«На її чолі було написане ім'я, таємниця:
Великий Вавилон – мати розпусниць і
земних гидот» (Об'явлення, 17:5)
земних гидот» (Об'явлення, 17:5)
«Їхні вчинки не дають їм навернутися до
свого Бога, оскільки ними керує дух
блудства, і вони не в змозі пізнавати
ГОСПОДА» (Осії, 5:4)
блудства, і вони не в змозі пізнавати
ГОСПОДА» (Осії, 5:4)
1. Вступ
Одкровення щодо кінця світу відкривається Іоанну через видіння 7 печаток, 7 труб, 7 чаш Божого гніву. Кілька розділів апостол присвячує додатковому, але вже міфопоетичному оповіданню про дуже незвичайних персонажів.
Як-от дійових осіб трагедії, що викликають подив: жінка, одягнена в сонце, семиголовий червоний дракон (гл.12), дика тварина, котра виходить з моря, і звір із землі (гл.13), велика розпусниця, вона сидить на рогатому багатоголовому багряному хижаку (гл.17).
Для вірного розуміння сутності згаданих типажів бінарної опозиції, які мають відношення до земного та небесного, необхідно звернути увагу на рівень світогляду древніх та культурно-історичний контекст [Л.1]. Скажімо, в таких умовних формах висловлювань, як алегорія, метафора, притча, загадка, образ означає щось ІНШЕ, ніж він є насправді.
Алегорична мова виникла на ґрунті міфології, зокрема астральної. Міфи компенсували відсутність наукових знань, а віра в чудесне була повсюдною, оживлялися об'єкти неорганічної природи, вони наділялися антропоморфними або зооморфними властивостями [Л.2].
Одночасно слід врахувати, персонажі Апокаліпсису "ґрунтуються на архетипах" [Л.39, стор. 738]. Це основоположні образи загальнолюдської символіки, які постійно зустрічаються в міфах, легендах, переказах, віруваннях, видіннях, літературі, мистецтві.
В розповідях про героїв вражаючих видінь пророк використовував негативні і позитивні архетипи: антропоморфних предметів, диких тварин, дракона. Але його архетипи, по суті, не є простим повторенням відомих міфологічних образів, ні, їх розвитком.
Учень Христа розробляв прообрази, котрі мали хоч якусь подібність до побачених їм невідомих об'єктів. Тому в основі алегоричних епізодів Об'явлення лежить ЩОСЬ реальне, але надзвичайно важке для опису ДО науковою побутовою мовою, тим самим, змушуючи апостола до схематизації.
Композиція гл.17. 1. Вступ, що вказує на джерело інформації (17:1).
2. Виклад головної теми – суд над великим містом:
а) портрет загадкової блудниці (вірші 2-6);
б) таємниця небаченого звіра (уривок 7-14);
в) знищення грішниці (текст 15-17).
3. Висновок, що розкриває символіку жіночого образу (вірш 18).
Головна тема. Місто майбутнього, язичницький мегаполіс, його розорить багряний монстр із сімома головами і десятьма рогами.
Мета написання. Показати християнам, яким чином в кінці днів будуть покарані нечестиві за всі їмерзоти їх.
Зміст. Ангел пропонує Іоанну подивитися на майбутній суд над великою безсоромницею (17:1), покарання світового масштабу (вірш 2). Вона сидить на звірі, що викликає почуття жаху (3, 4), спокусниця є уособленням стародавнього міста Вавилон (5, 6).
Ангел відкриває таємниці дивної жінки та вражаючої істоти (17:7), яка виходить з безодні (вірш 8); у неї 7 голів, вони ж, 7 гір, вони ж, 7 царів (уривок 9-11). Десять рогів-царів отримають владу на одну годину (12, 13), її виявиться достатньо, щоб повністю розорити блудницю (16), виконуючи волю Бога (17). У підсумку, химера зазнає поразки від Агнця (14).
Жінка це мегаполіс всесвітнього значення, він панує над земними правителями (17:18), оточений скупченням різних народів, безліччю племен й мов (вірш 15).
Проблеми тлумачення. Видіння має казковий, історичний або есхатологічний характер. Що саме мається на увазі під образами гріховодниці та багряного звіра, його головами та рогами.
Як-от дійових осіб трагедії, що викликають подив: жінка, одягнена в сонце, семиголовий червоний дракон (гл.12), дика тварина, котра виходить з моря, і звір із землі (гл.13), велика розпусниця, вона сидить на рогатому багатоголовому багряному хижаку (гл.17).
Для вірного розуміння сутності згаданих типажів бінарної опозиції, які мають відношення до земного та небесного, необхідно звернути увагу на рівень світогляду древніх та культурно-історичний контекст [Л.1]. Скажімо, в таких умовних формах висловлювань, як алегорія, метафора, притча, загадка, образ означає щось ІНШЕ, ніж він є насправді.
Алегорична мова виникла на ґрунті міфології, зокрема астральної. Міфи компенсували відсутність наукових знань, а віра в чудесне була повсюдною, оживлялися об'єкти неорганічної природи, вони наділялися антропоморфними або зооморфними властивостями [Л.2].
Одночасно слід врахувати, персонажі Апокаліпсису "ґрунтуються на архетипах" [Л.39, стор. 738]. Це основоположні образи загальнолюдської символіки, які постійно зустрічаються в міфах, легендах, переказах, віруваннях, видіннях, літературі, мистецтві.
В розповідях про героїв вражаючих видінь пророк використовував негативні і позитивні архетипи: антропоморфних предметів, диких тварин, дракона. Але його архетипи, по суті, не є простим повторенням відомих міфологічних образів, ні, їх розвитком.
Учень Христа розробляв прообрази, котрі мали хоч якусь подібність до побачених їм невідомих об'єктів. Тому в основі алегоричних епізодів Об'явлення лежить ЩОСЬ реальне, але надзвичайно важке для опису ДО науковою побутовою мовою, тим самим, змушуючи апостола до схематизації.
Композиція гл.17. 1. Вступ, що вказує на джерело інформації (17:1).
2. Виклад головної теми – суд над великим містом:
а) портрет загадкової блудниці (вірші 2-6);
б) таємниця небаченого звіра (уривок 7-14);
в) знищення грішниці (текст 15-17).
3. Висновок, що розкриває символіку жіночого образу (вірш 18).
Головна тема. Місто майбутнього, язичницький мегаполіс, його розорить багряний монстр із сімома головами і десятьма рогами.
Мета написання. Показати християнам, яким чином в кінці днів будуть покарані нечестиві за всі їмерзоти їх.
Зміст. Ангел пропонує Іоанну подивитися на майбутній суд над великою безсоромницею (17:1), покарання світового масштабу (вірш 2). Вона сидить на звірі, що викликає почуття жаху (3, 4), спокусниця є уособленням стародавнього міста Вавилон (5, 6).
Ангел відкриває таємниці дивної жінки та вражаючої істоти (17:7), яка виходить з безодні (вірш 8); у неї 7 голів, вони ж, 7 гір, вони ж, 7 царів (уривок 9-11). Десять рогів-царів отримають владу на одну годину (12, 13), її виявиться достатньо, щоб повністю розорити блудницю (16), виконуючи волю Бога (17). У підсумку, химера зазнає поразки від Агнця (14).
Жінка це мегаполіс всесвітнього значення, він панує над земними правителями (17:18), оточений скупченням різних народів, безліччю племен й мов (вірш 15).
Проблеми тлумачення. Видіння має казковий, історичний або есхатологічний характер. Що саме мається на увазі під образами гріховодниці та багряного звіра, його головами та рогами.
2. Повія (17:1, 2)
Дивовижні апокаліптичні архетипи Апокаліпсису, для правильного їх тлумачення, слід розглядати в контексті
печаток (гл.6, 8), труб (гл.8, 9, 11), чаш (гл.15, 16). Головна дійова особа в розділі 17,– загадкова жінка легкої поведінки.
«І прийшов один із семи ангелів, які мали сім чаш, і говорив зі мною, кажучи: Підійди (Дивись), я покажу тобі вирок великій розпусниці (яка кара чекає на Велику Розпусницю), яка сидить над багатьма водами» (17:1; в дужках текст з [Л.3]).
печаток (гл.6, 8), труб (гл.8, 9, 11), чаш (гл.15, 16). Головна дійова особа в розділі 17,– загадкова жінка легкої поведінки.
«І прийшов один із семи ангелів, які мали сім чаш, і говорив зі мною, кажучи: Підійди (Дивись), я покажу тобі вирок великій розпусниці (яка кара чекає на Велику Розпусницю), яка сидить над багатьма водами» (17:1; в дужках текст з [Л.3]).
Багато вод означають, напевно, усіх жителів Землі (17:15), а знаменита грішниця "це велике місто, що панує над ("всіма", пер. [Л.27]) царями землі" (вірш 18). Яке саме? У богословів немає єдиної думки.
Одні тлумачи припускають, мається на увазі Рим [Л.4-8], імперія "з її багатобожжям і кривавими переслідуваннями християн" [Л.9]. Інші, відновлений в майбутньому Вавилон [Л.11, 12, 15, 20, 37].
Треті, повією називають церкву-відступницю, брехливу та віроломну [Л.13-17]. Тут "всесвітня екуменічна лжецерква"
[Л.18-20], система ідолопоклонства [Л.21], "образ невіри" [Л.42], "всесвітня релігійна система" [Л.43].
Деякі автори, зокрема [Л.22-25], НЕ поділяють зазначені популярні, але поверхневі судження. "У даному випадку образ Вавилону не можна звести до жодного конкретного історичного прояву, в минулому чи майбутньому ... . Вавилон – це архетипічна глава всіх сил, які протистоять Богу" [Л.23, стор. 925]. "Подробиці бачення Іоанна не відносяться до жодного реального міста" [Л.24].
Правильно. Ні одна реальна столиця не може царювати над правителями ВСІХ країн, тим більше, сидіти "над багатьма водами" (17:1, 15). У ніякому конкретному населеному пункті неможливо знайти ВСЮ "кров пророків, і святих, і всіх убитих на землі" (18:24).
Отже, таємнича гріховодниця є збірним образом, "що означає і країну, і політичну систему, і ідеологію, і лжерелігію, і навіть місто як центр будь-якої влади" [Л.25]. Іншими словами, антропоморфно персоніфікований нечестивий (17:5) продукт урбанізації (вірш 18) служить уособленням ВСІЄЇ планети, "всіх міст землі та їх цивілізації" [Л.17, стор. 159]. У давнину, одухотвореним вважався УВЕСЬ навколишній світ.
Божий суд [Л.1] апостол змальовує за допомогою традиційного антропоморфізму, "перенесення вигляду і властивостей людини на матеріальні та ідеальні об'єкти, в результаті якого об'єкти уподібнюються людині, стають "людиноподібними" [Л.26, стор. 56].
Таким чином,"неживі предмети і в цілому універсум демонструють властиві людині фізичні, психічні та інтелектуальні якості, а часто і статеві ознаки" (там же). Тому ангел характеризує негативний жіночий архетип так:
«з якою чинили розпусту земні царі, а вином її розпусти впивалися жителі землі» (17:2). "Мається на увазі сп'яніння фальшивою вірою" [Л.6], але не тільки.
Одні тлумачи припускають, мається на увазі Рим [Л.4-8], імперія "з її багатобожжям і кривавими переслідуваннями християн" [Л.9]. Інші, відновлений в майбутньому Вавилон [Л.11, 12, 15, 20, 37].
Треті, повією називають церкву-відступницю, брехливу та віроломну [Л.13-17]. Тут "всесвітня екуменічна лжецерква"
[Л.18-20], система ідолопоклонства [Л.21], "образ невіри" [Л.42], "всесвітня релігійна система" [Л.43].
Деякі автори, зокрема [Л.22-25], НЕ поділяють зазначені популярні, але поверхневі судження. "У даному випадку образ Вавилону не можна звести до жодного конкретного історичного прояву, в минулому чи майбутньому ... . Вавилон – це архетипічна глава всіх сил, які протистоять Богу" [Л.23, стор. 925]. "Подробиці бачення Іоанна не відносяться до жодного реального міста" [Л.24].
Правильно. Ні одна реальна столиця не може царювати над правителями ВСІХ країн, тим більше, сидіти "над багатьма водами" (17:1, 15). У ніякому конкретному населеному пункті неможливо знайти ВСЮ "кров пророків, і святих, і всіх убитих на землі" (18:24).
Отже, таємнича гріховодниця є збірним образом, "що означає і країну, і політичну систему, і ідеологію, і лжерелігію, і навіть місто як центр будь-якої влади" [Л.25]. Іншими словами, антропоморфно персоніфікований нечестивий (17:5) продукт урбанізації (вірш 18) служить уособленням ВСІЄЇ планети, "всіх міст землі та їх цивілізації" [Л.17, стор. 159]. У давнину, одухотвореним вважався УВЕСЬ навколишній світ.
Божий суд [Л.1] апостол змальовує за допомогою традиційного антропоморфізму, "перенесення вигляду і властивостей людини на матеріальні та ідеальні об'єкти, в результаті якого об'єкти уподібнюються людині, стають "людиноподібними" [Л.26, стор. 56].
Таким чином,"неживі предмети і в цілому універсум демонструють властиві людині фізичні, психічні та інтелектуальні якості, а часто і статеві ознаки" (там же). Тому ангел характеризує негативний жіночий архетип так:
«з якою чинили розпусту земні царі, а вином її розпусти впивалися жителі землі» (17:2). "Мається на увазі сп'яніння фальшивою вірою" [Л.6], але не тільки.
3. Що за багряне чудовисько? (17:3)
Тайновидець перебував на небі (1:10), "тобто у своєму видінні, а не в тілі" [Л.28], це дозволило йому побачити, одночасно, як земних, так й небесних персонажів, показаних ангелом.
«І відвів мене духом ("охопленому Духом", пер. [Л.3, Л.41]) у пустелю (точніше, "порожнє місце", пер. [Л.41]). І я побачив жінку, яка сиділа на багряному звірі, повному богозневажливих імен; він мав сім голів і десять рогів» (17:3).
«І відвів мене духом ("охопленому Духом", пер. [Л.3, Л.41]) у пустелю (точніше, "порожнє місце", пер. [Л.41]). І я побачив жінку, яка сиділа на багряному звірі, повному богозневажливих імен; він мав сім голів і десять рогів» (17:3).
У Біблії пустиня означає "покинуте і занедбане місце, де відсутні життя, вода, цивілізація і рослинність" [Л.39, стор. 364]. Проте, деякі коментатори вірша 3 дотримуються іншої думки.
"Пустеля тут вживається в морально-релігійному сенсі ..." [Л.12]. "Ідея, що міститься в слові «пустеля», означає місце духовної безплідності" [Л.11], "в даному вірші йдеться про духовну пустелю, в якій мешкає лжецерква" [Л.13; Л.21].
Втім для такого виключно алегоричного тлумачення немає підстав, "перш за все в Біблії образ пустелі пов'язаний з апокаліптичними видіннями Божого суду над грішним світом ..." [Л.39, стор. 364].
Охоплений Духом пророк перенесений "у пустелю" [Л.6], точніше, у "порожнє місце" [Л.28, 41]. НІ в якому разі не "в пустельну землю" [Л.24], оскільки перебував з ангелом на НЕБЕСАХ.
"Пустеля тут вживається в морально-релігійному сенсі ..." [Л.12]. "Ідея, що міститься в слові «пустеля», означає місце духовної безплідності" [Л.11], "в даному вірші йдеться про духовну пустелю, в якій мешкає лжецерква" [Л.13; Л.21].
Втім для такого виключно алегоричного тлумачення немає підстав, "перш за все в Біблії образ пустелі пов'язаний з апокаліптичними видіннями Божого суду над грішним світом ..." [Л.39, стор. 364].
Охоплений Духом пророк перенесений "у пустелю" [Л.6], точніше, у "порожнє місце" [Л.28, 41]. НІ в якому разі не "в пустельну землю" [Л.24], оскільки перебував з ангелом на НЕБЕСАХ.
Там Іоанн "побачив жінку, яка сиділа на багряному звірі" (вірш 3; мал.1, 2). Подібно до випадку з повією,
наразі також ВІЖСУТНЄ однозначне тлумачення образу загадкової багряної істоти, буквально, "дикої тварини" [Л.6].
Жахлива химера символізує світ [Л.22], світовий уряд [Л.28], нечестиву державну силу [Л.37], відновлену Римську імперію [Л.8, 17, 19, 21, 23], монархію або владу антихриста [Л.5, 16]. Злісна тварина це політичний лідер коаліції [Л.14], людина-антихрист [Л.7, 13, 20, 24, 25], дракон-диявол [Л.12], можливо, вовчиця "з римської легенди про Рим" [Л.10].
Можна придумати багато інших суб'єктивних ефектних образів, котрі символізують незвичайну яскраво-червону істоту. Але важливо не те, кого символізує загадкова тварюка, а що БАЧИВ апостол насправді? Потім розповідаючи апокаліптичне видіння міфопоетичною мовою, зрозумілою сучасникам.
4. Артеміда Ефеська
Для відповіді на питання "що ж бачив Іоанн?", згадаємо архаїчний світогляд,– "у всіх міфологічних системах присутні уявлення про зв'язок Землі з різноманітними хтонічними чудовиськами" [Л.30, стор. 467].
Аналогічно, "велика розпусниця" (17:1, 2) служить антропоморфним архетипом якогось язичницького міста, прообразом богині, що уособлює Землю або Місяць. Семиголовий рогатий "багряний звір" (вірші 3, 8-11) – архетип
левіафана, міфічного хтонічного тератоморфа.
Насправді, це оживотворена карликова планета, оточена космічними об'єктами менших розмірів (мал.2). У такому випадку, чому пророк поєднує загадковий образ жінки, архетип язичницької богині, з таємничим космічним тілом?
В столиці римської провінції Асія, де тривалий час жив улюблений учень Ісуса, вірили, «місто Ефес є хранителем храму великої Артеміди і її зображення, що впало з небес» (Дії, 19:35, пер. [Л.27]).
Згадане начальником міста зображення (грецьке, "Діопет") представляло собою фігуру богині Місяця, диких тварин і полювання. Скульптура, "яка вважалася впалою з неба, була, швидше за все, метеоритом, що нагадував за формою
жіночу фігуру" [Л.38, стор. 52].
Аналогічно, "велика розпусниця" (17:1, 2) служить антропоморфним архетипом якогось язичницького міста, прообразом богині, що уособлює Землю або Місяць. Семиголовий рогатий "багряний звір" (вірші 3, 8-11) – архетип
левіафана, міфічного хтонічного тератоморфа.
Насправді, це оживотворена карликова планета, оточена космічними об'єктами менших розмірів (мал.2). У такому випадку, чому пророк поєднує загадковий образ жінки, архетип язичницької богині, з таємничим космічним тілом?
В столиці римської провінції Асія, де тривалий час жив улюблений учень Ісуса, вірили, «місто Ефес є хранителем храму великої Артеміди і її зображення, що впало з небес» (Дії, 19:35, пер. [Л.27]).
Згадане начальником міста зображення (грецьке, "Діопет") представляло собою фігуру богині Місяця, диких тварин і полювання. Скульптура, "яка вважалася впалою з неба, була, швидше за все, метеоритом, що нагадував за формою
жіночу фігуру" [Л.38, стор. 52].
Тому апостол пов'язує архетип Артеміди-Ашери-Кібели, називаючи її "розпусниця", з астероїдом ("багряний звір"), іронічно використовуючи міф про Діопета. Оскільки у стародавньому світі було широко поширене поклоніння священним каменям (так звана "літолатрія"), особливо, якщо вони впали з захмарної висоти.
"У язичницьких капищах поряд з маццебами, освяченими каменями, стояли і ашери (стовпи) ... Камені представляли Ваала або взагалі божество чоловічої статі, стовпи – богиню Ашеру" (там же, стор. 948).
Крім валунів, які представляли ідолів, в астральних культах астрономічні об'єкти оживлялися у вигляді богів або диких тварин [Л.30, стор. 116, 446 - 448]. Ці повсюдні вірування знайшли відображення в назвах зодіакальних і звичайних сузір'їв [Л.2, стор. 638, 691]. Більш того, "вважали, що небесні тіла впливають на справи земні" (стор. 582).
Деяким астероїдам астрономи присвоять блюзнірські назви, тому хижак сповнений "богозневажливих імен"
"У язичницьких капищах поряд з маццебами, освяченими каменями, стояли і ашери (стовпи) ... Камені представляли Ваала або взагалі божество чоловічої статі, стовпи – богиню Ашеру" (там же, стор. 948).
Крім валунів, які представляли ідолів, в астральних культах астрономічні об'єкти оживлялися у вигляді богів або диких тварин [Л.30, стор. 116, 446 - 448]. Ці повсюдні вірування знайшли відображення в назвах зодіакальних і звичайних сузір'їв [Л.2, стор. 638, 691]. Більш того, "вважали, що небесні тіла впливають на справи земні" (стор. 582).
Деяким астероїдам астрономи присвоять блюзнірські назви, тому хижак сповнений "богозневажливих імен"
(17:3). Його багряний колір зумовлений аерозольним розсіювання світла в атмосфері [Л.1, 29].
5. Таємниця великої спокусниці (17:4, 5)
Перерахувавши знамення, показані в пустелі космічного простору (17:1-3), таємновидець переходить до їх
детального опису алегоричною міфопоетичною мовою (текст 4-13).
«Жінка була одягнена в пурпурові та червоні шати, вона сяяла золотом, дорогоцінним камінням і перлами. У руці вона тримала золоту чашу, повну гидоти та нечистот її розпусти» (17:4, пер. [Л.3]).
Вона "являє собою образ гидоти мирського багатства і мирської влади, розбещеної гріхом" [Л.39, стор. 1297]; ні, це "алегоричний образ будь-якої фальшивої релігії" [Л.28]. Дивні думки, хіба символічні образи мерзот багатства, влади й фальшивої релігії можна побачити? Іоанн спостерігав щось РЕАЛЬНЕ, зовсім НЕ умовні поняття.
Прототипом незвичайної безсоромниці провидцю служила одна з численних язичницьких богинь неба. Або фінікійська
Астарта (євр. "Ашейра"). "Ритуали на її честь відрізнялися розбещеністю, а в поклоніння входила храмова проституція" [Л.23, стор. 1302], зокрема, чоловіча [Л.38, стор. 1050]).
Або аккадська Іштар, котра уособлювала планету Венера. "Іштар вважалася покровителькою повій, гетер і гомосексуалістів" [Л.30, стор. 595]. Вона відповідає ще більш давній шумерській "володарці небес" Інанні.
В елліністичну епоху вони ототожнювалися з грецькою Афродітою ("іменувалася гетерою і блудницею", там же, стор. 133); в пізній античності – з Реєю-Кібелою, матір'ю землі та богів. Сучасники Іоанна шанували її покровителькою МІСТ, навіть всієї Римської імперії (там же, стор. 647).
На острові Крит та в стародавній Фрігії (сучасна центральна Туреччина), поклоняючись Кібелі, ототожнювали її зі священним чорним каменем, що впав з НЕБА. Метеорити служили об'єктами шанування наступних богинь: Артеміди в Ефесі і Пергу, Астарти в Сидоні, Венери на Кіпрі, Паллади в Трої. Очевидно, через небесне походження каменів й віру в їхню запліднювальну силу ("літолатрія").
Статуї богинь родючості та чуттєвого кохання одягалися в дорогі тканини "пурпурові та червоні шати", прикрашалися "золотом, дорогоцінним камінням і перлами" (17:4, пер. [Л.3]). Одним з атрибутів був золотий фіал з вином, символом родючості. Але в очах єврейського пророка, чаша наповнена "вином її розпусти" (вірш 2), "повну гидоти та нечистот її розпусти" (вірш 4).
Вином блуду напоєні мешканці землі (17:2); мається на увазі не тільки "сп'яніння фальшивою вірою", за версією [Л.6], але й буквальна розбещеність. Приміром, масові містичні оргії на честь Кібели та Атіса закінчувалися пияцтвом та публічною розпустою [Л.32, стор. 28].
Покровителька міст Римської імперії велика Мати-Земля Кібела зображувалася багато вбраною матроною, що сиділа на троні або звірі, в оточенні демонічних істот (корібантів і куретів) та диких тварин [Л.30].
«На лобі у неї було написано ім'я з таємним значенням: «Велике місто Вавилон, мати блудниць і всякої мерзоти на землі» (17:5, пер. [Л.31]).
Таємниця античної Кібели в тому, що власне НЕ вона "мати блудницям", а велике давно занедбане місто Вавилон (17:5; "в оригіналі «Вавилон» жіночого роду» [Л.10]). Справжня МАТИ повіям, цариця царів, володарка богів – вавилоно-ассирійська Іштар.
Стародавня столиця халдеїв "є родоначальницею всіх оман на землі на політичній, ідеологічній і релігійній платформі"
детального опису алегоричною міфопоетичною мовою (текст 4-13).
«Жінка була одягнена в пурпурові та червоні шати, вона сяяла золотом, дорогоцінним камінням і перлами. У руці вона тримала золоту чашу, повну гидоти та нечистот її розпусти» (17:4, пер. [Л.3]).
Вона "являє собою образ гидоти мирського багатства і мирської влади, розбещеної гріхом" [Л.39, стор. 1297]; ні, це "алегоричний образ будь-якої фальшивої релігії" [Л.28]. Дивні думки, хіба символічні образи мерзот багатства, влади й фальшивої релігії можна побачити? Іоанн спостерігав щось РЕАЛЬНЕ, зовсім НЕ умовні поняття.
Прототипом незвичайної безсоромниці провидцю служила одна з численних язичницьких богинь неба. Або фінікійська
Астарта (євр. "Ашейра"). "Ритуали на її честь відрізнялися розбещеністю, а в поклоніння входила храмова проституція" [Л.23, стор. 1302], зокрема, чоловіча [Л.38, стор. 1050]).
Або аккадська Іштар, котра уособлювала планету Венера. "Іштар вважалася покровителькою повій, гетер і гомосексуалістів" [Л.30, стор. 595]. Вона відповідає ще більш давній шумерській "володарці небес" Інанні.
В елліністичну епоху вони ототожнювалися з грецькою Афродітою ("іменувалася гетерою і блудницею", там же, стор. 133); в пізній античності – з Реєю-Кібелою, матір'ю землі та богів. Сучасники Іоанна шанували її покровителькою МІСТ, навіть всієї Римської імперії (там же, стор. 647).
На острові Крит та в стародавній Фрігії (сучасна центральна Туреччина), поклоняючись Кібелі, ототожнювали її зі священним чорним каменем, що впав з НЕБА. Метеорити служили об'єктами шанування наступних богинь: Артеміди в Ефесі і Пергу, Астарти в Сидоні, Венери на Кіпрі, Паллади в Трої. Очевидно, через небесне походження каменів й віру в їхню запліднювальну силу ("літолатрія").
Статуї богинь родючості та чуттєвого кохання одягалися в дорогі тканини "пурпурові та червоні шати", прикрашалися "золотом, дорогоцінним камінням і перлами" (17:4, пер. [Л.3]). Одним з атрибутів був золотий фіал з вином, символом родючості. Але в очах єврейського пророка, чаша наповнена "вином її розпусти" (вірш 2), "повну гидоти та нечистот її розпусти" (вірш 4).
Вином блуду напоєні мешканці землі (17:2); мається на увазі не тільки "сп'яніння фальшивою вірою", за версією [Л.6], але й буквальна розбещеність. Приміром, масові містичні оргії на честь Кібели та Атіса закінчувалися пияцтвом та публічною розпустою [Л.32, стор. 28].
Покровителька міст Римської імперії велика Мати-Земля Кібела зображувалася багато вбраною матроною, що сиділа на троні або звірі, в оточенні демонічних істот (корібантів і куретів) та диких тварин [Л.30].
«На лобі у неї було написано ім'я з таємним значенням: «Велике місто Вавилон, мати блудниць і всякої мерзоти на землі» (17:5, пер. [Л.31]).
Таємниця античної Кібели в тому, що власне НЕ вона "мати блудницям", а велике давно занедбане місто Вавилон (17:5; "в оригіналі «Вавилон» жіночого роду» [Л.10]). Справжня МАТИ повіям, цариця царів, володарка богів – вавилоно-ассирійська Іштар.
Стародавня столиця халдеїв "є родоначальницею всіх оман на землі на політичній, ідеологічній і релігійній платформі"
[Л.25]; вона "символ відпадання від істинного Бога" [Л.28]. Тому біблійний пророк охарактеризував стародавнє поселення так.
«Вавилон – золота чаша в руках Господніх. Всю землю вона сп'яняла, пили із неї вино народи, і стали народи божевільними» (Єремії, 51:7, пер. [Л.3]).
«Вавилон – золота чаша в руках Господніх. Всю землю вона сп'яняла, пили із неї вино народи, і стали народи божевільними» (Єремії, 51:7, пер. [Л.3]).
6. Церква, яка напилася крові? (17:6, 7 а)
Іоанн продовжує дивовижну розповідь про персоніфікований образ грішниці, великого МІСТА, що панує над усіма правителями.
«І я побачив, що жінка сп'яніла від крові святих ("народу Божого", пер. [Л.3]) і від крові свідків Ісуса. Побачивши її, я здивувався великим подивом ("страшно здивувався і був вражений", пер. [Л.41]).
«І я побачив, що жінка сп'яніла від крові святих ("народу Божого", пер. [Л.3]) і від крові свідків Ісуса. Побачивши її, я здивувався великим подивом ("страшно здивувався і був вражений", пер. [Л.41]).
І сказав мені ангел: Чому ти здивувався? Я розповім тобі таємницю жінки ... » (17:6, 7 а).
Поширена, втім невірна, екзегеза віршів 6, 7. "Велика блудниця" – це відпала церква, яка була власністю Ісуса Христа і тепер перелюбствує зі світом" [Л.17, стор. 145]. "Це - церква, яка століттями проливала кров християнських мучеників і продовжує це робити. Вона упоєна їхньою кров'ю" [Л.19]. Ще точніше,– мова йде про католицизм [Л.4, 7, 14, 15, 17], екуменічні організації [Л.18-20] або про якусь церкву-відступницю [Л.16, 25].
Абсолютно НІ. Написано, розпусниця сп'яніла від крові не тільки однієї (другої) групи вбитих, "свідків Ісуса", ще вона "сп'яніла від крові народу Божого" (17:6, пер. [Л.3]). Очевидно, під першою групою слід розуміти старозавітних святих, під другою – вбитих новозавітних віруючих, зокрема, періоду Великої скорботи.
Наведене вище розширене тлумачення підтверджується пророцтвом Єремії про старозавітний Вавилон (Єр.51:7), так само, як і новозавітним Апокаліпсисом (Об'явл.14:8, 17:2, 18:24). Деякі християнські богослови бачать у вавилонській спокусниці НЕ еклесію, а певний архетип всеосяжної хибної релігійної СИСТЕМИ [Л.13, 21, 28].
З найдавніших епох, така система, це ідолопоклонство. Архаїчні культи з їх ритуальною проституцією та чаклунством, ними напоєні (18:2) і "були введені в оману всі народи" (вірш 23). Язичництво, з моменту виникнення християнства, впивалось [Л.44]), понад те, продовжує напиватися "кров'ю святих і кров'ю свідків Ісусових" (17:6, Синод. пер.).
У Біблії мерзотою часто називається все, що пов'язане з ідолопоклонством [Л.2, 6], візьмемо, наприклад, поклоніння Астарті. "Ашера вважалася матір'ю богів і людей, володаркою моря і всього сущого" [Л.27, стор. 695]. Тому "мати
розпусниць і земних гидот" (вірш 5) НЕ церква, якою б "хибною" вона не здавалася її ворогам.
Якщо трактування уривку 17:1-7 вірне, чому апостол, угледівши повію, "не міг прийти до тями від подиву" ? (вірш 6, пер. [Л.3]; був "вражений", пер. [Л.31], від дієслова "дивуватися" [Л.6]). "Страшно з дивувався і був вражений"
(пер. [Л.41]). "Причина здивування Іоанна полягає в таємничому, гідному подиву поєднанні звіра і жінки ..." [Л.12].
Вірно. Його вразило неймовірне "поєднання" НЕБЕСНОГО і ЗЕМНОГО, а саме, дивного семиголового звіра з надзвичайною земною жінкою. Вона уособлює: стародавнє та сучасне язичництво (17:1-6), пануюче велике місто (вірш 18), Землю в цілому (15); богиня-мати "зазвичай ідентифікується із землею" [Л.30, стор. 179]. У перерахованому різнорідному вражаючому уособленні й прихована таємниця гріховодниці (вірш 7).
Абсолютно НІ. Написано, розпусниця сп'яніла від крові не тільки однієї (другої) групи вбитих, "свідків Ісуса", ще вона "сп'яніла від крові народу Божого" (17:6, пер. [Л.3]). Очевидно, під першою групою слід розуміти старозавітних святих, під другою – вбитих новозавітних віруючих, зокрема, періоду Великої скорботи.
Наведене вище розширене тлумачення підтверджується пророцтвом Єремії про старозавітний Вавилон (Єр.51:7), так само, як і новозавітним Апокаліпсисом (Об'явл.14:8, 17:2, 18:24). Деякі християнські богослови бачать у вавилонській спокусниці НЕ еклесію, а певний архетип всеосяжної хибної релігійної СИСТЕМИ [Л.13, 21, 28].
З найдавніших епох, така система, це ідолопоклонство. Архаїчні культи з їх ритуальною проституцією та чаклунством, ними напоєні (18:2) і "були введені в оману всі народи" (вірш 23). Язичництво, з моменту виникнення християнства, впивалось [Л.44]), понад те, продовжує напиватися "кров'ю святих і кров'ю свідків Ісусових" (17:6, Синод. пер.).
У Біблії мерзотою часто називається все, що пов'язане з ідолопоклонством [Л.2, 6], візьмемо, наприклад, поклоніння Астарті. "Ашера вважалася матір'ю богів і людей, володаркою моря і всього сущого" [Л.27, стор. 695]. Тому "мати
розпусниць і земних гидот" (вірш 5) НЕ церква, якою б "хибною" вона не здавалася її ворогам.
Якщо трактування уривку 17:1-7 вірне, чому апостол, угледівши повію, "не міг прийти до тями від подиву" ? (вірш 6, пер. [Л.3]; був "вражений", пер. [Л.31], від дієслова "дивуватися" [Л.6]). "Страшно з дивувався і був вражений"
(пер. [Л.41]). "Причина здивування Іоанна полягає в таємничому, гідному подиву поєднанні звіра і жінки ..." [Л.12].
Вірно. Його вразило неймовірне "поєднання" НЕБЕСНОГО і ЗЕМНОГО, а саме, дивного семиголового звіра з надзвичайною земною жінкою. Вона уособлює: стародавнє та сучасне язичництво (17:1-6), пануюче велике місто (вірш 18), Землю в цілому (15); богиня-мати "зазвичай ідентифікується із землею" [Л.30, стор. 179]. У перерахованому різнорідному вражаючому уособленні й прихована таємниця гріховодниці (вірш 7).
7. Загадка природи (17:7, 8)
Після закінчення апокаліптичного видіння блудниці на багряній дикій тварині (17:1-6), здивованому очевидцю ангел розкриває секрет жахливої тварюки з БЕЗОДНІ (уривок 7-11). Її архетипом міг служити левіафан [Л.38, стор. 525],– семиголовий рогатий мутант. "Чудовисько хаосу зображувалось або неоднорідною істотою, або змієм, або семиголовим чудовиськом" [Л.39, стор. 1316].
«І сказав мені ангел: Чому ти здивувався? Я розповім (поясню) тобі таємницю жінки й звіра, який її носить (на якому вона їде верхи) і має сім голів та десять рогів» (17:7; у дужках текст із [Л.3]).
«І сказав мені ангел: Чому ти здивувався? Я розповім (поясню) тобі таємницю жінки й звіра, який її носить (на якому вона їде верхи) і має сім голів та десять рогів» (17:7; у дужках текст із [Л.3]).
Таємниця – "мудрий Божий задум, який керує історією і буде явлений у момент її кульмінації" [Л.23, стор. 1228]). Тоді секрет яскраво-червоного страхіття (17:3), що "має сім голів та десять рогів" (вірш 7), відкриється НА НЕБІ (мал.3). Ідентично, як з'явиться вгорі ознака великого червоного дракона "який мав сім голів і десять рогів" (12:3), нападника на жінку, одягнену в сонце (вірші 1, 4).
Масивна, оточена сімома великими астероїдами-сателітами карликова планета, Іоанном асоціюється з тулубом і головами левіафану, сліди болідів -
з рогами [Л.1]. Батько його морок і сестра – безодня.
«Звір цей, якого ти бачив, він колись був, і немає його, він знову встане (має вийти) з безодні, перш ніж загинути йому. Багато хто з тих, хто живе на землі, ті, чиї імена від створення світу не вписані в Книгу Життя, будуть вражені (дивуватися будуть), коли побачать звіра, який був, і немає його, але знову буде тут» (17:8, пер. [Л.41], у дужках пер. Огієнка).
«Звір цей, якого ти бачив, він колись був, і немає його, він знову встане (має вийти) з безодні, перш ніж загинути йому. Багато хто з тих, хто живе на землі, ті, чиї імена від створення світу не вписані в Книгу Життя, будуть вражені (дивуватися будуть), коли побачать звіра, який був, і немає його, але знову буде тут» (17:8, пер. [Л.41], у дужках пер. Огієнка).
"Вода грала важливу роль у космології Стародавнього світу, де море асоціювалося з первозданними водами хаосу, позначеними в Бут.1:2 терміном безодня" [Л.39, стор. 161]. "Найбільша "безодня" – це та, яку ми називаємо космічним простором: "Безоднею, як одягом, покрив ти її (Пс.103:6, Бут.1: 2)" [Л.4, стор. 781].
За архаїчними космологічними уявленнями, у безодні (др. грец. "зяюча", буквально, "бездонна прірва" [Л.6]), жили хтонічні чудовиська. Одне з них, воно втілює хаос,– яскраво-червоний виродок з 7-ма головами і 10-ма рогами (17:3). Він же, червоний дракон на небі, що має 7 голів та 10 рогів (12:3), він же, семиголовий рогатий монстр з безодні (13:1).
Страшний невгамовний суб'єкт вже відвідував нашу планету ("колись був"), приблизно 9 900 років до Р.Х. Це призвело до всесвітнього потопу, тепер його НЕМАЄ (17:8, а). Все-таки, "він знову встане з безодні," (вірш 8, б; пер. [Л.41]), в останню сьомину Даниїла [Л.33], але "вирушить у загибель" (пер. [Л.9]; "руйнування", [Л.6]). Хімера зруйнується (Дан.7:11), потрапить "у вогняне озеро" (Об'явлення, 19:20).
Від жахливого видіння потворного звіра, який "був, і нема, і має прийти з безодні" (17:8), всі "здивуються" (означає, "вражатись, дивуватися чомусь жахливому" [Л.6]). Злякаються нечестиві, хто так і не повірив Господу Ісусу Христу, чиї імена відсутні у Його книзі життя.
Ні відновлення давно зниклої Римської імперії, помилкова версія в [Л.11, 13, 14, 19, 21], ні пришестя людини-антихриста, варіант [Л.4, 7, 8, 15-17, 20, 24, 28, 43], грішників НЕ МОЖУТЬ здивувати. Налякають же їх "в небесах страшні явища і великі знамення" (Луки, 21:11, пер. [Л.3]), це означає межу сучасної історії, кінець роду, що деградував.
За архаїчними космологічними уявленнями, у безодні (др. грец. "зяюча", буквально, "бездонна прірва" [Л.6]), жили хтонічні чудовиська. Одне з них, воно втілює хаос,– яскраво-червоний виродок з 7-ма головами і 10-ма рогами (17:3). Він же, червоний дракон на небі, що має 7 голів та 10 рогів (12:3), він же, семиголовий рогатий монстр з безодні (13:1).
Страшний невгамовний суб'єкт вже відвідував нашу планету ("колись був"), приблизно 9 900 років до Р.Х. Це призвело до всесвітнього потопу, тепер його НЕМАЄ (17:8, а). Все-таки, "він знову встане з безодні," (вірш 8, б; пер. [Л.41]), в останню сьомину Даниїла [Л.33], але "вирушить у загибель" (пер. [Л.9]; "руйнування", [Л.6]). Хімера зруйнується (Дан.7:11), потрапить "у вогняне озеро" (Об'явлення, 19:20).
Від жахливого видіння потворного звіра, який "був, і нема, і має прийти з безодні" (17:8), всі "здивуються" (означає, "вражатись, дивуватися чомусь жахливому" [Л.6]). Злякаються нечестиві, хто так і не повірив Господу Ісусу Христу, чиї імена відсутні у Його книзі життя.
Ні відновлення давно зниклої Римської імперії, помилкова версія в [Л.11, 13, 14, 19, 21], ні пришестя людини-антихриста, варіант [Л.4, 7, 8, 15-17, 20, 24, 28, 43], грішників НЕ МОЖУТЬ здивувати. Налякають же їх "в небесах страшні явища і великі знамення" (Луки, 21:11, пер. [Л.3]), це означає межу сучасної історії, кінець роду, що деградував.
8. Не все, що звір – тварина (17:9)
Ангел продовжує демонструвати пророку образи-архетипи космічної есхатології, відкриваючи таємниці разючих природних явищ й великих чудо-знамен.
«Тут – розум, що має мудрість (щоб усе це зрозуміти, потрібна мудрість). Сім голів – це є сім гір (вони ж і сім царів), на яких сидить жінка, і сім царів» (17:9; у дужках текст із [Л.31]).
Дивно, голови у звіра існують, а мізки кам'яні. "Традиційно цей вірш пояснюють так: у блудниці є свій центр у Римі, який побудований на семи пагорбах" [Л.19; Л.3-5, 7, 10, 11, 17, 22, 34, 43]. "Майже не викликає сумнівів, що тут Іоанн говорить про Рим, знамените місто, що стоїть на семи пагорбах" [Л.9].
Все ж таки, сумніви є. На 7-и локальних височинах побудовані також Москва, Афіни, Єрусалим, Константинополь, Прага [Л.25]; "тепер важко розібратися, де який пагорб. Час стер їх, а по багатьом з них прокладено дороги, вулиці, канали" (там же, стор. 281).
Через зазначені причини, одночасно з урахуванням пояснення ангела "Сім голів ... в той же час це і сім царів" (17:9, пер. [Л.41]), чимало екзегетів відкидає наведене вище традиційне тлумачення. "При більш уважному проникненні в суть віршів не можна, однак, не зрозуміти, що не про Рим йде тут мова" [Л.28].
Під терміном голови-гори-царі звіра слід мати на увазі "великі світові держави" [Л.15]. Єгипет, Ассирію, Вавилон, Персію, Грецію, Рим [Л.20] чи інші подібні імперії [Л.12, 22, 37]. НІ, тут визначні римські імператори минулого, припускають автори [Л.8, 14, 28, 42]; чи імператори чи сім світових держав [Л.6, 13], те й інше [Л.24].
Зрозуміло, всі думки мають право на існування. Однак неможливо побачити РАЗОМ великі імперії, що існували у різні історичні епохи. Те саме стосується римських імператорів, які змінювали один одного протягом сотень років. Але Іоанн бачив ВСІ голови одночасно. Причому його видіння належить до майбутнього, а не минулих періодів розквіту давно зниклих монархій.
Недарма ангел попереджає, "щоб усе це зрозуміти, потрібна мудрість" (17:9, пер. [Л.31]), зовсім не гадання. Розум, який має мудрість, підказує нам. «Слова – сім "голів" , "гір" , "царів" – мають тут майже одне й те значення» [Л.15; Л.4], «вирази "сім гір", "сім голів" та "сім царів" – ідентичні» [Л.25].
Цілком вірно, "ідентичні". Більш того, апокаліптичне видіння має відношення до космічного простору ("пустеля" в 17:3), з його безодні вийде моторошний левіафан, семиголове рогате чудовисько (вірші 7, 8).
Розум і мудрість потрібні, щоб зрозуміти, голови-гори знаходяться НЕ на землі. "На ханаанських печатках Ваал зображується верхи на горах, а в деяких текстах він називається "вершником на хмарах" [Л.39, стор. 207]. Стародавні вірили, "вершина була місцем перебування божества" [Л.2, стор. 763].
У вірші 9 йдеться про НЕБЕСНІ об'єкти, буквальні гори-астероїди, котрі оточують центральне масивне тіло. У такому разі, чому провидець називає їх головами? За дуже давньою традицією. "Окремі ділянки гір та пагорбів названі в Біблії як частини тіла. До таких в оригіналі відносяться: голова, вуха, плече, бік, поперек, ребра, спина..." [Л.40, стор. 180].
Тож. "Сім голів – це є сім гір" , тобто, 7 вершин; "вони ж і сім царів" (пер. [Л.31]), "у той же час це і сім царів" (пер. [Л.41]), уповноважених посланців верховного правителя північної імперії зла, що напав на володіння Сонця.
«А звір, який був і якого нема,– він восьмий (цар), але з тих семи (при цьому він один з семи),– і йде до погибелі»
(17:11, у дужках текст із [Л.9]).
«Тут – розум, що має мудрість (щоб усе це зрозуміти, потрібна мудрість). Сім голів – це є сім гір (вони ж і сім царів), на яких сидить жінка, і сім царів» (17:9; у дужках текст із [Л.31]).
Дивно, голови у звіра існують, а мізки кам'яні. "Традиційно цей вірш пояснюють так: у блудниці є свій центр у Римі, який побудований на семи пагорбах" [Л.19; Л.3-5, 7, 10, 11, 17, 22, 34, 43]. "Майже не викликає сумнівів, що тут Іоанн говорить про Рим, знамените місто, що стоїть на семи пагорбах" [Л.9].
Все ж таки, сумніви є. На 7-и локальних височинах побудовані також Москва, Афіни, Єрусалим, Константинополь, Прага [Л.25]; "тепер важко розібратися, де який пагорб. Час стер їх, а по багатьом з них прокладено дороги, вулиці, канали" (там же, стор. 281).
Через зазначені причини, одночасно з урахуванням пояснення ангела "Сім голів ... в той же час це і сім царів" (17:9, пер. [Л.41]), чимало екзегетів відкидає наведене вище традиційне тлумачення. "При більш уважному проникненні в суть віршів не можна, однак, не зрозуміти, що не про Рим йде тут мова" [Л.28].
Під терміном голови-гори-царі звіра слід мати на увазі "великі світові держави" [Л.15]. Єгипет, Ассирію, Вавилон, Персію, Грецію, Рим [Л.20] чи інші подібні імперії [Л.12, 22, 37]. НІ, тут визначні римські імператори минулого, припускають автори [Л.8, 14, 28, 42]; чи імператори чи сім світових держав [Л.6, 13], те й інше [Л.24].
Зрозуміло, всі думки мають право на існування. Однак неможливо побачити РАЗОМ великі імперії, що існували у різні історичні епохи. Те саме стосується римських імператорів, які змінювали один одного протягом сотень років. Але Іоанн бачив ВСІ голови одночасно. Причому його видіння належить до майбутнього, а не минулих періодів розквіту давно зниклих монархій.
Недарма ангел попереджає, "щоб усе це зрозуміти, потрібна мудрість" (17:9, пер. [Л.31]), зовсім не гадання. Розум, який має мудрість, підказує нам. «Слова – сім "голів" , "гір" , "царів" – мають тут майже одне й те значення» [Л.15; Л.4], «вирази "сім гір", "сім голів" та "сім царів" – ідентичні» [Л.25].
Цілком вірно, "ідентичні". Більш того, апокаліптичне видіння має відношення до космічного простору ("пустеля" в 17:3), з його безодні вийде моторошний левіафан, семиголове рогате чудовисько (вірші 7, 8).
Розум і мудрість потрібні, щоб зрозуміти, голови-гори знаходяться НЕ на землі. "На ханаанських печатках Ваал зображується верхи на горах, а в деяких текстах він називається "вершником на хмарах" [Л.39, стор. 207]. Стародавні вірили, "вершина була місцем перебування божества" [Л.2, стор. 763].
У вірші 9 йдеться про НЕБЕСНІ об'єкти, буквальні гори-астероїди, котрі оточують центральне масивне тіло. У такому разі, чому провидець називає їх головами? За дуже давньою традицією. "Окремі ділянки гір та пагорбів названі в Біблії як частини тіла. До таких в оригіналі відносяться: голова, вуха, плече, бік, поперек, ребра, спина..." [Л.40, стор. 180].
Тож. "Сім голів – це є сім гір" , тобто, 7 вершин; "вони ж і сім царів" (пер. [Л.31]), "у той же час це і сім царів" (пер. [Л.41]), уповноважених посланців верховного правителя північної імперії зла, що напав на володіння Сонця.
9. Яка доля протагоніста? (17:10, 11)
Крім таємничого видіння космічних гір-голів, каліфів на 1 годину, Іоанн почув історію загадкових зооморфно-антропоморфних героїв. Також передбачення їхньої незавидної участі:
«п'ять упало (від дієслова "падати вниз", [Л.6]), один є, а інший ще не прийшов. І коли прийде, то пробуде недовго» (17:10; "не довго йому бути", Синод. пер., або "залишатися" [Л.3, 6, 41]).
«п'ять упало (від дієслова "падати вниз", [Л.6]), один є, а інший ще не прийшов. І коли прийде, то пробуде недовго» (17:10; "не довго йому бути", Синод. пер., або "залишатися" [Л.3, 6, 41]).
"Складний вірш у складній для тлумачення книзі ... п'ятеро, які впали, можливо,– римські імператори, останнім з яких був Нерон" [Л.35]. "Шостий імператор – Нерон" [Л.34], "багато хто в той час очікували повернення Нерона" [Л.10; Л.5].
Інші автори бачать у шостому правителі цезаря Доміціана [Л.8, 16, 28], сьомий, взагалі НЕ піддається упізнанню [Л.28]. "Усі спроби попередніх коментаторів витлумачити імена семи зазначених тут персон не увінчалися успіхом" [Л.25].
"Деякі тлумачі вважають, тут йдеться про тиранів, що лежать у мавзолеях різних країн" [Л.42, стор. 1824]. Інші, ототожнюють сім царів, з яких "п'ять упало" (17:10) зі світовими імперіями [Л.7, 12, 13, 20, 22, 24, 43]. Але серед інтерпретаторів немає єдності у відповіді на питання, "які держави чи їхніх правителів бачив Іван?".
У результаті. "Немає єдиного тлумачення відносно того, хто мається на увазі" [Л.3]. Швидше за все, у вірші 10 міститься пояснення таємниці появи незвичайного об'єкта з космічної безодні, він утворився внаслідок імпактного дроблення якоїсь планети на 7 великих частин.
Згодом п'ять уламків зруйнувалися ("впали"), один десь панує, а сьомий "ще не прийшов". Він і є багряний звір (17:3), котрий має сім голів-гір-царів (вірші 9, 10), що виходить з безодні (8), потрапляють на землю (10). Все-таки, "недовго йому бути" (Синод. пер.), оскільки "вирушить у загибель" (вірш 8, пер. [Л.9]; "руйнування", [Л.6]), бо написано.
Інші автори бачать у шостому правителі цезаря Доміціана [Л.8, 16, 28], сьомий, взагалі НЕ піддається упізнанню [Л.28]. "Усі спроби попередніх коментаторів витлумачити імена семи зазначених тут персон не увінчалися успіхом" [Л.25].
"Деякі тлумачі вважають, тут йдеться про тиранів, що лежать у мавзолеях різних країн" [Л.42, стор. 1824]. Інші, ототожнюють сім царів, з яких "п'ять упало" (17:10) зі світовими імперіями [Л.7, 12, 13, 20, 22, 24, 43]. Але серед інтерпретаторів немає єдності у відповіді на питання, "які держави чи їхніх правителів бачив Іван?".
У результаті. "Немає єдиного тлумачення відносно того, хто мається на увазі" [Л.3]. Швидше за все, у вірші 10 міститься пояснення таємниці появи незвичайного об'єкта з космічної безодні, він утворився внаслідок імпактного дроблення якоїсь планети на 7 великих частин.
Згодом п'ять уламків зруйнувалися ("впали"), один десь панує, а сьомий "ще не прийшов". Він і є багряний звір (17:3), котрий має сім голів-гір-царів (вірші 9, 10), що виходить з безодні (8), потрапляють на землю (10). Все-таки, "недовго йому бути" (Синод. пер.), оскільки "вирушить у загибель" (вірш 8, пер. [Л.9]; "руйнування", [Л.6]), бо написано.
«А звір, який був і якого нема,– він восьмий (цар), але з тих семи (при цьому він один з семи),– і йде до погибелі» (17:11, у дужках текст із [Л.9]).
Величезний астероїд, в оточенні холопів, вже відвідував нашу планету ("був"), зараз його "нема". З урахуванням семи голів-гір-сателітів, він є "восьмий цар" (пер. [Л.9]).
Одночасно, "з тих семи" первісних, з них "п'ять упало" (вірш 10), зникло у космічній прірві.
Восьмий небачений семиголовий цар також "знову встане
(має вийти) з безодні, перш ніж загинути йому" (17:8, пер.
Одночасно, "з тих семи" первісних, з них "п'ять упало" (вірш 10), зникло у космічній прірві.
Восьмий небачений семиголовий цар також "знову встане
(має вийти) з безодні, перш ніж загинути йому" (17:8, пер.
41); зруйнується й згорить у вогні (Дан.7:11), потрапивши "у вогняне озеро" (Об'явлення, 19:20; мал.4).
10. Дивовижні монархи (17:12)
Неможливо вхопити мутанта за роги, котрі пророк побачив на його 7 головах (17:3), ангел пояснює їхнє призначення.
«А десять рогів, які ти бачив,– це десять царів, які царства ще не одержали, але царську владу одержать на одну годину ("кожен по одній годині", пер. [Л.31]) разом зі звіром» (17:12).
«А десять рогів, які ти бачив,– це десять царів, які царства ще не одержали, але царську владу одержать на одну годину ("кожен по одній годині", пер. [Л.31]) разом зі звіром» (17:12).
"Саме ймовірне тлумачення зводиться до того що ці десять царів – намісники парфянських орд, які об'єднаються з Нероном і почнуть з ним останню битву проти Риму" [Л.8; Л.34]. Інший погляд. "Тут йдеться про десять народів, які раніше підкорилися Риму" [Л.11], "можливо, після греко-македонського царства Олександра Македонського" [Л.10].
Треті богослови вважають, "десять рогів" можуть означати сучасні "європейські держави відродженої римської імперії" [Л.6; Л.18, 19], чи його правителів [Л.5, 7, 12, 16, 20, 24, 25, 28].
Навпаки, у роботах [Л.4, стор. 694] та [Л.15, стор. 257] аргументовано стверджується, "тлумачення про прийдешнє возз'єднання 10-и держав західної Європи, так міцно укорінене в церквах і виражене в безлічі богословських книг, абсолютно ні на чому не ґрунтується".
Загалом виходить, "на городі бузина, у Києві дядька". Яку ж таємницю БАЧИВ Іоанн? написавши, "десять рогів ... це десять царів" (17:12, а). Зрозумілого пояснення у екзегетів немає; одні припущення, котрі не враховують культурно-історичні обставини, при написанні книги Об'явлення, та її жанр космічної есхатології.
Скажімо, без урахування вищевказаних обставин, автор [Л.7] пише про багряну звірину так. "Червоною ж вона названа тому, що через неї проллється багато кровi, а також тому, що це в давнину було знаком царської влади ..." (стор. 220).
Однак у давню епоху істинними царями вважалися НЕ земні правителі, а обожнювані антропоморфно персоніфіковані
небесні тіла (сонце, місяць, планети, метеорити). Фактично, "бог був справжнім царем країни; земний правитель був просто намісником бога" [Л.2, стор. 722], причому, "вінці богів і царів прикрашалися рогами" (там же, стор. 783).
З зазначених причин, "десять" володарів це архетип космічних тіл, зовсім не "європейські держави відродженої римської імперії" [Л.6]. Або їхні повелители, яких Іоанн називає "земні царі" (6:15, 17:2, 18, 18:3, 9, 19:19), щоб відрізнити від потворних деспотів-звірів, що виходять з безодні (11:7, 13:1, 7, 17:8-12).
Тривалий період, до зіткнення із Землею, космічним сатрапам нема ким керувати, вони "царства ще не одержали"
(17:12, б). Лише з ревом вторгнувшись у земну атмосферу, "отримають вони владу правити кожен по одній годині" (вірш 12, в; пер. [Л.31]).
"Вчені, які вивчають граматику грецької мови, пояснюють вираз "одна година" як "знахідний відмінок тривалості" – це буде однаковий час для кожного з царів" [Л.11]. Логічно, "однаковий час". Тим не менш, немає підстав вважати "одну годину" рівною 3,5 рокам, подібно авторам [Л.20, 24], або 7-и рокам [Л.15].
Ангел попереджає про надзвичайно короткий [Л.3] відрізок правління кожного з незваних космічних створінь. Увесь термін польоту одного метеороїда в земній атмосфері, його руйнування, швидкоплинних негативних наслідків дуже гарячої ударної хвилі складе "одну годину", як і написано у вірші 12.
Зруйнують планету, "залишать голою" її поверхню десять ревущих небесних тіл,– лютих рогів звіра-левіафана ([Л.1], мал. 5).
Внаслідок зіткнення з поверхнею води або суші, випаруються як самі космічні об'єкти, так і частина речовини Землі. У до науковій
Треті богослови вважають, "десять рогів" можуть означати сучасні "європейські держави відродженої римської імперії" [Л.6; Л.18, 19], чи його правителів [Л.5, 7, 12, 16, 20, 24, 25, 28].
Навпаки, у роботах [Л.4, стор. 694] та [Л.15, стор. 257] аргументовано стверджується, "тлумачення про прийдешнє возз'єднання 10-и держав західної Європи, так міцно укорінене в церквах і виражене в безлічі богословських книг, абсолютно ні на чому не ґрунтується".
Загалом виходить, "на городі бузина, у Києві дядька". Яку ж таємницю БАЧИВ Іоанн? написавши, "десять рогів ... це десять царів" (17:12, а). Зрозумілого пояснення у екзегетів немає; одні припущення, котрі не враховують культурно-історичні обставини, при написанні книги Об'явлення, та її жанр космічної есхатології.
Скажімо, без урахування вищевказаних обставин, автор [Л.7] пише про багряну звірину так. "Червоною ж вона названа тому, що через неї проллється багато кровi, а також тому, що це в давнину було знаком царської влади ..." (стор. 220).
Однак у давню епоху істинними царями вважалися НЕ земні правителі, а обожнювані антропоморфно персоніфіковані
небесні тіла (сонце, місяць, планети, метеорити). Фактично, "бог був справжнім царем країни; земний правитель був просто намісником бога" [Л.2, стор. 722], причому, "вінці богів і царів прикрашалися рогами" (там же, стор. 783).
З зазначених причин, "десять" володарів це архетип космічних тіл, зовсім не "європейські держави відродженої римської імперії" [Л.6]. Або їхні повелители, яких Іоанн називає "земні царі" (6:15, 17:2, 18, 18:3, 9, 19:19), щоб відрізнити від потворних деспотів-звірів, що виходять з безодні (11:7, 13:1, 7, 17:8-12).
Тривалий період, до зіткнення із Землею, космічним сатрапам нема ким керувати, вони "царства ще не одержали"
(17:12, б). Лише з ревом вторгнувшись у земну атмосферу, "отримають вони владу правити кожен по одній годині" (вірш 12, в; пер. [Л.31]).
"Вчені, які вивчають граматику грецької мови, пояснюють вираз "одна година" як "знахідний відмінок тривалості" – це буде однаковий час для кожного з царів" [Л.11]. Логічно, "однаковий час". Тим не менш, немає підстав вважати "одну годину" рівною 3,5 рокам, подібно авторам [Л.20, 24], або 7-и рокам [Л.15].
Ангел попереджає про надзвичайно короткий [Л.3] відрізок правління кожного з незваних космічних створінь. Увесь термін польоту одного метеороїда в земній атмосфері, його руйнування, швидкоплинних негативних наслідків дуже гарячої ударної хвилі складе "одну годину", як і написано у вірші 12.
11. Спільна ціль (17:13, 14)
Невидимий зв'язок між негативними архетипами, приміром, загадковими рогами-царями і незвичайною яскраво-червоною твариною розкривається у вірші 13.
«У них одна спільна мета, і вони віддадуть свою силу та владу звірові» (17:13, пер. [Л.27]).
"На землі, мабуть, не буде жодної держави і жодного уряду, які були б нейтральними чи противилися антихристу"
[Л.25; Л.19, 21]. "Ці світові лідери будуть зачаровані надзвичайною, надприродною силою антихриста" [Л.13]. "Потім вони передадуть антихристові свої повноваження" [Л.16].
З цими припущеннями можна погодитись, якщо віднести їх не до людини-диктатора, а до таємничого багряного семиголового чудовиська на небі та його імперії [Л.1]. Відповідно до передбачення старозавітного наві.
"Четвертий звір – це четверте царство, яке прийде на землю. Воно буде не таким, як усі інші царства, а зовсім іншим ..." (Даниїла, 7:23, пер. [Л.31]). Так, "зовсім іншим".
Оскільки в ньому дуже незвичайні піддані: голови-гори, роги-царі, залізні зуби, мідні пазурі, об'єднані в державу незвичайним невидимим способом. Супутники утримуються навколо карликової планети силами гравітації, бо передали
«У них одна спільна мета, і вони віддадуть свою силу та владу звірові» (17:13, пер. [Л.27]).
"На землі, мабуть, не буде жодної держави і жодного уряду, які були б нейтральними чи противилися антихристу"
[Л.25; Л.19, 21]. "Ці світові лідери будуть зачаровані надзвичайною, надприродною силою антихриста" [Л.13]. "Потім вони передадуть антихристові свої повноваження" [Л.16].
З цими припущеннями можна погодитись, якщо віднести їх не до людини-диктатора, а до таємничого багряного семиголового чудовиська на небі та його імперії [Л.1]. Відповідно до передбачення старозавітного наві.
"Четвертий звір – це четверте царство, яке прийде на землю. Воно буде не таким, як усі інші царства, а зовсім іншим ..." (Даниїла, 7:23, пер. [Л.31]). Так, "зовсім іншим".
Оскільки в ньому дуже незвичайні піддані: голови-гори, роги-царі, залізні зуби, мідні пазурі, об'єднані в державу незвичайним невидимим способом. Супутники утримуються навколо карликової планети силами гравітації, бо передали
"свою силу та владу звірові» (Об'явлення, 17:13, б; пер. [Л.27]) для досягнення однієї спільної мети (вірш13, а).
«Вони будуть вести війну з Агнцем, і Агнець переможе їх, адже Він – Господь володарів, і Цар царів, а ті, хто з Ним,– покликані, вибрані та вірні» (17:14).
«Вони будуть вести війну з Агнцем, і Агнець переможе їх, адже Він – Господь володарів, і Цар царів, а ті, хто з Ним,– покликані, вибрані та вірні» (17:14).
Деякі богослови припускають, тут йдеться про битву при Армагедоні [Л.7, 11, 24]. Але вірш 14 прямого відношення до згаданої події НЕ має [Л.36]. Скоріше, розкриваються 2 рівні військових дій рогів-узурпаторів: фізичний (видимий) і
метафізичний (невидимий).
Фізичний рівень, це напад на землю та її міста (17:16), на духовному плані,– боротьба з Царем царів (вірш 14). Подібно до того ж дворівневого одкровення про великого червоного дракона на небі, котрий атакує жінку (12:1-6), ВІН ЖЕ, диявол, сатана, котрий воює з ангелами Божими (уривок 7-10).
У невидимій духовній війні переможе Агнець й "ті, хто з Ним" (17:14), що без страху свідчать про Нього (12:11),
"покликані, вибрані та вірні»" (17:14).
метафізичний (невидимий).
Фізичний рівень, це напад на землю та її міста (17:16), на духовному плані,– боротьба з Царем царів (вірш 14). Подібно до того ж дворівневого одкровення про великого червоного дракона на небі, котрий атакує жінку (12:1-6), ВІН ЖЕ, диявол, сатана, котрий воює з ангелами Божими (уривок 7-10).
У невидимій духовній війні переможе Агнець й "ті, хто з Ним" (17:14), що без страху свідчать про Нього (12:11),
"покликані, вибрані та вірні»" (17:14).
12. Доля спокусниці (17:15, 16)
Закінчивши розповідь про загадкового надприродного звіра та його участь (17:8-14), ангел повертається до таємниці жінки легкої поведінки.
«І каже він мені: Води ("ріки", пер. [Л.3]), які ти бачив, – де сидить розпусниця,– це ("різні", пер. [Л.31]) народи, люди, племена й народності» (17:15).
«І каже він мені: Води ("ріки", пер. [Л.3]), які ти бачив, – де сидить розпусниця,– це ("різні", пер. [Л.31]) народи, люди, племена й народності» (17:15).
Геть-чисто НЕ річки Месопотамії, море чи океан, "під «водами» ... треба розуміти усі народи землі" [Л.25; Л.12, 16, 19, 24]. Цілком вірно. Але тоді помилково вважати повією якесь ОДНЕ місто: Рим, відновлений Вавилон, Москву чи Єрусалим. У вірші 15 маємо типовий біблійський архетип (Іс.1:21, 23:15, Єр.3:1-3), уособлення "всіх міст" [Л.17].
Що ж станеться з мегалополісами та усією планетою в останні дні існування роду цього?
«Звір і десять рогів, які ти бачив, зненавидять блудницю. Вони розорять її, залишать голою,
пожиратимуть її тіло і палитимуть її у вогні» (17:16, пер. [Л.27]).
Що ж станеться з мегалополісами та усією планетою в останні дні існування роду цього?
«Звір і десять рогів, які ти бачив, зненавидять блудницю. Вони розорять її, залишать голою,
пожиратимуть її тіло і палитимуть її у вогні» (17:16, пер. [Л.27]).
Величезний червоний людожер з десятьма рогами, в сильній люті, переслідуватиме жінку, одягнену в сонце (гл.12). Подібно до вказаного дракона на небі, 10 рогів неприборканого звіра (гл.17), які ніхто не зможе обламати, зненавидять гріховодницю, "заберуть у неї все, чим вона володіє. Вони пожиратимуть її тіло і палитимуть вогнем" (вірш 16, пер. [Л.31].
Тут явно НЕ про символи, метафори чи знищення політичними силами хибної релігійної системи "на екуменічній
основі" [Л.28; Л.6, 13-20, 43]. НІ. Земля, з усіма овдовілими містами її, насправді зазнає розорення (від дієслова "спустошувати, перетворювати на пустелю" [Л.6]).
Тут явно НЕ про символи, метафори чи знищення політичними силами хибної релігійної системи "на екуменічній
основі" [Л.28; Л.6, 13-20, 43]. НІ. Земля, з усіма овдовілими містами її, насправді зазнає розорення (від дієслова "спустошувати, перетворювати на пустелю" [Л.6]).
Зруйнують планету, "залишать голою" її поверхню десять ревущих небесних тіл,– лютих рогів звіра-левіафана ([Л.1], мал. 5). Внаслідок зіткнення з поверхнею води або суші, випаруються як самі космічні об'єкти, так і частина речовини Землі. У до науковій
термінології, гори-роги-царі "пожиратимуть її тіло" (17:16).
Імпакти, що супроводжуються потужними термічними вибухами, викличуть ударні хвилі з розпечених газів, мінерального пилу, піску. Вони зруйнують ("розорять") усі споруди на планеті, все
"палитимуть вогнем", від дієслова "спалювати, підпалювати, повністю руйнувати з допомогою вогню" [Л.6].
Точно таким бачать старозавітні пророки і апостол Петро День Господній: "спалені ті, котрі проживають на землі" (Ісаї, 24:6),
Імпакти, що супроводжуються потужними термічними вибухами, викличуть ударні хвилі з розпечених газів, мінерального пилу, піску. Вони зруйнують ("розорять") усі споруди на планеті, все
"палитимуть вогнем", від дієслова "спалювати, підпалювати, повністю руйнувати з допомогою вогню" [Л.6].
Точно таким бачать старозавітні пророки і апостол Петро День Господній: "спалені ті, котрі проживають на землі" (Ісаї, 24:6),
"вже нікому не буде порятунку" (Йоіла, 2:3), "земля та діла, що на ній, згорять" (2 Петра, 3:10).
13. Випадок чи задум? (17:17, 18)
Сучасні мешканці розпусних міст, які втратили страх перед Вседержителем, називатимуть згубне зіткнення космічних тіл із нашою планетою випадковим. Тому ангел відкриває справжню причину майбутньої катастрофи.
«Тому що Бог вклав у їхні серця виконати Його волю (задум), щоби здійснили один задум (у повній згоді між собою) і віддали своє царство (царську владу) звірові, доки не збудуться Божі слова» (17:17, у дужках текст із [Л.3]).
«Тому що Бог вклав у їхні серця виконати Його волю (задум), щоби здійснили один задум (у повній згоді між собою) і віддали своє царство (царську владу) звірові, доки не збудуться Божі слова» (17:17, у дужках текст із [Л.3]).
Раніше ангел уже говорив про одностайність 10 незвичайних рогів, їх намір віддати "свою силу і владу звірові" (17:13, пер. [Л.27]). Щоб розорити безсоромницю, оголити її, їсти тіло, палити у вогні (вірш 16). Тепер він пояснює чому виникло таке бажання у зооморфно-антропоморфних 10-ти моторошних рогів-царів, каліфів на 1 годину.
Причина всього сущого у світі є Творець, воля Його рухає всесвіт, а усі задуми неодмінно виконуються. Весь світ лежить у злі й буде покараний за злочини. Виконають волю Всевишнього навіть противники Його: дракон-сатана, вінценосець з моря, багряний тератоморф, його 10 небесних царів (12:7-10, 13:5, 17:18).
«І жінка, яку ти побачив,– це велике місто, що панує над царями землі» (17:18).
«І жінка, яку ти побачив,– це велике місто, що панує над царями землі» (17:18).
З вірша 18 видно, в 17-му розділі повідомляється НЕ про таємничу віроломну церкву-відступницю або сім політичних форм правління, відроджену Римську імперію або її колишніх імператорів, інше; бо написано. "А жінка. .. це велика столиця" (пер. [Л.3, Л.41]), але яка саме?
Екзегетів, що відповідають на це непросте питання, можна поділити на 3 групи. Послідовники першої, стверджують, "відновлений стародавній Вавилон стане релігійним центром загального хибного віросповідання" [Л.28]. Тут згадка "міста - Вавилона, центру імперії антихриста" [Л.24; Л.11, 12, 14, 15, 20].
У другій групі, вважають, "блудниця на звірі – Рим" [Л.34; Л.4, 5, 7, 8, 10, 13, 19, 21, 22, 43]. Однак найбільш близькі до істини прихильники третьої точки зору. "Жоден з колишніх чи нинішніх міст не може претендувати на цю пануючу роль. Навпаки, це місце у світі займає сукупність міст" [Л.17, стор. 159; Л.22, 23, 25].
Так, так, саме "сукупність", тобто, тут збиральний образ,– "велике місто, що царює над усіма царями землі" (17:18, пер. [Л.27]). Як архетип негативного досвіду [Л.39, стор. 18]), антропоморфно відображаючий язичницький світ з усіма його гидотами. Апокаліптичний продукт урбанізації, у баченні Іоанна, "представляє всю світську культуру, яка відчужена від Бога" [Л.23, стор. 925]).
Екзегетів, що відповідають на це непросте питання, можна поділити на 3 групи. Послідовники першої, стверджують, "відновлений стародавній Вавилон стане релігійним центром загального хибного віросповідання" [Л.28]. Тут згадка "міста - Вавилона, центру імперії антихриста" [Л.24; Л.11, 12, 14, 15, 20].
У другій групі, вважають, "блудниця на звірі – Рим" [Л.34; Л.4, 5, 7, 8, 10, 13, 19, 21, 22, 43]. Однак найбільш близькі до істини прихильники третьої точки зору. "Жоден з колишніх чи нинішніх міст не може претендувати на цю пануючу роль. Навпаки, це місце у світі займає сукупність міст" [Л.17, стор. 159; Л.22, 23, 25].
Так, так, саме "сукупність", тобто, тут збиральний образ,– "велике місто, що царює над усіма царями землі" (17:18, пер. [Л.27]). Як архетип негативного досвіду [Л.39, стор. 18]), антропоморфно відображаючий язичницький світ з усіма його гидотами. Апокаліптичний продукт урбанізації, у баченні Іоанна, "представляє всю світську культуру, яка відчужена від Бога" [Л.23, стор. 925]).
ЛІТЕРАТУРА
1. Стаття № 7 "Апокаліпсис Іоанна Богослова".
2. Біблійний культурно-історичний коментар. У 2 част. Частина 1. Старий Заповіт.- СПб.: Мірт, 2003.- 984 с.
3. Біблія. Книги Святого Письма Старого та Нового Завіту, канонічні. Сучасний російський переклад. - М.: Російське біблійне суспільство, 2011. - 1408 с.
4. Дудник А.В. Тлумачення на книгу Одкровення Іоанна Богослова. - Харцизьк: Світло, 2012. - 975 с.
5. Новий Біблійний коментар: у 3 част. Ч.3. Новий Заповіт. - СПб.: Мірт, 2001. - 751 с.
6. Клеон Л. Роджерс – мол., Клеон Роджерс III. Новий лінгвістичний та екзегетичний ключ до грецького тексту Нового Завіту. - М.: Біблія для всіх, 2001. - 1008 с.
7. Барчук І. Пояснення на книгу Об'явлення.- Київ: Дорога правди, 1993.- 288 с.
8. Барклі У. Тлумачення Одкровення Іоанна. - Всесвітня Спілка баптистів, 1986. - 439 с.
9. Біблія для нашого життя. Новий Заповіт. Finland, International Bible Society, 1999. - 687 с.
10. Біблійний культурно-історичний коментар. У 2 част. Частина 2. Новий Заповіт. - СПб.: Мірт, 2005. - 733 с.
11. Хедінг Д. Від часу у вічність. Книга Одкровення. - Рівне: Живе слово, 2008. - 328 с.
12. Тлумачна Біблія. Коментар на всі книги Святого Письма. За ред. Лопухіна О.П. Том 2. - Мінськ: Харвест, 2001. - 1312 с.
13. Кастер С. Від Патмосу до Раю. Тлумачення книги Одкровення. - Greenvill, BJU Press, 2006. - 255 с.
14. Стедмен Р. Останнє слово Бога. Осягаючи Одкровення. - Новосибірськ: Посох, 2004. - 416 с.
15. Рогозін П. Таємниці Апокаліпсису. - Корнталь: Світло на Сході, 2003. - 432 с.
16. Грюнцвейг Ф. Одкровення Іоанна. - Корнталь: Світло на Сході, 1992. - 597 с.
17. Паш Р. Друге пришестя Ісуса Христа. - Gummersbach: Місія Фріденсботе, 1995. - 287 с.
18. Музичко І.В. Світло одкровення. - Торонто, 1995. - 224 с.
19. Макдональд У. Біблійні коментарі для християн. Новий Заповіт. - Bielefeld: CLV, 2000. - 1465 с.
20. Біблійний довідник Геллея.- СПб.: Біблія для всіх, 2006.- 787 с.
21. Бейнс Т.Б. Одкровення Ісуса Христа. - Germany, Dillenburg: GBV, 1994. - 300 с.
22. Хендріксен В. Перемагаючі силою Христа. - Мінськ: Заповіт Христа, 2004. - 224 с.
23. Великий біблійний словник.- СПб.: Біблія для всіх, 2005.- 1503 с.
24. Навчальна Біблія з коментарями Джона Мак-Артура. - Мінськ: Слов'янське Євангельське суспільство, 2004. - 2 201 с.
25. Канатуш В.Я. Апокаліпсис та Друге Пришестя. - М.: ХРЦ "Протестант", 2000. - 384 с.
26. Релігієзнавство. Енциклопедичний словник. - М.: Академічний проект, 2006. - 1256 с.
27. Біблія. Новий переклад російською мовою. - United Kingdom, Carlisle: Biblica Europe, 2011. - 1 185 с.
28. Тлумачення новозавітних послань та Книги Одкровення. Гол. ред. Харчлаа. - Seligenstadt: Християнське видавництво, 1990. - 598 с.
29. Стаття №2 "Гог із землі Магог: кінець світу цього".
30. Міфи народів світу. Енциклопедія Том 1. - М.: Радянська енциклопедія, 1980. - 672 с.
31. Біблія. Сучасний переклад Біблійних текстів. - М.: World Bible Translation Center, 2002. - 1150 с.
32. Санніков С.В. Популярна історія християнства. – Київ: Саміт-книга, 2011. – 480 с.
33. Стаття № 14 "Числа".
34. Нова Женевська навчальна Біблія. - Hanssler-Verlag, 1998. - 2052 с.
35. Стерн Д. Коментар до Єврейського Нового Заповіту. - М.: НП "Сілоам", 2004. - 1156 с.
36. Стаття № 8 "Армагедон".
37. Старий Завіт на сторінках Нового. Т.3. Дії св. Апостолів. Загальні листи. Одкровення.- Черкаси: Колоквіум, 2013.- 592 с.
38. Рінекер Ф., Майєр Г. Біблійна енциклопедія Брокгауза. - Кременчук: Християнська зоря, 1999. - 1088 с.
39. Словник біблійних образів. - СПб.: Біблія для всіх, 2016. - 1423 с.
40. Новий біблійний словник: В 2 част. Ч.2. Біблійні реалії. - СПб.: Мірт, 2001. - 1014 с.
41. Біблія. Книги Святого Письма Старого та Нового Завіту в сучасному російському перекладі. - М.: Видавництво ББІ, 2015. - 1856 с.
42. Слов'янський біблійний коментар. – Київ: ЄААА, Книгоноша, 2016.- 1840 с.
43. Уірсбі У. Коментар на Новий Заповіт. Том II. – СПб.: Біблія для всіх, 2018.- 696 с.
44. Книга мучеників або історія гонінь на християн з I по XX століття / Джон Фокс. - СПб: Місія Рут, 2006. - 456 с.
2. Біблійний культурно-історичний коментар. У 2 част. Частина 1. Старий Заповіт.- СПб.: Мірт, 2003.- 984 с.
3. Біблія. Книги Святого Письма Старого та Нового Завіту, канонічні. Сучасний російський переклад. - М.: Російське біблійне суспільство, 2011. - 1408 с.
4. Дудник А.В. Тлумачення на книгу Одкровення Іоанна Богослова. - Харцизьк: Світло, 2012. - 975 с.
5. Новий Біблійний коментар: у 3 част. Ч.3. Новий Заповіт. - СПб.: Мірт, 2001. - 751 с.
6. Клеон Л. Роджерс – мол., Клеон Роджерс III. Новий лінгвістичний та екзегетичний ключ до грецького тексту Нового Завіту. - М.: Біблія для всіх, 2001. - 1008 с.
7. Барчук І. Пояснення на книгу Об'явлення.- Київ: Дорога правди, 1993.- 288 с.
8. Барклі У. Тлумачення Одкровення Іоанна. - Всесвітня Спілка баптистів, 1986. - 439 с.
9. Біблія для нашого життя. Новий Заповіт. Finland, International Bible Society, 1999. - 687 с.
10. Біблійний культурно-історичний коментар. У 2 част. Частина 2. Новий Заповіт. - СПб.: Мірт, 2005. - 733 с.
11. Хедінг Д. Від часу у вічність. Книга Одкровення. - Рівне: Живе слово, 2008. - 328 с.
12. Тлумачна Біблія. Коментар на всі книги Святого Письма. За ред. Лопухіна О.П. Том 2. - Мінськ: Харвест, 2001. - 1312 с.
13. Кастер С. Від Патмосу до Раю. Тлумачення книги Одкровення. - Greenvill, BJU Press, 2006. - 255 с.
14. Стедмен Р. Останнє слово Бога. Осягаючи Одкровення. - Новосибірськ: Посох, 2004. - 416 с.
15. Рогозін П. Таємниці Апокаліпсису. - Корнталь: Світло на Сході, 2003. - 432 с.
16. Грюнцвейг Ф. Одкровення Іоанна. - Корнталь: Світло на Сході, 1992. - 597 с.
17. Паш Р. Друге пришестя Ісуса Христа. - Gummersbach: Місія Фріденсботе, 1995. - 287 с.
18. Музичко І.В. Світло одкровення. - Торонто, 1995. - 224 с.
19. Макдональд У. Біблійні коментарі для християн. Новий Заповіт. - Bielefeld: CLV, 2000. - 1465 с.
20. Біблійний довідник Геллея.- СПб.: Біблія для всіх, 2006.- 787 с.
21. Бейнс Т.Б. Одкровення Ісуса Христа. - Germany, Dillenburg: GBV, 1994. - 300 с.
22. Хендріксен В. Перемагаючі силою Христа. - Мінськ: Заповіт Христа, 2004. - 224 с.
23. Великий біблійний словник.- СПб.: Біблія для всіх, 2005.- 1503 с.
24. Навчальна Біблія з коментарями Джона Мак-Артура. - Мінськ: Слов'янське Євангельське суспільство, 2004. - 2 201 с.
25. Канатуш В.Я. Апокаліпсис та Друге Пришестя. - М.: ХРЦ "Протестант", 2000. - 384 с.
26. Релігієзнавство. Енциклопедичний словник. - М.: Академічний проект, 2006. - 1256 с.
27. Біблія. Новий переклад російською мовою. - United Kingdom, Carlisle: Biblica Europe, 2011. - 1 185 с.
28. Тлумачення новозавітних послань та Книги Одкровення. Гол. ред. Харчлаа. - Seligenstadt: Християнське видавництво, 1990. - 598 с.
29. Стаття №2 "Гог із землі Магог: кінець світу цього".
30. Міфи народів світу. Енциклопедія Том 1. - М.: Радянська енциклопедія, 1980. - 672 с.
31. Біблія. Сучасний переклад Біблійних текстів. - М.: World Bible Translation Center, 2002. - 1150 с.
32. Санніков С.В. Популярна історія християнства. – Київ: Саміт-книга, 2011. – 480 с.
33. Стаття № 14 "Числа".
34. Нова Женевська навчальна Біблія. - Hanssler-Verlag, 1998. - 2052 с.
35. Стерн Д. Коментар до Єврейського Нового Заповіту. - М.: НП "Сілоам", 2004. - 1156 с.
36. Стаття № 8 "Армагедон".
37. Старий Завіт на сторінках Нового. Т.3. Дії св. Апостолів. Загальні листи. Одкровення.- Черкаси: Колоквіум, 2013.- 592 с.
38. Рінекер Ф., Майєр Г. Біблійна енциклопедія Брокгауза. - Кременчук: Християнська зоря, 1999. - 1088 с.
39. Словник біблійних образів. - СПб.: Біблія для всіх, 2016. - 1423 с.
40. Новий біблійний словник: В 2 част. Ч.2. Біблійні реалії. - СПб.: Мірт, 2001. - 1014 с.
41. Біблія. Книги Святого Письма Старого та Нового Завіту в сучасному російському перекладі. - М.: Видавництво ББІ, 2015. - 1856 с.
42. Слов'янський біблійний коментар. – Київ: ЄААА, Книгоноша, 2016.- 1840 с.
43. Уірсбі У. Коментар на Новий Заповіт. Том II. – СПб.: Біблія для всіх, 2018.- 696 с.
44. Книга мучеників або історія гонінь на християн з I по XX століття / Джон Фокс. - СПб: Місія Рут, 2006. - 456 с.