впорядкованої моделі (→) Космосу.
     Космос, євр. "приховане", грец. "порядок", виник з розчленованого хаосу, протистоїть йому. Він включений всередину хаосу, охоплений ним – первозданним океаном, світовою (→) Безоднею [Л.11, стор. 10].
    Ось чому "міфопоетична модель світу завжди орієнтована на граничну космологізованість сущого: все причетне космосу, пов'язане з ним, виводиться з нього і перевіряється і підтверджується через співвіднесення з космосом" (там же, стор. 162).
    (→) Міфологічна М. с. часто передбачала особливо близькі (пов'язані) відносини між природою та людиною, на основі (→) Антропомофного моделювання космічного простору та землі [Л.11, стор. 162]. "Крім того, в уяві євреїв була присутня картина триярусної світобудови, в якій земля розташовувалась між небом зверху і "безоднею" знизу" [Л.4, стор. 216].
     При цьому в міфопоетичній М. с. простір оживотворений і одухотворений, тобто, за всім неживим ховається живе, а все (→) Земне (низ) є відображенням (→) Небесного (→ Верх).
   Складові частини світу описувалися не у поняттях, а в чуттєво-конкретних наочних образах. Врахування вищезгаданих обставин дозволяє впевненіше тлумачити Книгу (→) Об'явлення.

Мор, морова виразка – інфекційне захворювання епідемічного характеру, "заразне епідемічне захворювання людей або тварин лякаючого масштабу" [Л.1, стор. 839].
      У Біблії, під терміном М. чи М. в., може матися на увазі холера, тиф, черевний тиф, дизентерія, можливо, бубонна чума, віспа, кір.
     (→) Пророк Авакум, побачивши (→) Теофанію (Авв.3:3-17), повідомляє. "Перед Ним йде мор, чума – за Ним по п'ятах" (вірш 5, пер. [Л.2]). М. в. послужить одним із знарядь (→) Есхатологічного суду Всевишнього (Єз.38:22, Об'явл.9:18-20, 15:1-8, 16:9-11).
       Іоанн бачить, на четвертій частині планети знищується все живе (6:8), зокрема мором, як у дні (→) Кар єгипетських. Господь Ісус Христос називає епідемії одним з нещасть (→) Останніх днів (Лк.21:11), майбутнього (→) Гніву Божого (Об.6:17) й (→) Жнив (Мт.13:39).

Море – велика природна водойма солоної (→) Води, частина Світового океану, пов'язана або не сполучена з ним.
      М. у давній "єврейській традиції розумілося як місце проживання (→) чудовиськ хаосу, що противляться волі (→) Бога" [Л.2, стор. 1401]. У ряді біблійних текстів (→) Архетип М. "можна також розуміти як (→) безодню" [Л.25, стор. 956]. Наприклад, Іс.51:10, Йов.38:16, 41:23, 24, Авв.3:10, Пс.104:6, 107:23-26, Об'явл.13:1, 17:8.
     "У сюжеті боротьби з хаосом, відображеної в (→) міфологіях і в Старому Завіті, сили космічного хаосу найчастіше представлялися в образі моря" [Л.21, стор. 629], "море і чудовиська, що жили в ньому, уособлювали первозданний хаос" (стор. 855), вони з'являться з М.-безодні (Дан.7:2-7, Об'явл.13:1-8, 17:3, 8-10).

Мрак – дивіться (→) Темрява непроглядна.

Мудрість, євр. "Даат", грец. " Софія " – "здатність осягати сенс явищ у їх взаємозв'язку. Людина знаходить мудрість як дар Божий ..." [Л.37, стор. 264].
     На тих, хто приймає дар від (→) Бога (Пр.2:6), які виконують (→) Волю Його, Премудрість виливає дух Свій, відкриває їм Свої думки, ділиться знаннями про майбутні журбу, скрути, біди та (→) Жахи (1:20-27).
     М. поколінь міститься в так званій "Літературі мудрості", зокрема, у Біблії вона сконцентрована в (→) Притчах, (→) Прислів'ях, (→) Загадках. Хто має М., почує і без вух.


Небесне воїнство – євр. вираз, він "може перекладатися як "військо", (→) "ангели", (→) "небесні тіла" або "творіння" [Л.1, стор. 253].
      Н. в. "має два зовсім різні значення: перше відноситься до (→) зірок, а друге – до Божого небесного війська, тобто, очевидно, до ангелів  ... Небесне воїнство найчастіше спостерігається у вигляді зірок" [Л.4, стор. 667, 668].
      Однак, у деяких біблійних пророцтвах, Н. в. це НЕ буквальні зірки, а падаючі (Іс.34:4, Дан.8:10, Об'явл.6:13, 8:10, 9:1). По-науковому, (→) Метеорні тіла, (→) Метеорити, (→) Боліди, (→) Астероїди.

Небесний Йерушалаїм – (→) Вічне місто в (→) Царстві Небесному, його бачив Іоанн (Об'явл.21:10-22:5), піднесений у (→) Дусі (→) Ангелом (21:10).
     Мегалополіс неймовірних за земними мірками розмірів, довжина, ширина та висота по 2200 кілометрів! (вірш 16). Він створений з будівельних матеріалів, які не існують на нашій планеті (текст 18-21), освітлюваний не (→) Сонцем, а (→) Славою Божою (вірш 23). Незвичайному місту "не властиво нічого з того, що притаманне землі" [Л.9, стор. 587; Л.4, стор. 396, 397] та (→) Земному Єрусалиму.
    Н. Й. (→) Трансцендентний, сходить із одного (→) Неба на інше небо (21:2), ймовірно, на третє, на ньому побував апостол Павло (2Кор.12:2). У чарівне місто зможуть увійти лише ті, чиї імена записані в (→) Книзі життя (Об'явл.21:27). "Його мешканці – викуплені періоду Старого і Нового Завітів" [Л.27, стор. 723].

Небесні тіла – природні космічні об'єкти: комети, (→) Боліди, (→) Астероїди, планети, їхні супутники, (→) Зірки.
      В астральній (→) Міфології Н. т. часто представлялися у вигляді тварин [Л.21, стор. 638, Л.14, стор. 116]. Крім того. "Небесні тіла (або боги, що з ними асоціюються) нерідко зображувалися з крилами" [Л.21, стор 637]. Скажімо, з летючими (→) Драконами ототожнювалися комети або боліди. Стародавні "вважали, що небесні тіла впливають на земні справи"  (там же, стор. 582).
      Апостол Петро стверджує, в (→) День Господній "зруйнуються і згорять небесні тіла" (2Петра, 3:10, пер. [Л.2]), а Ісая провидить, в (→) Есхатологічний день помсти "зітліє все (→) небесне воїнство" (Ісаї, 34:4, Синод. пер.).

Небо, небеса – найважливіша частина космосу у (→) Моделі світу, це фрагмент семантичної опозиції (→) Верх-низ. Термін Н.  має в Біблії 2 основних значення.
      Перше, (→) Атмосфера, видимий простір над землею у вигляді купола, в давнину він вважався твердим [Л.21, стор. 581; Л.4, стор. 552, Л.11, стор. 207]. "Автори Старого Завіту розглядали фізичне небо як «твердь», якесь величезне склепіння, що підтримується опорами і колонами і поширюється над усією землею" [Л.1, стор 868].
     У біблійних пророкуваннях (→) Есхатологічного характеру міститься твердження, в (→) День Господній «з гуркотом зникнуть небеса» (2Петра, 3:10, пер. [Л.12]; Об'явл.6:14, Іс.34:4, 51:6, Пс.102:26, 27).
      З пророцтв Єзекіїля стає зрозумілим про яке "зникнення" йдеться. «Я приховаю небо, (→) зірки ("затемню", пер. CUV'23) сховаю у мороці, (→) сонце покрию імлою, і місяць світити перестане» (Єзекіїля, 32:7, пер. [Л.2]).
      Друге значення,–  євр. слово "шамайім" (висоти) та грец. "уранос" (те, що піднято) відбиває поняття невидимого Н., а саме, небес [Л.8, стор. 625]. Житла (→) Бога, (→) Раю, (→) Царства Небесного, "вічний і (→) трансцендентний світ, обитель Бога, (→) ангелів і прославлених віруючих" [Л.4, стор. 673].
      Н. "складалося з кількох сфер, кількість яких у різних джерелах різна: три, сім і десять" [Л.2, стор. 1401], "в пізньому юдаїзмі їх налічувалося сім" [Л.8, стор. 626]. Апостол Павло «був підхоплений аж до третього неба» (2Коринтян, 12:2, 3), потрапив до раю (вірш 4). На Н. побував Іоанн (Об'явл.4:1, 21:10). 

Невеликий ріг в Дан.7:8, 8:9-12, 23-35 – надприродний (→) Міфологічний персонаж пророчого (→) Видіння з ознаками (→) Звіра (7:7),  так званий (→) Зооморфізм, та властивостями людини (7:8, 8:23-25,– (→) Антропоморфізм), одночасно.
      Зооморфно-антропоморфна (→) Загадкова істота, вона належить (→) Четвертому (→) Чудовиську з (→) Звірів Даниїла, є оживотворене (→) Небесне тіло, точніше, (→) Камінь (2:34, 35). Спочатку у вигляді Н. р. на небосхилі, потім, у міру наближення до Землі, він «дуже розрісся» (8:9).
     Н. р., що розрісся, це серп освітленої з одного боку карликової планети, він скине на землю частину (→) Небесного воїнства й (→) "Зірок", потопче їх (вірш 10). Потім ріг «буде знищений не людською силою» (вірш 25), згорить у палаючому (→) Вогні (7:11).

Ніл – велика (→) Ріка в Африці, одна з двох найдовших на планеті.
     Річкова система Н. за довжиною перевищує 6500 км. Вона бере початок у гірському масиві Східно-Африканського плоскогір'я, на північ від озера Таганьіка, та впадає в Середземне море на території (→) Єгипту.
    (→) Пророк передбачає. «В той день, Господь буде молотити від ріки Євфрату до річки на кордоні Єгипту» (Ісаї, 27:12, пер. [Л.13]). Це станеться у (→) Останні дні, «ріка пересохне,– вона висохне» (19:5), все, що росте вздовж Н., «посохне, буде розвіяне і загине» (19:6-8; Єз.30:12, 32:15, Зах.10:11).
       Справді, єгипетська частина русла Н.  повністю  висохне  внаслідок  (→)  Великого  землетрусу,  котрий  спричинить
масштабні геоморфологічні зміни територій.
       Дивіться також (→) Майбутність Єгипту.

Нові небо і земля – біблійний вираз, що відображає 2 аспекти: (→) Земний (низ) і (→) Небесний (верх).
      Так Ісая провидить нові (→) Небо та землю (Іс.65:17-25, 66:22-24), тобто, небачені раніше (→) Колір небосхилу та (→) Рівнинний рельєф суходолу внаслідок (→) Великого землетрусу в Йом Адонай. Споглядає те нове, що створить (→) Бог у (→) Тисячолітньому царстві (→) Месії на існуючій нині планеті, у (→) Земному Єрусалимі.
      Іоанн же, піднесений у (→) Дусі (Об'явл.21:10) на небо (4:1), спостерігав (→) Трансцендентне (→) Царство Небесне, зовсім новий для нього світ (21:1). Зокрема (→) Небесний Йерушалаїм (вірші 10-27), річку води життя та дерево життя (22:1-3), «що є в Божому (→) раю» (2:7). «Іоанн пов'язує рай з новими небесами та новою землею" [Л.1, стор. 805].
     (→) Вічних «нових небес і нової землі, в яких проживає праведність» (2Петра, 3:13)), чекали апостол Петро та його слухачі. Ні про яку майбутню іншу планету в Біблії нічого НЕ повідомляється.


Об'явлення, грец. "Апокалюпсис",– означає розкривати, відкривати, знімати завісу; дієслово "апокалюпто" у Новому Завіті вживається у значенні "розкриття потаємної доти (→) таємниці" [Л.8, стор. 676].
      У творі викладені "драматичні події, пов'язані з (→) кінцем часів" [Л.34, стор. 509]. "Одкровення - книга крайнощів. (→) Космологічні образи простягаються на величезному просторі від висот (→) неба до глибин (→) безодні" [Л.4, стор. 739].
      Твір відноситься до особливого жанру давньоєврейської літератури, до (→) Апокаліптики [Л.1, 23, 28], вона містить (→) Видіння (→) Есхатологічних перипетій і (→) Архетипів, переданих мовою (→) Алегорій, (→) Символів, (→) Метафор.
       О. завершує тему (→) Другого пришестя, котра червоною ниткою проходить через Писання. Оскільки "події, про які розповідається в Одкровенні, раніше були описані (→) пророками давнини" [Л.9, стор. 547].
     Але, на відміну від Книги Данила, О. не запечатано (Об'явл.22:10), навпаки, служить "граматикою" літературних архетипів"[Л.4, стор. 738]. Однак цей рукопис "завжди був найскладнішим для тлумачення і найзаплутанішим із усіх книг Нового Завіту" [Л.27, стор. 709]. Вона, "на загальну думку, темна і незрозуміла більшості сучасних читачів" [Л.28, стор. 511].

Ознака - дивіться (→) Знамення.

Ознаки кінця – Біблія містить не менше 7 ознак настання (→) Кінця світу і (→) Другого пришестя:
      1) завершення проповіді про прийдешнє (→) месіанське Царство (Мт.24:14);
      2) відновлення держави Ізраїль (Єр.16:12-15, Єз.38:8, Йоіл.4:1, 2, Ос.6:11);
      3) закінчення часів язичників для (→) Єрусалима (Лк.21:24);
      4) будівництво ізраїльтянами стіни безпеки (Єз.13:10-15);
      5) масовий відступ, бунт, повстання проти (→) Бога, поява людини гріха (→) Лжепророка (2Сол.2:3, Лк.18:8);
      6) сонячне та місячне (→) Затемнення (Йоіл.3:4);
      7) незвичайний лякаючий (→) Знак Сина Людського на небі (Мт.24:30).

Останні дні, євр. "кінець часів", кінець століття, (→) Кінець світу – "Вираз, який використовується в Писанні стосовно останнього періоду існування відомого нам світу" [Л.1, стор. 1003].
      "Події кінця історії відбуватимуться у величезних масштабах, створюючи враження стихійного масового лиха, що веде до страшної катастрофи … образи кінця світу вселяють (→) жах" [Л.4, стор. 869].
      Кульмінацією О. д., їх (→) Ознаки вказані в Біблії, стане (→) День Господній. За змістом, він же, (→) Велика скорбота та велике нещастя й загибель (Єр.4:6); потім відбудеться (→) Друге пришестя.
     Деякі богослови стверджують, О. д. дорівнюють 7-и рокам (→) Сімдесятої пророчої сьомини (Дан.9:24-27). У більш широкому значенні, О. д.. включають проміжок від першого пришестя Христа до закінчення (→) Тисячолітнього царства [Л.1, стор.1003, Л.19, стор. 16, 17].

Останній завіт – договір, угода, союз, його (→) Месія укладе із залишком ізраїльського народу після закінчення (→) Сімдесятої сьомини та (→) Великої скорботи.
     Як обіцяно. «І Я укладу з ними цей договір, коли знищу їх (→) гріхи» (Римлян, 11:27, пер. [Л.2]). Про новий завіт неодноразово говорили "великі" (→) Пророки (Іс.55:3, 61:8; Єр.32:40-42; Єз.20:37, 34:23-25, 37:26-28).
      Неповторний характер майбутнього О. з., незвичайний спосіб його фіксації передбачив старозавітний наві (Єр.31:31-34), здійснить це чудо Дух Божий (Єз.36:27). Отримані Єремією обіцянки Адоная, "мабуть, здійсняться в (→) тисячолітнє правління Христа" [Л.19, стор. 184].
     Укладання О. з. відбудеться після закінчення будівництва (→) Третього храму, в (→) Свято кущів, наступного дня після (→) Великої осанни.

Останній суд – дивіться (→) Суд на небесах.

Острів – частина суходолу, оточена з усіх боків (→) Водою .
      Іоанн бачив, що внаслідок (→) Великого землетрусу (Об'явл.6:12) «кожна (→) гора та острів зрушилися зі своїх місць» (вірш 14). Більш того, після закінчення глобального  землетрусу (16:18, 19), осіли гори та НЕ знайти О. на їхніх колишніх місцях. Оскільки «зник (точніше, "почали тікати", пер. [Л.2], "втік", Синод. пер.) кожний острів, і не стало гір» (вірш 20).
      Надпотужний (→) Імпакт зумовить численні сейсмічні коливання (поштовхи). Вони, піднімаючи О. немов порошинку (Іс.40:15), пересунуть їх у серця (→) Морів, а гористу місцевість перетворять на (→) Рівнину (Об'явл.16:18-20, 6:14; Авв.3:6, Іс.40:4).


Палючий вітер, він же, пекучий, всепожираючий (→) Вогонь (Авв.3:5, Єр.4:11, Пс.11:6, Іс.29:6, 30:30), потужний вітер, що руйнує (→) Гори*  й трощить скелі (1Цар.19:11), – біблійні назви надзвуковий ударної хвилі з розпечених до 700 000 ° С газів, мінерального пилу, піску.
    (→) Кінець світу супроводжуватиме П. в., викликаний тепловими вибухами при (→) Імпактх, він перетворить землю, (→) Воду й повітря на (→) Піч вогненну; в ній згорять люди, (→) Звірі, (→) Птахи, зваряться (→) Риби.

Парусія, грец. "пришестя", "присутність", "прибуття", – (→) Друге пришестя (→) Месії, Господа Ісуса Христа, на землю після закінчення (→) Есхатологічної (→) Великої скорботи.

 Пасха – дивіться  (→) Великдень. 

Персоніфікація, уособлення – наділення людськими властивостями предметів, тварин, явищ природи, абстрактних понять.
      П. це "розумовий процес і результат перенесення на об'єкт сприйняття особистісних якостей. В акті персоніфікації об'єкт сприйняття наділяється особистісним статусом, ім'ям та образом" [Л.6, стор. 759].
      Біблійні приклади П.: (→) Велика блудниця, (→) Гог, (→) Гора**, (→) Жінка, зодягнена в сонце, (→) Звірі Данила, (→) Звір багряний, (→) Звір з моря, (→) Левіафан, (→) Невеликий ріг, (→) Цар, (→) Сарана з пророцтв Йоіля та Іоанна, (→) Уста, (→) Четвертий звір.
     Дивіться також (→) Антропоморфізм, (→) Зооморфізм.

Печаті, труби, чаші – (→) Алегоричні образи книги (→) Об'явлення, що стосуються (→) Останніх днів, великого (→) Гніву (→) Бога (Об'явл.6:17).
    "Христос починає розпечатувати свиток, і перед нами поступово розгортаються сцени руйнівного суду на землі" [Л.29, стор. 493]. П. т. ч. взаємопов'язані один з одним, взаємозумовлені, вони відносяться до загального плану одного й того ж покарання.
      Спочатку суд повідомляється зняттям (→) Печаток (гл.6, 8), потім здійснюється під звуки (→) Труб (гл.8, 9, 11) і лише потім описуються результати суду через вилив (→) Чаш (гл.15, 16).
    П. т. ч. Апокаліпсису утворюють класичну тріаду, єдність, котра створюється трьома категоріями: 1) предмет (персонаж), 2) явище (дія), 3) результат (наслідок).

Печать, євр. "хатимо", – за старих часів, невеликий оброблений камінь з вирізаними знаками для їх відтискання на глині, воску або сургучі. "Друку залишали опуклий відбиток на м'якій поверхні" [Л.37, стор. 307].
       Запечатаний сувій  (Об'явл.5:1, пер. [Л.12, 13])  означав  рукопис  з  невідомим  текстом,  а  зняття  П. (вірші 2, 6:1) 
"відноситься до відкриття та оприлюднення її змісту" [Л.30, стор. 563].
   У міру зняття П. зі свитка, Іоанну відкриваються (→) Таємниці (→) Загадкових персонажів і перипетій (→) Об'явлення, зокрема, надприродних (→) Коней (6:2-8).
       Дивіться також (→) Печаті, труби, чаші.

Підхоплення Церкви, взяття на (→) Небо, – "Образ, що використовується преміленаристами стосовно Церкви, яка возз'єднається (буде піднесена) з Христом при (→) Другому пришесті" [Л.3, стор. 287], "християни піднесуться на небо, щоб вітати того, хто прийде на хмарах" [Л.34, стор. 834].
      П. Ц. станеться перед (→) Великою скорботою, припускають претрибулаціоністи, зокрема, диспенсаціоналісти. Але в Біблії немає словосполучення "П. Ц.", ні в Євангеліях, ні в (→) Об'явленні навіть не згадується про взяття її на небеса.
      Тим не менш, там Іоанн «побачив величезну, незліченну безліч народу» (Об'явлення, 7:9, пер. [Л.13]) , тобто,  екклесію, (→) Душі померлих християн, «хто прийшов від великої скорботи» (вірш 14), вбитих за свідчення (6:9-11) (→) Звіром (13:7, 15).
     Отже, християни не будуть підхоплені ДО початку страждань, "Церква пройде через період скорботи" [Л.18, стор. 1282]. Після (→) Жнив Господь відправить (→) Ангелів збирати «Його вибраних» по всій землі (Матвія, 24:31).
     Саме тому, не біблійний термін "П. Ц." можна застосувати лише відносно періоду Великої скорботи (вірші 21, 22) та масового першого (→) Воскресіння (Об'явл.20:4, 5).

Піч вогненна – кам'яна або цегляна споруда великих розмірів, в ній обпалювали цеглу або плавили метали [Л.21, стор. 597, 849].
      Коли настане (→) Кінець світу, вся земля стане П. в., як передбачено (→) Пророком. «Адже надходить День, що палає, як піч ("пекучий, наче розпечена піч", пер. [Л.2]). Тоді всі зарозумілі, та всі злочинці стануть соломою,– їх спалить той День, що надходить …» (Малахії, 3:19).
    Також Господь Ісус Христос попереджає про кінець світу в П. в. (Мт.13:40), у (→) Вогні прийдешнього суду (2Пет.3:7) і (→) Жнив (Мт.13:38-43).

Пожежа – широке поширення неконтрольованого процесу горіння, сильний (→) Вогонь, який знищує горючі тверді, рідкі та газоподібні речовини.
    Великомасштабні П. спалахнуть у (→) Останні дні внаслідок руйнування (→) Небесних тіл, що розгорілися  (2Пет.3:10). Їх падінь в (→) Море (Об'явл.8:8) або на суходіл (8:10, 9:1); також  (→) Імпактних і вулканічних викидів розжарених порід у (→) Атмосферу, виникнення (→) Палючого вітру.
      Загориться зелена трава, дерева (Об'явл.8:7, Йол.1:19), земля (Іс.34:9), (→) Вода (Ам.7:4). Від вогню, (→) Диму і (→) Сірки загинуть люди, (→) Звірі, (→) Птахи, (→) Риби (Соф.1:3, 18, 3:8; Іс.24:6, 66:15, 16; Мал.3:19; Об'явл.9:18, 2Пет.3:7).

Попеплопад – продукти потужних вулканічних та (→) Імпактних викидів у вигляді (→) Диму, попелу, розмеленої пемзи, піску,  мінерального пилу, пороху зі склоподібних частинок подрібненої магми та породоутворюючих мінералів, усі вони будуть випадати із (→) Атмосфери протягом декількох років.
      Густий безперервний П. станеться в роки (→) Великої скорботи, як покарання роду цього за зло його, непослух (→) Волі Божій. У той час. «Замість (→) дощу Господь дасть землі твоїй пил, і порох із (→) неба падатиме, падатиме на тебе, доки не будеш винищений» (Втор.28:24, Синод. пер.; "поки ви не загинете", пер. [Л.2]).

Посуха – тривала відсутність (→) Атмосферних опадів, вона спричиняє зневоднення ґрунту, загибель рослин.
    Одним із наслідків непослуху (→) Волі Божій може служити "сильна посуха, що несе з собою неврожай, голод, хвороби" [Л.8, стор. 342]. Подібну (→) Есхатологічну П. бачив (→) Пророк (Йоіл.1:10-20). Прикро. «Ти земля нечиста, через що й не зрошував ("не буде зрошувати", пер. [Л.38]) тебе  дощ у дні Господнього  (→) гніву!» (Єзекіїля, 22:24). 

Потоп, євр. "Мабул", – сильна тривала повінь, коли морська вода затопила всю сушу в пізньому кам'яному віці, у дні життя Ноя.
     Так. "Окрім демонстрації Божої сили та Його ненависті до зла, Ноєв потоп служив також виразом рішучості (→) Бога створити новий світ із хаосу, породженого людським (→) гріхом" [Л.4, стор. 657].
     Єврейське слово "мабул",– космічні води на (→) Небі, означає не тільки П., але воно пов'язане з поняттям (→) Безодня,– космічні води на землі. (→) Есхатологічна сильна повінь  (Лк.17:26, 27)  нагряне у дні (→)  Теофанії  (Іс.30:30),
перед (→) Другим пришестям..
    Однак, якщо «тодішній світ загинув, бувши потоплений водою» (2Пет.3:6, Синод пер.), то теперішню нечестиву цивілізацію загубить (→) Вогонь  (вірш 7; Лк.17:28-30).

Потрясіння неба – кульмінаційна подія (→) Дня Господнього, яка на мить випередить глобальний (→) Великий землетрус.
     «Ось що говорить ГОСПОДЬ Саваот: Я ще раз,– і а це станеться незабаром,– потрясу (→) небеса й землю, (→) море й суходіл» (Аггея, 2:6; Євр.12:26), «потрясу небо, і земля зрушить з місця свого» (Ісаї, 13:13, Синод. пер.; Йоіл.2:10).
      Новозавітне (→) Об'явлення розкриває причину катастрофічного П. н. перед тим, як зрушиться зі свого місця наша планета (Іс.13:13). Небозвід стрясуть надзвукові ударні хвилі, (→) Жахливі трубні звуки від польоту в (→) Гомосфері  (→) Небесних тіл.
      А саме: «наче велика, охоплена вогнем гора», «велика зоря» (Об'явлення, 8:8-11), «небесні зорі» (6:13, 9:1, 2); (→) Камінь (Дан.2:34, 35).

Прислів'я, приказка – короткий (→) Мудрий вислів повчального характеру, що має переносний зміст, подібно до (→) Метафори, або алегоричний зміст, як (→) Алегорія.
      П. відомі з давніх-давен, у літературних творах шумерів, стародавніх єгиптян, вавилонян. Поряд з (→) Притчами і (→) Загадками, П. зустрічаються в Біблії (1Сам.10:12, 24:14, Єз.18:2, 3, Лк.4:23, 2Пет.2:22 і т.д.). Згодом чимало біблійних віршів самі стали П. чи їх основою. 

Свято кущів, євр. «Хаг ха Суккот», – встановлений (→) Богом для спогаду про 40 років мандрівок євреїв у пустелі під час Виходу (Лев.23:34-43).
      Більш глибокий зміст даної настанови відкриється після закінчення (→) Великої скорботи (Мт.24:21). Коли на (→) Велику осанну, найурочистішого паломницького свята, у (→) Третій храм повернеться (→) Месія (вірш 30, Мал.3:1, Іс.60:1-3).
     Відтепер усі народи щороку будуть приходити до (→) Єрусалиму на поклоніння Богу саме у С. к. (Зах.14:16-18), для спогаду про 2 000 років поневірянь без Нього. 

Символ від грец. "збирати", "з'єднувати", – слово, що означає певний предмет, розпізнавальна прикмета, умовний знак якогось поняття чи ідеї; образ, запозичений з матеріального світу, але лише подібний до "невербального духовного досвіду" [Л.34, стор. 48].
      Тим не менш, у Біблії "символіка завжди ґрунтується на фізичних властивостях самого предмета" [Л.4, стор. 134], "навіть при розгляді біблійного, духовного символу ми збіднюємо сенс висловлювання, якщо не беремо до уваги буквального значення слова" (стор. 14).
       Багато буквальних реальних персонажів книги (→) Об'явлення описані за допомогою С., (→) Метафор, (→) Загадок, заснованих на (→) Архетипах.

Сімдесята сьомина – відкритий пророку Даниїлу (→) Есхатологічний етап історії Ізраїлю (Дан.9:24-27, 12:6-12), він завершиться укладанням (→) Завіту з його народом (9:27).
      "Настають останні сім років пророчого календаря ... період, який нам відомий як "період (→) великої скорботи", або (→) "день Господній" [Л.31, стор. 890]. Точніше, С. с. складається з 2-х половин по (→) Тисяча двісті шістдесят днів кожна,  а "період великої скорботи" це не 7 років, а друга половина семиріччя.
    «Велика скорбота», якої не було від створення світу (Мт.24:21), за змістом, подібна до  Дня Господнього. Після закінчення С. с., в день (→) Великої осанни відбудеться (→) Друге пришестя Христа і укладення (→) Останнього завіту із залишком ізраїльтян, що вціліли в (→) Жахливих катаклізмах.
      Як і передбачено пророком, «Він укладе міцний союз із багатьма на сім років» (Даниїла, 9:27, а; пер. [Л.13]). Закінчиться С. с. освяченням (→) Третього храму, зокрема, його внутрішнього потаємного приміщення – «святині святинь» (ст.24, пер. [Л.2]). 

Сірка – мінерал жовтого кольору, за старих часів, називався "горючий камінь" [Л.1, стор. 1156], оскільки мав властивість пірофорності (самозаймився в тонко подрібненому вигляді).
     На Близькому Сході поклади самородної С. знаходилися, зокрема, в долині (→) Річки Йордан, "на поверхні навколо (→) Мертвого моря" [Л.4, стор. 1062]. При згорянні на вугіллі у подрібненому вигляді, С. дає яскраві спалахи, збільшує силу (→) Вогню [Л.21, стор. 715].
     Тому яскраві спалахи дрібних (→) Метеорних тіл у Біблії називаються дощем із С. і вогню (Бут.19:24, Пс.11:6, Єз.38:22). Або (→) Зоряним дощем з падаючих (→) Небесних тіл (Мт.24:29, Об'явл.6:13, 12:4).

Слава (євр. "кавод") Божа – "одне з центральних понять Біблії. По відношенню до (→) Бога вона означає насамперед Його велич, а також сяйво, що походить від Нього" [Л.37, стор. 395].
     С. Б. це таємничий захопливий образ, в якому Бог Творець показується Своєму творінню (Вих.24:15-17, Єз.43:2-5). "Слава, що з'являється людям,– образ Божої (→) трансцендентності. Вона викликає трепет і (→) жах ..." [Л.4, стор. 1088].
      Також дивіться (→) Шехіна.

Сліпота, глухота, німота – відсутність зору, слуху, здатності говорити.
      У дні (→) Великої скорботи, всіх мешканців вразять психогенні розлади органів чуття, зокрема, короткострокова сліпота, що супроводжується тимчасовими порушеннями слуху та мови.
       Вказані минущі функціональні нервово-психічні розлади, (→) Реактивні психози та (→) Безумство, будуть викликані (→) Інфразвуком й такими стресорами як фізичні травми, сильні душевні потрясіння, (→) Страх, (→) Жах.

Смерть – припинення життєдіяльності.
      С. виступає у ДВОХ формах. Перша, кінець фізичного життя, повна зупинка позитивних біологічних та фізіологічних процесів в організмі. "Фізична смерть, або "перша смерть" – це відділення (→) душі від тіла" [Л.1, стор. 1417].
     Потім усі душі потрапляють у зовсім інший (→) Трансцендентний світ. Спочатку в (→) Шеол, опісля у (→) Царство Небесне, (→) Ад або залишаються в шеолі до (→) Суду на небесах, суду по ділах у великого білого престолу (Об'явл.20:4-11).
     "Смерть означала вихід із цього світу і початок існування у вигляді тіні в шеолі ..." [Л.1, стор. 259]. Але "віруючі відразу після смерті вирушають у присутність Божу, а невіруючі після смерті переходять у стан відокремленості від (→) Бога, у муки та покарання ..." [Л.18, стор. 1294].
      Друга С.,– припинення існування в озері вогненному переможених гріхом, після суду на небесах (Об'явл.20:11-15, 21:8, Мт.10:28, 2Сол.1:9), якщо їхні імена НЕ записані в (→) Книзі життя.

Смолоскип – (→) Світильник на короткій палиці з намотаною на кінці просмоленим клоччям.
      Палаючий С., особливо на вітрі, давав язики (→) Вогню, снопи іскор, густий (→) Дим, миготливе світло. Точно такі ефекти дає астрономічний феномен, як у (→) Видінні Іоанна:   «з (→) неба впала велика (→) зоря ("зірка", пер. [Л.2, 12, 13, 38]), що палала мов смолоскип» " (Об'явлення, 8:10), вона, по-науковому, називається (→) Болід.

Содом і Гоморра – два з п'яти стародавніх міст, що розташовувалися в долині Сіддім у (→) Мертвого моря.
      За (→) Гріхи, городяни були винищені Всевишнім палаючою (→) Сіркою та (→) Вогнем, які Він дощем пролив з (→) Неба (Бут.19:24-26, по-науковому, (→) Метеорні тіла).
     "Ісус неодноразово порівнював гріх жителів Содома та Гоморри з провиною сучасних Йому міст" [Л.8, стор. 923]. Перед (→) Другим пришестям УСІ існуючі нині поселення, із-за нечестя, будуть знищені подібно до древніх С. і Г. Проллється з неба «дощ вогненний і сірчаний»  (Луки, 17:28-30, Синод. пер.), вигубить всіх (вірш.29, б; Об'явл.17:16-18, 18:18).

Солоне море – дивіться (→) Мертве море.

Сонце, Місяць – астрономічні об'єкти, які приносять світло Землі та іншим планетам, котрі належать нашій зоряній системі.
   (→) Бог створив С. і М. не тільки для освітлення, але для (→) Знамень (Бут.1:14), зокрема, (→) Затемнень. "Найчисленніша категорія уривків про сонце, місяць і (→) зірки – це (→) апокаліптичні (→) видіння про майбутні космічні колізії" [Л.4, стор. 1123].
      Про "майбутні космічні колізії"  у (→) Останні дні, коли померкне світло від усіх світил, нас попереджає Господь. «Будуть грізні знамення на (в) сонці, місяці та зірках, а на землі народи будуть тремтіти у відчаї від реву (→) моря і бурхливих хвиль» (Луки, 21:25, пер. [Л.2]; Мт.24:29, Іс.13:10, Єз.32:7, Йоіл.2:10, 3:4).

Стихії, грец. "стойхейа", первинні складові частини матеріального світу, – "первісні космічні сили, які, за давніми уявленнями, впливали на людське життя. Вважалося, що з ними був пов'язаний рух (→) зірок і планет" [Л.2, стор. 1404].
    Апостол Петро стверджує, в (→) День Господній, «стихії ж ("небесні тіла", пер. [Л.2, 12, 13]), розгорівшись, зруйнуються» (2Пет.3:10, Синод. пер.)
      Руйнування С. зумовлять: (→) Потрясіння неба, (→) Вогонь, (→) Палючий вітер, великомасштабні (→) Пожежі, від чого «земля та діла, що на ній, згорять» (вірш 10, в). У цьому вірші, "мається на увазі земля не як планета, а скоріше як те, що знаходиться на поверхні землі" [Л.18, стор. 1309].

Страх – емоційне відчуття прийдешнього нещастя, паніка, а також перипетії або об'єкти, що викликають почуття сильного переляку.
      С. "схожий з реакціями, викликаними зіткненням з чимось дивовижним, незвичайним або загрозливим" [Л.7, стор. 1018]. Так Христос попереджає, перед Його поверненням настане небачена раніше (→) Велика скорбота (Мт.24:21).
      Тоді «люди ціпенітимуть від страху й очікування того, що надходить на цілий світ» (Луки, 21:26). (→) Пророк Єремія у своєму (→) Есхатологічному екскурсі передбачає, «нападе на них раптово страх і (→) жах» (Єремії, 15:8, Синод. пер.) від нападу грабіжника.
      Ще один наві бачить дії тих, хто злякався. «Ховатимуться вони (люди) в скелястих печерах та криївках землі від страху перед ГОСПОДОМ» (Ісаї, 2:19), від палаючого (→) Гніву Його.

Стріла – прямий тонкий стрижень з очерету або дерева з мідним чи залізним гострим наконечником та оперенням на протилежному кінці.
     "У близькосхідній літературі давнини майже в кожного виду зброї, що застосовувався людьми, був божественний аналог" [Л.4, стор. 1165]. Адже (→) Земне (низ) уявлялося лише відображенням (→) Небесного (→) Верх. До таких (→) Архетипних аналогів можна віднести (→) Жезл залізний, (→) Меч Господа, списи та стріли (→) Бога (Авв.3:11, Зах.9:14, Іс.50:11, Пс.18:15).
    Тут (→) Блискавки це, буквально, НЕ стріли, як заведено думати, а (→) Метеорні тіла. Оскільки прямолінійні сліди (треки) невеликих метеорів подібні до стріл, спалахи ж блискавок виглядають як ламані лінії з зигзагоподібними відгалуженнями.

Суд на небесах – розгляд справ у (→) Трансцендентному світі над ДВОМА категоріями (→) Душ, християнами і не християнами (Мт.12:35-37, Рим.2:1-16, Євр.9:27).
     Так "після (→) смерті праведники відразу потрапляють до Ісуса в (→) рай" [Л.1, стор. 805]. Віруючий «на суд не приходить, але перейшов він від смерті дов життя» (Івана, 5:24, 3:18), виправдавшись вірою (Гал.2:16). Тим не менш, таке виправдання апостол Павло називає індивідуальним судом (2Кор.5:10, Рим.14:10, 2Сол.1:5), там «кожен із нас сам за себе дасть звіт (→) Богу» (Римлян, 14:12, пер. [Л.2]).
    Другу категорію померлих першою смертю Господь оцінює НЕ за вірою, а за справами (Ів.5:27-29). Загальний Суд буде наприкінці історії, "в якійсь особливій сфері" [Л.9, стор. 584], біля білого престолу (Об'явл.20:11-15, Мт.25:31-46).
      Після закінчення процесу, засуджених по ділах, чиї імена НЕ записані в (→) Книзі життя, очікує друга смерть в озері вогненному (Об'явл.20:14), вогні (→) Вічному (Мт.25:41). 


Таємниця - те, що не пізнане, прихована причина, "мудрий Божий задум, який керує історією і буде явлений в момент її кульмінації" [Л.1, стор. 1228].
      (→) Бог не приховує задумів від обраних Своїх  (Бут.18:17-19), тих, хто полюбив (→) Мудрість. «Адже Владика ГОСПОДЬ не вчинить нічого, не оголосивши наперед про Свої наміри ("таємниці", пер. Огієнка) Своїм слугам, пророкам» (Амоса, 3:7; Пс.25:14).
     (→) Яхве наполягає, «Я проголошую нове, і ви про те почуєте, перш ніж воно станеться»  (Ісаї, 42:9, пер. [Л.38]). Зокрема, (→) Ознаки кінця, (→) Знамення Сина Людського на небі, (→) День Господній, (→) Велика скорбота, наступ (→) Тисячолітнього царства на землі. В (→) Об'явленні (→) Архетипом Т.  служать (→) Печаті на сувої.

Темрява непроглядна – повна цілодобова відсутність світла у (→) Гомосфері, глобальне затемнення.
      "Темрява, про яку згадується близько двохсот разів,– одна з головних дійових осіб біблійної драми" [Л.4, стор. 1232]. У дні дев'ятої (→) Кари єгипетської Т. н. виявилася настільки густою, що її можна було торкнутись (Вих.10:21, 22). Також  основна тема (→) Есхатологічних старозавітних пророцтв це (→) "День Господній, він часто пов'язується з поняттям темряви" [Л.1, стор. 1254].
    Спричинить Т. н. попадання в повітря колосальних об'ємів водяної пари, її масова конденсація, утворення суцільної грозової хмари. Чорна хмара на багато днів огорне всю земну кулю, одягне її в густу темряву (Іс.8:22, 5:30; Єр.4:23-28; Єз.32:7, 8; Ам.5:18, 20; Йоіл.2:2; Соф.1:15; Об'явл.16:10).
    Непроникна пітьма триватиме приблизно 40 діб, стільки, скільки буде остигати (→) Атмосфера, падати гарячий кислотний (→) Дощ. Потім Т. н. змінить напівтемрява (Зах.14:6, 7, Йоіл.4:15, Об'явл.8:12) із-за безперервного (→) Попелопаду протягом 3,5 років (→) Великої скорботи.

Теократія – "Форма правління, коли один лише (→) Бог визнається вищою політичною владою, незалежно від того, чи має Він представника в особі людини-царя" [Л.1, стор. 1236].
      У (→) Тисячолітньому царстві всіма мешканцями править Господь (Зах.2:10-12, 14:9, 16-21; Міх.4:1-4; Соф.3:9-20), як обіцяно. «Від Мене вчення прийде, стане Моє правосуддя світлом для народів» (Ісаї, 51:4, пер. [Л.2]. «Богом всієї землі Він називається» (54:5; Дан.7:13, 14; Пс.22:28, 29; Соф.3:8, 9; Об'явл.11:15, 15:4).
      Тепер вчення від Господа виходить із (→) Єрусалиму (Іс.2:3). Праведно ж судять служителі, обрані кожною громадою виживання, котрі наділені (→) Мудрістю, мають добру репутацію, сповнені віри і Святого Духа, подібно до історичного першоапостольського періоду (Дії. 6:3-6).

Теофанія, грец. "theosphano", – походить від двох слів, що означають (→) "Бог" та "показувати".
     "Теофанія - це явище Бога в (→) часових формах, які можна сприйняти за допомогою органів чуття" [Л.1, стор. 1237]. "Явлення Бога позначені в єврейському Писанні як важливі події в житті Ізраїлю" [Л.4, стор. 1202].
      Багато старозавітних (→) Пророків бачили (→) Есхатологічну епоху, коли (→) Яхве Елохим відвідає землю (Іс.29:6, 30:27-30, 63:1-6, 64:1-3; Соф.1:8-12, 3:15; Авв.3:6:3:6;3; Зах.2:10-13, Мих.1:3, 4; Йол.3:17;
      Т. супроводжують: (→) Зоряний дощ, (→) Потрясіння неба, (→) Грім, (→) Блискавки, (→) Великий землетрус, (→) Вогонь, глобальні (→) Пожежі, (→) Дим, потужний (→) Вихор, (→) Палючий вітер, (→) Цунамі й (→) Мегацунамі, багатодобовий зливовий (→) Дощ, великий (→) Град, (→) Потоп, (→) Темрявою непроглядною, (→) Моровою виразкою, повсюдним (→) багатомісячним Попелопадом, (→) Кров'ю, (→) Сараною, тривалою (→) Засухою, (→) Мором, (→) Великою скорботою. 

Тисяча двісті шістдесят днів, вони ж, 42 місяці, 3,5 років або вираз "час, часи і половина часу", – тривалість як першої, так і другої половин (→) Сімдесятої сьомини.
      Перші 1260 днів це служіння свідків, від початку (Об'явл.11:3) до їх фізичної (→) Смерті (вірш 7); період скорботи тих днів, діяльності (→) Лжепророка (13:11-16; 2Сол.2:2-4).
     Другі 1260 днів – (→) Велика скорбота, втеча в пустельні місця (Об'явл.12:6, 14), (→) Армагедон, (16:16), зневажання святині язичниками (11:2), влада (→) Звіра з моря (13:5, Дан.7:2) Усі перелічені перипетії завершаться ДО кінця 3,5 років (Об'явл.12:14, Дан.12:7).
      Таким чином, "(→) страшні ці катаклізми припадуть, слідуючи одне за одним, на останні три з половиною роки перед поверненням Христа на землю" [Л.9, стор. 547]. Друга половина сьомини почнеться зі (→) Знамення Сина Людського на небі, а закінчиться (→) Другим пришестям (Мт.24:30) у день (→) Великої осанни.

Тисячолітнє царство – епоха (→) Теократії, майбутнього прямого правління (→) Бога над усіма народами на землі тривалістю 1 000 років.
     Передбачення виникнення (→) Царства Месіанського містяться не тільки в Новому Завіті (Мт.6:10, Лк.1:33, 1Кор.15:24, 25, Об'явл.11:15, 20:4-6), але також у Старому (Дан.7:13, 14; Зах.8:3-5, 9:10, 14:9; Іс.9:6, 7, 35:1-4, 65:17-21; Міх.4:1-3, Йоіл.4:17-21 і т.д.).
     Монархічне правління (Лк.1:31-33, Ам.9:13-15) настане після закінчення (→) Сімдесятої сьомини, другої її половини. Воно почнеться з приходу Царя на (→) Свято кущів, коли (→) Месія укладе (→) Останній завіт з Ізраїлем.
    Біблійні (→) Пророки вказують, де оселиться Господь: в місті істини (→) Єрусалимі, на (→) Горі^∗ святині, в (→) Третьому храмі (Єз.43:7, 37:27, 28; Зах.2:10-12, 8:3, 12:10-14, 14:9; Мал.3:1, Йоіл.4:17, Соф.3:15).

Точило, євр. "гат", – яма вирубана в скельній породі або викопана в землі й обкладена камінням з глиною; в ній ногами топтали грона винограду, щоб видавити їх сік [Л.4, стор. 1213].
      (→) Загадковим Т. (→) Гніву (→) Бога, біблійні (→) Пророки називають астрономічний (→) Радіант ("яма"), він же, (→) Уста, тобто, "отвір" у небосхилі. (→) Метеорні треки цієї "діри", що випромінює промені, подібні до бризок крові (Іс.63:1-6, Об'явл.14:20, 19:15). У наведених посиланнях, образ (→) Земного людського Т.  (низ) є відображенням (→) Небесного отвору-радіанта (→ Верх).

Трансцендентна сутність Творця – "У всьому Писанні (→) Бог з повною очевидністю показаний не людською істотою, а Богом, думки і шляхи Якого перевершують людське розуміння" [Л.4, стор. 93].
      Він володіє унікальними непередаваними якостями, "єдиність, духовність, незалежність, незмінність, (→) вічність і нескінченність" [Л.1, стор. 194]. Істинний  Творець всього сущого, що має життя в Самому Собі, невидима НЕ фізична Сутність, Яка не залежить ні від чого. Він не змінюється, перебуває завжди, без початку й кінця, у (→) Царстві Небесному.
      Людина, як творіння, НЕ може повністю осягнути сутність Вседержителя та Його якості, але лише тією мірою, якою Він відкриває Себе в природі створеного світу, у Писанні, Отці, Сині, Святому Дусі. "Бог – це три особистості і одна субстанція" [Л.3, стор. 1129], "Він є Отець, Син і Святий Дух – триєдиний Бог" (стор. 1230).

Трансцендентний, лат. "те, що виходить за межі", – все, котре існує невидимо за краєм матеріального всесвіту, за межами людського досвіду, не підкоряється фізичним законам, закономірностям (→) Часу та простору.
    Тому в біблійних розповідях про Т. світ неможливо уникнути (→) Алегорій, (→) Символів, аналогій, (→) Архетипів; мови (→) Метафор, (→) Притч, (→) Загадок. Трансцендентні: (→) Бог, (→) Царство Небесне, (→) Шеол, (→) Пекло, вогняне озеро, (→) Небесний Єрусалим, (→) Ангели, існування особистостей після їх фізичної (→) Смерті.
     Приміром, (→) Яхве кардинально відрізняється від інших близькосхідних богів. "Найважливіша відмінність полягає в Його трансцендентності, у тому, що Він існує поза світом і над світом" [Л.21, стор. 735]. "У Старому Завіті Бог завжди трансцендентний, Він поза Своїм творінням" [Л.4, стор. 1203].

Третій храм – (→) Есхатологічне святилище, останній Бейт Адонай, він буде споруджений на колишньому місці в (→) Єрусалимі (Агг.2:6-9, Міх.3:12 – 4:2, Єр.30:18, Єз.37:26-28).
    Будівництво Т. х. почнеться у дні (→) Великої скорботи, після (→) Великого землетрусу (Аг.2:6, Об'явл.16:18-20), а закінчиться перед (→) Другим пришестям. Тривалість будівельних робіт становитиме (→) Дві тисячі триста вечорів-ранків (Дан.8:14, тобто, 1 150 діб). Облаштування Будинку молитви описує (→) Пророк Єзекіїль (Єз. гл. 40 – 43).
    Після закінчення освячення Т. х., на (→) Свято кущів з'явиться (→) Месія (43:2-7, Мал.3:1, Зах.14:4, Іс.60:1-3), почнеться епоха (→) Тисячолітнього царства (Об'явл.11:15, 20:4). "Храм буде споруджений, і йому належить наповнитися (→) славою Господньою" [Л.19, стор. 554],  Його (→) Шехіною.
      Тому попрямують до святої гори паломники, «потягнуться до неї всі народи» (Ісаї, 2:1-4). "Іудейський храм буде відновлений, і Слово Боже з Єрусалиму правитиме народами світу" [Л.31, стор. 588].

Труба, баранячий ріг, – стародавній інструмент для подачі звукових сигналів.
     "Найчастіше труби використовувалися на війні: вони закликали на бій, давали сигнал до атаки" [Л.4, стор. 1225], "звук труби або овечого рогу сповіщав про небезпеку, що насувається" [Л.21, стор. 876].
    (→) Знаменням (→) Кінця світу теж послужить звук Т., але з (→) Неба, як (→) Архетип суду (Єр.25:30-33, 4:21-27; Іс.18:3, 27:12, 13; Об'явл.8:2 – 9:1). Тому "трубний звук став (→) есхатологічним образом, який в (→) апокаліптичній літературі слугує ознакою кінця часів" [Л.21, стор. 711].
     Дивіться також (→) Печаті, труби, чаші.

Уста, євр. "рeh" – частина голови людини, рот; ще одне біблійне значення це "отвір".
     У буквальному значенні, У. "це вхідний отвір у внутрішню порожнину" [Л.4, стор. 1006], а саме: колодязя, печери, мішка, левового рову, інше [Л.7, стор. 1064].
      Наприклад, у Дідаху, отвором на (→) Небі називається (→) Знамення (→) Другого пришестя. У деяких випадках, (→) Загадковими У. (→) Бога (Іс.11:4, 30:27; Пс.18:9; Об'явл.1:16, 19:15, 21) іменується астрономічний (→) Радіант. Із нього виходять: (→) Жаріюче вугілля, (→) Меч Господній, (→) Жезл залізний.
     Через отвір-радіант у нічному небі проникне (→) «день Господній» (1Сол.5:2, 2Пет.3:10, Ам.5:18), він пробереться всередину світобудови наче (→) Злодій уночі. 

Фетишизм – культ неживих речей-фетишів, об'єктів поклоніння.
    "Давня людина розуміла фетиш як осередок магічної, демонічної, живої сили" [Л.14, стор. 327]. Здавна об'єктами поклоніння могутній богині Кібелі на о. Крит і у Фрігії були великі камені, що впали з неба, по-науковому, (→) Метеорити.

Фотосинтез – перетворення енергії сонячних променів на хімічну енергію у фотосинтезуючих мікроорганізмах, водоростях, зелених рослинах.
     В (→) Останні дні припинниться утворення вуглеводів з вуглекислоти та (→) Води під дією світла із-за (→) Темряви непроглядної, а згодом, повсюдного (→) Попелопаду. У ті роки, «не розквітне смоківниця, і не буде врожаю у виноградних лозах, вичерпалися плоди маслини, і поля не виробили їжі ...» (Аввакума, 3:17, пер. [Л.32]). 


Храм Господній, євр. "Бейт Адонай", – святилище для (→) Яхве Елохім в (→) Єрусалимі [Л.8, стор. 1038 – 1042; Л.1, стор. 1330 – 1335].
     Х. Г. був "домом Господнім" та місцем Його перебування, резиденцією. Він не призначався для спільного богослужіння, і тим, хто молився, дозволялося перебувати тільки у дворі храму, але не в самому храмі" [Л.21, стор. 745].
       Перший Х. Г. будувався з 967 по 960 р. до Р.Х. за правління царя Соломона, його зруйнували вавилоняни в 586 році. Євреї, що повернулися з полону, почали будувати друге святилище (Зоровавеля), закінчення його будівництва та освячення відбулися в 515 р. до Р.Х. Споруда простояла понад 500 років, піддавалась реконструкції у роки правління Ірода та його синів, але невдовзі її зруйнували римляни у 70 р. від Р.Х.
     Відповідно до (→) Есхатологічних старозавітних пророцтв буде побудований (→) Третій храм для перебування в ньому (→) Месії.

Царство месіанське – дивіться (→) Тисячолітнє царство.

Царство Небесне, євр. "Макат Шамаіт", воно ж, Царство Боже, оселя (→) Бога, обителі Отця, (→) Рай, лоно Авраамове, (→) Нові небо і земля, – світ, де перебуває Всевишній, (→) Ангели і всі спасенні, що записані в (→) Книзі життя.
      З (→) Шеола праведників забирають ангели світла (Лк.16:22), "померлі віруючі негайно потрапляють до Господа" [Л.7, стор. 1155], "після (→) смерті праведники відразу потрапляють до Ісуса в рай" [Л.1, стор. 805].
      На відміну від (→) Земного (→) Тисячолітнього, Ц. Н. є (→) Трансцендентним. У ньому нема (→) Зірок, планет, (→) Сонця,  місяця, (→)  Моря;  немає  смерті,  хвороб,  (→)  Гріха,  зникло  відчуття  (→)  Часу,   «бо   колишнє   минуло»
(Об'явлення, 21:4, "попереднє пішло", пер. [Л.13, 38], "пішло назавжди", пер. [Л.2]).
      Там сліпий побачить невидиме й почує глухий невимовне, побіжить кульгавий без допомоги ніг і заговорить німий не відкриваючи уст своїх. Позаяк настало досконале (1Кор.13:10), що далеко виходить за межі людського досвіду (вірші 11-13).

Цар, євр. "мелек", – самодержець, єдиновладний правитель держави або міста.
     "У переважній більшості випадків мова в Біблії йде про земних царів і царства" [Л.4, стор. 1293]. Однак слід врахувати, "у давнину бог був істинним царем країни; земний правитель був просто намісником бога" [Л.21, стор. 722]. А за бога-самодержця або надприродного (→) Звіра часто приймалися оживотворені (→) Небесні тіла [Л.14, стор. 116; Л.11, стор. 461].
       Очевидно тому в Біблії, у кількох випадках, повелителями називаються небесні тіла: (→) Звірі Даниїла (Дан.7:3, 17-24), сім (→) Гір-голов (→) Звіра багряного і десять (→) Рогів його, вони «отримають царську владу на одну годину» (Об'явлення, 17:12, пер. [Л.2]).
      Таких незвичайних Ц. (вірші 10-16) Іоанн відрізняє від «земних царів» (17:2, 18; 18:3, 9), як все (→) Земне (низ) є лише відображенням (→) Небесного (→ Верх).

Цунамі, япон. "хвиля в затоці", – величезні гравітаційні морські хвилі, що викликаються тектонічною активністю океанічного дна, зокрема, внаслідок підводних (→) Землетрусів або вивержень підводних, острівних та прибережних вулканів.
      При (→) Кінці світу причиною незліченних Ц. і телецунамі (так звані, "цунамі всього океану") послугують: падіння (→) Астероїдів в гідросферу, масштабні берегові зсуви, локальні коливання (→) Атмосферного тиску, а також підводні: виверження вулканів, (→) Імпактні тектонічні деформації океанічного дна, потужні зсуви. Вони зумовлять хвилі різної висоти у ВСІХ водоймах (Авв.3:10, Зах.10:11, Пс.18:16, Лк.21:25).
      Дивіться також (→) Мегацунамі.


Час, грец. "еон", – одна з форм існування всесвіту, міра тривалості перебігу різних процесів, існування об'єктів, послідовної зміни їх станів.
     Ч. матеріального фізичного макросвіту одномірний, незворотній, лінійний, релятивний, отримаів одне спрямування (від минулого до майбутнього), має початок і кінець. "Час і (→) вічність – два різні способи буття, що належать до різних світів" [Л.37, стор. 60].
     Так у сфері темпорального (→) Бога існує абсолютний Ч., він НЕ має ні початку ні кінця (Йов.36:26, Пс.102:28, Євр.1:10-12). У (→) Трансцендентному вічному існуванні, Ч. зупинив свій руйнівний біг, його щільність дуже велика.
       Але вічність не без часова (2Пет.3:8, Пс.90:4), тут мірами абсолютного Ч. служать обсяги творчості, їх послідовність, результати. Сама ж матриця Ч. багатомірна, нелінійна, не циклічна, не релятивна, має різні напрямки.

Чаша – посудина у формі півкулі, грец. "фіал", призначена для зберігання й використання рідин або сипких тіл.
      У Біблії Ч. "може позначати або саму посудину, або її вміст; може вживатися в буквальному і переносному сенсі" [Л.1, стор. 1380]. "Слово "чаша" в Біблії часто вживається в переносному значенні" [Л.37, стор. 458].
    Приміром, (→) Метафоричні «чаша люті Його», (→) «жаху і спустошення», «сп'яніння» служать "виразом Божого (→) гніву та суворого покарання" [Л.8, стор. 1056]. У Писанні згадуються храмові Ч. з кров'ю тварин, призначені "для кроплення кутів жертовника" [Л.19, стор. 575] та виливання крові до його підніжжя [Л.29, стор. 546].
    В основі використання Іоанном (→) Загадкового фіалу гніву Всемогутнього (Об'явл.16:1-7) лежить астрономічний феномен. А саме, (→) Радіант – грандіозна Ч. з кров'ю на небосхилі, з неї виливається гнів (→) Бога (→) Небесних воїнств. Спочатку у вигляді (→) Небесних тіл, згодом, гнів проллється багато добовим кривавим (→) Дощем, потім, густим (→) Попелопадом, а закінчиться дрібним пилом і порохом з (→) Неба.
     Дивіться також (→) Печаті, труби, чаші. 

Четвертий звір зі сну-(→) Видіння (→) Пророка Даніейла (Дан.7:2-7, 19-25), – (→) Небесне тіло у вигляді (→) Міфологічного (→) Звіра з десятьма (→) Рогами, залізними зубами та мідними пазурами, одного з чотирьох (→) Звірів Даниїла.
     Ч. з., він же, (→) Цар та його (→) Невеликий ріг, нападуть на нашу планету. Імперія зла «поглинатиме всю землю, трощитиме та топтатиме» (7:23, точніше, "вимолотить її", пер. Огієнка). Роздробить ВСЕ на землі подібно (→) Каменю із пророчого сну Навуходоносора II (2:31-34), перетворить здобутки цивілізації на «полову» (вірш 35).
     Потім (→) Чудовисько зруйнується, згорить у палаючому (→) Вогні (7:11) (→) Імпактного термічного вибуху. У книзі (→) Об'явлення, Ч. з. Даниїла називаються: (→) Звір багряний, (→) Звір з моря, (→) Дракон.

Число 666 в Об'явленні, 13:18 – здавна передбачається, тут зашифровано (?) ім'я майбутнього (→) Антихриста, хоча трапляються стародавні тексти з цифрами 616 та 646 [Л.2, стор. 1388].
     Існують більше 100 невдалих варіантів розшифровок величини 666, як правило, заснованій на літерно-числових еквівалентах. Однак вираз «число його імені» (вірш 17) краще тлумачити в одному з біблійних значень: кількість членів сім'ї (роду, племені), що носять ім'я глави (Числ.1:2, 26:53, Ездр. гл.2, Іс.4:1, Наум.1:14).
      Ось чому Іоанн, у вірші 13:17, використовує слово "ім'я" у тому самому значенні кількості, що підтверджує вірш 11:13. Оскільки в розділі 13 мова про (→) Звіра з (→) Безодні-моря, тобто, небесного об'єкта, то й рахувати  потрібно оточуючі його кам'яні (→) Небесні тіла.
      Кількість такого полчища, членів сім'ї (→) Гога, що носять ім'я глави, налічує 666 або 616, або 646. Порахувати суму треба на сучасній апостолу лічильній дошці (→) Абак, шляхом пересування камінчиків.

Чудовисько – потворна (→) Жахлива (→) Міфологічна істота, широко поширений у давнину (→) Архетип.
      В Біблії "присутні натяки на космічну битву між (→) Богом і чудовиськом з (→) моря, або хаосом, званим по-різному ..." [Л.4, стор. 161].
     А саме, званим (→) Левіятан (Іс.27:1, Пс.74:14, 104:26, Йов.3:8, 40:20), Рахав (Йов.9:13, 26:12, Іс.51:9, П.89:11), (→) Дракон (Об'явл.12:3, 13-17, Єр.51:34, Пс.44:20, 91:13), танін (Бут.1:21, Йов.7:12, Пс.148:7), (→) Звір (Дан.7:3-7, Об'явл.13:1-8, 17:3, 8-10); це "назви чудовиськ, що символізують загрозу божественному порядку у світі" ([Л.4,  стор. 1315 – 1320).
       У грецькій міфології, Ч. називається міксаморфом, тобто, химерою, істотою зі змішаним фенотипом.

Шеол, грец. "гадес", рус. "преисподня", "могила", (→) "Ад", – (→) Трансцендентний світ померлих, куди потрапляють усі
(→) Душі після фізичної (→) Смерті грішників і праведників [Л.27, стор. 216].
     "Гадес – це місце, де знаходяться мертві" [Л.29, стор. 494]. "Царство мертвих, куди зберуться всі люди після їх смерті" [Л.33, стор. 7], "місце перебування померлих" [Л.1, стор. 28], "обитель мертвих" [Л.7, стор. 1155]. Простір, віддалений від (→) Раю, і (→) Пекла, "похмуре місце втоми, занепаду, темряви і забуття, і всі однаково віддалені від (→) Бога" [Л.1, стор. 27].
     Неможливо самостійно позбутися кайданів Ш. (Пс.18:6, 49:15), самому залишити простір темряви (1Сам.2:6), в'язницю смерті (Йов.10:21, 18:18), спокою (3:13-17), тиші (Пс.94:17). Але "прийде день, коли буде звільнення з Шеола" [Л.3, стор. 122], "праведники недовго будуть утримуватися в шеолі, оскільки Бог звільнить їх звідти" (стор. 1397).
      Ш. кардинально відрізняється від (→) Пекла, "перекладати це єврейське слово як "ад" було б неправильно, оскільки останній за визначенням означає місце покарання" [Л.21, стор. 678]. "У Старому Завіті шеол ніколи не асоціюється з муками пекла" (стор. 584, 692). Також у Новому Завіті "ад" і "шеол" – поняття різні" [Л.9, стор. 585].
     Світ померлих не (→) Вічний. По завершенні історії всі його мешканці потраплять на (→) Суд у (→) Небесах біля великого білого престолу, суд по ділах (Об.20:11-13), сам Ш.-смерть, як і пекло, будуть кинуті в озеро вогняне (вірш 14).

Шехіна, євр. "(→) Слава перебування", велич, – видима і чутна присутність Всевишнього, наслідок "іманентної присутності у світі (→) трансцендентного (→) Бога" [Л.1, стор. 909], стор. 1406], "сяйво, що йде від Нього при Його наближенні"  [Л.8, стр. 909].
      Вчитель так говорить про Своє повернення. «Син Людський прийде в сяйві Слави Отця Свого» (Матвія, 16:27, пер. [Л.2]). Тоді християни зрадіють «при з'явленні Його слави» (1Петра, 4:13), вона "не повернеться у (→) храм до початку Тисячолітнього правління Христа" [Л.19, стор. 560].
     "Слава – створене сяйво, що оточує Бога, коли Він виявляє Себе" [Л.18, стор. 1410]. Подібно до днів життя Мойсея (Вих.40:34, 35) і Соломона (1Цар.8:10, 11), Ш. наповнить (→) Третій храм на (→) Свято кущів.
    Майбутню Ш. (→) Месії провиділи старозавітні (→) Пророки (Єз.43:4-7; Іс.60:1-3, 66:18; Агг.2:6-9). "Слава Господня стане зримою в (→) Тисячолітньому царстві і пізнана буде по всій землі" [Л.19, стор. 523].

Яхве, євр. "Йахве", – "Власне ім'я (→) Бога євреїв, що часто називається також Елохім ...".
      "До кінця Вавилонського полону (587 - 538 до н.е.) євреї перестали вимовляти це ім'я, яке писалося як тетраграматон – YHWH. Коли їм зустрічався тетраграматон, замість нього вони вимовляли "Адонай" (євр. "Господь")" [Л.36, стор. 350].
    Інші імена Бога, які зустрічаються у Старому Завіті: Елоах, Ель, Цеваот, Ель Шаддай, Ель Олам і т.д. "Яхве відрізняється від інших богів древнього Близького Сходу в багатьох відношеннях. Найважливіша відмінність полягає в Його (→) трансцендентності, у тому, що Він існує поза світом і над світом" [Л.21, стор. 735].