Коментарі до книги пророка Ісаї. Теофанія (30:27-30, 63:1-6, 64:1-3)

«Ось наближається ГОСПОДНЄ ім'я здалеку,
палає Його гнів, наче важкий тягар. Його  
уста сповнені обурення, а Його язик,– як 
пожираючий вогонь» 
(Ісаї, 30:27)
 
«І з Його уст виходить гострий меч, щоб ним
поражати народи. Він  їх  пастиме  залізним
жезлом і топтатиме у винній давильні лютого
гніву Бога Вседержителя» (Об'явлення, 19:15)
 

1. Вступ

       Досліджуючи пророцтва у зібранні промов старозавітних "малих" наві ("Терей-Асар"), неможливо не звернути увагу на видатну подію,– теофанію.
      
Цей термін походить від грецьких слів, що означають «Бог» та «показувати». "Таким чином, "теофанія – це явище божества. Появи Бога відзначені в єврейському Писанні як важливі події в житті Ізраїлю" [Л.6, стор. 1202].
       Наприклад, Цефанйя, Хаваккук, Нахум, Зехарйа, Міха, Йоейл провидять день, коли Йахве Елохім відвідає землю (Соф.1:8-12, 3:15, Авв.3:3-15, Наум.1:3-6, Зах.2:10-13, 4). Зрозуміло, Його майбутньму грандіозному явищу значне місце приділяє Йешайа.
      
Композиція віршів 64:1-3, 30:27-30, 63:1-6.
           1. Молитва (64:1-3).
           2. Видіння ходи імені Яхве (30:27-30).

           3. Діалог (63:1-6).
      Головна тема. Відвідування творіння Творцем в останні дні, воно супроводжується стихійними лихами та загибеллю нечестивих, їх думки постійно спрямовані до зла.
      Мета написання. Розкрити зміст викликаючого страх Богоявлення, як вселенського суду над світом, котрий згорить у полум'ї гніву Його.
     Зміст. Ісая звертається до Адонаю з проханням прорвати небеса та зійти на землю (64:1); тоді, від імені Його, розтануть гори і здригнуться народи (вірші 2, 3). У відповідь на молитву пророк отримує видіння ходи імені (євр. "Ашем") Ель Шаддай (30:27) у сильному обуренні, полум'ї вогню, бурі, повені, граді (вірші 28-30). 
     Тайновидець вступає з Ним у розмову, ставлячи питання (63:1, 2), отримуючи вичерпні відповіді (вірші 1-3), наві замовкає, дізнавшись причину гніву Йахве (вірш 4). Він силою проводить судочинство Сам, у відсутності помічника, без підтримуючого (вірш 5); народи будуть розтоптані, знищені, їхня кров вилита на землю (63:6). 
      Проблеми тлумаченняПередбачення в уривках 63:1-6, 64:1-3 мають алегоричний, гіперболічний або буквальний характер. Вірші 30:27-30 стосуються архаїчної армії Ассірії або їх слід відности до кінця існування лукавого роду цього.
      

2. Молитва  пророка (64:1, 2)

       Діставши грізне бачення відвідин Небесним Воїном землі (63:1-6), Йешайа звертається до Нього в молитві (63:7 - 64:12), також, пізніше, вчинить Хаваккук (Авв.3:1, 2).

     «О, коли б небеса Ти (прорвав) роздер і зійшов (на землю спустився), перед обличчям Твоїм розтопилися б гори (згоріли б в полум'ї, немов кущі), як хворост горить від вогню, як кипить та вода на огні, отак щоб Ім'я Твоє стало відоме Твоїм ворогам, щоб перед обличчям Твоїм затремтіли народи!» (64:1, 2, пер. Івана Огієнка; у дужках текст з [Л.1]).

     Із сучасних перекладів [Л.1-3] слідує, гори розтануть (згорять, здригнуться), а населення затремтить перед Ашем, що створює помилкове враження особистої присутності Вседержителя. Але в Масоретському тексті [Л.4], Синод. пер. та перекладі Івана Огієнка написано "перед обличчям Твоїм" (дивіться, Авв.3:5, Наум.1:5, Об'явл.6:16).
     "У Старому Завіті Бог завжди трансцендентний, Він поза Своїм творінням, хоча воно здатне відображати Його славу і могутність" [Л.6, стор. 1203].
Цілком вірно, у текстах 64:1, 2 НЕ йдеться про буквальне вторгнення Творця у Свій витвір, тому автори [Л.7] роблять висновок. "Мовою поетичних іносказань і гіпербол говорить пророк про всемогутність Бога ..." (стор. 122).
       НІ, тут наві не використовує мову "поетичних іносказать і гіпербол", а застосовує конкретні антропоморфізми (64:1, 2). Вказуючи на ЩОСЬ цілком реальне, воно свідчить про незриму присутність Яхве Цеваот. Вочевидь мається на увазі загадкове сонце нічного піднебіння, тобто, потужний радіант метеорного потоку ([Л.5], мал. 1).

      Провидець називає його: обличчя Бога (19:1, 40:10, 64:1, 2), уста Його (11:4, 30:27), прапор на високій горі (13:2), чавило (63:3), прорвані небеса (63:19), колісниця Його (66:15, пер. [Л.4]).
     Категорія "танення" (64:1), у ДО науковому розумінні світу, займала основне положення [Л.6, стор. 777], означаючи не "здригання", навіть не "руйнування", а значне зменшення в розмірах, осідання, плавлення, "наче віск від вогню" (Міхея, 1:4, б).

    На тлі таємничого астрономічного феномена ("обличчя" Ель Шаддай) тануть гори (Міх.1:4, Пс.97:5), западають пагорби (Авв.3:6, Наум.1:5), осідає земля (Ам.9:5, Пс.46:7),
"як від вогню, що плавить" (Ісаї, 64:2, Синод. пер.). Осідання гір та пагорбів викличе небачено великий  струс (24:17-20, Наум.1:5, Авв.3:6, Об'явл.16:18).
      Син Амоца бачить дивовижний стан постраждалих, "перед обличчям Твоїм затремтіли народи!" (64:2, пер. Івана Огієнка). Справді, через глобальний землетрус і супутні явища, у стан трясіння, трепету, тремтіння органів тіла увійдуть УСІ мешканці (Іс.21:3, 4, 35:3; Авв.3:16; Єз. 7:27), затремтить ВСЕ живе (38:20). 

3. Теофанія (64:3, 30:27)

        Пророку є порівняти з чим страхітливі видіння (64:1, 2, 30:27-30), а саме,  з явищем Сущого обраному народу в дні Шемот.

     «Коли Ти творив страхітливі справи, яких ми не чекали, Ти спускався, і гори тремтіли перед Тобою» (64:3, пер. [Л.3]; "гори танули від обличчя Твого", Синод пер., "гори текли", пер. [Л.4]). 

      Все-таки масштаби майбутнього всесвітнього катаклізму не сумірні зі скромними Богоявленнями на Синаї (Пс.68:9), в Едомі (Суд.5:5), біля Чермного моря (Пс.106:21, 22; Вих.14:24). Можливо тому автори [Л.7] сприймають уривок 64:1-3 за поетичні алегорії, гіперболи, тобто, надмірні перебільшення (стор. 122). Вони не самотні у своїх судженнях. "Ця мова поетична, гіперболічна ..." [Л.8, стор. 1162].
     Наведені вище висновки помилкові. Ісая бачить (1:1) не алегорії, а  супутні грізній теофанії реальні перипетії, щоправда, викликаючі подив своєю незвичайністю.

     «Ось, ім'я Господа йде здалеку, палаючи гнівом (палає гнів Його, густо клублячись), у густій ​​хмарі диму ("гнів Його, як вогонь у густих хмарах диму"); уста Його сповнені обурення, і язик Його – ("пожираючий", пер. CUV'23) вогонь поїдає» 
(30:27, пер. [Л.3]; у дужках текст із [Л.4], в лапках – з [Л.1]).
 
      Згідно з Писанням, тривалість Великої скорботи 3,5 року, Йом Адонай – кілька місяців [Л.9]. Кульмінацією цих подій виявиться таємниче відвідування Богом землі, що зовсім не означає Його особисту присутність, так як провидець каже. "Ось, ім'я Господа йде ... палаючи гнівом" (30:27, а).
      Використання слів "ім'я" (Ашем) та "обличчя" у віршах 64:1-3, вказує на незриму присутність невидимого Бога (Вих.33:20), проявом чого є Його ГНІВ, УСТА, ЯЗИК (30:27, б). Що ж ховається за такими дивовижними неприпустимими загадково-незрозумілими антропоморфізмами?
      На основі попередніх досліджень [Л.10, 11] можна вважати за імовірне, пророк бачив космічні знамення гніву Ашем Ель Шаддай. Його уста, тобто, отвір радіанта метеорного потоку,  з ньго вилітають боліди,– всепоїдаючий вогонь у густих хмарах диму. Разом з тим, язик Його,– більш масивний об'єкт (астероїд), він теж падає з неба, з самого місцеперебування Бога (2Хронік, 30:27).
   
      Саме боліди і астероїди виглядають язиками вогню, оточеними густими клубами речовини, що випаровується ([Л.21], клуб – "куляста димчаста рухома маса"). Космічний характер події у вірші 30:27 обумовлений тим, що "образи великих розмірів пов'язуються у Біблії з Богом""застосовуються також для зображення сили і суду" Його [Л.6, стор. 106].
     
Цікаво, єврейське слово "peh" (уста) має також значення "отвір" (там же, стор. 1006), а саме: ями (Дан.6:17, 18), печери (Іс.Нав.10:18, 22), колодязя (Бут.29:2, 3); а одне із значень слова ГНІВ – "гаряче дихання".
      Подібні видіння (Іс.30:27) відкриті Давидові та Іванові,– уста і ніздрі Небесного Воїна (Пс.18:9, Об'явл.19:15, 21), Його палаючий гнів (Пс.18:8, Об'явл.6:16, 17, 16:1), вогняні тіла та град (Об'явл.8:5-10, 9:1, 2, 16:21; Пс.18:13, 14), що обмолочують планету. 
      Ось чому наві попереджає ізраїльтян. "В той день Господь молотитиме від річки Євфрату до річки на кордоні Єгипту" (Ісаї, 27:12, а; пер. [Л.3]). "У пророків молотьба часто виступає як символ суду, де молотильник – Бог" [Л.6, стор. 960].
      

4. Хто  має  вуха,  почує,  хто  має  очі,  побачить

       Розповідаючи про Йом Адонай (13:3-6), Йешайа згадує готове до бою загадкове військо, "знаряддя гніву Його" від межі півночі (Єз.38:6, Єр.4:6), призначені для знищення землі (Іс.13:5). В іншому одкровенні він чує і бачить, чим Його візит супроводжується.
     «Господь Саваоф ("Господь Воїнств", пер. [Л.2]) відвідає тебе (1) з громом і (2) землетрусом, і (3) сильним гласом ("великим гулом", пер. CUV'23), (4) бурею ("ураганом", пер. [Л.3]) і (5) вихором, і (6) полум'ям всепожираючого вогню» (29:6, Синод. пер.; цифри у дужках  – стадії швидкоплинної катастрофи).
      ДО науковою мовою, у точній послідовності, дуже докладно, на диво влучно, старозавітний таємновидець описує всі 6 основних стадій зустрічі із Землею масивного космічного об'єкта, політ якого
 супроводжується (1) громом надзвукової ударної хвилі.

      Зіткнувшись  із  поверхнею  нашої  планети  (мал.2),  астероїд  вразить  її  (2)
землетрусом (29:6), небаченим  відколи  з'явилися  люди  (Об'явл.16:18).  Тоді
"захитаються основи землі" (24:17-20, Наум.1:5),  
      Оглушливмй сильний вибух, наповнить планету (3) "великим гулом" (Ісаї,  29:6), від нього потрясеться вся атмосфера. Цей страшний шум [Л.3] наві  сприймає як голос Адоная (30:30, 33:3), подібно до Амоца (Ам.1:2), Йоейла  (Йоіл.2:11), Давида (Пс.29:3-9).
     Миттєво утвориться високотемпературна, до 700 000 ° С, ударна хвиля з  розпечених газів, кам'яного пилу, піску.
Іменована (4) бурею (Іс.29:6),  точніше,  ураганом (пер. [Л.2-4]); такий бурхливий вітер декілька раз обійде  ВСЮ планету.
      За сліпучим спалахом, над зоною імпакту сформується спливаюча куля дуже гарячої речовини, вона перетвориться на грибоподібний стовп.
Рух величезних   повітряних мас, що закручуються обертанням Землі,  створить потужний вихор-гіперган. Пророк називає це глобальне явище (5) вихором Господнім (29:6, 59:19), як Йірмейа (Єр.30:23, 25:32) та Нахум (Наум.1:3).
      Короткострокові наслідки космічного катаклізму закінчаться (6) "полум'ям всепожираючого вогню" (Ісаї, 29:6, е), він знищить траву, пасовища, дерева (Йоіл.1:19, 2:1-3, Об'явл.8:7). Почорнілий грунт стане "гарячою смолою" (Іс.34:9), в "День, що палає як піч" (Мал.3:19).
      Нахум передбачає аналогічні результати відвідування Йахве Елохім [Л.12] у день Його гніву (Наум.1:2-6). А саме, землетрус, він супроводжується коливаннями кори всесвітнього масштабу (вірш 5), великий шум (обурення у вірші 6), вихор і бурю ударної хвилі у вигляді хмари пилу, що клубиться,– "порох (пил) під Його ногами" (вірш 3).
     Пророк бачить полум'я гніву Адонай Цеваот, він розливається як вогонь, від нього "розпадаються скелі" (1:6);
споглядає висохле море, обмілілі річки, зів'ялу рослинність (вірш 4).
    

5. Дихання  Небесного  Воїна  (30:28)

      Відсутність аналогій і непереборні термінологічні труднощі, при викладенні побаченого, спонукали Ісаю, подібно до інших пророків, використати антропоморфну ​​персоніфікацію [Л.13, стор. 121, 309], в ній людські властивості: гнів, голос, обличчя, уста, язик переносяться на Бога або явища природи.
      Євреям заборонялося зображати Яхве в якійсь тілесній формі, але репрезентувати Його в знайомих поетичних образах вважалося цілком допустимим [Л.14, стор. 596].
Використовуючи антропоморфізми (42:13-15, 30:27), наві розповідає про унікальну стрімку жахаючу  ходу імені Господа, наприкінці існування роду цього.

    «Його подих, як вируючий (стрімкий) потік ("що розлився"), води якого сягають аж до шиї (по саме горло). Він пересіватиме народи решетом ("загибелі") виснаження (через сито загибелі просіє Він народи), бо в щелепи народів буде вкладена вуздечка ("узда, яка відводить їх зі шляху"),– вводити в оману»
 (30:28; у дужках текст із [Л.2], в лапках – з [Л.3]).

     Характерно, Ашем Бога йде здалеку (30:27), "від краю небес" (13:5), тобто,
із-за горизонту (пер. [Л.1]), за ним "палає Його гнів" (30:27, б). "Корінь єврейського слова, перекладеного як "гнів", означає "гаряче дихання" [Л.15, стор. 368]. А поняття "гнів Адоная" виражається різними словами, у тому числі "charon-af", російською, "вибух" (ми говоримо, "вибух обурення").
      Внаслідок удару астероїда і потужного термічного вибуху утворюється велике глибоке озеро киплячої лави, наче місце спалення жертв богу Молоху. «Вогняна яма зроблена глибокою та широкою, вдосталь у ній вогню та дров; дихання Господа запалить її, як потік сірки, що горить» (30:33, пер. [Л.3]).
    Крім величезної вогняної ями-озера, миттєво виникне ударна хвиля з розпечених газів, мінерального пилу, піску; вона переміщується із надзвуковою швидкістю. Блискавичну ударну хвилю провидець називає "Його подих, як вируючий (стрімкий) потік" (30:28, а).
      Від гарячого дихання Небесного Воїна, від подиху гніву, піде дим з Його ніздрів, відкриється морське дно, оголяться основи світу (2Самуїла, 22:9-16); по всій планеті засохне трава, зів'януть квіти, загинуть мешканці (Іс.40:7).
      Однак чому у вірші
 30:28 згадано "сито загибелі"? через нього Всемогутній просіє людей. "У даному уривку йдеться про пара, решето з дрібними отворами, які дозволяли відсівати від зерна дрібні домішки шляхом швидких рухів вгору і вниз. Це служить прекрасною метафорою вчинення Божого суду" [Л.14, стор. 715].
     НІ, тут зовсім не метафора. Потужний імпакт викличе великий землетрус (Іс.24:17-20, 13:13), навіть не один (Лк.21:11). Тому знерухомлені постраждалі, разом з камінням і навколишніми не закріпленими предметами, швидко підкидаються вгору і падають вниз, немов насіння з домішками у решеті.
      Із-за неодноразових падінь, на тілі не залишиться здорового місця; утворяться садна, синці, рани, "все всередині кровоточить" (Ісаї, 1:5, 6; пер. [Л.2]). При трясці решета, лушпиння провалюється крізь його отвори, так і засуджені до страти раптово проваляться в несподівано виникаючі ями й тріщини тремтячої землі (24:17-19). Через "сито загибелі" Ель Шаддай просіє всі народи (30:28).
      У ті дні Він вкладе вуздечку в щелепи постраждалих, виведе їх зі шляху гріху (30:28). "Коли приходять на землю Твої суди, жителі світу навчаються справедливості" (26:9, б; пер. [Л.3]). У вірші 30:28 "пророк вказує на те, що язичницькі народи будуть змушені залишити свою колишню дорогу і йти таким шляхом, який раніше їм здавався хибним" [Л.8, стор. 1093]. Відтепер, "Господь правитиме ними ..." (30:28, пер. [Л.1]).
      

6. Втіха  ізраїльтян  (30:29, 30)

       Тайновидець, переказуючи слухачам видіння Богоявлення, котре викликає жах, знаходить для співвітчизників слова втіхи.
     
     
«Пісня буде у вас (ви співатимете), як у ніч освячення свята (коли святкуєте священне свято), і веселощі серця (ваші серця будуть радіти), як у того, хто йде зі сопілкою, щоб зійти на гору Господню, до Твердині Їзраїля» (30:29, пер. [Л.4]; у дужках текст із [Л.3]).

      
Вірш 29 зовсім не означає, що ізраїльтяни уникнуть покарання, як може здатися на підставі Синод. пер. Будуть винищені нечестиві з УСІХ країн (13:11-13, 24:6, 34:1-3), в т.ч. Медінат Йісраель (1:28, 5:24, 29:20). В уривку 30:29 мова про закінчення Йом Адонай, коли юдеї прийдуть до столиці, збудують і освятять Храм (Бейт а-Мікдаш), до нього повернеться Машіах [Л.9], як Сам обіцяв (Мт.23:38, 39).
 
      Тому вцілілі жителі Йерушалаїма співатимуть "як у ніч урочистого свята" (Ісаї, 30:29), тобто, немов у Песах, за версією авторів [Л.7, 8, 16].
     Насправді, веселощі настануть в 7-й день іншого свята, Суккот (кущі чи курені, мал.3). У ту пору, ввечері, тріумфуюча маса співаючих, під звуки музичних інструментів, потече на "ГОСПОДНЮ гору" (29, в).
     Городяни та численні прочани відвідають Будинок молитви, щоб побачити повернення Твердині Ізраїлю [Л.9].
Жодного відношення до святкування давніми євреями суду Божого над ассирійцями (?), як передбачається в коментарях [Л.7, 16], вірш 29 не має.
     У наступному тексті пророк повертається до головної теми (теофанії), але на відміну від уривку 30:27, 28 він не тільки бачить ходу імені Йахве, але й чує її (29:6).
   
   «І (1) загримитьГосподь величним (грізним) голосом Своїм, і (2) явить тяжкий м'яз Свій (з'явиться рука Його - і удар завдасть) у сильному (3) гніві і в (4) полум'ї поїдаючого вогню, в (5) бурі та в (6) повені (почнеться злива) і в (7) кам'яному граді» (30:30, Синод. пер.; у дужках текст із [Л.2]; цифри – стадії катаклізму).

     "Поразка, яку Він (Бог) завдасть ассирійцям, буде подібна до пожежі, повені і граду" [Л.26, стор. 828]. Але хіба вірне таке алегоричне тлумачення передбачення? хіба не спотворює ця екзегеза сенс есхатологічного вірша 30?

7. Історія  чи  есхатологія ?

      Практично всі інтепретатори впевнені, в загадковому уривку 30:27-30 повідомляється про давню історичну подію, а саме, ассірійську навалу [Л.7, 8, 16-19 і т.д.].
      Автори [Л.7] пишуть, "його пророцтво стосується ассірійської армії, яка піддасть облозі Єрусалим, але в одну ніч загине" (стор. 72).
"Ісая передає звістку про руйнування Ассирії" [Л.16, стор. 990], "удари жезла Божого будуть смертельними для Ассура" [Л.8, стор. 1094]. "Пророцтво виповнилося в 701 р. до Р.Х." [Л.26, стор. 829].
      Однак у 701 році до Р.Х.
Богоявлення НЕ БУЛО, ні у масштабі всієї планети, ні навіть в Юдеї. У всьому передбаченні (30:27-30) НЕМАЄ жодної згадки щодо якоїсь людської армії або держави.
      Понад те, контекст (вірші 19-26) свідчить про майбутнє месіанське царство, адже лише у майбутньому закінчиться "день великої поразки, коли впадуть вежі" (30:25, Синод. пер). Та й завершення глави 30 присвячено Тофету,– долині Гінном поблизу Єрусалиму. Зовсім не похоронному багаттю ассирійського царя в Ніневії, як передбачається в роботах [Л.7, 8, 18], адже багаття "ГОСПОДНІЙ подих запалить його" (30:33).
      Згадка історичного Ассура, його палицею-жезлом покарає Йахве (вірш 31), є лише прообразом (архетипом) теофанії (вірші 27-30, 33). За нею відразу настане Його царство (30:19-25), "коли ГОСПОДЬ перев'яже рани Свого народу,– загоїть (завдані йому) рани від побоїв!" (вірш 26, б). 
      У такому разі, про що пише пророк в таємничому уривку 30:30? Про те ж, що у паралельному тексті,– результати падіння великого небесного об'єкта (дивіться коментарі на вірш 29:6 в §4). (1) Грім акустичної ударної хвилі (30:30) із-за появи на небозводі, наче, охопленої вогнем великої гори (Об'явл.8:8). Як передбачено, (2) "з'явиться рука Його – і удар завдасть" (Ісаї, 30:30, пер. [Л.2]; "М'яз і рука – біблійні образи сили та влади" [Л.6]). 
      Від імпакту виникне глибока широка "вогняна яма" (30:33, пер. [Л.3]). У повітрі – (4) "полум'я" та (5) буря (вірш 30), тобто, гаряча, до 700 000 оС, надзвукова ударна хвиля. Дихання Бога небесних воїнств, (3) гнів Його, все знищить (4) "в полум'ї вогню, що пожирає ураганом" (пер. [Л.4]).
     

     Каскад стихійних лих завершиться сильними опадами, "почнеться злива...  град полетить!" (30:30, пер. [Л.2]). Усе закінчиться (7) "великим дощем та  крупним градом" (пер. [Л.1]).
     Тому що, внаслідок потужного термічного вибуху, у повітря буде викинуто  колосальні  обсяги різних речовин, у т.ч. парів води. Їх конденсація на  мікрочастинках пилу викличе масове утворення великих крапель у нижній  атмосфері, і навіть градин гігантських розмірів у її верхніх холодних шарах [Л.20].
    Коли краплі води і град перестануть утримуватися потужними висхідними  потоками теплого повітря, вони впадуть на землю (мал. 4) у вигляді зливи та  каміння граду, як у видінні Йешайа (30:30, пер. [Л.1, 2, 3]).

8. Розмова  із  Всевишнім (63:1)

      Шістдесят другий розділ Книги завершується обіцянкою теофанії, "скажіть дочці Сіону: прийде Спаситель твій" (62:11, Синод. пер.). Про майбутню сенсацію, вартові Йерушалаїма не повинні замовкати ні вдень, ні вночі (вірш 6). У разючому епізоді (63:1-6) роль одного з персонажів, які вступають у розмову з Адонаєм, відведено самому наві.

       «Хто це йде від Едому, з Боцри,– в червоних шатах? Хто такий  величний у Своєму одязі, й поважно ступає у Своїй величі та владі? Я Той, Котрий судить справедливо і спроможний спасати!» (63:1).

      Автор роботи [Л.18] стверджує, "пророк дивиться у майбутнє і бачить Ісуса Христа, що повертається з битви при Армагеддоні, яка стане кульмінацією дня Господнього" (стор. 646). Тут. "Майбутня відплата Месії нечестивим ..." [Л.16, стор. 1038; Л.8]. Розглянемо цю поверхневу версію більш уважно.
     Перше питання, воно виникає при поглибленому вивченні вірша 1, чому Яхве Цеваот йде у червоних шатах? про яке вбрання йдеться? Очевидно про небо (40:22), його покриє велич Бога (Авв.3:3). Саме на висоті Він зодягається "в світло, як в одежу" (Пс.104:2), хмари робить Своїми колісницями (вірш 3).
  
      Чому ж захмарна блакитна висота стане червоною? точніше, багряною, червоного густого темного відтінку. Тому що зміниться характер дифузного випромінювання атмосфери. Небосхил буде не блакитним, а червоним із-за аерозольного розсіювання світла, більш інтенсивного, ніж нинішнє молекулярне [Л.21].
       Друге принципове питання, чому Вседержитель йде від території стародавнього Едома та його, у свій час, столиці Боцри? вони перебували на південь від Єрусалиму. Про те, що зазначений південний напрямок НЕ випадковий, свідчить бачення Хаваккука (Авв.3:3, Теман це оазис Едомської пустелі).
     
Вважається, у вірші 63:1, Едом та Боцра "уособлюють собою весь язичницький світ і – більш розширено – весь світ зла, що протистоїть Богу" [Л.7, стор. 120; Л.8, 14, 16-19]. Дивно, оазис Теман та гора Паран теж уособлюють світ зла?
     Автор [Л.22] наполягає. "Едом" і "Восор" – ретельно продумані символи ..." (стор. 148). Алогічно. Чому ще більш продуманими яскравими символами не можуть служити Ассур, Єгипет, Моав або Аммон? Для юдейських пророків, в даному випадку, Едом не символ, а територія єдиної довколишньої країни, що знаходиться на південному сході.
      У години загадкової теофанії, невидима на початку ночі "таємниця (схованка) Його сили" (Авв.3:4), вона ж, небесне чавило (Іс.63:2, 3), в кінці нічної пори кульмінуватиме в південно-східній частині неба [Л.23]. Над територією стародавнього Едома, сучасним селищем Ель-Бусера, залишком знаменитого міста Боцра [Л.24], у т.ч. над Теманом і горою Паран,– сучасний гірський масив Джебель-Макра.  

9. Точило  гніву  (63:2, 3)

        Ісаю настільки вразило бачення Богоявлення, так сильно здивував колір Його одягу (63:1), що він поставив ще одне запитання.

     «А чому Твої шати червоні? Чому Твій одяг такий, як у того, хто топче в чавилі виноград?»
(63:2).

     Отримана відповідь збентежила тайновидця і він замовк. Нижченаведені загадково-незрозумілі слова Ель Шаддай бентежать багато поколінь християн, не одного сина Амоца, його слухачів чи читачів.

     «Я топтав точило (чавило) один, і з народів (людей) нікого не було зі Мною; і Я топтав їх у гніві Моїм і топтав їх у люті Моїй; кров їхня (їхній сік) бризкала на ризи (шати) Мої, і Я заплямував все вбрання Своє» (63:3, Синод. пер.; у дужках текст з пер. CUV'23).

     "Бог зображується як гнівно топчущий грішників у точилі, і одяг Його при цьому окропляється кров'ю" [Л.6, стор. 1213].
     В давнину чавилом називалася яма (5:2, Мт.21:33), висічена в камені або викопана у землі та обкладена камінням з глиною [Л.6].

    "Точило зазвичай висікалося в твердій скелі і представляло котлоподібний чан, з отвором на дні, через яке сік від розчавлених у верхньому чані ягід стікав у нижній, менший за розміром чан, теж висічений в скелі" [Л.25, стор. 451].
      У верхній ємності топтали голими ступнями грона (мал. 5), бризки від зім'ятих ягід каберне забарвлювали одяг працівників у червоний колір ([Л.24, 25]; євр. слово "нецах" означає і сік винограду і кров).
    Незвичайний шокуючий образ людей, сплющених Небесним Воїном у гніві, немов ягоди в чавилі (63:3), НЕ СЛІД трактувати буквально подібно до інших тлумачів.
Наприклад.
     "Одяг нашого Господа оббризканий кров'ю ... Ворог буде розчавлений, як виноград, і буде змушений пити власну кров (??)  із чаші Божого гніву" [Л.18]. "Переможець велично виступає у своєму бойовому одязі, забризканому кров'ю його численних ворогів, як виноградним соком" [Л.8], "це кров нечестивих ..." [Л.22; Л.6].
      Дійсно, під час стихійних лих [Л.10-12, 20, 21] вона хлине не тільки з ран, але також тече з рота, носа, вух [Л.20, 21]. Це зовсім не означає, що Всемогутній прямо-таки розчавить народи. З іншого боку, вірш 63:3 не можна вважати позачасовою алегорією, як автори [Л.7]. Тут зовсім не "образ єдиноборства Господа (Месії) із силами зла та пекла ..." (стор. 120).
     За аналог чавила, Йешайа та Йоханан (Об'явл.19:15) приймають не пекло, за версією [Л.8], а радіант (мал.1). Його метеорні спалахи подібні до бризок, які забарвлюють небо в червоні шати. Внаслідок зміни оптичних властивостей [Л.10] воно стане червоним (63:1-3). Такого кольору будуть виглядати космічні тіла: меч Воїна (34:6), військо Його (Наум.2:3), місяць (Об'явл.6:12), дракон і звір (12:3, 17:3).
      Усі відкриті водоймища й суходіл наповняться кров'ю (16:3-6, Іс.26:21), все ж таки НЕ людською (63:6), а потоками кривавого дощу з градом (Об'явл.8:7). Від багатоденної зливи: розмокнуть гори (Іс.34:3), наповняться червоною рідиною численні вибоїни та байраки (Єз.32:6), згаснуть осередки масштабних пожеж.
    Виповниться зобов'язання Всевишнього перед норовливим родом цим. «Я покажу ознаки (знамення) на небі й на землі,– кров, вогонь і стовпи диму» (Йоіла, 3:3).

10. Час  мстити? (63:4-6)

        У наступному вірші Благословенний повідомляє наві про помсту, водночас, обіцяючи спасіння викупленим.  

   «Адже день відплати був запланований Мною, і настав рік Мого викуплення» (63:4, "настав час Мені врятувати й зберегти народ Мій", пер. [Л.1]).

      У даному випадку, доба покарання нечестивих "за їхні злочини" (13:11), рік викуплення (помилування) тих, хто розкаявся (55:7, 62:12), це НЕ буквальні періоди. Так день відплати триватиме 3,5 року, аж до повернення Машіаха [Л.9], рік викуплення (63:4), "літо Господнє сприятливе" (61:2, Синод. пер.) розтягнеться на тисячу років (Об'явл.11:15, 20:4-7).
      Деякі християни вважають, "день помсти" є Третьою світовою термоядерною війною, нібито, змальовано Йохананом в Об'явленні (глави 8, 9, 16).
Але видіння, відкрите Ісаї (63:3), спростовує цю думку. Йахве Елохім покарає нечестивих САМ, без будь-якої людської допомоги.

    «Я дивився, але помічника не було. Я був здивований, що не знайшлось підтримки. Тоді Я Сам Своєю рукою отримав перемогу,– Моє обурення ("лють", пер. [Л.2]) підтримало Мене» (63:5
).

     Слова "Я був здивований", точніше, "вражений" [Л.2, 3], звичайно ж, у першу чергу, призначалися пророку та його слухачам. З метою наголосити на відсутність людських помічників і підтримки, так як сказано, "Я даю мир і надсилаю лихо. Я – ГОСПОДЬ, Який усе це чинить!" (45:7, б).
     Перемогу Вседержителю принесе сила, опорою стане гнів гарячого дихання Його (63:5). Чим закінчиться грандіозна за масштабами й наслідками теофанія для лукавого, перелюбного, невірного цього роду?

     «Я топтав народи в Моєму гніві, нищив їх у Своєму обуренні ("сп'янив їх люттю Моєю", пер. [Л.4]). Я пролив ("вилив", пер. [Л.3]) їхню кров на землю!.. » (63:6).


      Але за що, Господи, таке жорстоке покарання тим, що живуть безтурботно? Провидець відповідає, "за їхні беззаконня" (26:21, "зло", [Л.1], "злочини" [Л.2], "гріхи" [Л.3]). В ті дні, "Земля явить (відкриє) пролиту на ній кров і більше не приховуватиме своїх вбитих" (вірш 21, б; пер. [Л.3]), потужним струсом викинутих з могил (Єр.8:1).
      Прорветься небо, розтануть гори (Іс.64:1-3), засохне трава, зникне вода в річках та озерах (42:15). Розвіють народи палаючий гнів, язик і подих Ель Шаддай, тобто, полум'я всепоїдаючого вогню, гаряча пилова буря, вихор, злива, град (30:27-30).
     Мешканці, розтоптані наче ягоди у чавилі (63:1-5), сп'яніють від люті Елоах (вірш 6), втративши нормальну здатність стояти ("астазія") або ходити ("абазія") [Л.11].
Хитаючись наче п'яні та падаючи, вони з подивом дивляться один на одного. «Поглянь і здивуйся – ви сп'яніли, але не вино вас сп'янило, поглянь і здивуйся – ви падаєте, але не вино валить вас з ніг» (29:9, пер. [Л.1]).


ЛІТЕРАТУРА

1. Біблія. Сучасний переклад Біблійних текстів. - М.: World Bible Translation Center, 2002. - 1150 с.
2. Біблія. Книги Святого Письма Старого та Нового Завіту, канонічні. Сучасний російський переклад. - М.: Російське біблійне суспільство, 2011. - 1408 с.
3. Біблія. Новий Переклад на Російську Мова.- Herrljunga, Sweden: Міжнародне Біблійне Товариство, 2007.- 1228 с.
4. Перші та останні пророки. - Йерушалаїм: Мосад Арав КУК, 1975. - 1002 с.
5. Стаття №1 "Ознака та знамення Другого пришестя Ісуса Христа".
6. Словник біблійних образів. - СПб.: Біблія для всіх, 2016. - 1423 с.
7. Тлумачення Старозавітних книг. Від книги Ісаї до Книги Малахії. - Ашфорд: Слов'янське місіонерське видавництво, 1966. - 602 с.
8. Тлумачна Біблія. Коментар на всі книги Святого Письма. За ред. Лопухіна О.П. Том 1. - Мінськ: Харвест, 2001. - 1168 с.
9. Стаття №14 "Числа".
10. Стаття "Коментарі до Книги пророка Ісаї. День Господа".
11. Стаття "Коментарі до Книги пророка Ісаї. Велика скорбота".
12. Стаття "5. Коментарі до Книги пророка Наума. Розділ 1 - Гнів Господній".
13. Щедровицький Д.В. Введення в Старий Заповіт. - М.: Теревінф, 2001. - 1088 с.
14. Біблійний культурно-історичний коментар. Частина 1. Старий Заповіт. - СПб.: Мірт, 2003. - 984 с.
15. Рей Стедмен. Подорож по Біблії / Детальний путівник по всій Біблії. - USA: Word Wide Printing, 2005. - 704 с.
16. Навчальна Біблія з коментарями Джона Мак-Артура. - Мінськ: Слов'янське Євангельське суспільство, 2004. - 2 201 с.
17. Джон Ф.А. Соєр. Коментарі до книг Старого Завіту. Книга пророка Ісаї I. Том 13. - USA, Scottdale, ВСБ, 1993.- 243 с.
18. Уоррен Уірсбі. Коментар на Старий Завіт. У 2-х т. Том ІІ. Ездра - Малахія. - СПб.: Біблія для всіх, 2011. - 1111 с.
19. Новий Біблійний коментар у 3 ч. Ч.2. Старий заповіт. Псалтир - Книга Пророка Малахії. - СПб.: Мірт, 2000. - 571 с.
20. Стаття №3 "День Господній".
21. Стаття №2 "Гог із землі Магог: кінець світу цього".
22. Джон Ф.А. Соєр. Коментарі до книг Старого Завіту. Книга пророка Ісаї II. Том 14. - USA, Scottdale, ВСБ, 1993.- 179 с.
23. Стаття "3. Коментарі до Книги пророка Авакума. Глава 3 - Богоявлення".
24. Рінекер Ф., Майєр Г. Біблійна енциклопедія Брокгауза. - Кременчук: Християнська зоря, 1999. - 1088 с.
25. Нюстрем Е. Біблійний Словник.- СПб.: Біблія для всіх, 2001.- 523 с.
26. Слов'янський біблійний коментар.- Київ: ЄААА, Книгоноша, 2016. – 1840 с.
День Господень