1. Очікування пришестя
«Перш ніж прийде (настане) великий і страшний ГОСПОДНІЙ День, Я пошлю до вас пророка Іллю» (Мал.3:23; "Він прийде перед великим і страшним днем суду, днем Господнім", пер. [Л.35]).
Згодом виникнуть астрономічні знаки (Лк.21:25). «Потьмяніє сонце, а місяць стане, як кров, перед (тим, як) настанням Дня ГОСПОДНЬОГО – великого і страшного» (Йоіла, 3:4). Після затемнень світил виникне сповіщаючий знак НА НЕБІ, знамення, від якого заридають усі народи, лише потім з'явиться Син Людський (Мт.24:30).
Павло радить фессалоникийцам нічим не бентежитись, вказуючи на 2 ознаки, вони передують поверненню Ісуса Христа. Перша, віруючі залишать Його. «День цей не прийде доти, доки не відбудеться відступ від Бога» (2Солунян, 2:3, пер. [Л.56]; "велике повстання проти Бога", пер. [Л.52]). Характеризуючи майбутнє, апостол так попереджає християн.
«Бо настане час, коли не слухатимуть здорового вчення, а виберуть собі вчителів за своїми пожадливостями (примхами), щоб лестили слух ("говорили їм лише те, що вони самі бажають почути", пер. [Л.2, Л.56]), аби відвернути вуха від істини (правди) та схилитися до (байок) небилиць» (2Тимофія, 4:3, 4).
Мудрість треба просити у Премудрості, дурість приходить сама. Сьогодні в мережах релігійних культів, сект, груп заплуталися мільйони любителів небилиць. Ще більше, сповідуючи Спасителя устами, не шукає слави для Нього, нехтує Його заповідями.
Підміняє поклоніння у дусі та істині, служінням зовнішнім, ритуальним, матеріальним. Тому в багатьох серцях охолола любов і ослабла віра, як передбачав наш Вчитель (Мт.24:12, Лк.18:8), без сили Святого Духа зубожіла надія.
Апостол сприймає згадану "силу" як осередок гріха, точніше, беззаконня, "виявиться людина беззаконня (гріха), син погибелі" (2:3, б). Передбачається, "особистість, що втілює абсолютне зло. Він буде знаряддям сатани і наділений силою сатани ... Це буде Антихрист" [Л.2]. Самозванець "назве себе Месією, і багато хто в Ізраїлі увірує в нього" [Л.59, стор. 105].
2. Небилиці в лицях
Існує трафарет, він не піддається сумніву,– особою, що противиться Господу, втіленням сатани або Нерона, Антіоха Єпіфана, Юди виявиться т.зв. "Антихрист" ([Л.2-23, 27, 29, 30, 44, 45, 49, 53, 59 і т.д.]; мал.1).
З імені номінального слово перетворилося на власне ім'я. "Це останній великий вождь, який правитиме землею наприкінці часу і очолить останній заколот людства проти Бога і Христа" [Л.12, стор. 111].
У місті Вавилон беззаконника зачне жінка-блудниця надприродним чином, шляхом демонічного впливу сатани.
"Він буде в повному розумінні слова "сином диявола" [Л.13], з'явиться на світовій арені перед поверненням Ісуса і традиційно вважається злим генієм людства.
"Антихрист буде настільки багатогранною особистістю, яка так всебічно охоплює все, що світ з подивом і трепетом чекатиме від нього якогось вирішального слова, поради або навіть дива" [Л.53, стор. 581].
Талановитий, але цинічний політик, вбивця двох непереможних пророків, спокушувач народів, фотогенічної зовнішності; виходець із Сирії, єврей із коліна Дана, об'єкт релігійного поклоніння. Він відновить Римську імперію, очолить союз 10 держав, стане всесвітнім диктатором шляхом блискавичних успішних воєн.
На початку семирічного фарсу супермен укладе завіт з Ізраїлем, але через 3,5 роки, створивши Всесвітню релігійну систему, підступно розірве договір. Лицемір узурпує владу, оголосить себе Месією, сяде на трон у відбудованому єрусалимському храмі, заборонить жертвопринесення, ультимативно вимагатиме поклоніння собі як Богу.
Наступні 3,5 роки це період затвердження тоталітарного режиму, переслідування овець Божих, вбивство всіх, хто не поклоняється йому. Згодом антихрист зазнає фіаско, буде знищений духом уст Господа, потрапить в озеро вогняне (2Сол.2:3-9, Дан.7:26, 8:23-25, 9:27, Об'явл.13:5-8, 15, 19:19-21).
Можливо такий популярний сюжет та екзегеза біблійних віршів, в основному футурологами диспенсаціоналістами, вірні, хоча є альтернативні ще більш фантастичні версії казки про білого бичка [Л.15, 24-26]:
1) занепалий ангел;
2) низка диктаторських чи антихристиянських режимів;
3) мова про римське папство;
4) це не занепала істота, але система, ідеологія, колективний злий дух;
5) самозванцем останніх часів виявиться воскреслий імператор Нерон;
6) у Росії антихристом називали патріарха Никона, Петра I, Наполеона.
Після цього, логічно прийняти за аксіому, "скільки голів, стільки й умів". Різні, часто протилежні, судження виникли, зокрема, через те, що син погибелі, можливо, був сучасником Павла [Л.8, стор. 101; Л.9, стор. 175], так апостол стверджував. "Адже таємниця беззаконня вже діє" (2Солунян, 2:7, а), але з того часу минуло майже 2 000 років. Безперечно одне, цей таємничий чоловік не виявиться перш, ніж приховане відкриється Всевишнім.
«Адже Владика ГОСПОДЬ не вчинить нічого, не оголосивши наперед про Свої (таємниці, задум) наміри» (Амоса, 3:7, а), Він урочисто обіцяє. «Те, що віддавна Мною було провіщено (передбачене раніше), відбулось, і тепер Я сповіщаю нове; перш ніж воно почне звершуватись, Я вам сповіщу» (Ісаї, 42:9; "ви про те почуєте, перш ніж воно відбудеться", пер. [Л.57]).
3. Вороги Вседержителя
Звертаючись до церкви, Іван пише. «Діти! останній час. І як ви чули, що прийде антихрист, і тепер (зараз) з'явилося багато антихристів, то ми й пізнаємо (зрозуміємо, дізнаємося) з того, що (настав) останній час» (1Івана, 2:18, Синод. пер.).
Використане у вірші 18 грецьке слово означає не стільки проти, скільки замість Христа [Л.6]; воно зустрічається виключно у двох Посланнях (1Ів.2 18, 22, 4:3; 2Ів.7). Під антихристами апостол мав на увазі НЕ політичного лідера "в масштабі всієї планети" [Л.47, стор. 380], а лжевчителів, які відкидали божественно-людську сутність Ісуса Христа.
Вони вчили, що Він безтілесна небесна істота, Його життя на землі було примарним (т.зв. "єресь досетиків"). Всупереч твердженню Павла про богоутілення, "в Ньому тілесно перебуває вся повнота Божества" (Колосян, 2:9). У Другому посланні, Іоанн, розділяючи переконання апостола язичників, відкидає єресь, яка широко поширилася в його дні.
«Адже багато ошуканців (звабників) увійшло у світ, які не визнають (не сповідують), що Ісус Христос прийшов у (людському) тілі; такий є обманщик (спокусник) і антихрист» (2Івана, 7; "Всі вони - ошуканці та антихристи", пер. [Л.2]). "Іоанн припускав, що його читачі знають про антихриста ..." [Л.30].
Ймовірно, він мав на увазі Керінфа та інших гностиків, які відкидали справжність втілення Спасителя, Його спокутної смерті, тілесного воскресіння [Л.27; Л.28, стор. 633]. "Гностики заперечували і те, що Христос був пов'язаний з тлінною матерією, тобто що Він мав людське тіло" [Л.6, стор. 1012]. Але «це (дух) від антихриста, про якого ви чули, що (він прийде) надходить і вже тепер є у світі» (1Івана, 4:3, б).
Справедливе прислів'я, "чому бути, того не уникнути". Але минуло майже 2 000 років, як згідно з віршем 4:3, нехріст уже перебуває на землі; хто ж тоді прийде? Наш Вчитель, апостоли, пророки Старого Завіту ніколи НЕ стверджували, що перед Днем Господа виявиться якась могутня демонічна особистість, злий геній людства, всесвітній диктатор.
Тенденційне трактування образу майбутнього сина погибелі потребує коригування, тому що суперечить віршу 2Ін.7. "Не треба думати, ніби мова тут йде про якусь конкретну "людину" [Л.17, стор. 105]).
З іншого боку, той, хто видає себе за Сина Божого, є фаворит сатани, гідний титулу "лжехристос", бо ссавець не може бути Богом. Знання і сила його відносні, мудрість обмежена, душа суєтна, мало у ній любові, співчуття, милосердя; немає смирення.
У Новому Завіті ясно написано, перед поверненням Господа, «постануть (з'являться) лжехристи та лжепророки і будуть чинити (покажуть) великі ознаки (знаки) й чудеса, щоби звести (спокусити, обдурити), якщо вдасться, навіть і вибраних» (Матвія, 24:24).
Таким чином, у буквальному значенні, "людина беззаконня" у Павла (2Сол.2:3) не може служити ні архетипом антихриста, ні образом лжехриста. Саме тому апостол зазначених термінів НЕ вживає. Щоб зрозуміти кого мав на увазі Іоанн, потрібно зробити синтез загадкових біблійних образів, старовинної міфології і сучасних наукових знань.
4. Притчі та загадки у Біблії
Для правильного тлумачення таємничого образу антихриста необхідно взяти до уваги наступні 2 обставини. "Притчі відомі в давній близькосхідній літературі ще з шумерської епохи, а ряд з них відноситься і до ассирійського періоду" [Л.32, стор. 677]). "Загадки широко використовувалися і цінувалися у Стародавньому світі ... Загадки задавали, щоб відгадуючий відкрив їх таємне значення" [Л.30, стор. 480]).
Невеликі оповідання у формі алегорій, хитромудрі описи чогось, мудрі слова і мовні звороти також присутні в Біблії. Наприклад, сни Йосипа, які він розповів братам (Бут.37:6-9), відома загадка Самсона, «З їдця (пожирача) вийшла їжа (їстівне), з силача (сильного) вийшло солодке» (Книга суддів, 14:12-14, пер. [Л.56]).
За допомогою загадок випробували мудрість співрозмовника (1Цар.10:1-4), Пр.1:6, Пс.49:5), будили уяву, викликали інтерес слухачів (Ам.8:1, 2; Мт.24:15-18). Як пророк Єзекіїль, що розповів загадкові притчі про 2-х орлів і виноградну лозу (Єз.17:1-8).
Псалмоспівець Асаф починає повчання словами. "Відкрию уста свої в притчі, вимовлю загадки з давнини" (Псалми, 78:2, пер. [Л.56]. Данило володів здатністю «тлумачити сни, розгадувати загадки та розбирати заплутані справи» (Даниїла, 5:12, пер. [Л.57]). Пророк Натан, через притчу про овечку бідняка, викрив царя Давида (2Сам.12:1-9).
Біблійні притчі, загадкові сни та видіння побудовані, як правило, за принципом заміщення одного предмета, істоти, явища іншим (Бут.37:6-9, 41:17-23; 2Сам.12:1-9; Іс.34:5; Єз.17:1-8; Дан.2:27-45). З урахуванням даного аспекту стають набагато зрозумілішими есхатологічні бачення пророків.
Так наві Даніейл, у віршах 7:2-8, 19-27 зображує неживі небесні тіла, що виходять з-за морського горизонту, одухотвореними. Але при цьому, як у загадках, повідомляє читачам властивості та дії заміщених предметів, зокрема, про їхню здатність розтрощити все на землі (7:7, 23), навіть скинути зірки з неба (8:10).
Пророк Йоейл, ті ж космічні об'єкти називає сараною (Йоіл.1:4), народом з лев'ячими зубами (вірш 6), який похитне небо, потрясе землю, від чого потьмяніють сонце, місяць, зірки (2:2-10). Загадкові знаряддя гніву Ель Шаддай у пророцтві Йешайа (Іс.13:5-13) не тільки похитнуть небосхил, як стверджує Йоїл, але зрушать з місця землю!
Розповідаючи про видіння такої природної катастрофи, Нахум замінює її теофанією (Наум.1:2-6), як і Хаваккук (Авв.3:3-12). Здивовано розглядаючи деякі таємничі персонажі Об'явлення, можна дійти висновку. Очевидно, ми теж маємо справу із заміщенням Іваном одних образів іншими, наслідуючи старозавітних пророків.
Зокрема, неживі небесні тіла представлені: знаменням дракона на небі (Об'явл.12:3), дикою твариною з моря (13:1, 2), тварюкою з безодні (17:3, 8). Тому треба уважніше вдивитись у загадкову постать майбутнього антихриста.
5. Без лиця в личині
Такий мутант не ходить, не стоїть, не сидить; на нього видереться блудниця, потім її розорять 10 рогів звіра, які ніхто не зможе зламати (17:3, 16).
Даний тератологічний опис жахливого персонажа, що дивує незвичайністю, явно не схожий на портрет світового диктатора, швидше, нагадує схему-архетип, алегоричне зображення якоїсь фантастичної істоти.
У ефектного деспотичного примата «одна (?) з його голів начебто мала смертельну рану, але ця (смертельна) рана загоїлася» (13:3). Як не дивно, жодного разу Іоанн не називає пародію на узурпатора словом "антихрист", яке сам 5 разів використав у своїх Посланнях.
Все ж таки подібні суб'єктивні тривіальні інтерпретації залишають широке поле для домислів, викликають суперечки та багато питань. Чим пояснити унікальність символів, але конкретність деталей? через що використано збірний образ тварин, зовсім не людей? З якої радості на сім дивовижних голів доводиться ОДНА паща? і десять рогів, замість 7-и або 14-и.
Чому екзотична семиголова особа піднімається із моря, вона там купалась? до чого тут блудниця, голови-гори, роги, діадими? Маємо явне порушення логічної зв'язності в ототожненні звіра, який піднімається з моря, з якимсь чоловіком. Тим більше, що противник Бога вже існував у першоапостольські часи (1Ів.2:18).
Проте складається враження, за абстрактним поняттям "антихрист останнього часу" стоїть якась реальна постать, її пророк БАЧИВ. Називаючи побачене НЕ людиною, а звіром (грецьке "теріон"), цебто, дикою хижою твариною. Міфологічна істота має скоріш язичницький характер, ніж антихристиянський; вона входить у "Архетипи негативного досвіду" [Л.3], поряд із сатаною, злими духами, язичницькими ідолами (стор. 18).
Слід зазначити, "архетипи були для біблійних авторів найважливішою частиною їхнього послання" (там-таки, стор. 21). Служили прообразами, що грунтуються на загальнолюдській універсальній символіці в міфах, легендах, переказах, віруваннях, видіннях, літературі, мистецтві.
6. Старозавітний володар дум
Хто ховається за таємничим негативним типом? На повернення кого, замість Христа, можна очікувати? Ретельно досліджуючи поставлені питання, прийдемо до несподіваної відповіді, вона міститься в книзі наві Йехезкейла.
«Так говорить Владика ГОСПОДЬ: Ти і є той (самий), про кого Я говорив у прадавні дні ("люди згадають, що Я говорив про тебе раніше", пер. [Л.35]) через Моїх слуг – пророків Ізраїлю, котрі за тих часів (роками) провіщали, що спроважу тебе на них (на Ізраїль)» (Єзекіїля, 38:17).
Виявляється небачений іванів звір, він же павлов син погібелі, всяка сила його, раніше описані старозавітними пророками; "біблійні автори вкрай рідко створюють нові символи для вираження будь-якої думки" [Л.3, стор. 14]. Тим самим підтверджуючи сказане Йахве Елохім.
«Я від початку провіщав те, що мало статися, наперед те, чого ще не відбулося» (Ісаї, 46:10, "давним давно Я говорив про те, що сьогодні ще не трапилося", пер. [Л.35]). Основні образи у Святому Письмі присутні від початку від початку до кінця [Л.3, стор. 17-21]. "Архетипи – базові складові літературних творів, зокрема Біблії" (там же, стор. 1274).
Нам, які живуть у останні дні, треба лише згадати раніше сказане Вседержителем про втручання у справи Його творіння, про битву з нечестивим безбожним світом. Так, на древньому Близькому Сході було поширене "уявлення в тому, що божество бере участь у битві ", зазвичай, з допомогою посередника, який виконує його накази [Л.32, стор. 341].
Одним із головних посередників Бога небесних воїнств послужить звір-міксаморф, що викликає почуття жаху. У химери є ім'я (Гог), титул (князь), тіло, паща та щелепи, залізні зуби, мідні пазурі та роги. Хижак все пожирає, топче, трощить, реве немов левиця.
Канібала хмарою оточують його жертви, захоплені з багатьох народів. Вигляд їх, немов вид коней, скачуть вони по вершинах гір, як вершники (Йоіл.1:6, 2:1-11; Авв.3:9-16; Іс.14:12-17, 5:26-30; Дан. гл.7, 8:9-14; Єз. гл.38; Йов. гл.41; Єр. гл.4).
Данило називає чудовисько царством, воно прийшло на землю ззовні (Дан.7:23), тобто, з нашої галактики. Інтервент будет "зовсім іншим", пер. [Л.35], небачена держава цілком "не схожа на інші царства", пер. [Л.56], "відмінна від усіх царств" (Синод. пер.).
Вже тому змій на узбіччі, гадюка на дорозі, не може бути людиною, всупереч стереотипній версії авторів [Л.10, 12, 15, 53 та ін.], які посилаються на Бут.49:16, 17 та Єремію. «Від Данового краю чути хропіння його (ворожих) коней; від (гучного) звуку іржання цих жеребців здригається (тремтить) вся земля. Вони йдуть, аби пожерти весь край (поглинають, винищуть землю) з усім, що в ньому,– міста і їхніх мешканців» (Єремії, 8:16).
У вірші 16 йдеться не про коліно Дана, а про стародавнє поселення. Від міста Дана, з півночі, від 7 зірок відкриється велике лихо для всьго Ізраїлю (Єр.1:14, Єз.38:15, Іс.14:31, Об'явл.1:16).
7. Біду не звуть, вона сама летить
Знаряддям покарання виявиться персоніфікована карликова планета з глибин космосу. Від її вторгнення загине сучасна могутня цивілізація, завалиться колос на глиняних ногах (Дан.2:31-35). Оця зброя нагадує згубну гору в дні життя Єремії, Бог вражав єю Ізраїль і навколишні народи, руйнував царства (Єр.51:20-25, мова про Вавилон).
Для відплати лукавому роду за зло його, Небесний Воїн скористається НЕ державами чи арміями, а природними катаклізмами (2Пет.3:6, 7, 10). Він пошле космічного провокатора, буде кидати "з небес великі камені", як у стародавні дні (Книга Ісуса Навина, 10:11).
Запропонована гіпотеза вимагає вагомих доказів, тому потрібно дослідити Писання, чи справді знаряддям гніву Божого послужить не надлюдина, а камінь-вбивця Гог та велика зграя його, наче мережа, накинута на Землю. Розмірковуючи, врахуємо, "пророки для передачі своєї звістки часто використовують знайомі міфологічні образи" [Л.32, стор. 921], у яких реальне злито з умовним.
Адже "мислення образами і символами було настільки властиве жителям Стародавнього Сходу, що у їх свідомості (на відміну від свідомості сучасної) реальність не відокремлювалася від символу" [Л.47, стор. 246]. Звідси широке використання пророками мови алегорій, символів, метафор. Тим не менш, у Біблії "символіка завжди грунтується на фізичних властивостях самого предмета" [Л.3, стор. 134].
Скористаємося також знаннями про ДО науковий архаїчний світогляд, він кардинально відрізнявся від сучасної системи поглядів. У тому числі, уявлень про 3-х частинний устрій світу-космосу; оживотворення неживого у природі; віри у надприродне; все земне тільки віддзерка́лює небесне. Також візьмемо до уваги деякі відмінні властивості біблійних передбачень:
1) вони "майже завжди можуть відноситися як до подій близьких за часом до пророків, так (одночасно!) і до тих, які мають відбутися в далекому майбутньому, і часто – наприкінці часів" [Л.47, стор. 602]; але записані віддалені перипетії останніх днів "в "термінах" та образах найближчого майбутнього" [Л.48, стор. 172];
2) "явища, що приходять зі світу іншого (як самі пророчі видіння!), не узгоджуються з законами часу і простору, якими живе світ матерії [Л.47, стор. 256];
3) "пророцтво є одним цілим, і його потрібно розглядати через одну, головну подію – Пришестя дня Господнього" [Л.50, стор. 170];
4) "бачення пророків ... представали в картинах, категоріях та поняттях їх часу" [Л.47, стор. 316], вони нерідко належали до незнайомих персонажів і явищ, які не мали адекватних понять.
Потрібно згадати й особливості давньоєврейської мови, у ній об'єкти розглядаються без аналізу їхньої сутності, описуються наслідки, але причини не простежуються, події сприймаються як результат задуму [Л.30, стор. 387, Л.32, стор.18].
8. Якої істоти немає на землі?
Найбільш рання розповідь про згубне творіння міститься в книзі Йова (40:20-41:26), зрозуміло, з використанням існуючих тоді образів, термінів, понять.
Зазвичай припускають, мова про нільськогоу крокодила, символу царської влади та могутності древнього Єгипту [Л.3, 6, 30, 31]. Все ж таки наведена інтерпретація НЕ враховує фізичних властивостей плазуна, "його опис, не схожий на опис крокодила" [Л.3, стор. 1318].
Понад те, характеристики унікального моторошного хижака не збігаються з рисами жодної реальної тварини, принаймні у віршах 41:10–26. Ійов обґрунтовано стверджує. «Рівного (подібного) йому безстрашного створіння, на землі немає» (41:25).
Для правильного розуміння віршів 40:20 – 41:26 необхідно знати. "У тричастинної моделі космосу стародавні розрізняли небо, землю і підземне царство. Подібні космологічні погляди були поширені на стародавньому Близькому Сході всюди. Небо представляли у вигляді кола (або купола), який перекриває земний диск, поміщений на водах первозданного океану" [Л.32, стор. 577].
"Спочатку, вважалося, світ являв собою хаос, первозданну безодню вод ..." [Л.38, стор. 422]. "Вода грала важливу роль у космології Стародавнього світу, де море асоціювалося з первозданними водами хаосу, позначеними в Бут.1:2, терміном безодня" [Л.3, стор. 161].
Очевидно в тексті 41-ї глави йдеться про таємничого левіафана (40:20, [Л.3]), що викликає жах, монстра з "первозданного океану" – прірви.
"Мабуть, міфи про Левіафана сягають уявлень про уособленого первісного хаосу ..." [Л.39, стор. 43]. Неупорядкованій перворечовині, архетипі зяючої пра-безодні, протилежної кінцевому упорядкованому космосу.
Цей архетип є, по суті, розвитком архаїчних прототипів з космогонії найдавнішої шумерської цивілізації.
Наприклад, схожий на дракона бог Зу в легенді шумерів виглядає подібно до могутнього орла з лев'ячою головою, що вивергає полум'я (мал.3). "Вогнедишні чудовиська відомі за угаритським міфом про Ваала, який бореться з морем" [Л.32, стор. 583].
9. Сили безладдя
У вавилонському гімні богу сонця Шамашу повідомляється про морських звірюг, вони уособлювали сили хаосу ([Л.32, стор. 18]). Біблійний анімальний персонаж, "зображуваний не тільки у вигляді дракона, а й у вигляді риби" [Л.39, стор. 392], служив "уособленням смерті, темряви, водного хаосу" (др. грецька "зіюча безодня").
Так "особливість давньоєврейської концепції образів Хаосу полягає в тому, що всі, хто чинить опір богові і намагається порушити світовий порядок, поміщаються в морські води, тобто в залишок прірви на землі (порівняйте Левіафана та інші образи біблійних чудовиськ – Таннін-дракон, Раав, Нахаш)" (там же, стор. 582).
Євреї приймали левіафана, раав, танніна, нахаша за тератоморфних істот первісної безодні, схожих на велетенського хвостатого змія, противника Яхве Елохім. Він ув'язнив страшилищ в морськіх водах для обмеження безладу, торжества порядку [Л.3, 31, 32, 39]. Зазначених "величезних морських чудовиськ" створив Бог (Бут.1:21, пер. [Л.56]).
Характерні риси хтонічних створінь, що втілювали нижній світ, водний, підземний чи потойбічний: звіроподібність, наявність кількох голів, пожирання мертвих та живих, надприродні здібності, відсутність творчого початку. Подібно давньогрецькому Тифону, стоголовому ревучому чудовиську, що вивергає полум'я [Л.39].
У Септуагінті слово дракон часто перекладається з єврейської як "таннін", "нахаш", "левіафан", які відносяться до сатани [Л.33, стор. 1116]. Злих духів представляли "нечисті тварини", в т.ч. левіафан [Л.3, стор. 59]. У Новому Заповіті, "давній змій" (нахаш означає "сяючий"), він же, великий червоний звір на небі, теж "зветься диявол і сатана" (Об'явлення, 12:3, 9). Як у загадці, "без вікон, без дверей, а всередині повно чортів".
Фольклорні уявлення про левіафана, як небесної (космічної) тварини, яка проковтує сонце і місяць, мабуть відображені в Йов.3:8, на думку авторів [Л.6, стор. 525]. Тому що сонячні та місячні затемнення в давнину пояснювалися поглинанням світил дикою твариною.
Її архетипом міг служити величезний змій Апоп (Апофіс), він уособлював морок і зло, голова ворогів єгипетського бога сонця Ра [Л.34, 38]. Ра змушений "відбивати постійні атаки дракона Апофіса, щоб завершити свій круговий рух небом" [Л.32, стор. 897]. "У семітській міфологічній літературі те саме слово (таннін) вживається при описі чудовиська, що уособлював космічний хаос ..." [Л.47, стор. 298].
10. Хижаки Ісаї та Асафа
«В той день вразить (покарає) Господь мечем Своїм важким (грізним), і великим і міцним (потужним), левіафана, змія, що прямо (прудко) біжить, і левіафана, змія, який згинається (звививається), і вб'є чудовисько морське» (Ісаї, 27:1, Синод. пер.; Йов.26:13).
"Такий же опис зустрічається і в угаритському циклі сказань про Ваала: "Коли ти вб'єш Літана [левіафана], змія, що втікає, то знищиш змія, що звивається, володаря з сімома головами" [Л.32, стор. 710-711]. Змій "названий також семиголовим драконом" [Л.3, стор. 1317]. У Біблії "присутні натяки на космічну битву між Богом і чудовиськом з моря, або хаосом, званим по-різному: левіафаном, Раавом, змієм або драконом" (там же, стор. 161).
Творець всього сущого винайшов його (Пс.104:26) та інших "морських чудовиськ" (Бут.1: 21, пер. [Л.35]; у Синод. пер. - "Риб великих"). В Псалтирі постійно згадується космічна битва з морем, як стверджується у роботі [Л.32, стор. 617]. Про перемогу Йахве Елохім над багатоголовою тварюкою вчить Асаф.
«Силою Своєю Ти розділив (розступитися змусив, розірвав) море,– потрощив у водах голови (зміїв) чудовиськ. Ти розчавив (розтрощив) голову (в оригіналі, «голови») Левіятану» (Псалми, 74:13, 14; "Адже це Ти силою чудовиську морському черево розкрив, Ти голови зламав драконам в океані", пер. [Л.35]).
У минулому, "море асоціювалося з первозданними водами хаосу" [Л.3, стор. 161]. "Таким чином, панування над морем означає безроздільну владу Яхве над силами хаосу, які, як вважалося, постійно загрожували космосу" [Л.32, стор. 622].
Подібні біблійні архетипи є в угаритських і хананейських текстах, які зображують Літана або Аршу у вигляді семиголової звірюги, що звивається; її вражають боги Ваал і Анат (там-таки, стор. 583). У вавилонському епосі "Енума Еліш" бог Мардук ліквідує огидну Тіамат, богиню первозданного водного хаосу (стор. 625).
Висновки сучасних богословів. "Біблійний левіафан, безсумнівно, відноситься до категорії надприродних істот (як і херувими), і не має нічого спільного з реальними або суто міфологічними тваринами" [Л.32, стор.583]. Цілком правильно.
Паща, зуби, очі, вії, іскри, дим, полум'я (Йов.41:5-13) зовсім НЕ приналежності реального хижака чи поетичні метафори казкового персонажа. Як не може бути людиною-антихристом жахливий хвостатий звір із моря з сімома головами, десятьма рогами, однією (?) пащею (Об'явл.12:3, 4, 15; 13:1, 2).
Насправді, старозавітний таємновидець вказує на специфічні риси, якості, властивості зооморфно персоніфікованого планетоподібного тіла. «Його серце (тверде), наче вилито з каменю, воно тверде, як долішний жорновий (млиновий) камінь» (Йова, 41:16). «Шкіра на його череві, немов (гострі) уламки, він сліди, мов плуг (молотильна дошка), залишає в к (вірш 30, пер. [Л.35]).
"Молотильна дошка – платформа з важких дощок, завантажена зверху і забезпечена знизу гострими залізними зубами, вона використовується для молотьби зерна" [Л.56]. Подібно до чудо-змія з жезла Аарона, що поглинув скіпетри чарівників єгипетських (Вих.7:12), гад Гог проковтне Землю, обмолотить її залізними зубами (Дан.7:23, Об'явл.12:3, 4).
11. Висить обормот, роззявивши рот
Як наслідок вторгнення родини верховного правителя-вбивці Гога в земну атмосферу, виникне небачений раніше Ійовом радіант метеорного потоку.
Він немов зів жахливого монстра з безодні, верхня щелепа якого впирається в небо, нижня, в землю; "паща його – як паща лева" (Об'явлення, 13:2). З неї виходять вузькі сліди (треки) метеорних тіл, гострі як ікла хижака. Йов здивовано запитує. "Хто відчинить браму його пащі, що зубами жахливими оточена? (41:6, пер. [Л.56]).
Справді, хто може закрити широко роззявлений зів неймовірного звіра? Від його виду волосся стає дибки, "коло (кола) зубів його – жах" (вірш 6, Синод. пер.). Перелякані свідки в зуби тварюці не дивляться, «його зуби як зуби лева, а його ікла, як у левиці» (Йоіла, 1:6, б). В архаїчну епоху, "лев виступає і як втілення злого та жорстокого духу, демонічних сил хаосу" [Л.39, стор. 42].
Грандіозному жахливому ефекту палаючих болідів, що вилітають з пащі-радіанта, вогняних іскор вискакуючих метеорів Йов дає незвичайну разючу характеристику. Природно, спираючись на існуючі уявлення про світ (у ньому небесні тіла оживлялися), використовуючи поняття, терміни, вірування сучасників.
«Від його чхання показується (блискає) світло; очі в нього як вії (промені) зорі» (41:10, Синод. пер.; "блискають блискавки, коли чхає він, очі його як світло зорі", пер. [Л.35], вважалося, очі випромінюють світло).
«З його пащі рветься полум'я (виходять палаючі смолоскипи), сиплються (вискакують, розлітаються) іскри. Дим із ніздрів його валить, ніби з-під киплячого (горщика або) котла» (41:19, 20, у перекладі [Л.35]; в дужках, уточнення з інших перекладів). Загадкова химера "вогнем дихає, полум'ям пихкає".
Існує дивне поясненя, тут "Бог (?!?) зображується у вигляді містичного вогнедишного чудовиська" [Л.3, стор. 712]. Але так безглуздо фантазувати немає вагомих біблійних підстав, ця сцена носить явно міфологічний характер, не містичний чи казковий. Старозавітному праведнику дано приголомшливе одкровення, зрозуміти його він не міг, але повинен був переказати НЕ володіючи відповідними знаннями, адекватними поняттями й термінами.
Ось чому використана міфологія, вона в ті часи замінювала науку. Легендарний архетип служив втіленням як стихії води, так вогню, особливо небесного [Л.38, стор. 394, 468]. "Клуби полум'я, які піднімаються від спини дракона, вказують, що він символізує одночасно вогонь та руйнівні маси води" [Л.3, стор. 1316].
З вірувань, літератури, мистецтва Стародавнього Єгипту добре відомі вогняні змії [Л.32, стор. 680]. Чудовиська, які вивергають вогонь, зустрічаються в міфі про Ваала (стор. 583). У давнину, за вогнедишних хвостатих летючих тварин приймали космічні тіла (боліди), на думку автора [Л.34].
Спираючись на сучасні наукові знання, піддамо аналізу вірші Йов.41:6-26, з метою визначення сутності астрономічних явищ, з'ясування їх фізичних причин, не розкритих автором.
12. Метеорні тіла
Ійов бачив щось конкретне, стверджуючи. "З його ніздрів (виривається) валить дим" (41:12, пер. [Л.56]). Очевидно, за вогнедишну дику істоту він приймає космічне тіло, що вторгається в гомосферу. Політ болідів або астероїдів супроводжується вражаючими хвостами диму з розпечених газів та твердих частинок (мал.4). Саме тому таємновидець переконаний, з ніздрів незвичайного звіра виходить "дим" (вірш 12).
Щось подібне показано ще одному очевидцю. «І я став, і побачив: ось палаюча піч проходить переді мною; і коли полум'я пройшло, я побачив: залишився дим» (3Езд.4:48).
Шлейфи частинок та газів, які залишаються за піччю-болідом, можуть спостерігатися на небосхилі досить довго. Спочатку прямі, з часом, вони звиваються через рух шарів повітря у атмосфері.
Зі згаданої причини, Ісая сприймає надприродного левіафана наче змія, який прямо ковзає або звивається (Іс.27:1). Не можна не помітити схожості між "звивистим змієм" (вірш 1) і звивистою семиголовою тварюкою в угаритському епосі про Ваала [Л.32, стор. 617].
У російських літописах боліди зображуються гримучими вогняними драконами з хвостами, що димляться. Наприклад, "протягнувся від нього по небу яко змій великий, голова у вогні, і пішов з нього дим, і учав у ньому бути шум, яко грім" [Л.58].
Метеороїди руйнуються з гучним шумом, зазвичай, вибухаючи у повітрі,– «чхання» змія; цебто, звукова ударна хвиля, їй передує яскравий світловий спалах. Йов бачить. "Від його чхання показується світло" (41:10, Синод. пер.; "Коли він чхає – сяє світло", [Л.56]). З бездонної пащі його пашить полум'я, сиплеться жевріюче вугілля, на всі боки розлітаються іскри (вірші 11, 13).
Косі блискучі іскри-треки метеорів подібні до ранкових променів, що стрімко прокреслюють небо; вони немов вії чи світло зорі, "очі в нього, як вії (промені) зорі" (вірш 10, Синод. пер.). Зоря це свічення неба, як наслідок відбиття сонячних променів від верхніх шарів атмосфери перед сходом або після заходу Сонця.
Результат руйнування боліда це випадання дрібних метеоритів, "жевріюче вугілля" у вірші 13, на тлі грандіозного радіанта метеорного потоку ("паща" у вірші 11, "подих" у вірші 13). Припущення авторів [Л.6], тут "йдеться про дихання бегемота, яке розжарює (?!) вугілля" (стор. 987) НЕ переконливе.
13. Хто може встояти?
Зіткнення з нашою планетою масивного космічного тіла спричинить глобальний струс. Нечуваної магнітуди (М ≈ 13 за Ріхтером) та максимальної сейсмічної інтенсивності прояву (XII балів за шкалою ЕMS-98); «великий землетрус, якого ще ніколи не було, відколи живуть люди на землі: такий землетрус, такий потужний!» (Об'явлення, 16:18, б).
Падіння астероїда, язика Йахве (Іс.30:27), зрушить Землю з її місця (13:13, по науковому, з орбіти). Приведе до інтенсивного горизонтального та вертикального переміщень літосферних плит, виникнення довгих тектонічних сейсмічних розривів (24:19).
Теплообмін води з магмою (t ≈ 2 000 °С) в розривах океанічного дна рифтових зон і обвальна необоротна поява газів з донних газових гідратів, внаслідок підвищення температури води [Л.36, 37], викличуть масове утворення й спливання парових і газових бульбашок. В результаті, безодня, що барботується, перетвориться на киплячу юшку, її блакитна поверхня, покриється білою піною, стане сивою.
Аналогічні наслідки дій дивовижного створіння передбачає Ійов, приписуючи неприборканій тварині здатність закип'ятити (?) океан. «Він кип'ятить безодню, як котел, і море ("примушує вирувати", пер. [Л.56]) перетворює в киплячу мазь» (Йова, 41:23, Синод. пер.; "Він перемішує воду, немов киплячий котел, він бульбашки пускає, наче масло кипить", пер. [Л.35]).
В інших перекладах. "Глуб морська через нього, як котел, закипає, море, немов варево, клекоче" [Л.57]. "Примушує він безодню вирувати, як котел, перетворює море на горщик з киплячим зіллям" [Л.52]. Киплячий казан, він дає клуби пари і диму, що піддувається вітром та породжує снопи іскор, показаний Господом ще в одному з пророчих видінь (Єр.1:13).
Біда відкриється з боку півночі (вірш 14, синонім "захований ", на євр. "Zaphon". Гора "Зафон" (Цафон) це небесна чи священна висота, за віруваннями хананеїв там зустрічалися їхні боги [Л.35]). Іншими словами, лихо почнеться з неба, оскільки давні не робили різницю між небозводом і високими горами, на них він спочиває [Л.6, стор. 625].
Архетипи драконів, вони поєднують органи різних тварин [Л.38, стор. 394], відомі за угаритським міфом про Ваала, який бореться з водною стихією [Л.32, стор. 583]. Таємничий левіафан, з бачення Йова, має ще одну разючу властивість.
«За собою він залишає сяючий слід (стежку, що світиться),– видається, що безодня ("здається піною білою", пер. [Л.56]) посивіла» (41:24). "Його хвіст б'є по безодні, викликаючи катастрофи всесвітнього масштабу" [Л.3, стор. 551], спричинює титанічні руйнування. За стежку (слід, шлях, дорогу), яка світиться, провидець приймає, найімовірніше, гази, вони горять на поверхні океану. Подібно до більш пізнішого видіння Амоца:
«ось Владика ГОСПОДЬ викликав (учинив) для суду вогонь, аби той пожер (спалив) велику безодню» (Амоса, 7:4, б). Метан, сірководень, інші горючі гази з газогідратних донних покладів спливуть і горітимуть уздовж сейсмічних розривів океанічного дна, кожен завдовжки до 1 000 км і завширшки десятки кілометрів. Уявляючи собою "сяючий слід" (Йова, 41:24) на поверхні безодні, сивої від спливаючих бульбашок, "наче масло кипить" (вірш 23, пер. [Л.35]).
Проти лютої звірюки безсила людська зброя. "Не допоможе проти нього ні меч, ні спис, ні дротик, ні стріла" (41:18, пер. [Л.52]; "Зброя йому шкоди не завдає" [Л.35]). Чи можна вивудити його з безодні? чи накинути мережу на голови? «Жодна стріла не примусить його втікати; а каміння з пращі (відскакуює) для ньго – все рівно що (м'якіна) полова» (вірші 18-21).
Архаїчне спорядження, навіть сучасна крилата ракета ("дочка стріли") безсилі перед злісним левіафаном. Шари тіла його згуртовані, наче злиток; серце жорстко немов жорнів, під ним гостре каміння як зубчаста молотильна дошка (41:7-9, 15-22, "Шкіра на його череві, ніби уламки, він сліди, немов плуг, залишає в землі", пер. [Л.35]).
«Рівного (подібного) йому безстрашного створіння, на землі немає ... оскільки сам є царем над (синами гордості) усім створінням» (вірші 25, 26). Правильно, на землі немає нічого подібного до небесного мінотавра, сам Тесей не може вбити його. Левіафан виглядає немов титан, який вступив у боротьбу з переляканими олімпійськими богами. "Страхаються його появи навіть боги, відступають перед натиском його" (вірш 17, пер. [Л.52]).
14. Які звірі можуть вийти з моря?
Якось Даниїл, у зрозумілих для сучасників ескізних архетипах, записав загадковий пророчий сон. «Я бачив у моєму нічному видінні, як чотири небесних вітри збурили (боролися, бушують) велике море. З моря вийшлиІ чотири великих (величезних) звіра, несхожі один на одного» (Даниїла, 7:2-8).
Цікаво, всі потворні тварюки виходять з великої безодні, чому? "Море було одним із найяскравіших образів некерованого хаосу, відомих у Стародавньому світі. У сюжеті боротьби з хаосом, відображеної в міфологіях і в Старому Завіті, сили космічного хаосу найчастіше представлялися в образі моря" [Л.32, стор. 629].
Понад те, бачення екзотичних диких істот, подібних до лева з крилами орла, ведмедя, барса з пташиними крилами і звіра з рогами (7:4-7), відбуваються на тлі боротьби 4-х небесних вітрів. Можна перекласти як "духів" або "ангелів" [Л.47, стор. 364]. Тут зовсім НЕ дикі тварини, але вони можуть гарчати; не птиці, проте можуть літати; не бики, але з рогами.
Нехтуючи такими обставинами, що викликають здивування, майже всі інтерпретатори, за традицією, ототожнюють небачених тератоморфів із земними державами: Вавилонією, Мідо-Персією, Грецією, Римською імперією, інше. Їхня ідентифікація, до теперішнього часу викликає багато суперечок [Л.32, стор. 857].
Прихильники упередженої екзегези "звірі-країни" ігнорують зміст епізоду (Дан.7:1-3), сухопутні хижаки вийшли з океану, який уособлював хаос, світову прірву [Л.39, стор. 582]. Також ігноруються фізичні властивості самих об'єктів, вони не властиві країнам (вірші 4-6).
За старих часів, з крилами нерідко зображалися зовсім не держави, а небесні тіла або боги, що асоціюються з ними [Л.32, стор. 637]). Наприклад, на ассірійському рельєфі з Арслантепе, "бог бурі сидить на чудовиську з тілом лева, крилами орла і головою бика" (там-таки, стор. 596). У Єгипті "південний вітер іноді зображувався у вигляді чотириголового (зазвичай крилатого) лева" [Л.39, стор. 42].
Найбільший інтерес викликає останній потворний унікум, він не має аналогів у природі, «звір четвертий, страшний і жахливий і дуже сильний (незрівнянної могутності); у нього великі (величезні) залізні зуби; він (все) пожирає і руйнує (трощить, дробить); залишки ж топче ногами; він відмінний (не схожий, відрізнявся) був від усіх колишніх звірів, і десять рогів було в нього» (7:7, Синод. пер.; у дужках, тексти з інших перекладів).
Загадка. Зуби залізні, кігті мідні, а все руйнує ногами (7:19). На перший погляд, розповідь Даниїла збігається зі східними міфами про казкові істоти [Л.38]. Але пророк не вигадав звіра-людожера, тому що побачив щось реальне, але надзвичайно важке для сприйняття, розуміння, опису. Почуття страху й жаху, нормальна реакція тільки на дещо надприродне (Дан.10:5-9, Іс.64:3, Мк.16:8).
Даніейл, наслідуючи Ійову, скористався космологічними поняттями своєї епохи, архетипами та алегоричною міфопоетичною мовою. Остання, це умовна форма висловлювання, у ній образ означає щось інше, ніж він є насправді. У роботі [Л.32] дається пояснення.
"Море вважалося місцем, де панує хаос, і там мешкала тільки смерть. ... Таким чином, царства, представлені цими звірами, асоціюються з силами хаосу, що порушують порядок світобудови і тому підлягають знищенню" (стор. 902, 855). Правильно, в давньоєгипетській та шумерській міфологіях хаос втілювався у світовому океані [Л.39, стор. 249, 581], його провидець називає "великим морем" (Дан.7:2).
З океану-безодні виходять чотири великі мерзенні мутанти (вірш 3). Чим є "сили хаосу" з сяючої безодні? яким є призначення жахливого хтонічного четвертого міксаморфу? що ховається за образами зубів, пазурів, десяти рогів? Невже місто Рим, Римська імперія, майбутній союз десяти держав чи антихрист, як заведено думати.
15. Бог мітить шельму рогами
Дивовижний персонаж є по суті негативний архетип, що порушує порядок всесвіту. Схожий на дракона-звіра Івана (Об'явл.12:3, 17:3, 16) і левіафана з залізними зубами (Йов. гл. 41), він же, Гог Єзекіїля (гл. 38), винищувач народів Єремії (Єр.4:7), давньогрецький вогнедишний Тифон. На вигляд звір, а придивишся – просто камінь (Дан.2:34, 35).
Очевидно вимушено вдавшись до зооморфізму, Данило намагався описати загадкове космічне тіло як четвертого надприроднього хижака; він падаючи виє, впавши, землю риє, "зуби є, а хліба не їсть". Разом з тим, сателіти-штурмовики карликової планети-вбивці, які увірвалася в наш світ, будуть крушити, пожирати, топтати ВСЕ на землі. У страховиська, "зуби його залізні, а пазури його (мідні) мідяні" (Даниїла, 7:19).
В сучасному сприйнятті, це треки (кольору міді) згоряючих в гомосфері залізних й кам'яних метеорних тіл, тобто, зуби і пазурі звіра; а 10 хвостів метеороїдів, що випромінюють світло,– його "десять рогів" (вірш 7). Традиційно 10 гострих відростків тварини тлумачі помилково ототожнюють з десятьма царями, точніше, царствами, вони виникли при розподілі імперії Олександра Македонського.
Навпаки, деякі припускають, після відтворення і розпаду Римської імперії у майбутньому [Л.32, стор. 857]. Можливе інше трактування, якщо взяти до уваги первісне значення терміна ріг ("вістря", [Л.6], євр. "керен"). Дане слово (7:7, 20), за написанням збігається з іншим словом «каран», що означає "промені"; але обидва пишуться однаково, відрізняючись розголосом.
Так у вірші Авв.3:4 читаємо, "з Його рук виходять промені", буквально "роги" [Л.3, стор. 1001]. У псалмі 132 Давид порівнює керен зі світильником (вірші 17, 18). Зв'язок такого "вістря" з променями можна виявити в старовинній близькосхідній іконографії, де промені-роги оточують голови або корони богів [Л.32, стор. 124, 856].
Космічна імперія четвертого звіра-левіафана гострими променями вразить Землю, це тоталітарна держава "відмінна (не схожа) від усіх (інших) царств" (Даниїла, 7:23, Синод. пер.; "Вона буде не такою, як всі інші царства, а зовсім іншою", пер. [Л.35]). Оскільки земні країни "є лише відображення небесних", вони "існують на небі у вигляді зірок" [Л.39, стор. 653]. 
В неземному самодержавстві є нещадний тиран Гог, велика армія підданих, багато поневолених народів (Єз.38:2-7; мал.5).
Такого безжального лютого війська "не було споконвіку, й після нього більше не буде протягом прийдешніх поколінь", стверджує старозавітний пророк (Йоіла, 2:2-11).
Небачена раніше мешканцями землі жахлива тварюка підніметься з моря (Дан.7:3), точніше, з'явиться із-за морсьогой обрію.
Четвертий звір-царство залізними зубами знищить ВСЕ на нашій планеті, "поглинатиме (пожиратиме) всю землю, трощитиме (в Масоретському тексті, «витовче») та топтатиме» (вірш 23). Подібна картина семиголового виродка, який виходить із морської безодні, відкривається апостолу (Об'явл.13:1, 2, 17:8).
Аналогічні результати нападу на блудницю-землю новозавітного левіафана та його десяти гострих виростів-царів, каліфів на 1 годину (17:12). «І десять рогів, які ти бачив, і звір,– вони зненавидять розпусницю (блудницю), спустошать (розорять) її, роздягнуть (залишать голою), з'їдять її тіло і спалять її вогнем» (вірш 16).
Слід зазначити, такі ефектні страхітливі створіння, зокрема, як левіафан, в агаді та апокрифах "згадуються зазвичай у зв'язку з месіанськими та апокаліптичними мотивами" [Л.39, стор. 43].
16. Загадковий сон
Одні тлумачі ототожнюють буквальний валун зі сну вавилонського царя з Господом, Він раптово прийде з неба. Інші, з Царством Божим, треті, антихристом; пагорб вважається Храмовим піднесенням в Єрусалимі.
"Камінь, що розбив бовван і став великою горою,– Христос і Його царство" [Л.53, стор. 736], тому що апостол Павло назвав Ісуса "камінь" (1Кор.10:4, мова про духовну скелю [Л.52]). Все-таки, на цій підставі, без порушення логіки і закону тотожності, не можна стверджувати, старозавітний пророк мав на увазі Єгошуа ха Машіах бен Давид.
Історичним подіям і пророцтвам ТаНаХа не потрібно. довільно, надавати сенсу алегорій. Тим більше, що текст Дан.2:31-47 не дає підстав для згаданих вище фантазій. Навіть в епоху Екклесії, Спасителя можна образно назвати "наріжним каменем" (Ефесян, 2:20-22), випробуваним, дорогоцінним (Іс.28:16) . Але Тим, Хто будує Церкву, а не руйнує її й навколишній світ.
Справжній руйнівник впаде без допомоги людини. «Ти бачив його, доки ("звідкись сам собою", пер. [Л.52]) камінь не відірвався (відколовся) від гори без сприяння рук ("але його відірвала не людина. Пролетівши повітрям камінь ...", пер. [Л.35]), вдарив у бовван (статую), у залізні та глиняні ноги його, і (роздробив) розтрощив їх» (Даниїла, 2:34, Синод. пер.).
У минулому до снів ставилися дуже серйозно, так як вважали, вони несуть інформацію про світ, "відкривають сенс діянь богів", несуть від них послання [Л.32, стор. 65, 845]. Уві сні Навуходоносора II образ гори, по суті, це відображення міфологічної космології.
Одним із елементів всесвіту служила "світова Вісь", вона з'єднувала ВСЮ світобудову, її уособленням найчастіше служила священна висота, міфічна чи реальна. Ще один варіант Осі, "світове (космічне) Древо", існував у віруваннях практично всіх народів [Л.38, стор. 311, 398]). У месопотамських епосах, таке Древо поєднує небо, землю, пекло ([Л.32, стор. 829]).
Шумерська та аккадська (вавилоно-ассірійська) міфології розміщували священну скелю на далекій півночі, вона підтримувала небо, місце зборів богів (дивіться Іс.14:13, [Л.39, стор. 207]). "У стародавньому і класичному світі існувало повір'я, що боги мешкають на вершинах гір" [Л.32, стор. 77], у т.ч. один із головних богів шумеро-аккадського пантеону Енліль ("Велика гора").
Храм Енліля в Ніппурі називався "Екур", "будинок Гори" [Л.39, стор. 662]; за фінікійськими (угаритськими) переказами, на високому пагорбі знаходився будинок Ваала (там же, стор. 577).
Автор 3-ї книги Ездри уві сні бачив міцного чоловіка з воїнством небесним (Сина Божого). Він «зробив собі велику гору і злетів на неї. Я намагався побачити ту країну або місце, звідки була ця гора, але не міг» (3Ездр.13:6, 7).
17. Кам'яний гість
Скеля відірветься від космічного тіла НЕ руками: «ти бачив камінь, що відірвався (відколовся) від гори, але не руками людини! Камінь розбив залізо, бронзу, (обпалену) глину, срібло та золото у шматочки (на порох). Так (Великий) Бог показав тобі те, що станеться (відбудеться) у майбутньому» (2:45, пер. [Л.35]).
Іншими словами, руйнівник має неземне походження (3Ездр.13:6, Дан.7:23), служить знаряддям Великого Бога (2:45-47). Він перебуває на вершині (Мойсей піднімався на гору, щоб зустрітися з Яхве, Вих.19:3, 20).
Паралельний епізод про грізну зброю Небесного Воїна можна знайти у розповіді Єошуа про війну Ізраїлю з царями аммонітськими. "ГОСПОДЬ став кидати на них з небес велике каміння" (Книга Ісуса Навина, 10:11, б). Його зброєю виявиться руйнівник перешкод, що пробиває шлях; виламувач піде (у Масорі, "піднявся") перед залишком Ізраїлю, на чолі походу Бог (Міх.2:13).
Очевидно цей погромник називається "спустошником" (Дан.9:27), а наслідок його руйнівного впливу на Землю - "гидотою спустошення" (точніше, "мерзотами того, хто спустошує"). Найбільш точний переклад, "на крилі святилища буде спустошлива гидота" ([Л.56]) , побачивши руйнівника, слід бігти на висоти.
Військовий злочинець Гог, на відміну від гіпотетичної людини-антихриста, немає конкретної статі. Іменник "мерзота" (жіночий рід), в оригіналі, середнього роду (Мт.24:15), причастя "стоячий" в Мк.13:14 – чоловічого [Л.18, стор. 195]. Тим не менш, камінь може бути "живим" (І. Нав.24:27, Авв.2:11, Лк.19:40).
Наприклад, винищувач народів, спустошник і гора обгоріла Єремії, Гог Єзекіїля, син зорі Ісаї, звір Данила, левіафан Йова. В останні дні виповниться пророцтво про царство Сина Людського на землі (Дан.7:13, 14).
«І за днів тих царів Небесний Бог створить (встановить) царство, яке ... розтрощить (зруйнує) і знищить усі інші царства" (2:44). Розіб'є, роздробить, розкрошить за допомогою фрагмента скелі, відірваного не руками (вірш 45), що відколовся "сам собою" (пер. [Л.52]).
Якщо викладена вище футурологічна гіпотеза вірна, чому тайновидець не називає планетоід скелею? лише каменем. По-перше, в давньоєврейській мові немає чіткої відмінності (Іс.8:14) між скелею ("сур") та уламком твердої породи ("ебен"), "у більшості англійських текстів слово (ебен) перекладено як "скеля" [Л.3, стор. 612].
По-друге, маленький при вигляді з Землі "камінчик," роздробить ВСЕ так, що сліду не залишиться від створеного людиною, стане тим, хто заповнить собою усю землю (Дан.2:35). Адже з наближенням астероїда Гог до нашої планети, його кутовий розмір на небі буде постійно зростати, "камінь ... став великою горою".
18. Птахом летить, звіром виє
Перетин орбіти Землі метеорно-астероїдним роєм ознаменується падінням з неба безлічі метеорних тіл, т.зв. "падаючих зірок", як наслідок, виникне астрономічний радіант.
Тому у баченні Даніейла невеликий оживотворений ріг надзвичайно розростається на схід та південь. «Він дотягнувся аж до небесного воїнства, і скинув на землю частину (цього) воїнства та зірок, і потоптав (розтоптав) їх. Він звеличився (побільшився) аж до ("Володаря Небесного Війська", пер. [Л.35]) Вождя воїнства» (Даниїла, 8:9-11).
Наганяючий страх ріг, що вже розрісся, Іван називає знаменням на НЕБІ, величезним червоним драконом (Об'явл.12:3, [Л.40]). Семиголове рогате хвостате чудовисько змахне з висоти частину "зірок" (метеорних тіл), як написано. «А його хвіст змів (змахнув) третину небесних зірок і скинув їх на землю» (12:4, а).
Через падіння цілком реальних космічних тіл, цебто, бомбардування ревучими астероїдами, виючими болідами, безшумними метеорами на суші все покрошиться. Стане мякіною на гумнах, "як полова (порох) на току літом" понесеться ураганом, "їх підхопив (і розвіяв) вітер" (Даниїла, 2:35). Точніше, виникне атмосферний вихор-гіперган, згідно з пророцтвом Йірмейа (Єр.25:30-38).
Господь страшенно загримить з висоти, гул пошириться по всій планеті, "грізна (страшна) буря (великий вихор) вже зривається (піднімається) від країв землі" (вірш 32). Загине безліч нечестивих, "земля перетвориться на пустелю від кари (люті) спустошувача та від Його палкого (палаючого) гніву" (вірш 38). Ель Шаддай наведе грабіжника опівдні (15:8).
Окрім глобального вихору, із-за люті руйнівника, виникне імпактний (ударний) кратер. Від потужного термічного вибуху породи випаровуються, плавляться, дробляться приблизно як 1:10:100 для кратера діаметром 10 км у граніті.
Ударною хвилею, у потужний відцентровий рух вгору, високо в атмосферу викидаються трильйони тонн роздробленої, розплавленої, випаруваної породи.
Центральне наймасивніше тіло метеорно-астероїдного потоку, карлик Гог, зросте на небосхилі від "камінця" до розмірів великої гори, мільярдами тонн пилу наповнюючи нашу планету.
19. Руйнування останнього царства
Секрет майбутнього набігу безжалісного спустошника, його катастрофічні результати, наведені вище, відкрилися Даніелу в нічному видінні (Дан.2:19).
«Тоді все вмить розтрощилось (роздрібнилось),– залізо (обпалена) глина, мідь, срібло і золото (розбились на шматки) стали, як полова (лушпиння зерна, мякіна, прах) на на току літом. Їх підхопив (поніс, розвіяв) вітер, так що не залишилось від них і сліду, а камінь, що розбив статую (боввана), став великою (величезною) горою і заповнив усю землю» (Даниїла, 2:35; у дужках, тексти з інших перекладів).
Про схоже знаряддя гніву Яхве образно говориться в іншому пророцтві (Іс.41:15), де Ізраїль уподібнюється гострому молотилу, зубчастому, новому. Кам'яними та залізними зубами молотарка Його дробить скелі й гори, пагорби розтирає на полову (відходи під час молотьби), "... а вітер їх розноситиме, розпорошить (розвіє) їх буря" (вірш 16, "потужний вихор" [Л. 57] , "ураган" [Л. 56]).
В «Епосі про Гільгамеша» головний герой повідомляє, Енкіду постав перед ним уві сні у вигляді метеора (мал. 6), він впав до його ніг [Л.32]. "Але ніяких руйнувань цей камінь, що впав з неба, там не робить" (стор. 847).
Даниїлу ангел Гавриїл відкрив таємницю, яка відноситься до далекого майбутнього, до кінця цивілізації, пришестя Месії, Сина Людського:
«І сказав (ангел). Ось, я тобі сповіщаю (відкриваю) про те, що буде в кінці гніву, оскільки видіння стосується (певного) часу кінця» (Даниїла, 8:17-19, 26; 7:13, 14; "твоє видіння було про кінець часів", пер. [Л. 35]). “Це станеться в (майбутні дні) останній час” (Єз.38:16; 8, 23; точніше, “наприкінці днів”).
Тепер ВСІ народи пізнають силу гніву Бога небесних воїнств, за Писанням. «Я приведу (пошлю) тебе на землю Мою, щоб народи пізнали Мене, коли Я над тобою, Гогу, явлю (могутність і) святість Мою («через те, що зроблю з тобою, Гог», пер. [Л. 52]) перед очима їхніми» (38:16, в; Синод. пер.).
Негативні наслідки від навали руйнівника закінчаться з будівництвом і освяченням Храму в Єрусалимі, «після чого Святиня буде знову очищена» (Даниїла, 8:14) або "буде оголошена чистою" [Л.35], "буде відроджена" [Л.52], "освячено заново" [Л.56], дослівно, "коли буде справедливість для святилища".
Перед згаданою подією наступить «спустошення (зневаження), залишення святилища і про воїнство, яке буде (розтоптане) попране?» (вірш 13, пер. [Л.56]). Іншими словами, зоряне воїнство й місце храму "до двох тисяч трьохсот вечорів і ранків" (8:14) будуть лежати розтоптаними й спорожнілими.
Спустошення виразиться у відсутності зірок на небі, із-за сильної запиленості атмосфери, та церемоній поклоніння Богові на період будівництва Будинку молитви. В останньому випадку, тому що «він спустошив і саме місце Йго Святині (8:11), тобто, Храмову гору. Сам звір зруйнується НЕ рукою (силами гравітації), загине, згорівши у вогні (8:25, 7:11).
20. Пророча персоніфікація
Важке завдання опису єдиного у своєму роді міфологічного левіафана Ійов розв'язав шляхом гіпертрофування деяких специфічних органів відомих тварин, зокрема, бегемота (40:10-19) і крокодила (41:5-9, 15).
Даніейл, який жив на багато століть пізніше, ту саму проблему, "як розповісти про те, чого не розумієш?" вирішує за допомогою персоніфікації. Це уявлення міфічних звірів в образі ссавців, невідомих предметів, абстрактних понять [Л.3, стор. 619]; у результаті вони стають людиноподібними.
Така форма анімізму часто зустрічається в Біблії. Так камені голосно волають, поперечини з дерева відповідають їм (Авв.2:11), камінь чує (Ісус Навин, 24:27), гори та пагорби можуть співати, дерева та річки – аплодувати (Іс.55:12, Пс.98:8). Зірки б'ються (Суд.5:20), радіють (Йов.38:7), хвалять Бога (Пс.148:3), нечисті перед Ним (Йов.25:5). Змій розмовляє з жінкою (Бут.3:1-5), ослиця скаржиться Валааму (Чис.22:28-30), орел голосно розмовляє (Об'явл.8:13, зовсім не ангел).
Необхідно зазначити, у давнину практично єдиним методом пізнання природи, звісно, й пояснення незрозумілих явищ, слугував антропоморфізм. Перенесення людських фізичних властивостей та психічних якостей на неживі об'єкти (камінь, річку, зірки, сонце, місяць, інше) або на тварин, птахів, рослини. Таким чином, вони можуть розмовляти, чути, битися, здійснювати інші осмислені дії.
Близькі пов'язані стосунки між природою та істотою, що розмовляє, антропоморфно моделювали космічний простір і землю загалом [Л.39, стор. 162]. Із зазначених причин пророк зображує надприродний неживий об'єкт з ознаками тварини (Дан.7:7, зооморфізм), а також з властивостями особистості (7:25, антропоморфізм), наділяючи його розумом, серцем, зловмисністю.
На вигляд, простий камінь (2:34, 35), а придивишся,– звір (7:7, 23). «Його хитрість дасть його підступним планам успіх, і він вважатиме себе великим. Без попередження він погубить багатьох, і на Князя князів повстане» (Даниїла, 8:25, пер. [Л.56]; «Мудрістю і брехнею він доб'ється успіху і звеличиться. Він знищить багатьох людей, коли вони цього найменше очікують», пер. [Л.35]).
Тому що в архаїчних уявленнях більш ранні архетипи звірів з часом поступилися місцем богам або царям, які поєднують у собі риси тварини і людини [Л.38, стор. 394]. Наприклад, у мистецтві Сирії / Палестини представлені міксантропи з тілом лева, крилами орла, жіночою або чоловічою головою [Л.32, стор. 795].
Зображення гібридних представників фауни користувалися особливою популярністю в Ассирії (там же, стор. 824). Вогняний змій у слов'янській міфології, видимим його проявом вважаються боліди, це "змієподібний демон, наділений антропоморфними рисами" [Л.39, стор. 238].
У Стародавньому Єгипті було характерним обожнювання бика, корови, змії, крокодила з подальшою їхньою антропоморфізацією. Але зооморфні риси до кінця не витіснялися, поєднуючись з антропоморфними [Л.38, стор. 421]. Так бог сонця Амон зображувався у вигляді чоловіка з головою барана, богиня війни Сехмет – з тілом жінки і головою левиці.
21. Злий гений Гога
До епохи історичних оповідань, у всіх народів панували міфопоетичні схеми, тексти, архетипи переважно космологічного змісту [Л.38, стор. 572]. Космічний неживий об'єкт стародавні не сприймали як безжиттєву скелю, що летить і зробиться великою горою (Дан.2:35).
НІ. Вони відчували це як щось набагато більше: втілення світового зла, супротивник Бога, беззаконник (у Біблії гора уособлює богопротивні сили [Л.6, стор. 203]). Ось чому Даниїл (гл. 2, 7, 8), Єзекіїль (гл. 38), Іоанн (Об'явл. гл. 6, 13, 17), розповідаючи про небачену раніше карликову планету, вдаються до антропоморфної персоніфікації.
Так кам'яні печатки були поширені в усьому Середземномор'ї ще за 3 000 років до Р.Х, їх ототожнювали з людиною. На печатках з каменю вирізали ім'я власника, його титул [Л.6, стор. 713; Л.32, стор. 683], імена язичницьких богів, інше (стор. 767).
Йехезкейл, духовним поглядом проникаючи "далеко за межі свого часу" [Л.47, стор. 313], наділяє незвичайний камінь титулом, ім'ям, властивостями, притаманними фізичній особі (Єз.38:2-12). Більш того, "за християнським розумінням", Гог є антихрист [Л.38, стор. 104]. Усе ж таки гегемонія злочинця, у його щелепи Яхве Цеваот вкладе гачки (вірш 4), більше схожа на природні катаклізми.
«Ти здіймешся, мов ураган (буря, смерч), і накинешся (полетиш), як хмара, вкриваючі землю ("як хмара, що накриває несподівано землю", пер. [Л.35]), а з тобою ві твої орди,– численні полчища (воїни) твоїх однодумців (незліченних народів), які довкола тебе» (Єзекіїля, 38:9).
Правильно, вторгнення хмаровиння з величезного рою метеорних тіл, пилу, попелу може сприйматися "як хмара". При її зіткненні з нашою планетою в атмосфері виникне "буря", точніше потужний вихор (Єр.25:32, [Л.36]). У підсумку поверхня суходолу покриється метеоритами, багатьма поплічниками, зібраними князем у космічному просторі (Гог, як народ на Землі, у Бібліїі не згадується).
Цікаво, «титул “князь” у Кумранських рукописах також використовується стосовно архангелів» [Л.32, стор. 862]). У книзі Даниїла князями царства Перського і Греції іменуються демонічні істоти (ангели сатани).
Таким чином, ні загадковий верховний правитель імперії зла, він же "вождь" (точніше, "володар"), ні його ескорт сателітів, "збіговисько велике і військо численне" (Єзекіїля, 38:15, Синод. пер.) НЕ є індивідууми або уособлення богопротивної земної держави.
Навпаки, автор [Л.15] наполягає, "відпадає всякий сумнів, що то буде Росія" (стор. 263). Ні, тут не північна імперія зла. Слово «Рош» буквально означає голова, вершина; «Мешех» – протяжність, «Ветуваль» (рос. «Фувал») – світ, всесвіт.
Підтверджують гіпотезу антропоморфної персоніфікації астероїда Гог й полчища його перипетії, зумовлені не битвою людських армій, а стихійними лихами. А саме, метеоритно-астероїдним бомбардуванням, великим всеохоплюючим землетрусом, градом, вогнем, сіркою, несамовитою багатоденною зливою; за Писанням.
«І затремтять (почнуть трястися) переді Мною риби в морі та небесні птахи, польові звірі та всі плазуни, які живуть на землі, а також усі люди, що заселяють землю. Валитимуться (заваляться) гори і розпадатимуться скелі, а всі стіни впадуть на землю ... Я зішлю (проллю) всепоглинаючу зливу та кам'яний град разом з палаючою сіркою» (Єзекіїля, 38:20, 22; у дужках, тексти з інших перекладів).
Якщо князь-перевертень є майбутнім антихристом, "за християнським розумінням" [Л.38, стор. 104], стає абсолютно незрозумілим вірш 17,– про такого вождя ніхто зі старозавітних пророків ніколи не писав. "Спроби ототожнити Гога з яким-небудь історичним правителем непереконливі" [Л.30, стор. 305].
Ба більше, тайновидці "у прадавні (стародавні) дні" пророкували НЕ про зловісну важливу персону, а про щось інше: моторошного левіафана та страшних тератоморфів з моря, особливий камінь, що прилетів звідкись, який потрощить УСІ царства, всепоглинаючий бич, ранкову зірку й сина зорі.
22. Син зорі
Ісая, зображуючи гордовитого тирана (гл. 14), не гіпертрофує риси диких тварин як Йов, водночас, не вдається до персоніфікації, подібно до Єзекіїля й Даниїла. Екзотичний ворог Вседержителя взагалі позбавлений явних звіриних ознак.
Однак мало схожий і на людину, скоріше, нагадує архетип серафима,– ангела, етимологічно пов'язаного з вогнем та крилатим драконом [Л.39, стор. 427]. Або херувима, крилатого міксантропа з рисами тварин і особистості [Л.32, стор. 23, 110, 824]). Єзекіїль порівнює херувимів зі своїх видінь з жаринками палаючого вогню і смолоскипами, серед особливого сяйва (Єз.1:13).
Зі згаданих причин, серед інтерпретаторів немає єдиної думки про кого йдеться у віршах Іс.14:12-20. Про одного з вавилонських правителів, ассірійського Сеннахіріма, планету Венера, непокірну зірку, сатану (демона), антихриста або про абстрактне поняття [Л.3, 5, 6, 12, 29, 30]. Можливо, в загадковому "сині зорі" земний образ злитий з небесним, "цареві Вавилону надані риси язичницького демона планети Венера" [Л.39, стор. 84].
Адже "у Старому Заповіті зоря часто персоніфікується, і у фінікійських та угаритських написах виступає як особливе божество" [Л.32, стор. 629]. На Близькому Сході вірили, істинний правитель країни НЕ земний цар, але бог (стор. 722), а "гірська вершина була місцем перебування божества" (стор. 763). У будь-якому разі, символіка Йешайа явно заснована на характерних фізичних властивостях самого предмета.
Схожий на Іс.14:12-17 фрагмент можна виявити в іншого пророка (Єз.28:11-19). Тип начальника (інші пер. "князь") у місті Тир поступово трансформується, ймовірно, в образ сатани; йому не залишиться місця на небі (Об'явл.12:7-9). Скинення зі святої світової гори помазаного херувима (Єз.28:16) та верховного правителя-терориста Гога здійсниться "в останнйі час" (38:16).
Про що свідчать аналогічність покарань (28:18, 23 порівняйте з 38:19-22), відновлення Ізраїлю, поява святості Господа, пізнання Його народами (28:25, 26 порівняйте з 38:8, 23). Скинутий з гірської вершини противник Небесного Воїна, загине, узарпатор перетвориться "в попіл на землі" на очах усіх, хто дивиться (Єзекіїля, 28:18). Несамовитий вогонь Він добуде з середини (?!) Свого ворога.
Якщо епізод Іс.14:12-17 відноситься до Дня Господнього, на що вказує словосполучення "Того дня" у 14:3, тоді вірші 1-8 стосуються початку месіанського царства, уривок Іс.14:18-23 – про Сеннахирима, а вірші 12-17 мають пряме відношення до вождя Гога, "говориться не про сатану" [Л.30, стор. 757]. Наведемо відповідний текст із урахуванням використання автором понять, термінів, вірувань VIII століття до Р.Х.
«Як же ти впав з неба, досвітня (ранкова) зоре, сину зірниці,– розбився об землю, погромнику усіх народів. Але ж ти говорив (думав) у своєму сердці: Підіймуся на небо, вище Божих зірок поставлю свій престол, сяду на Горі Зборів (у сонмі богів),– на далекій північній горі (вершині гори Цафон); підіймуся понад високі хмари, уподібнюсь Всевишньому! Але ти скинутий у шеол (світ мертвих),– у земні глибини безодні. Ті, що тебе побачать, уважно дивитимуться (дивуються твоїй долі), приглядаючись до тебе: Чи це той самий, котрий примушував землю тремтіти (стрясав, коливав), руйнував царства? Який перетворював світ (вселенну, всесвіт) на пустелю ...» (Ісаї, 14:12-17).
23. На небі біліє, мерехтить, а не гріє
Для правильного розуміння лякаючого пророцтва Ісаї, що дивує незвичністю, потрібно врахувати. "У Стародавньому світі небо і пекло сприймалися як протилежні межі космосу, а не як «абстрактні» простори, розташовані поза космосом" [Л.32, стор. 896.].Провидець називає таємничий об'єкт, який падає з неба, словом "helel", воно більше в ТаНаХу не зустрічається. Хелель перекладається як денниця (Синод. пер.), що означає "ранкова зірка" або "сяюча", або «та, що несе світло» (мал.7). "У дослівному перекладі – Венера" [Л.30].
Важливо знати. "Зірки ніколи не були в Біблії предметом наукового інтересу. Це поняття застосовувалося до будь-яких небесних тіл, що світяться, крім сонця і місяця" [Л.51, стор. 306].
Інша назва астрономічного феномену,– "син зірниці" (14:12, точніше, "син світанку"), цебто, блискуче тіло, народжене зорею. Воно ввечері виникає на небосхилі першим із нічних самоцвітів, вранці зникає останнім [Л.6, 39].
Мається на увазі планета Венера, вона ж ханаанська Астарта, тотожна вавилонській Іштар, так вважають багато коментаторів, але падіння Венери на Землю малоймовірне. Можливо, яскрава комета або астероїд, що руйнують міста, перетворюють всесвіт на пустелю (Синод. пер.).
При екзегезі Іс.14:12 треба звернути увагу на дійових осіб близькосхідної та середземноморської легенд. "Хоча у євреїв не було міфів, вони часто використовували як приклади духовної істини образи зі знайомої їм язичницької міфології" [Л.30, стор. 757].
Боги язичницьких епосів часто пов'язані з сонцем, місяцем, планетами, зірками, кометами, ділянками неба [Л.32, 38], нерідко породжуючи елементи космосу [Л.32, стор. 721]. Так у більшості архаїчних релігій головні наймогутніші постаті це бог Сонця, бог Місяця і, особливо, богиня Венери (у Вавилонії – Шамаш, Сін, Іштар).
В Ізраїлі "астральні божества користувалися величезною популярністю" (там же, стор. 923), вони мали владу над людьми, допомагали їм або переслідували. Ранковим "зіркам", насправді планетам Венері й Марсу, поклонялися як богам (стор. 581). Відоме з давніх-давен сузір'я Оріон – підперезаний мисливець, у Греції вважали, він прикутий до небосхилу за хвалькуватість; у семітських країнах, повстав проти Всевишнього [Л.30, стор. 910].
24. Що ввечері виникає, вночі світить, вранці зникає?
Вони одразу вдаються до порівнянь, використовуючи образ світанку. «Воїнство велике і сильне в наступ іде, як світло (ранкової) зорі по горах рухається» (Йоіла, 2:2, пер. [Л.57]; "То не промені зорі розтікаються по горах", пер. [Л. 52]). Ще один дивний образ,– левіафан, "очі в нього (наче сяйво зірниць) як вії зорі" (Йова, 41:10, Синод. пер.).
Червоні вітрила над обрієм охоплять краї землі, витрусять з укриттів усіх нечестивих (38:13, пер. [Л.35]). У променях раптового світанку серед ночі, усе навколишнє видно чітко, ніби при світлі дня. Внаслідок світлотіні, вид місцевості набуде рельєфності, немов відбиток на сирій глині. «І земля набуває свого обличчя ("все знаходить форму", пер. [Л.35] ), як глина під вагою печатки» (38:14, пер. [Л.56]).
З якої причини Ійов порівнює загадковий радіант метеорного потоку із зорею? а Йоейл, ще й ранковою. Чому не з зубчастим молотилом або спицями сонячного колеса? чи є цьому якесь фізичне пояснення?
Очевидно, пророки бачили сяйво променів-треків тільки верхньої половини радіанта ("То не промені зорі розтікаються по горах", Йоіла, 2:2, пер. [Л.52]. Він весь вечір і частину ночі буде розташовуватися біля самого горизонту, коли можна побачити лише верхню частину того, що випускає промені, тобто немов ранкову зорю. Явище, "яке відрізняється гігантськими віями" [Л.3, стор. 1258], ніби жахливий Вій відкрив своє око.
Сяйво, що поступово розгорається у міру збільшення кута підйому астрономічного феномена над видимим горизонтом, найбільше нагадує старозавітним наві промені-вії ранкової зорі. Іншої схожої масштабної події,– несподіванного настання світанку вночі, НЕ існувало.
Антропоморфно персоніфікована денниця (Іс.14:12, "відповідне євр. слово утворено від дієслова "блищати" [Л.47, стор. 47]) або «зірка світанкова» (пер. [Л.52]), «ранкова зірка» [Л.56] це народжений зорею-радіантом оживотворений об'єкт ("син"), який нагадує четвертого звіра Даниїла, Гога Єзекіїля, дракона-звіра Іоанна.
Так, за твердженням тайновидця (Іс.14:12-17), син зорі буде скинутий з хмарних висот, впаде з небосхилу, що збігається із Дан.2:34, 45, Об'яв.12:3, 9; химера розіб'ється, загине (Дан.7:11, Об'явл.17:8).
Він є «погромник усіх народів» (Ісаї, 14:12), що підтверджується в Об'явл.13:7, Дан.7:25, Єз.38:11, 12; який “примушував землю тремтіти” (порівняйте з Єз.38:19), «перетворював світ на пустелю», подібно у Дан.7:23, Об’явл.17:16. Повстав проти Бога, як у Дан.7:25 і Об'яв.13:6, але буде "скинутий у шеол,– у земні глибини безодні", вогняне озеро з палаючою сіркою (Об'явл.19:20).
25. Кує не коваль, а молот
Провидець називає невідомий предмет "всепоглинаюче лихо" (28:15, 18; «згубний потік», пер. [Л.57], "разючий бич", [Л.56]). Стрімка біда "проноситься" (пер. [Л.56]) "щоранку, вдень і вночі" (вірш 19), обмолочуючи землю, вселяючи непроглядний жах. День стане боліснішим, ніж ранок, а ніч – нестерпнішою за вечір.
В тей час у лукавого, перелюбного, невірного роду цього «градом винищиться притулок (прихисток) брехні, і води потоплять (сховище) місце переховування» (вірш 17, Синод. пер.).
Таємничий згубний потік, всепоглинаюче лихо, разючий бич це знаряддя Паростка від кореня Єссея (Іс.11:1), цебто, Самого Месії. "Він вразить землю жезлом (в оригіналі, “бичем”) Своїх вуст" (вірш 4, пер. [Л.56]). Караючу ударну зброю виготовить не коваль, роздмухуючи у вугіллі вогонь. НІ.
Персоніфіковане знаряддя смерті створить Сам Бог військової могутності й сили, за Писанням. "Я створив коваля (згубника), який роздмухує жаріюче вугілля ... Я ж створив і руйнівника (губителя) для знищення" (54:16, “Я зробив Руйнівника, який не пощадить нікого”, пер. Л.35]).
В день покарання, «ГОСПОДЬ Саваот (Воїнств) відвідає тебе (у Масорі, “Від Господа Цеваота покараний будеш”) з громом, землетрусом і великим гулом (страшним шумом) бурі (урагана), вихору і полум'я пожираючого вогню» (Ісаї, 29:6; 30:27).
Гучний напад передбаченого пророком "руйнівника для знищення", призведе до загального катаклізму. "Гори зрушаться (з місця), й узгір’я (пагорби) захитаються" (54:10, а), потрясуться підвалини світу (24:18-20), сама Земля зрушиться з місця свого! (13:13).
Воістину так. «Валитимуться (заваляться) гори, і розпадатимуться скеліі, а всі стіни впадуть на землю» (Єзекіїля, 38:20), в останні дні, коли вразить її верховний правитель Гог (вірші 16-18). Він буде діяти не один.
Величезне полчище поплічників з 7 великих астероїдів та 666 малих сателітів, безлічі уламків, каміння, піску, космічного пилу оточує карликову планету, в якій зосереджено 95 ... 98% маси усієї родини. Ця «хмара» завдовжки може досягати 100 млн. км, у діаметрі 40 млн. км, рухається з величезною відносною швидкістю, понад 50 000 км/год.
26. Біблійні образи небесного воїнства
Метеорити іменуються кам'яним градом від Всемогутнього (Єз.13:11-13, Іс.30:30), жаріючим вугіллям (2Сам.22:9, Пс.18:14), вогнем (Об'явл.8:7), падаючими зірками (Мк.13:25, Об'явл.6:13), неймовірним численним сильним народом (Йоіл.1:6, 7, 2:2-5).
Боліди (метеороїди) сприймаються немов стріли і списи Бога (Авв.3:11, Зах.9:14), запальні стріли (Іс.50:11); меч (Об'явл.19:21, Іс.34:4-6), він ніколи не повернеться в піхви свої (Єз.21:4, 5); палаючі смолоскипи (Йов.41:11), розпечені стихії (2Пет.3:10, 12), гуркітливі колісниці, вкриті залізом (Наум.2:4, 3:2, Іс.66:15).
Астероїди називаються ніби величезною горою, охопленою вогнем, великою зіркою, палаючою мов смолоскип (Об'явл.8:8, 10, 9:1, 2), обгорілою горою (Єр.51:25), каменем, що відколовся (Дан.2:34, 35), язиком Адоная, він наче палаючий вогонь (Іс.30:27), залізним жезлом (Об'явл.19:15, Іс.11:4).
Це величезне небесне військо з далеких народів яскраво зображають Йоейл (гл.2), Йірмейя (гл.4), Йешайа (гл.13, 5:26-30). «Подібного до нього не було споконвіку, й після нього більше не буде (у віки віків) протягом прийдешніх поколінь» (Йоіла, 2:2).
В своїх оповіданнях пророки з'єднують історію з есхатологією, розглядаючи сюжети Дня Господнього через призму історичних воєнних перипетій, ближчих до їхньої епохи, так звана "пророча перспектива".
Скажімо, безжалісний "руйнівник (винищувач) народів" (Єремії, 4:7) історично може означати армію Навуходоносора II, яка вторглася в Ізраїль, так припускають у роботі [Л.47]. Але з точки зору прийдешнього, образ має інше значення, світове.
Те ж саме слово в Книзі «Вихід» (12:23, Синод. пер. "згубник") використане для позначення не людської армії, а посланця Яхве [Л.32, стор. 86]. Кровожерливого винищувача народів, він несе руйнування, розорення, смерть по ВСІЙ землі (Єр.4:23-27).
27. Знаряддя гніву
Не один Єремія, також Ісая провидить далекий Йом Адонай, за історичним вторгненням ворогів у Вавилон (Іс.13:1, 2), його загибеллю (вірші 19-22; 47:1, 9-11).
У розповіді тайновидця проміжки часу стерті, пророча перспектива скорочена. Дві події злилися в картину "останнього руйнування Богом світу ... перед встановленням на землі Тисячолітнього царства" [Л.47, стор. 43, 44]. Про армію відплати, численного натовпу воїнів, пророк попереджає так.
«Вони йдуть (рухаються) з далеких (віддалених) країн, від (самого) краю небес (з-за обрію). ГОСПОДЬ і знаряддя Його гніву (армія відплати) прийдуть, щоб знищити (розтрощити) всю землю!» (Ісаї, 13:5, мал.8). Коли це трапиться, тоді.
«Погаснуть (не дадуть від себе світла) на небі зірки і потьмяніють (померкнуть) їхні сузір'я,– щойно зійшовші (під час сходу), тьмянітиме (померкне) сонце, і місяць (не сяє) не дасть свого світла» (вірш 10). З якої причини настане таке природне диво?
«Для цього потрясу (похитну) небо, і земля зрушиться (рушить) з місця свого через лють Господа Саваофа (Воїнств), у день палаючого гніву Його» (вірш 13, Синод. пер).
Загрози від природного знаряддя в День гніву Його вказуються в іншому фрагменті.«Ось, є у Владики той, хто могутній і міцний. Він – як буря з градом, як руйнівний (ніщивнийй) вітер (ураган, вихор), немов розлив бурхливих вод, що прибувають ...» (28:2, пер. [Л.56].
Потужний та міцний інтервент діятиме не сам, його оточують співучасникі, «з півночі ("хмара пилу рухається з півночі", пер. [Л.56]) клубиться дим великого війська, і немає жодного, хто залишив би своє місце» (14:31, б).
Неймовірну орду окупантів наві порівнює з раптовою навалою ненажерливої
сарани (33:4).
Ще одна, найдокладніша розповідь про загадкову армію відплати Ель Шаддай на чолі з могутнім виконавцем волі Його, міститься в книзі Йоейла (Йоіл.2:1-11). При уважному читанні цих віршів необхідно врахувати кілька важливих обставин:
1) у "свідомості стародавньої людини не було великої різниці між гірськими вершинами і небесами" [Л.32, стор. 824], тому що гори вважалися місцем, де земля стикалася з небом [Л.3];
2) оживотворені об'єкти, в ДО наукових уявленнях про космос, пересувалися небосхилом і переміщалися з верхнього світу в нижній на конях або колісницях, запряжених кіньми [Л.38, стор. 116, 666, Л.32, стор. 459];
3) біблійна "символіка завжди грунтується на фізичних властивостях самого предмета" [Л.3, стор. 134].
28. Небачені штурмовики
На рівні існуючих архетипів і міфологічних вірувань зоомрфно-антропоморфного характеру, Йоейл так говорить про дисципліноване воїнство, яке викликає здивування (Йоіл.2:1-11). «Подібного до нього не було споконвіку, й після нього більше не буде (у віки віків) протягом прийдешніх поколінь» (вірш 2).
Всупереч твердженню тайновидця, одні тлумачі називають загадкове полчище звичайною людською армією, інші – великою зграєю сарани. За роз'ясненням звернемося до тексту пророцтва (у дужках, тексти з інших перекладів).
«Перед ним (пожирає) ніщивний вогонь, а за ним – палахкотливе полум'я. Перед ним (його приходом) земля, як Едемський сад, а позаду (після) нього – спустошена (випалена) пустеля! і вже нікому не буде порятунку» (Йоіла, 2:3). Про кого йде мова?
«На вигляд вони подібні до коней, і женуться (летять), як кіннота з вершниками. Скачуть по верхів'ях (гір) з гуркотом колісниць (військових возів),– із тріском палаючого вогню, що пожирає (жнив'я) солому ...» (вірші 4, 5). Які ж будуть наслідки від нападу небачених штурмовіків, які летять по верхів'ях гір?
«Перед ними здригається (тремтить, потрясеться) земля й тремтять (похитнуться, коливаються) небеса,– тьмяніє (меркнуть) сонце і місяць, втрачають свій блиск (перестають сяяти) зорі» (вірш 10).
Ясно видно, цю символіку неможливо віднести до буквальних штурмових кінних загонів (вони скачуть по горах??). Навпаки, небачена армада загарбників постійно порівнюється з існуючими військовими підрозділами використанням слів "як", "подібні", "на вигляд". Зазначені провидцем знаряддя гніву Божого мало схожі й на зграї сарани, вони прилітають до Палестини з південних напрямків, а зовсім не "з Півночі" (2:20).
Перед зграями комах, які хаотично повзають, не пожирає полум'я, немає коливань землі й неба, зірки не втрачають світло (вірші 3, 10). Наві бачить, «вогонь знищив (пожер) у степу пасовиська,– вогонь спопелив (спалив) усі дерева на полі» (1:19, б), а НЕ комахи. Порівняйте з аналогічною причиною знищення полум'ям трави та дерев в Об'явл.8:7.
Єдина підстава, що якось об'єднує природні легіони сарани з вертким зоряним воїнством Яхве, це катастрофічні наслідки нападу. Грунт, позбавлений рослинності, випалений розпеченим залізом вщент; обмолочений унікальним у своєму роді четвертим царством, «не таким, як усі інші царства, а зовсім іншим» (Дан.7:23, пер. [Л.35]).
Планета знищена вандалами, небувалими з найдавніших епох (Йоіл.2:2), розтерзана зграєю голодних нічних вовків-перевертнів. Очі їхні спалахують у темряві, немов іскри, що розлітаються на всі боки, шляхи яких не перетинаються (вірші 7, 8). Штурмовики з неба подібні до жаринок дощу, розпеченого граду, палаючого вітру; схожі на коней, мчать немов кіннота (вірші 3, 4).
Десант з повітря, оточує мешканців землі роєм ос, що дзижчать, атакує подібно до швидкого скорпіона; обдирає кору з дерев, січе гілки, немов гострий ніж (1:6, 7). «Скачуть вони по вершинах гір із шумом («гуркотом», пер. [Л.52]), як від колісниць, із тріском, як від полум'я, що пожирає солому» (2:5, пер. [Л. 56]). Оскільки політ метеороїдів супроводжується гучними звуками: гуркотом, тріском, свистом, які прилітають згори, від вершин гір.
Падіння масивних об'єктів закінчуються сильними термічними вибухами під час їхнього зіткнення з поверхнею суходолу або моря. Від бомбардування з космосу не сховатися в будинках, не втекти в ліс, не затаїтись у воді, "вже нікому не буде порятунку" (2:3).
Командувача десантно-штурмовим конвоєм нелюдей Йоіл називає могутнім виконавцем повелінь Господа (2:11, Синод. пер.). Даниїл іменує його спустошником (9:27, 8:24), Єремія – рувнійником народів (4:7), нищівною й обгорілою горою (51:25), Авакум – грабіжником (Авв.3:16, Синод. пер.).
Софонія повідомляє про вогонь ревнощів Божих (3:8), Давид, Ісая, Єзекіїль – про жезл залізний та гострий меч з вуст Бога (Пс.2:9, Іс.11:4, Єз.21:9-11). Адже все, яке падає з неба, вважалося таким, що походить від Йахве Елохім, земні предмети слугували лише відображенням небесних [Л.39, стор. 653].
29. Кінь заіржав, весь світ задріжав
Бріт Хадаша продовжує, доповнює, розвиває старозавітні есхатологічні пророцтва, присвячені знаряддям гніву Небесного Воїна; розповіді, що справляють незабутнє враження.
До архетипів у ТаНаХу, додаються нові аналоги, терміни, поняття того ж зоо- і антропоморфного характеру. Так, використовуючи знайомі міфопоетичні образи жезла залізного та меча гострого (Об'явл.19:15), Іван зображає фантастичну людину-коня Йехезкейла (Єз. 38:4) ефектним вершником на різних за кольором їздових тваринах [Л.40].
«І я поглянув (побачив), ось – білий кінь. А той, хто сидів на ньому, мав лук. І дано йому вінець, і він вийшов (виїхав) як переможець, щоб перемогти» (Об'явлення, 6:2, "спрямований до нових перемог", пер. [Л. 57]).
«І вийшов інший кінь, червоний (рудий, в оригіналі, "вогненно-червоний"). А тому, хто на ньому сидів, дано було забрати мир із землі (позбавити миру), щоб убивали одне одного, і дано йому великий (іеличезний, довгий) меч» (вірш 4).
«І я поглянув (побачив), і ось – чорний (вороний) кінь. А той, хто сидів на ньому, мав у своїй руці вагу» (вірш 5, б).
На цьому схожість негативних героїв Єзекіїля та Іоанна не закінчується. Результатом нападу полчища гогова, виходу його на широту землі, стануть глобальні стихійні лиха (Єз.38:19-22, Об'явл.6:12-17, [Л.26, 32, 33]). Викликані, на думку авторів роботи [Л.32], космічними катаклізмами (стор. 834).
Архаїчного змія-левіафана Іова новозавітний тайновидець іменує драконом, він "може вважатися продуктом подальшого розвитку образу змія" [Л.38, стор. 394]. Зокрема архетипу стародавнього семітського танніна, "чудовиська, що уособлювало космічний хаос" [Л.47, стор. 298].
Пророк так описує дивовижне астрономічне видіння. «І з'явилася на небі інша ознака (знамення): ось, великий червоний (вогненно-червоний) дракон, який мав сім голів і десять рогів, і на його головах – сім вінців (діадим, корон)» (Об'явлення, 12:3).
Тупоносий вершник на червоноогняному скакуні, є чудовисько заморське, восьме. Навколо нього сім голів, 7 вінценосних синів, супроводжуваних колісничими у вінцях з перлинами, 10-ма майбутніми каліфами на годину (17:12), оточеними незліченними холопами. Тому неможливо підібратися до тварюки на небі, не можна вразити ні списом, ні стрілою, ні пращею (Йов.41:18-21).
За близькосхідними віруваннями, дракон це крилата хвостата фантастична істота, що об'єднує голову або кілька голів однієї тварини (коня, лева, змії) з тілом іншої (ящера, крокодила) [Л.38, стор. 394, 469].
На глазурованому рельєфі вавилонських воріт богині Іштар зображена дивовижна гібридна тварина, т.зв. сірруш (аккад. «чудовий змій»), потворний міксаморф з рогатою зміїною головою, лускатим тілом, лев'ячими передніми лапами й орлиними задніми [Л.38, стор. 443].
30. Звідки з'явився образ дракона?
На підставі деякої схожості, окреми богослови припускають, ескіз дракона Іоанн перейняв від культури Стародавнього Сходу, аж ніяк не використовував архетип із ТаНаХу. Але це судження помилкове.
Страхітливий вигляд змія Івана (чому червоний, дивіться [Л.40, 41]) збігається із зображенням жахливого хижака Даниїлом. Спільним як за зовнішнім виглядом, так за однаковими результатами їхнього впливу на воїнство небесне та землю. «А його хвіст змів (змахнув, потягнув) третину небесних зірок і скинув їх (додолу) на землю» (Об'явлення, 12:4, порівняйте з Дан.8:10).
Разом з тим. «Четвертий звір – це четверте царство, що (прийде) постане на землі ... воно поглинатиме всю землю, трощитиме та топтатиме» (Даниїла, 7:23, порівняйте з Об'явленням 13:7, 17:16).
Треба зазначити, апостол НЕ запозичував типажів у старозавітних пророків, зокрема в Даніейла, на думку деяких коментаторів [Л.54]. "Образи звіра, що виходить із моря, і його десяти рогів узяті з Дан.7:2-3 і Дан.7:7, 20, 24" (стор. 532). "Опис двох звірів у тринадцятому розділі частково запозичений з Йов 40-41 ..." (стор. 531). НІ.
Іоанн усього лише перейняв традиційний спосіб представлення незвичайних персон, незрозумілих епізодів, негативних героїв шляхом персоніфікації. Він описує зооморфний типаж (12:3, 4, 13:1-4, 17:3) подібно до Данила (звір), Йова (левіафан), Єзекіїля (Гог); так само, як вони, наділяючи архетип деякими антропоморфними рисами (12:17, 13:5, 6, порівняйте з Дан.7:25, Йов.41:21, 26, Єз.38:10).
Тому що у свідомості стародавніх космічні об'єкти оживотворялися, часто у вигляді тварин [Л.38, стор. 446, 447]; мал.9),– так званий "анімізм". Зокрема, на архаїчних зоряних картах найбільше з навколополярних сузір'їв Північної півкулі неба називалося "Дракон". Звіздарі вірили, "небесні тіла впливають на справи земні" [Л.32, стор. 582].
Учень Христа, за традицією [Л.3, стор. 619-621], бачить у звірі богоборчі сили, що зазнали поразки у війні на небі, та, подібно до сім'ї Гога, скинуті на землю (Об'явл.12:7-9, стародавній змій, з євр. "нахаш",– сяючий).
Подібно до пророків Старого Заповіту, апостол сприймає хтонічного монстра, одночасно, немов матеріальне створіння (12:3, 4, 15) й сатану (12:7-13, 17). Адже вони обидва позбавлені творчого початку, але володіють надприродними здібностями: тероризують жителів землі, несуть зло, руйнування, смерть. Поряд з міфологічними чудовиськами: аккадською Тіамат, єгипетським Апопом, грецьким Тифоном.
31. Тератоморф
Новозавітний провидець, у знайомих для сучасників фігуральних виразах, оповідає про левіафана, моторошного, але реального специфічного персонажа.
«І став я на піску морському, і побачив звіра, що виходить (піднімається) з моря, із сімома головами і десятьма рогами: на рогах його було десять діадим (вінців, корон), а на головах його імена (богозневажливі) богохульні» (Об'явлення, 13:1, Синод. пер.).
«Звір, якого я побачив, був подібний до леопарда, і ноги його – наче у ведмедя, а паща в його – як паща лева. І змій (дракон) дав йому свою силу, і свій престол, і велику владу» (вірш 2). Але чому апостол сприймає щось, небачене раніше, як тварину?
"Уявлення про дику тварину передбачає її незалежність від людини і навіть незнання людиною про її існування" [Л.3, стор. 343]. Незалежність небезпечного суб'єкта від жителів землі, що навіть не підозрюють про його існування, спонукали Івана назвати його істотою зі змішаним фенотипом, "звір, чудовисько, дика тварина, особливо хижа, зла, ворожа людині" [Л.42].
Страхіття вийде не з символічного "моря народних мас", як передбачає дехто, НІ, зі справжньої безодні. Точніше, повільно піднімається з-за видимого морського горизонту, на це виразно вказує пісок, на ньому стояв тайновидець (13:1). «І я був поставлений на піску морському ...» [Л.43].
Чотири жахливих загадкових химери Даниїла, аналогічно, вийшли з буквального великого водоймища (Дан.7:2, 3). Автор роботи [Л.14] вважає, в Об'явл.13:1 йдеться про Середземне море, у роботі [Л.42] більш обгрунтовано стверджується. "Цей термін можна також розуміти як безодню", цебто, Світовий океан.
Антропо-зооморфні персоніфіковані архетипи з пророчого бачення, є группою масивних космічних тіл, що обертаються, падаючи на Землю з метеорно-астероїдного потоку Гога (мал. 5, 6, 8). Він же, червоний дракон на небі, звірюга з моря, багряна тварюка з безодні.
У давнину небесні тіла часто уявляли у вигляді тварин [Л.32, стор. 691; Л.38, стор. 116]. У сузір'ях знаходили обриси: Дракона (мал. 9), Великої Ведмедиці, Малої Ведмедиці, Лева, Вовка, інше. Перелічені та деякі інші стародавні назви сузір'їв, 47 із 88 наявних нині, виникли приблизно 4 500 років тому, себто, задовго до народження Іоанна.
Цікаво, у міфології Близького Сходу широко поширені гібридні істоти, особливо яскраво виражені в міфі про Лабу [Л.32, 38]. Змішані ознаки різних особин мали багато спільного з біблійними херувимами (дивіться, наприклад, Єз. гл.1).
Імовірно, всі зазначені вище обставини переконали пророка поєднати небесне із земним. Використовувати збірний образ леопарда, ведмедя, лева в оповіданні про мутанта, небаченого семиголового звіра з моря (про богозневажливі імена на головах, дивіться у статті [Л.40]).
За віруваннями євреїв, саме в морських водах, залишку первозданної безодні-океану, перебували архетипи хтонічних зміїв: левіафан, танін, раав, дракон, нахаш [Л.39, стор. 582]. Бог зрештою знищить їх [Л.3, стор. 216, 551, 619].
32. Ми від горя, а воно назустріч
Чому перший моторошний семиголовий виродок піднімається з буквального моря, якщо йдеться про космічні тіла? Відповідь можна знайти в роботі [Л.32].
"Згідно з уявленнями стародавніх, сонце, місяць, зірки і хмари виходять на небо через ворота, а горизонт, таким чином, слугує межею розташування цих небесних воріт" (стор. 578). Ось чому Гог, подібно до місяця, ніби піднімається з безодні, насправді, з-за видимого морського горизонту.
Безбожники поклоняться дракону, який дав страшній тварюці велику владу, вони скажуть. «Хто подібний (може зрівнятися) до звіра і хто може з ним (воювати) поборотися?» (13:4, порівняйте з Йов.41:5, 18-21). Багато людей визнає силу ідола, адже «дано йому владу над кожним (усяким) поколіннням (родом), народом, народностями (націями) і племенами» (Об'явлення, 13:7).
Винищувач безтурботних мешканців потужними вихорами потягне велетенські хвилі, понесе величезне каміння, здує незліченні піщинки пустель; проте усе ні зірвати, ні захопити, всю здобич не винести. Тоді силою важкої люті своєї він змістить річки, озера, моря; пересуне долини, пагорби та хребти, розорить квітучу землю (Єр.4:7, 23-27).
Потопить острови, обрушить гори, зруйнує міста (Об'явл. 16:18-20), розбудить вулкани, глибокими довгими тріщинами розітне сушу, яка коливається. Немов зрушить вагітну планету з місця, ніби несамовито вириває нутрощі її.
Тотальну владу над світом отримає небесне планетоподібне тіло, плішивий карлик Гог, зовсім не антихрист на землі. Одна (?) з голів його "начебто мала смертельу рану" (13:3). "Про те, хто заподіяв йому цю рану, не говориться, але треба розуміти, що це зробив Бог ..." [Л.54, стор. 533]. Ось так, Своїм важким мечем (Іс.27:1).
На стереотипну думку авторів [Л.9-12, 14, 17, 44, 45], узарпатор очолить Римську імперію, але вона припинила своє існування у V столітті від Р. Х., або союз 10-и сучасних держав. НІ. Дика семиголова тварина (11:7, 13:1, 2, 17:3, 8), вигляд якої викликає здивування, зовсім не антихрист, хоча й відображає подвійну зоо-антропоморфну природу. Цей людино-звір, нібито, "найбільш виразно зберіг риси давньої міфології" [Л.38, стор. 86].
Зовсім навпаки. Іоанн залучає давню міфологію, оповідаючи про побачений астрономічний феномен із сімома горами–головами й однією пащею–радіантом. Для чого використовує космологічні уявлення, що існували в його епоху, в т.ч. хтонічні архетипи неприборканих звірів. Левіафана і величезних риб (Бут.1:21, сучасний переклад, "чудовиськ" [Л.52, 56]) створив Бог (Пс.104:26).
Важче ототожнити з чимось іншого типа, «який виходив (піднімався) із землі, він мав два роги, такі як у ягняти, але говорив, як (дракон) змій» (13:11). За аналогією з першим об'єктом, логічно припустити, мається на увазі метеороїд, що виникне із-за видимого горизонту суходолу. Тим більше, другий суб'єкт "вогонь зводить з неба на землю перед людьми" (13:13).
Усе-таки велика кількість характерних деталей портрету та найменування його лжепророком (16:13, 19:20) змушує припустити, мова йде також про людину. Появу подібних синів веліара під час кінця віку передбачив Господь Ісус Христос (Мк.13:22).
Фальшивий пророк вимагає поклоніння сатані–дракону, за допомогою окультних сил творить знамення та дива; вдихне життя в інтернетовський фетиш Гога. Провокатор спонукає багатьох дозволити накласти на руку або чоло видиме клеймо: накреслення знака звіра, імені його або числа імені його (13:12-17).
Отже, людина-антихрист з Послання Іоанна (1Ін.2:18) аж ніяк не семиголовий монстр в Об'явленні, а більше схожа на фальшивого наві (13:11-16, 19:20, 20:10). Дехто антихриста вбачає саме в статисті-суррогаті [Л.49, 50], зовсім не у звірі, що виходить із моря, яке в давнину уособлювало сили космічного хаосу [Л.32, стор. 629]. Яке ж ім'я йому?
33. Загадка від Іоанна
З давніх-давен виникла, потім стала вельми популярною тривіальна гіпотеза, у вірші 13:18 сумою 666 зашифровано (?) буквальне ім'я семиголового рогатого антихриста.Однак. "У Біблії немає чисел із таємним або прихованим змістом" [Л.3, стор. 1313]. Ба більше, поряд з величиною 666 (мал. 10) існують стародавні манускрипти Об'явлення з числами 616 та 646 [Л.52, стор. 1388].
На сьогоднішній день існує понад 100 суперечливих варіантів "розшифровки", як правило, за допомогою буквено-числових еквівалентів.
В їхню основу покладено підрахунок суми доданків, кожне з яких відповідає букві в прізвиську єврейською, грецькою, латинською (?) або арабською (?!) мовами. Зазначені обчислення називалися ізопсефією, у каббалі - гематрією.
У такий спосіб отримано особисті назви: Евантес, Титан, Латинянин, Лампетіс, Бенедикт, Нерон Кесар, Домініціан, Наполеон, тощо. Все ж таки у вірші 13:18 написано, "те число людське" ([Л.43], "воно відповідає людському числу", пер. [Л.35]).
Але чому апостол, говорячи про небаченого тератоморфа, використовує вирази, "число його імені"»? (13:17), "те число"? (вірш 18). Мабуть, пророк згадує велику блудницю – місто Вавилон (17:5, 18:2), де математики-халдеї представляли своїх астральних богів так: бога місяця Син цифрами 30, богиню планети Венера Іштар – цифрами 15 [Л.32, стор. 857; Л.39, стор. 198].
Можливо, в Об'явл.13:17 міститься алюзія на сирійського ідола Ашима. "Ім'я цього божества походить від арамейського слова, що означає «ім'я», тому воно може символізувати будь-яких північно-західних семітських богів і богинь (Ваала, Анат, Астарту)" (там само, стор. 896). Наприклад, кумир із моря (13:1), йому поклонятимуться "всі мешканці землі" (вірш 8).
34. Секрет імені химери
Знамените число 666 деякі християни бачать у «Єдиній системі кодування продукції» (ЄСКП). Її штрих-код має три розділові смужки, виконані як цифра «6» (жарт розробників?), вони в коді товару не враховуються.
Для реалізації ЄСКП, під шкіру нібито імплантують RFID-чип з метою ідентифікації особистості, т.зв. "персональний індифікаційний номер". Або на лоб (руку) накреслять невидиме (?) лазерне татуювання.
Реформатські богослови три шістки сприймають суто символічно, інтерпретуючи «6» як щось людське, яке виражає недосконалість, на відміну від божественної сімки, вона символізує досконалість [Л.12, стор. 120].
Усі версії цікаві, але вираз "число його імені" (13:17) краще тлумачити в одному з біблійних значень,– кількість членів сім'ї (або племені, роду), які мають ім'я глави. Так Яхве Елохім дав Моше такі вказівки.
«Порахуйте (перерахуйте) все товариство синів Ізраїлевих за родами їхніми, за родинами їхніми, за числом імен ... І було синів Рувима ... сорок шість тисяч п'ятсот» (Числа, гл. 1, Синод пер.). «Між цими людьми буде розподілена земля у спадкове володіння за кількістю (числом) імен« (26:52-55, дивіться також Ездр. гл. 2, Іс. 4:1, Наум. 1:14).
У Новому Завіті вираз "число імен" теж може слугувати синонімом "кількості", про що свідчить вірш Об'явл.11:13, «і загинуло від землетрусу сім тисяч людських імен » (дивіться також Мк.5:9).
Біблія не є вмістилищем секретів або збіркою кабалістичних букв та цифр. В цій унікальній мудрій Книзі нічого НЕ зашифровано. «Тут – (потрібна) мудрість. Хто має розум, нехай вирахує (від дієслова "підраховувати", "буквально, рахувати на рахівниці" [Л.42]) число звіра, бо те число людське. І його число – шістсот шістдесят шість» (13:18).
Спостерігаючи космічний об'єкт, тайнознавець повідомляє читачам, сума 666 відповідає не ангельському небесному, а людському підсумку додавання, хоча результат і відноситься до неба.
Така кількість астральних членів сім'ї, ескорт із невеликих маріонеток-астероїдів, супроводжує Гога. Однак частина уламків закриває один одного, щоб перерахувати всю кількість із трьох грецьких гекс потрібне особливе вміння (розум) і стародавня лічильна дошка "абак", зовсім не буквено-числові еквіваленти.
35. Сім голів-гор-царів
Автор роботи [Л.53] припускає. "У характеристиці антихриста, Св. Писання показує його, як звіра багряного ..." (стор. 691), очевидно надрозумного, володаря 7 умів, по одному на кожну голову. Навпаки, з видінь Івана, який перебував у Дусі в день Господній (1:10), можна зробити інший висновок.
Незвичайна алегорична тварина є одночасно горами, головами і царями (17:7-10). Причому на СІМ глав припадає всього ОДНА паща (12:15, 13:2). Абсолютно неймовірно, що за зазначеними вражаючими ознаками ховається людина-мутант. Одна голова його "начебто мала смертельу рану" (13:3), куди ж дивилися інші шість?
Для правильного трактування здвоєного образу (голова-гора) необхідно врахувати. "Окремі ділянки гір і пагорбів названі в Біблії як частини тіла. До таких в оригіналі належать: голова ..." [Л.51, стор. 180]. Крім того, у давнину висоти уособлювали Богопротивні сили [Л.6, стор. 203].
Наприклад, язичницький бог "Ваал зображується верхи на горах" [Л.3, стор. 207]. "Недоступність робить гори невідомими і надає їм наліт таємничості" (там само, стор. 229). Земні скелі "являють собою лише відображення небесних" [Л.39, стор. 653].
Очевидно, із зазначених вище причин, пророк називає космічні тіла головами дракона на небі (Об'явл.12:3) і звіра (17:3, 7-12). Архетипи гір, голів, царів необхідно віднести до малої планети, оточеної спільниками, дрібнішими фрагментами. Щоб таке зрозуміти сучасникам апостола був потрібен неабиякий розум (17:9). Сьогодні той, хто мудрий, зрозуміє, а хто розумний, пізнає (Ос.14:10).
Так, важко порахувати число імені Гога (можливо, означає "дорогоцінний, золотий предмет" [Л.6]), підрахувати числа 666 або 646, або 616. Але можна побачити 7 черепів його. «Тут потрібен розум і мудрість. Сім голів – це сім гір ..., водночас це і сім царів» (Об'явлення, 17:9, пер. [Л.57]; «Це вимагає розуміння і мудрості» [Л.56], «потрібні розум і мудрість» [Л.52]).
Кмітливість, розуміння, премудрість потрібні, щоб з'ясувати, голови не тільки ГОРИ, а ще й, водночас, ЦАРІ (ст.10). Зовсім не імператори Римської імперії, як фантазує багато екзегетів. Імператори змінювали один одного протягом багатьох років, сімох не можна було побачити разом.
НІ. За найдавнішими віруваннями, справжніми монархами шанували НЕ земних правителів, а богів, їх часто уособлювали небесні тіла. Зокрема, астральні головні ідоли вавилонського пантеону: Шамаш (сонце), Сін (місяць), Іштар (планета Венера), їхні імена записувалися і числами.
При тлумаченні Об'явлення треба брати до уваги, одним із знаків царської влади язичницьких бовванів слугували вінці, вони ж, діадими і "царські корони" [Л.6, стор. 127], як у видіннях улюбленого учня Ісуса Христа (12:3, 13:1).
36. Архетип вавилонської блудниці
Таємнича ефектна жінка, що сидить на 7-и головах страховиська з безодні (мал. 11), мабуть, є подальшим розвитком архаїчного образу стародавньої вавилонської богині родючості та плотської любові Іштар. Її зображували на незвичайному звірі, який нагадує лева, її культ супроводжувався ритуальною проституцією [Л.38].
Найімовірніше, в Об'явл.17:1-6 міститься алюзія на велику малоазійську богиню родючості Кібелу з Фригії. За днів апостола, вона була покровителька багатьох міст, навіть усієї Римської імперії.
Мати землі і богів Mater magna відтворювалася у вигляді багато одягненої матрони, що сидить на троні або леві. У дні свят навколо статуї Кібели розгорталися містичні екстатичні танці, оргії з пролиттям крові тварин, публічна розпуста.
Цей архетип (17:1), "мати розпуснись (блудниць) і земних гідот" (вірш 5), провидець називає великою пануючою столицею (вірш 18; Вавилон, Рим чи Єрусалим?). Очевидно такою, яка уособлює всі язичницькі міста, усю нашу блудливу планету (вірш 15), котра потрапила в метеорно-астероїдний потік (8:5-12, 12:1-4, [Л.46]).
Левіафан, він виходить із космічної безодні, з урахуванням його 7-и голів, є восьмим, тим самим, з числа семи первісних. «А звір, який був і якого нема,– він восьмий, але ("при цьому він один", пер. [Л.2]) з тих семи» (17:11; «він із тих самих, що й ті семеро», пер. [Л.52]), оскільки планета Магог, внаслідок зіткнення, розпалася на зазначені 7 частин.
Згідно з пророчими видіннями, що викликають велике здивування, грабіжник Гог ВЖЕ відвідував Землю (Єз.38:4, Об'явл.17:8). Але «ще не прийшов. І коли прийде, то пробуде недовго» (вірш 10), тому що піде "до погибелі" (вірш 11).
37. Для чого роги та вінці?
Великий червоний дракон на небі має 7 супутників-голів, а "на його головах – сім (діадем) вінців" (12:3), тобто, дорогоцінних головних уборів (корон). "У Месопотамії вінці богів і царів прикрашали рогами, що символізували їхню силу і могутність, особливо у військових діях" [Л.32, стор. 783].
За діадими, тайновидець приймає не "видатних лідерів світового уряду", як вважає дехто, але свиту з малих астероїдів, що оточують 7 великих. Оскільки на Близькому Сході корона на голові царя або статуї бога мала вигляд подібний до тюрбана, чалми або пов'язки, на них кріпилося дорогоцінне каміння [Л.32, стор. 377, 816].
Так міфологічний ефіопський правитель Цефей (Кефей) зображувався на архаїчних зоряних картах у мантії та головному уборі, у ньому червоним кольором блищить яскрава зірка, змінна "Дельта Цефея".
Стародавні ототожнювали небесні об'єкти з богами-царями, ось чому пророк (17:9) називає гори-астероїди царями (17:9, 10), повноважними посланцями Цефея, як і яскраві сяйливі роги-боліди звіра (вірш 12). Стародавні вірили, монарх оточений telammu, небесним сяйвом, зримим ореолом, яким його наділяли боги.
Поблизу у жахливого міксаморфа, який виходить з-за морського горизонту, корон не сім, десять; вони знаходяться вже на рогах його (13:1), а не головах (12:3). Тому що при руйнуванні болідів в атмосфері, можна побачити яскраві сліди метеоритів, які розлітаються в різні боки. Такими вінцями закінчуються гострі роги, по-науковому, вузькі сяйливі сліди-треки метеороїдів.
Архетипом звірів Іоанна і Даниїла (Дан.7:3-7, істоти подібні до лева та барса, мають крила, останнє, - 10 рогів) може слугувати крилатий лев із палацу ассірійського царя Ашшурбаніпала. Лев несе на своїй людській голові конусоподібну прикрасу з 3-ма рядами гострих виростів [Л.32, стор. 862].
Дика апокаліптична тварина з видіння Іоанна має на 7 голів-гор лише ОДНУ пащу (13:2, тобто, радіант) і, як не дивно, 10 жахливих рогів (17:3, Дан.7:7), а не 7 чи 14. Вони отримають земне царство і владу, кожен немов каліф, лише на одну годину (17:12, Іс.17:14), розорять міста й спалять грішну землю у вогні, тому що передбачено.
«І десять рогів, як ти бачив, і звір,– вони зненавидять розпусницю, спустошать (розорять) її, роздягнуть (оголять), з'їдять її тіло і спалять її у вогнем» (17:16). В тей час, «небеса (небосхил) з шумом (громовим гуркотом) підуть (зникнуть), а стихії (небесні тіла), спалахнувши, зруйнуються, земля і всі справи (що на ній зроблені), згорять» (2Петра, 3:10, Синод. пер., у скобках, сучасні переклади).
Згідно з Об'явленням, одиниці вимірів тривалості трагічних подій великоскорбного Дня Господнього обчислюються:
• політ метеорних тіл – секундами (6:13);
• бомбардування метеороїдами та астероїдами – годинами, очевидно, десятьма (17:12);
• активна фаза руху Землі в хмарі космічних тіл – добою, всього: 3,5х2=7 діб (11:9-13);
• пророки Божі будуть свідчити перші 1260 днів (11:3-7);
• влада звіра,– період катаклізмів та їхніх наслідків, триватимуть наступні 42 місяці (13:5).
День скорботи не настане, доки не наблизиться кінець цьому морально деградованому роду. Тоді відкриється той, хто несе загибель, зримо проявиться гидота, що спричиняє спустошення, зніметься перша печатка, астрономи виявлять безжального вершника на білому коні (Мт.24:14-16, Об'явл.6:1, 2, Іс.47:13).
38. Син погибелі
У результаті проведеного комплексного дослідження теми біблійного загадкового володаря умів останніх днів, можна дійти наступних висновків.
1. Левіафан Йова, звір-спустошувач і камінь Даниїла, Гог Єзекіїля, син зорі Ісаї, руйнівник народів й спустошувач Єремії, дракон-звір Іоанна це типові архетипи, ескізи, які НЕ стосуються гіпотетичного світового диктатора, так званого антихриста. Тут ми стикаємося із зоо– й антропоморфною персоніфікацією, уявленнями про світ, де за всім неживим ховається живе.
2. Перераховані дивовижні негативні "герої", в них воєдино злиті небесні риси та земні, один і той самий тип. Зокрема, Павлов "син погибелі", цебто, джерело погибелі, дитя її сутності (2Солунян, 2:3-9). Цей висновок можна підтвердити наведеним нижче зіставленням паралельних біблійних віршів.
По-перше, той «який противиться і підноситься над усім тим, що зветься Богом» (вірш 4), сяде в оселі Його, "видаватиме себе за Бога",– збігається з Іс.14:13, 14, Об'явл.3:6, Дан.7:25. "Те, що він сяде в храмі Божому,– метафорична вказівка на його нехтування по відношенню до Бога, виражене старозавітною мовою" [Л.55, стор. 640, 641].
Існують інші думки, "всі коментатори здивувалися з приводу згадки храму Божого. Можливо, Павло мав на увазі церкву ..." [Л.18, стор. 191]. Ні, не церкву, навіть не "мотив воцаріння" в Будинку молитви, бо вірно зазначено, "жодного конкретного храму не мається на увазі" (там само).
У давнину використовувалися 2 слова, що позначають будівлю для богослужіння. Перше, "гієрон" (hieron) – обгороджена територія, комплекс споруд. Друге, "наос" (naos), в елліністичний період означало небеса, місце проживання богів.
Павло використовує це слово, називаючи віруючих "храмом Бога" (1Кор.3:16, 2Кор.6:16). Павло, під храмом («наос») Господа (2Сол.2:4), має на увазі НЕ земну, а небесну оселю Його (Іс.63:15, Пс.103:19); також як пророк Міхей (1:2, 3) та апостол Іван (Об'явл.13:6).
Останній, багаторазово застосовує слово наос для позначення небесної святині (Об'явл.3:12, 7:15, 11:19, 14:15, 17 і т.д.). Все, що з'являється на небосхилі, можна прийняти за бога (Втор.4:19), як видасть себе за нього перевертень Гог.
Земний же комплекс споруд ("гієрон") виникне перед поверненням Ісуса Христа, ще під час Великої скорботи та відбудови зруйнованого великим землетрусом Єрусалима (Агг.2:6-9, Міх.3:12-4:2, Єр.30:18). І сяде в храмі НЕ антихрист, а Господь (Мал.3:1, Єз.43:4-7, Лк.1:32, 13:35).
39. Прихована причина беззаконня
По-друге, Павло вважає появу сина погибелі "таємницею", хоча християни знали, «що його стримує з'явитися свого часу» (2Солунян, 2:6, «до того, як настане його час», пер. [Л.2]). Про подібний секрет сказано ще в Дан.12:4, 9, Єз.38:14.
Дивно, апостол стверджував, "таємниця беззаконня вже діє" (вірш 7, порівняйте з Іс.13:5, 6, Дан.2:27-29, Єз.38:7, 8). Чи не означає це, що злочинець був його сучасником? так припускають деякі тлумачі.
Ні, але зерно істини в цьому судженні є. Ще дві тисячі років тому ворог роду людського вже летів у напрямку Землі, тому автор послання так пише про останні дні. «І тоді з'явиться (відкриється, "проявить себе", пер. [Л.56]) беззаконник» (2Сол.2:8), а не буде народжений.
По-третє, пришестя екзотичного носія зла, який порушує закони світобудови (вірш 9), здійсниться:
● "з усякою силою", порівняйте з Об'явл.8:7-12, Йоіл.1:6, 2:2-5, Єр.4:7, 13, Єз.38:3-6;
● "ознаками" в сонці, місяці, зірках; збігається з твердженнями в Лк.21:25, Об'явл.6:12, Йоіл.2:10, Єр.4:21-28;
● "фальшивими чудесами" (Об'явл.13:13, 14), оскільки вогонь, сірка, кам'яний град впадуть з неба.
Лиходій загине. «Господь Ісус погубить духом (подихом) Своїх уст і знищить ("сяйвом Своїм", пер. [Л.57], "Epiphanie,– спалахнуле сяйво [Л. 12, стор. 84]) появою Свого приходу» (2Солунян, 2:8; «знищить його одним тільки Своїм сяйвом у той День, коли Він повернеться», пер. [Л.52; 57]). Йешайа уточнює, Месія спочатку "вразить землю жезлом вуст Своїх" (Іс.11:4, пер. [Л.56]), потім повернеться на неї (2Сол.2:8, б).
Думка апостола збігається з твердженням Даниїла, підступний ріг розтрощиться не рукою (Дан.8:25). Біблійний пророк бачить, «звір був убитий на очах моїх, і тіло його розтрощене, і віддане на спалення вогню» (7:11, Синод. пер.). Мабуть, астероїд Гог зруйнується приливними силами гравітації, не рукою, впаде на Сонце.
Таким чином дивовижний павлівський персонаж, представлений у вигляді традиційного негативного архетипу, тотожний неживим "героям" Йова, Даниїла, Єзекіїля, Ісаї, Єремії, Іоанна. Отже, "син погибелі" не особистість, якщо тільки під "людиною гріха" не мається на увазі лжепророк (Об'явл. 13:11-17, 16:13, 19:20).
Адже в останні дні з'являться антихристи, в т.ч. неправдиві пророки. Вони вже були за днів життя Іоанна, є і зараз; ім'я їм – "легіони". За дві тисячі років не набереться стільки безрозсудних, що заперечують божественну сутність Господа Ісуса Христа, як у ХХI столітті.
Серед антихристів останніх днів виявиться псевдопророк (13:11-17), який вимагає поклоніння язичницькому богові в образі дикої тварини (вірш 14), він же, величезний червоний дракон на небі (12:3) і звір багряний (17:3), що уособлюють карликову планету в оточенні 666 членів її сім'ї (13:18).
40. Що буде через тисячу років?
"Ще одна, остання оповідь, і літопис закінчено", Христос переможе звіра (19:20). Але чому згадка про Гога міститься у вірші 20:7? Річ у тім, що перипетії згаданих двох віршів розділяє тисяча років. Старий світ загине, але виникнуть нова земля і нове небо (Іс.65:17).
Слідом за тим, як. «Народи провалилися в яму, яку самі викопали» (Пс.9:16, а), уцілілі в молотьбі та жнивах покаються, призвуть ім'я Спасителя свого, служитимуть Йому (Об'явл.15:4; Зах.2:11, 13:1,9, 12:10; Іс.4:2-4, 19:19-25; Дан.9:24; Соф.3:9; Пс.102:23), тому що. «Пізнаний був (відкрився) Господь за судом, який Він здійснив» (Пс.9:17, Синод. пер.).
На новій землі, зі зміненим ландшафтом, під новим небом, з іншим розташуванням зірок, світовим центром поклоніння єдиному істинному Богові стане древнє святе місто.
«У той час називатимуть Єрусалим ГОСПОДНІМ престолом, там, у Єрусалимі, зберуться всі народи в ім'я (щоб вшановувати) ГОСПОДА, і вже більше не діятимуть за впертістю (через завзятість) свого злого серця» (Єремії, 3:17; Іс. 2:1-4, Зах.2:12, 14:16).
Минуть століття, і мешканці землі забудуть уроки Великої скорботи, знову повернуться до статутів людських, не дотримуючись заповіді Сина Божого. Коли закінчиться тисяча років, нечестиві, спокушені сатаною, повстануть проти табору святих, міста, коханого Всевишнім, з усіх кінців підуть проти Йерушалаїма війною (Об'явл.20:7, 8).
Тих, хто зібрався на війну, тайновидець називає народами Гога і Магога, мабуть, із-за місця їхнього проживання, на півночі відносно Ізраїлю. Імовірно, з метою підкреслити їхню духовну спорідненість із Гогом днів Великої скорботи, противником Христа, прообразом сатани.
Але Творець всесвіту знову втрутиться в історію. «І зійшов вогонь з неба [від Бога], й пожер їх» (20:9). Настане час останнього суду над грішним світом (вірші 11-15), вочевидь, загибелі Землі, для якої вже не знайдеться місця (20:11, 21:1).
Так старозавітний Йов, розповідаючи про посмертну долю того, хто потрапив до Шеола (Йов.14:10-14), стверджує, «доки не зникнуть небеса – не прокинеться (він), не встане від сну свого » (вірш 12, пер. [Л.57]). Або "Усі небеса зникнуть перш, ніж мертва людина прокинеться", пер. [Л.35] для Суду біля великого білого престолу, суду за справами (Об'явл.29:11-15).
Навіть якщо планета вціліє, то історія роду цього на ній все-таки завершиться. Про що свідчать усі наступні за віршем 9 тексти Об'явлення, зокрема, нейтралізація спокусника й ошуканця в озері вогняному (вірш 10), свідчення, які стосуються виключно трансцендентного світу (дивіться, наприклад, 20:11, 21:23, 22:1-5).
ЛІТЕРАТУРА
1. Барклі В. Тлумачення Євангелія від Марка - Scottdale: Всесвітній союз баптистів, 1984. - 406 с.
2. Біблія для нашого життя. Новий Заповіт.- Finland, IBS, 1999.- 687 с.
3. Словник біблійних образів - СПб.: Біблія для всіх, 2016.- 1 423 с.
4. Теологічний енциклопедичний словник - М.: Асоціація «Духовне відродження» ЄХБ, 2003. - 1 468 с.
5. Грудем У. Систематичне богослов'я. - СПб.: Мирт, 2004. - 1 453 с.
6. Рінекер Ф., Майєр Г. Біблійна енциклопедія Брокгауза, - Кременчук: Християнська зоря, 1999. - 1088 с.
7. Рогозін П. Таємниці Апокаліпсису.- Корнталь: Світло на Сході, 2003.- 432 с.
8. Ллойд-Джонс М. Церква і останній час.- Харків: Д.Ф.Ткаченко, 2001.- 208 с.
9. Спраул Р.Ч. Що говорив Ісус про останні дні.- СПб.: Мирт, 2000.- 219 с.
10. Салов-Астахов М.І. Царство Боже і Царство Світу цього. - Wheaton: Євангельське Слово 1995.- 215 с.
11. Музичко І.В. Світло одкровення - Торонто, Gorden & Gordon Ass. Inc., 1995.- 224 с.
12. Паш Р. Друге пришестя Ісуса Христа. - Gummersbach: Міс. Фріденсботе, 1995.- 287 с.
13. Лангхаммер І. Що буде з цим світом? - Gummersbach: Евангельська місія, 1995.- 156 с.
14. Кастер С. Від Патмоса до Раю. Тлумачення книги Об'явлення.- Greenville, BJU Press, 2006.- 255 с.
15. Барчук І. Пояснення на книгу Одкровення.- Київ: Дорога правди, 1993.- 288 с.
16. Зауер Е. Тріумф розп'ятого. - Київ: СЕХБ України, 1991.- 220 с.
17. Тлумачення Новозавітних Послань і книги Одкровення. Голов. редактор Харчлаа.- Seligenstadt: Християнське видавництво, 1990.- 598 с.
18. Стотт Дж. Послання до Фессалонікійців. - СПб.: Мирт, 1997. - 264 с.
19. Філіп А.Д. Терпіння уповання.- Харків: Д.Ф.Ткаченко, 2002.- 160 с.
20. Баракман Х.Ф. Практична християнська теологія. - М.: Асоціація «Духовне відродження» ЄХБ, 2002.- 958 с.
21. Уолл Дж. Л. За нагородами у вічност і...- М.: Духовне відродження, 2002.- 280 с.
22. Ван Кампен Р. Про захоплення церкви – просто і доступно. - М.: Тріада, 2000.- 232 с.
23. Куйвенховен Е. День Господній.- СПб.: Мирт, 2006.- 220 с.
24. Брукс Р. Вся слава Агнцю: коментарі на книгу Одкровення.- Мінськ: МФЦП, 2005.- 224 с.
25. Гійон Ж. Об'явлення Іоанна Богослова.- СПб.: Руфь, 2005.- 256 с.
26. Хендріксен В. Біблія про життя після смерті.- Мінськ: Завіт Христа, 1998.- 235 с.
27. Джекман Д. Послання Апостола Іоанна. - СПб.: Мирт, 1997.- 312 с.
28. Біблійний культурно-історичний коментар. Частина 2. Новий Завіт/ Крейг Кінер.- СПб.: Мирт, 2005.- 733 с.
29. Кліффорд П. Останній час: Історія питання. - СПб.: Мирт, 2000.- 219 с.
30. Великий біблійний словник.- СПб.: Біблія для всіх, 2005.- 1 503 с.
31. Тлумачення старозавітних книг: від Першої книги царств до Книги пісні пісень. Гол. ред. Харчлаа П.- США, Слов'янське євангельське товариство, 1992.- 617 с.
32. Біблійний культурно-історичний коментар. Частина 1. Старий Заповіт. - СПб.: Мирт, 2003. - 984 с.
33. Стерн. Д. Коментар до Єврейського Нового Заповіту.- М.: НВ «Силоам», 2004.- 1 156 с.
34. Сєдих Е.В. Дракон.
35. Біблія. Сучасний переклад Біблійних текстів. - М.: World Bible Translation Center, 2002.- 1150 с.
36. Стаття № 3 «День Господній».
37. Стаття № 5 «Так буде і в дні, коли Ісус Христос з'явиться».
38. Міфи народів світу. Енциклопедія. Том 1. - М.: Радянська енциклопедія, 1980.- 672 с.
39. Міфи народів світу. Енциклопедія. Том 2.- М.: Радянська енциклопедія, 1980.- 720 с.
40. Стаття № 7 «Апокаліпсис Іоанна Богослова».
41. Стаття № 2 «Гог із землі Магог: кінець світу цього».
42. Клеон Л. Роджерс - мол., Клеон Роджерс III. Новий лінгвістичний та екзегетичний ключ до грецького тексту Нового Заповіту. - М.: Біблія для всіх, 2001.- 1 008 с.
43. Підрядковий грецько-російський Новий Заповіт. Дослівний сучасний переклад [LCV].- Житомир, Українське товариство Благодаті, 2005.- 1 048 с.
44. Стедмен Р. Останнє слово Бога. Осягаючи Одкровення. - Новосибірськ: Посох, 2004. - 416 с.
45. Мень А. Читаючи Апокаліпсис.- М.: Фонд ім. Меня, 2000.- 264 с.
46. Стаття № 4 «Час великої скорботи».
47. Тлумачення Старозавітних Книг. Від Книги Ісаї по Книгу Малахії.- Ашфорд, Коннектикут, США, Слов'янське місіонерське видавництво, 1996.- 602 с.
48. Тлумачення чотирьох Євангелій і Книги діянь Апостолів. Біблійна кафедра. - Київ: Демос, 1994.- 456 с.
49. Хедінг Д. Від часу у вічність. Книга Об'явлення. - Рівне: Живе слово, 2008.- 328 с.
50. Айронсайд Г.А. Коментарі на книги малих пророків.- Рівне: Живе слово, 2008.- 308 с.
51. Новий біблійний словник. У 2 ч., Ч. 2. Біблійні реалії. - СПб.: Мирт, 2001.- 1 014 с.
52. Біблія. Книги Священного Писання Старого і Нового Завіту, канонічні. Сучасний російський переклад.- М.: Російське біблійне товариство, 2011.- 1 408 с.
53. Дудник А.В. Тлумачення на книгу Об'явлення Іоанна Богослова.- Харцизьк: Світло, 2012.- 975 с.
54 Старий Заповіт на сторінках Нового. Т.3. Діяння Св. Апостолів. Загальні послання. Об'явлення.- Черкаси: Колоквіум, 2013.- 592 с.
55. Ледд Д. Богослов'я Нового Заповіту. - СПб.: Біблія для всіх, 2003.- 800 с.
56. Біблія. Новий переклад російською мовою. - United Kingdom, Carlisle: Biblica Europe, 2011.- 1 185 с.
57. Біблія. Книги Священного Писання Старого і Нового Заповіту в сучасному російському перекладі. - М.: Видавництво ББІ, 2015.- 1856 с.
58. Афанасьєв О.М. Дерево життя.- М.: Сучасник, 1983.- 254 с.
59. Бухвальд В., Рягузов В. Майбутнє світу та Ізраїль.- СПб.: Біблія для всіх, 2010.- 256 с.