Довготерпеливий друже, ознайомившись з трагічними подіями Йом Адонай та Великої скорботи [Л.1-3], вона ж, Велика загибель (Єр.4:6), у вас можуть виникнути запитання, як у біблійних пророків Малахії, Йоіля, Іоанна:
      «хто витримає день Його пришестя, і хто встоїть, коли Він з'явиться?» (Малахії, 3:2, а), «який же великий ГОСПОДНІЙ День! Він дуже страшний (жахливий), і хто зможе його витримати?» (Йоіла, 2:11, "хто його переживе?", пер. [Л.27]). «Адже прийшов (настав) великий день Його гніву,– і хто може встояти?» (Об'явлення, 6:17).
      Насправді, який мешканець землі, яким чином може встояти? в роки великої загибелі, у тижні загальної молотьби та масових жнив. Коли в один день зруйнується супертехнологічна цивілізація, що розклалася під натиском гріха.

1. Кому  уготовано  спасіння?     

        Фахівцям, які мають відношення до загроз безпечній життєдіяльності, відповідь очевидна, уникнути майбутньої небезпеки не зуміє ніхто, не вціліє ніяк. Оскільки стихійні лиха, викликані космічною катастрофою, матимуть масштабний каскадний характер.
       Негативні зміни торкнуться атмосфери, гідросфери, геосфери нашої планети. Загине безліч її жителів (до 90 %), як в активній фазі природних й техногенних катаклізмів (Об'явл.9:18, [Л.3, 4]), так і після їх закінчення. В останньому випадку, із-за гіркої кислотної води, отруйного запиленого повітря, голоду, холоду, епідемій, фізичного насильства (6:8, 8:11, [Л.3, 5]).
     Очевидна відповідь і для християн. "Від ГОСПОДА спасіння" (Псалми, 3:9). Не в руках людини, навіть не в її релігійності, але у Ісусі Христі. «Син – сяйво слави Отця, точна подоба самої сутності Бога» (Євреїв, 1:3, пер. [Л.35]; "печать єства Його", пер. [Л.39], "образ іпостасі Його", Синод. пер.).
     "Якщо ми любимо Спасителя і готові зустрітися з Ним, чому ми повинні думати про Його пришестя, як про щось жахливе? ... справжні віруючі очікують не кінця світу, не суду і навіть не захоплення Церкви ... Предмет її надії – Сам Спаситель" [Л.6, стор. 27, 72].
      Ця істина, відкрита майже 2 000 років тому, актуальна в усі епохи, «бо під небом немає іншого імені, даного людям, яким належить нам спастися!» (Дії, 4:12, "ні в кому іншому нема спасіння", пер. [Л.27]). Смертельно вжаленим у п'яту зміями гріха треба поглянути на розіп'ятого Христа і ... повірити Йому (Ів.3:14-16).
     Апостол Павло приєднується до проголошеної Петром аксіоми. «Якщо визнаєш своїми устами Господа Ісуса ("будеш сповідувати Ісуса Господом", Синод. пер.) й повіриш у своєму  серці, що Бог підняв (воскресив) Його з мертвих, то спасешся» (Римлян, 10:8-11; 5:8-10, 1Сол.5:9).
     Розмірковуючи з духом своїм, дійдемо висновку: сенс усього життя в тому, щоб шукати й знайти Того, Хто благословляє (Дії.17:26-28, Єр.29:13). Потім навчитися обожнювати Його всім єством – серцем, душею, розумом (Мт.22:37). Не можна по-справжньому любити ближнього, не полюбивши Творця свого.
      Грішник, що торкається Святого, освячується, Джерело щастя в нас і ми повинні бути в Ньому. Він не в ділах наших суєтних, проте в мріях, а ми будемо не в мріях, але в справах Його. Той, хто перетерпів усе до кінця, вірний Господу до самої смерті, отримає "вінець життя" (Об'явлення, 2:10).
       Лише Він є шлях додому, істина звільнення, буття вічне (Ів.14:1-6). Пам'ятаємо, «смерть – доля кожної людини, і хто живий, нехай розмірковує про це» (Еклезіаста, 7:2, пер. [Л.35]). Втім навіть миші не можуть розлучити люблячі душі, "адже любов є від Бога" (1Івана, 4:7), тому й немовлята не вмирають, навіть мертвонароджені.
      Майбутнє в потойбічному світі залежить від теперішнього буття на землі. Небезпечна не смерть, неможливо перехитрити або уникнути її; треба боятися марно прожитого життя без любові, віри, надії. Панацея від безглуздого існування це навчитися любити Творця й творіння Його, під проводом Святого Духа відновити в собі Божий образ (Бут.1:26, 27), пошкоджений гріхом.
       Порочне тіло гризе душу, якщо йому просторо, значить їй тісно. По суті, існувати в гріхах нудно, а відпускати дух страшно. Тому важливо підготуватися до виходу з нинішньої обителі й повернення в нерукотворну оселю на небесах (2Кор.5:1, 15). «Шлях мудрої людини вгору спрямований, щоб уникнути (світу мертвих внизу) глибин Шеола» (Притчі, 15:24, пер. [Л.39]). На жаль, "хто жити не вмів, того вмирати не вивчиш".
     У юдолі випробувань повинні бути ... випробування; смиренні духом, що витримали іспит,  виживуть (Пс.34:19, 1Пет.5:6). Вознесуться "з мертвих у новий вид життя, не схильного до хвороб, старіння, дряхлості і смерті" [Л.31, стор. 1395]. «Його заповідь – це вічне життя» (Івана, 12:50) з Господом на небесах (вірш 32), зовсім не реінкарнація на землі.  

2.  Наш  Спаситель      

     Звільнення тих, хто сподівається на Сина, через Якого створено всесвіт (Євр.1:2),– головна мета Його повернення, так стверджується в Новому Завіті. Христос «другий же раз Він з’явиться не задля гріха ("щоб узяти на Себе гріх", пер. [Л.35] ), а тим, які очікують Його на спасіння [через віру]» (Євреїв, 9:28, пер. [Л.7]).
      Аналогічне вражаюче пророцтво міститься ще в Старому Завіті. «І скажуть у той день: Ось наш Бог! На Нього ми покладали надію (ми чекали на Нього), і Він нас (врятував) спас!  Це – ГОСПОДЬ, на якого ми надіялись (чекали), тому будемо радити і веселитись Його спасінням!» (Ісаї, 25:9; 51:6, 52:10; у дужках, текст із [Л.8]).
      В есхатологічному 35-му розділі Ісая продовжує мову про покарання від Яхве Елохім і захист. Після слів. «Ось ваш Бог! Надходить помста,– йде відплата (покарання) від Бога» (35:4, б), наві обіцяє, "Він прийде і спасе (врятує) вас!" (вірш 4, в; 5-10). Безсумнівно, ці пророцтва здійсняться, бо Вседержитель є всемогутнім Отцем, люблячим Сином і Святим Духом, що втішає (Мт.28:19, Ів.15:26, 10:30, 38).
       Не сперечайтеся до хрипоти про непізнавану триєдину сутність Творця. Ким є Отець дізнається той, кому відкриє Син (Лк.10:22) Духом Святим (Ів.16:12-15). Ми знаємо, "Господь є Дух" (2Коринтян, 3:17, 18; Ів.4:24), "воскреслий Христос є Дух" [Л.36, стор. 261] і Світло (Ів.1:4-9). Променисте Світло відвідає кожного, котрий промовляє, "у Твої руки віддаю душу мою"; зникнуть страждання, відчуття болю, страх.
       Відкупитель відкривається не тільки тим, які повертаються додому, але прийде до тих, що благоговійно шанують Його ім'я на землі (1Сол.4:16, 17), виконують заповіді (Ів.14:21), живуть побожно (Мт.7:21). Народжені від Духа перемагають вірою (1Ів.5:4) у Тріумфатора, Який переміг світ (Ів.16:33).
      Апостол Петро обіцяє, «при з’явленні Його слави» (1Петра, 4:13), воно настане одразу після закінчення Великої скорботи, «зрадієте і будете тріумфувати» (Синод. пер.). У Біблії, «вираз "слава Господня" стосується сяйва, його можна спостерігати в присутності Бога» [Л.9, стор. 92]). Аналогічно в Дідахе ("Вчення 12 Апостолів") про послідовність епізодів повернення Учителя в силі та славі читаємо.
      «І тоді з'явиться знамення істини: по-перше, знамення отвору на небі (по-науковому, "радіант"), потім, знамення звуку трубного (на початку Великої скорботи), а третє – воскресіння мертвих» (Дидахе, 16:6). Потім «побачить світ Господа, що прийде на хмарах небесних» (вірш 8).
      Зазначений порядок ще раніше записав євангеліст Матвій. Спочатку Велика скорбота, в т.ч. падіння небесних тіл, знамення на небосхилі, плач мешканців; згодом повернення Спасителя, збирання й підхоплення ангелами обраних Його (Мт.24:21-31).
      Слова Ісуса, обіцянка Петра, віровчення ранньої Церкви спростовують поширену з початком ХХ століття гіпотезу, яка не має вагомих аргументів. А саме, про таємне, раптове, невидиме, масове піднесення християн ДО настання Великої скорботи.
      Вони не помруть, тривіально міркує автор [Л.17], але "живими вирвуться в небеса, переступивши межу смерті всупереч натуральним законам природи" (стор. 172). Адже «праведність рятує від смерті» (Притчі, 10:2, пер. [Л.35]), "друга група ... ці не помруть ніколи» [Л.23, стор. 269], «живими будуть піднесені на небо" [Л.6, стор. 79, 80]. Ех, і бурхливі фантазії!
       Ще два ефемерних схоластичних перла, які претендують на істину. "Одержимий антихрист з усією ненавистю обрушиться на 144 000 закарбованих, але Господь не дасть їх в образу і, подібно до Церкви, живими забере їх на небо" [Л.26, стор. 763], "віряни, що залишилися в живих, разом із ними вознесуться до Господа" [Л.28, стор. 203].  

3. Взяття  живими  на  небеса?   

       Автор роботи [Л.43], у своїх формулюваннях, скористався жанром не наукової фантастики.
    "Строго кажучи, піднесені будуть тільки живі віруючі ... Ті, які будуть захоплені, уникнуть фізичної смерті й одразу опиняться в присутності Господа" (стор. 555; мал.1). Явний оксюморон з дивною смисловою єдністю.
   Бездоказові, не біблійні, трафаретні фрази про взяття живих вірян у принципово інший світ, на небеса [Л.17, 23, 26, 28, 43 та ін.] є утопія.
     "Оскільки безсмертним не може бути ніщо земне і матеріальне ..." [Л.48, стор. 57]. Цілком очевидно, воскресіння можливе лише через смерть (Ів.5:21).
     Дійсно, усім, що потрапили в Шеол, повернеться життя, подібно  насінню, яке потрапило в землю. Апостол пише. «Нерозумний! Те, що ти сієш, не оживе ("не повернеться до життя", пер. [Л.27]), якщо не помре» (1Коринтян, 15:36, "не буде воно оживлене, якщо не помре раніше", пер. [Л.39]).
      У другому посланні до коринтян (2Кор.5:8), "Павло говорить про смерть як про вихід із тіла, щоб "оселитися у Господа" [Л.36, стор. 1191], називаючи наше тіло смертним (Рим.6:12).
      Праведний Йов висловлює тверду впевненість,– покинувши скорботний світ, уже без плоті, він побачить свого Захисника. «Навіть коли спаде з мене (розпадеться) шкіра, втрачаючи плоть, я побачу Бога ... Нехай навіть зупиниться моє серце» (Йова, 19:25-27, пер. [Л.27]).
      Один раз кожному призначено відпустити свій дух (Євр.9:27), але хто з вірою в спокутну жертву Христа втратить життя, той врятує його, зуміє «досягти воскресіння мертвих» (Филип’ян, 3:11). Відійде до предків (Бут.25:8), духом своїм (49:33).
      Адже «наші земні тіла з плоті й крові не можуть успадковувати Царство Боже ...» (1Коринтян, 15:50, пер. [Л.8]), воно "не від цього світу" (Івана, 18:36). Зовнішня людина фізично зношується (2Кор.4:16), земна хатина тимчасова (5:1), вона обмежена, тому не може існувати в безмежній вічності.
      Ми обов'язково станемо іншими (1Кор.15:52), коли душа вийде з тіла (Бут.35:18; в ін. пер. "дух"), яке перетвориться на "порох" (3:19, Екл.12:7). Всупереч оригінальній версії автора [Л.32], "частина (?) нашої істоти йде на Небо, а частина (?) – очікує тілесного воскресіння в могилі" (стор. 99).   

4. Смерть  плоті,  душі,  духу      

        Ще один формальний аспект, котрий викликає здивування, нібито, разом з тілом вмирає наша безтілесна субстанція. Або вона впадає в стан глибокого сну до моменту загального воскресіння, отримання нових фізичних тіл.
      "Однак Павло не говорив, що душа спить після смерті. Він ясно заявив, що душа віруючого відправляється до Господа ..." [Л.44, стор. 448]. Це правда, оскільки Ісус Христос обіцяє, коли «Я буду піднятий (вознесусь) від землі, то притягну всіх до Себе!» (Івана, 12:32).
     Таке можливо, якщо душі померлих не впадають у летаргію, тим паче, НЕ вмирають. Творець усього сущого є Бог живих і бадьорих, а не покійників (Мт.22:32) або сплячих (Пс.17:15).
      Безсумнівно, «тіло без духа мертве» (Якова, 2:26), покинувши його, ми оселяємося у Господа (2Кор.5:8, пер. [Л.35]. Усе ж руах без плоті існує (Екл.12:7, 1Сам.28:7-15, Дії.7:58-60, 1Пет.3:19, Пр.9:18, пер. [Л.35]), перебуває в оболонці (Дан.7:15, "Букв.: тривожився дух мій у своїй оболонці", пер. [Л.35]).
       Він може залишати людину (Лк.11:24), потім повертається в неї (вірш 26, 8:55), навіть переходить на іншу людину (2Цар.2:9, 15). Понад те, охочі можуть побачити свій похорон або прочитати на могильному надгробку своє ім'я.
       Так само існування душі (євр. "нешама", "нефеш") НЕ залежить від наявності або відсутності плоті (Мт.10:28, Лк.23:43, Об'явл. 6:9, 20:4). Припущення про нероздільність тілесного з нематеріальним хибне, воно спростовується Святим Письмом (Бут.35:18; Пс.16:10, 49:16; Євр.4:12; 2Кор.5:1-8, 12:2-4; Об'явл.6:9, 20:4; Лк.16:22, 23; 1Пет.3:18-20).
      Без сприйняття довкілля мозок абсолютно марний, втім, як і решта органів. У разі повного припинення функціонування кори головного мозку, свідомість назавжди відокремлюється від організму; також може тимчасово залишати його в момент клінічної смерті, спонтанно або в результаті спеціальних тренувань.
      Фактично ми не заснемо (помремо), «але всі (перетворимось) перемінимося» (1Коринтян, 15:51), набудемо нового вигляду, форми, змісту, «раптово, миттєво» (вірш 52). Бо тимчасовий фізичний світ вторинний, вічний метафізичний – первинний. Прийняття цієї приголомшливої біблійної істини, а саме, "свідомість визначає буття", кардинально змінить ваше життя.     

5. Трихотомія

        У спеціальній християнській літературі є наступні визначення субстанціональності нашої істоти. "Дух – позначення нетілесного і нематеріального аспекту існування" [Л.36]. "Душа – нематеріальне начало людини; використовується як синонім поняття «дух» [Л.31, стор. 1397], вони обидва "являють собою єдину сутність" [Л.33, стор. 460].
       Автори робіт [Л.31, 33] дотримуються двочастинного (т.зв. дихотомія) поділу людської природи на матеріальне і нематеріальне начала. Усе-таки в Біблії далеко не завжди нешама і руах є синонімічними, наприклад як у Лк.1:46, 47; між ними є межа (Євр.4:12).
      Богослови, згодні з поглядами автора Послання до євреїв, в душевну сферу зараховують почуття (емоції), у духовну – свідомість (розум) і волю, сома є третьою складовою (т.зв. трихотомія).
       Об'єднуючи всі 3 атрибути, Павло формулює сентенцію: «нехай ваш дух, душа й тіло, бездоганно (в усій цілісності) будуть збережені в цілості (бездоганними) до приходу нашого Господа Ісуса Христа» (1Солунян, 5:23, "збереглися непорочними доти, доки прийде Господь", пер. [Л.35]). Апостол бажає, щоб в усій цілісності збереглася вся наша особистість: розум, емоції, плоть.
      Людина, руйнуючі себе пороками й фетишами, пригнічує волю, спотворює почуття. Сліпа, глуха, занепала душа гірша за каліку. Фізичне здоров'я необхідне для насичення розуму, розвитку психіки, воно дар від Господа. Немічний же організм зміцнює сильний руах, він дає життя тілу (Бут.2:7), облагороджує внутрішню людину, але може бути ворогом нешама.
      Третя точка зору, вона примиряє дві попередні. "Деякі, замість того, щоб розділяти дух і душу як дві окремі "частини" особистості, стверджують, що людина володіє духом і є душею" [Л.36, стор. 378].
      Можливо, можливо ... однак це визначення не враховує факт разючої відмінності одних осіб від інших. Душі можуть бути спорідненими, дуже схожими одна на одну, але свідомість суто індивідуальна.
      Якщо внутрішня людина НЕ містить «окремі частини», а вони "являють собою єдину сутність" [Л.33, стор. 460],  як вважають прихильники дихотомії, чому існують духовні особистості, котрі живуть під проводом Духа, і душевні, якими керує не розум від Бога, а емоції? (1Кор.2:14-16), вони не володіють собою (Пр.25:28).   

6. Руах       

       Він не від світу цього, ще до народження, його дає Бог (Зах.12:1, Екл.12:7), створює особистість життєдайний подих Його (Бут.2:7, Йов.33:4). «Те, що народиться від плоті, є плоть; тільки від Духа народжується дух» (Івана, 3:6, пер. [Л.27]).
       Перші чоловік і жінка це тілесні створіння, проте, вважаються подібними до не матеріальної сутності Творця (Бут.1:26, 27). Образ Його перебуває у вільному подиху землян від днів Адама і Єви (2:7), але їхнє гріхопадіння змінило образ Божий у всіх поколіннях (5:3).
      Для Господа, світильником, як і раніше, служить дух створеного, він «досліджує всі глибини його сутністі» (Притчі, 20:27, пер. [Л.35]). Бачить усе внутрішня людина, не очі; чує свідомість, зовсім не вуха; запам'ятовує розум, не мозок. Вони тільки матеріальні хороші, проте схильні до хвороб органи, лише ілюмінатори у фізичний світ.
     Смиренний прагне виконати те, для чого створений, гордий – що диктують нерозумні бажання його. На жаль, чим більше задовольняєш зовнішнє, тим менше дістається внутрішньому. Зовнішня людина з роками зношується, старіє, а внутрішня повинна день у день рости й удосконалюватися (2Кор.4:16).
      Розум не безголосий, совість, керована Духом Святим (Рим.9:1), голос його; не можна заглушати її, вона добрий радник, але одночасно обвинувач й суддя. Совість неможливо ні обдурити, ні підкупити, не сховатися від докорів сумління її.
      Потужний руах, доля якого від Бога (Йов.31:2, Пс.16:5, Пр.29:26), все-таки його дії можна приглушати (1Сол.5:19). Наша воля живить, формує, наповнює почуття, тому сенс життя – гідно пройти всі випробування до кінця. Пам'ятаємо, у здоровій свідомості є повнокровний психічний світ, якщо ж дух сліпо-глухо-німий, то емоції теж сліпі, глухі, безмовні.
     Адже душа, як дитина, що починає самостійне життя (Пс.131:2). Вона скарбничка духу, але може виявитися порожньою або пошкодженою (Мт.16:26). Той, хто порушив цілісність її, ніколи не здобуде мир, а запобігає розкладанню її сіль страждань (Іс.48:10).

7. Нешама      

        Не можна безкарно засмічувати її нікчемними помислами, поганими словами, егоїстичними вчинками, марними справами. Не потрібно брехати. Неправда гнітить дух, за обманом іде нечесність, за нею поспішають пороки і злочин. Правда краща за благополуччя, тому завжди слід вирішувати справи по істині, не забуваючи, "чужа душа – потемки".
       Судить внутрішню людину совість, необхідно підкорятися судженням її, а той, який заглушає докори сумління, пошкоджує тендітну сферу емоцій. Хто ж зашкодить нешама, зазнає поразки і втратить вічне життя, тому треба берегти її змолоду. Ніхто не в змозі ні зцілити душу, ні заплатити за порятунок її.
       Охороняє нас сором, якщо ми відгукуємося на докори його. Є він, є й честь, "а сорому немає,– й совісті нема". УСЕ життя закарбоване в пам'яті, та неможливо вирвати сторінку, не можна переписати. Тіло грішить, а душа відповідатиме, оскільки минуле впливає на майбутнє, але знання про майбутнє впливають на минуле.
       Що наша розлука з Отцем? одна лише мить, за нею для смиренного починається вічний день (Пс.34:19) ... або безкінечна ніч для непокірного (Мт.23:13). Після закінчення випробувань наша сутність повернеться до Сущого, святе повертається до Святого, бо написано.
      Старий Завіт. «Таким чином порох (прах, тіло) повернеться в землю, з якої вийшов, а дух повернеться (знову) до Бога, Який його дав ...» (Еклезіаста, 12:7, "і коли помреш, назад до Бога дух твій повернеться", пер. [Л.8]).
      Новий Завіт. «Скрикнувши гучним голосом, Ісус промовив: Отче, у Твої руки Я передаю Свій дух!» (Луки, 23:46, пер. [Л.35]). Зі смертю організмів, не вмерли навіть руахи грішників, що загинули в дні всесвітнього потопу; перебуваючи в темниці, вони чули проповідь Христа (1Пет.3:18-20).
      Плоть існує короткий час, ментальна субстанція – вічність, але вічне життя може забезпечити тільки вільний дух (Гал.6:8). Як свідчить народна мудрість, "кривий - не біда, а горе криводушному". Бо тіла "перетворюються в порох" (Псалми, 104:29, Йов.34:15), залишаються в землі, назавжди. А невагома свідомість переходить в інший світ, повертається з почуттями, збагаченими досвідом пізнання добра і зла.  
     Слідом за фізичною смертю багатьох, небагато з них йдуть до світла, крізь тісну браму, вузьким темним шляхом (Мт.7:14) у супроводі ангелів (24:31, Лк.16:22). Підносяться на істинну батьківщину, у вічне Царство (Об'явл.6:9, 20:4), до "Отця наших духів" (Євреям, 12:9, пер. [Л.35]), до руахам праведників, які стали досконалими (вірш 23).
       Відлітають немов білі голубки, щоб перебувати "мов ангели на небі" (Матвія, 22:30), адже «дух (плоті) тіла  й костей (кісток) не має» (Луки, 24:39), одну оболонку (Дан.7:15). Іншими словами, він "безтілесна істота, яка відчуває і думає" [Л.47, стор. 291].
      Душі не опиняються на "проміжному Небі" (це поняття відсутнє в Біблії), перебуваючи там у "перехідному" стані в тимчасовому тілі, згідно з небилицею автора [Л.32]. Вигадка і т.зв. "чистилище". Не потрібно вигадувати нові НЕ біблійні поняття, множачи сутності. 

8. Посмертна  доля  християн       

        Її добре видно з обіцянки Наставника, даної учням. «І коли (Я) піду та приготую вам місце, то  Я знову прийду (повернуся) і візьму вас до Себе, щоби де Я, там і ви були» (Івана, 14:3), а саме, на небесах (1Тим. 4:18), праворуч від Бога (Дії. 7:56-59).
      Зовсім не в чистилищі, лімбі або на якомусь "проміжному" небі. Або навіть у раю, але в стані глибокого сну, відчуваючи (?) любов Спасителя, "чекаючи останнього дня" й воскресіння плоті [Л.29, стор. 214, 215]. Ба більше, в "проміжному" стані, уві сні, покійник нібито "ще не має тіла духовного, перебуває зі Святим Духом" [Л.45]. Напрочуд дивовижні судження!
      Усе ж таки, з якої причини в роки Великої скорботи (Мт.24:21, 22) виявляться мертвими багато християн? Про їхнє масове воскресіння, після знамення отвору в небі, перед поверненням Господа повідомляється в Дідахе (16:6, 8) та Об'явленні (7:9, 14).
      Відповідь. Скинутий на землю змій воюватиме зі святими (Об'явл.12:13-16), «які зберігають (виконують) Божі заповіді й мають (несуть людям) свідчення Ісуса» (вірш 17). Понад очікування, звір переможе святих (13:7), уб'є всіх, що непоклоняються образу його (вірш 15).
      Знищить співслуг і братів їхніх (6:11), зокрема 144 тисячі закарбованих "від усіх племен (колін) синів Ізраїля" (7:4-14, 14:1-5). Але для кого Господь є Джерело життя, для тих і смерть це надбання (Філ.1:21), двері в інший світ (Ів.5:24, Мт.25:10).
     У пору загальних жнив ангели зберуть рясний урожай для вічності (Мт.24:31, Ів.4:36). Іоанну дано побачити душі великої незліченної безлічі християн з усіх народів, племен, язиків, «котрі прийшли з (від) великої скорботи» (Об'явлення, 7:14, "від великих лих", пер. [Л.27]) до Царства Небесного (7:9, 13-17, 20:4).
      В жодному разі, врятовані не є обраним залишком з іудеїв, за надуманою версією автора [Л.23]. Ні, тут "незліченні християни" [Л.36, стор. 805].
      Друга хибна думка, з усіх віруючих захопленню підлягають лише ті, які мають дух вознесіння і заснули вічним сном, так звані мудрі діви ("Дуже часто в Біблії сном називається смерть" [Л.36, Л.37]).

      9. Сон  смерті  брат

        Отець нерозумних прощає, а розумних карає, тому що де багато розуму, там чимало гріха. Шаблонна думка про взяття на небеса тільки мудрих дів є алогічною (мал.2). Оскільки в Мт.25:1 царство подібне до "десяти дів", НЕ п'яти.
     Жодного стосунку до вознесіння Церкви притча не має, всупереч припущенню авторів [Л.28], оскільки відноситься до появи Нареченого-Христа слідом за сном-смертю дівчат.
   Учитель обгрунтовано прирівнював фізичну смерть до сну (Мт.9:24, Ів.11:11-14), те ж саме, робили Матвій (Мт.27:52) й Павло (Еф.5:14, 1Сол.4:13, 14, пер. [Л.39]).
     Проте вважається, т.зв. нерозумні діви, що проспали порятунок, без світла згаслих світильників опиняться в темряві, нібито, залишаться на землі під час скорботи [Л.21, стор. 76, Л.26, стор. 362-364].
    Іншими словами, таких нерозумних християн уб'є антихрист, потім вони потраплять до раю (т.зв. "додаткове спасіння" або "другий шанс").
     Тим, хто схибив, залишається сподіватися на Бога, а мудрі християни потраплять до раю одразу, ДО початку скорботи ("основне спасіння").
    Стверджується, "при захопленні половина віруючих будуть захоплені, а половина залишаться на велику скорботу" [Л.26, стор. 402]. "Церкву буде взято від Землі до того, як почнеться період Скорботи" [Л.22, стор. 123], "перш ніж почнеться великий скорботний період, Церкву буде захоплено" [Л.18, стор. 563].
     Ще кілька схожих позбавлених об'єктивності вигадок, що не відповідають Біблії. "Мільйони людей зникнуть миттєво ..." [Л.44, стор. 450]. "На очах у багатьох будуть захоплені їхні близькі, рідні, і це, безумовно, справить на тих, хто залишився, належне враження" [Л.26, стор. 372]. "Вибрані «віку Церкви» будуть на той час «захоплені" [Л.20, стор. 77], тим самим уникнуть смерті [Л.21, стор. 205-208].
     Однак перераховані вище суб'єктивні погляди суперечать Святому Письму. Об'єктивна істина існує, її можна пізнати, правду можна знайти, вона "у вогні не горить, у воді не тоне".

10. Кінець  роду  цьго    

        Ісус, пояснюючи учням притчу про якісне насіння і непридатне, кінець віку уподібнив до вселенського збору врожаю (Мт.13:39). Як плевел, тобто, бур'яну [Л.37, стор. 929], так пшениці. В Ізраїлі збирання хлібних злаків шляхом зрізування їхніх стебел серпами під корінь тривало 7 тижнів.
     За звичаєм, переходячи від земного до небесного, Христос продовжує, "жнива – це кінець світу", тому сини лукавого потраплять "у вогняну піч", а праведники – до Царства Отця (Матвія, 13:40-43). Причому зберуть "спершу кукіль", потім пшеницю (вірш 30), що спростовує популярну гіпотезу про захоплення Церкви ДО початку Великої скорботи.
       Автор [Л.10] вірно зауважує. "У цьому столітті пшениця і бур'яни - християни і грішники - живуть разом в одному суспільстві. Їх поділ відбудеться тільки в момент збору врожаю – суду" (стор. 60). «Ось коли потрібне довготерпіння від людей Божих» (Об'явлення, 14:12, пер. [Л.8]), при збиранні та спалюванні бур'янів.
       Утім «блаженні (щасливі) ті мертві, які віднині помирають у Господі» (вірш 13, "ті, хто помер з вірою" [Л.8]). "Цей вірш часто відносять до всіх віруючих, проте з контексту випливає, що обіцянка блаженства дається тут тим, хто помре в дні великої скорботи" [Л.18, стор. 567]. Абсолютно вірно. Тих, що відпустили свій дух з вірою в спокутну жертву Христа, ангели зберуть для Царства Небесного (Мт.24:31, 13:43, Лк.16:22).
       "Таким чином, і в найтяжчий для землі час буде велике жниво душ" [Л.6, стор. 176]. Спаситель страждає, коли ми страждаємо, і радіє нашій радості. Він позбавить нас від тіла смерті; в одну мить зникне біль, відступить самотність, розвіється страх. Слідом за "жнивом душ", німий заговорить, йому дадуть відповідь, глухий почує і зрозуміє, сліпий прозріє, прийде в захват.
      Помиляються також екзегети, котрі припускають, захоплення відбудеться ПІСЛЯ скорботи. Ні, збирання врожаю буде загальне, ОДНЕ, як синів лукавого, так синів Царства (13:38, 39). Фізично помре багато людей, але не всі одразу воскреснуть (Об'явл.20:4-6).
       Загальну страду ніби Сина Людського бачив апостол Іоанн. «І Той, Хто сидить на хмарі, пустив (скинув додолу) Свого серпа на землю, і земля була вижата» (Об'явлення, 14:14-20). Ту саму подію передбачує Іоанн Хреститель, використовуючи образ очищення обмолоченого зерна віянням на гумні (току).
       «У Його руці лопата, і Він очистить Свій тік ("відокремить зерно від полови", пер.[Л.8]) та збере Свою пшеницю в засіки (житницю), а полову (солому) спалить невгасимим вогнем» (Матвія, 3:12). У давнину зерно підкидали догори дерев'яною лопатою, щоб вітер видалив полову; після закінчення молотьби на току залишалися стебла з порожніми колосками.
      Ісая, передбачивши день Його гніву, стверджує те саме. «Господь судитиме народи, просіваючи їх (людей) через сито (решето) погибелі» (Ісаї, 30:28, пер. [Л.8]). Подібно до очищення хліборобом зерна після закінчення молотьби,  відсіваючи домішки струсами решета "шляхом швидких рухів угору й униз" [Л.9, стор. 715].
    Яхве Цеваот обіцяє, «Я витягну Свій меч із піхов (чохла), і погублю (винищу) з-посеред тебе і праведного, і нечестивого» (Єзекіїля, 21:8, 9). Але доля від долі різниться, "праведний і під час своєї смерті має (захист, притулок) надію" (Притчи, 14:32, б).
       Торжество вищої справедливості в тому, що нечестиві потрапляють в пекло, віроломні вкидаються в озеро вогняне, а праведні відносяться до раю (Єр.12:1, Об'явл.20:13-15, 2Кор.12:4). Всевишній забирає до Себе вірних, готових до фізичної смерті, якщо їх не затримують близькі.
       Отже, через загальний характер молотьби та жнив останніх днів (Мт.13:38-40), Церква не буде піднесена ні ДО, ні ПІСЛЯ великої біди. «У Царство Боже нам належить увійти шляхом багатьох страждань» (Дії, 14:22, пер. [Л.39]).   

11. Два  других  пришестя?

       Прихильники диспенсаціонального премілленаризму налічують 2 других повернення Господа [Л.33]. Одне, за віруючими для їхнього спасіння, іншого разу, Він повернеться через 7 років зі Своєю Церквою, щоб разом судити невіруючих, встановити Своє царство на землі.
     "Богослови-диспенсаціоналісти поділяють повернення Христа на два етапи: таємне пришестя Христа перед періодом великої скорботи для церкви – і славна поява наприкінці цього періоду, для того щоб врятувати Ізраїль і встановити тисячолітнє Царство" [Л.10, стор. 637].
      При Його невидимому першому пришесті, до початку лиха, у різних місцях, нібито, миттєво зникнуть окремі християни, потім цілі групи, десятки мільйонів! Ті, що залишилися на землі, не знають, куди вони поділися. "Мабуть, повсюдно шукатимуть зниклих християн" [Л.6, стор. 77].
       Однак ця вельми незвичайна вигадка, яка раптово виникла в першій половині ХIХ століття й поширилася по всьому світу в ХХ, Писанням НЕ підтверджується. На що вказують автори робіт [Л.10, стор. 637; Л.31, стор. 1278-1283; Л.41, стор. 512-517, Л.42, стор. 803-805].
     "Ніде в Новому Завіті не говориться прямо, що Церква буде захоплена зі світу до періоду скорботи" [Л.31, стор. 1281]. "Правильніше буде зробити такий висновок: Церква пройде через період скорботи, передбачений Ісусом. Можливо, самі ми воліли б уникнути цього, але рішення приймати не нам" (стор. 1282).
      Зовсім не Син Божий раптово таємно невидимо прийде на землю за святими перед кінцем світу. НІ. Всі, котрі вибілили свій одяг кров'ю Агнця та зберегли заповіді Його навіть у брані (Об'явл.12:17), самі піднесуться до Нього (1Пет.5:6, Ів.12:32) у пору тяжких випробувань. Як написано про їхню посмертну долю.
      «Після цього я поглянув – і ось, величезний (незліченний) натовп, якого злічити (порахувати) ніхто не міг, з кожного народу, покоління, народності й племені.
        Вони стояли, зодягнені в білий обяг, перед престолом і перед Агнцем  ...» (Об'явлення, 7:9). «Це ті, котрі прийшли з (від) великої (горя) скорботи» (вірш 14, "хто пройшов через великі випробування", пер. [Л.8], "великі страждання", пер. [Л.39]). Вони померли від голоду, спраги, гарячого повітря (вірш 16).   

12. Взяті  від  страждань 

        У Біблії відсутнє словосполучення "піднесення Церкви", в Об'явленні та Євангеліях не повідомляється про цю подію, навіть не згадується про підняття її на небеса. Проте, там Іоанн бачить «величезний натовп, якого злічити ніхто не міг», душі християн, які померли від "великої скорботи" (Об'явлення, 7:9-14; 20:4). З отриманого одкровення випливає 3-и важливих висновки.
       Перший, за межею смерті відсутній духовний сон віруючих, так вважає і автор [Л.31]. Немає тих, що "вмираючи, впадають у стан несвідомого існування, а після повернення Христа, Який воскрешає їх для вічного життя, знову приходять до тями" (стор. 1410).
      Ще одне дивне не біблійне міркування, "між смертю і воскресінням душа занурюється в сон", цей домисел явно алогічний, на що вказується в роботі [Л.10, стор. 635]. Бог є Господь діючих, а не сплячих або мертвих.
      Другий висновок, сучасні загальноприйняті трактування сутності одномоментного вознесіння Екклесії, тобто, ВСІХ християн, НЕ мають міцного біблійного підгрунтя, як і наступне невірне припущення. "Церкву буде піднесено до або на самому початку великої скорботи" [Л.28, стор. 200].
       Третій, християни потрапляють у Царство Небесне через фізичну смерть, як природну, так і насильницьку (Об'явл.6:8-11, 9:18, 12:17, 13:7, 15, 20:4), всупереч судженню автора [Л.10]. "Живі одягнуться в нове тіло воскресіння, не позбавляючись смертного тіла» (стор. 646); віруючі, начебто, "зустрінуться з Ісусом Христом минаючи фізичну смерть" [Л.43, стор. 574].
      Останнє припущення анітрохи НЕ узгоджується з новозавітними прецедентами смерті Стефана (Дії, 7:55-60, 8:2), Якова (12:2), пророків і святих (Об'явл.6:9-11, 20:4), майже всіх апостолів Христа [Л.36, 37]. Як написано, «кожній людині визначено одного разу померти» (Євреїв, 9:27; пер. [Л.7], вона "не оживе, якщо не помре" (1Кор.15:36).
      Але той, хто спочив у Христі, жити буде разом із Ним (Рим.6:8). Чому ж всі християни не підлягають таємному викраденню з нашої планети ДО початку загальних жнив? незважаючи на погляди претрибулаціоністів [Л. 33, 43].
      Насамперед, їхнє світло потрібне на землі (Мт.5:14-16), щоб вказувати шлях порятунку світу, що гине [Л.3]. Завдання вірян у громадах виживання – навчити вцілілих у глобальному катаклізмі відрізняти добро від зла, спонукати творити добро, допомагати одне одному.
      Далі, багато християн, а саме: "теплі" (Об'явл.3:14-19), байдужі (Мт.25:41-45), фальшиві (Дії.20:28-30) або самовпевнені (1Кор.10:12) потребують особливих випробувань. Завдяки стражданням вони прокинуться від смертельно небезпечного духовного сну (Мт.24:38-51). Тому, зокрема, «Господь випробовує праведних» (Псалми, 11:5, пер. [Л.35]).
      По-третє, віруючі, яких Спаситель залишить на землі, стануть родоначальниками майбутніх багатьох християнських поколінь у Його Тисячолітньому царстві. 

13. Участь  Екклесії      

        Іоанн не повідомляє про загальне захоплення, бо "Церква пройде через період скорботи" [Л.31, стор. 1282]. Він бачить постійну присутність християн на землі в усі роки випробувань.
      Наприклад, 144 тисячі закарбованих ізраїльтян (Об'явл.7:4-8), 2 свідки, «вони будуть пророкувати тисячу двісті шістдесят днів» (11:3-7, пер. [Л.35]), численні святі Ісуса Христа (12:17), їх переможе звір із безодні (13:7-10, 6:9-11, 20:4).
    Чому Екклесія не підлягає вознесенню ПОСЕРЕДИНІ періоду Скорботи або ПІСЛЯ його закінчення? як припускають мідтрибулаціоністи і посттрибулаціоністи.
       Вибрані Господом, заради них "ті дні будуть вкорочені" (Матвія, 24:22), знадобляться для Тисячолітнього царства; вони малий залишок (Іс.1:9), святе насіння, корінь (6:13). Від цього кореня виросте народ, що відкидає зло, обирає добро, слухняний Богові (Соф.3:9).
      Тому судження автора [Л.43], "Відразу після захоплення Церкви, на землі не залишиться жодного християнина ..." (стор. 562) неправдоподібне, воно суперечить духу і букві Писання.
       Сказане вище не означає, що ВСІ члени помісних церковних громад перебуватимуть НА землі протягом усіх 7-и років страждань. Ні. У пору Великої загибелі (Єр.4:6, Мт.24:21, 22) ангели в білому "зберуть Його вибраних" з чотирьох кінців (вірш 31) для Царства Небесного.
      Водночас, ангели забирають будь-кого  НЕ у складі Всесвітнього релігійного інституту, а індивідуально, як обіцяно (Лк.17:34-36). Ба більше, у кожної душі є свій досвід переходу з фізичного світу в метафізичний (23:43).
      Багато християн, їх людині неможливо порахувати, «з кожного народу, покоління, народності й племені» (Об'явлення, 7:9) потраплять до престолу Бога. "Іоанн бачить у небесах незліченну безліч мучеників, які прийшли від великої скорботи" [Л.6, стор. 175].
      Абсолютно вірно. Вони масово пройдуть "великі випробування" (7:14), пер. [Л.8], "страждання" (пер. [Л.39]). Зайдуть у двері для овець через фізичну смерть, трансцендентний Шеол, перше воскресіння (6:9, 20:4-6). Саме в такому сенсі можна використовувати вираз "захоплення Церкви", відсутній у Біблії.      

14. Збирання  обраних     

      Творець, Хранитель, Правитель всесвіту, очищаючи світ, справедливо судить усі народи (Пс.9:5-9), покарає нечестивих (Мал.4:19). Але. «ГОСПОДЬ буде пристановищем (прихистком) пригнобленому, (вічним) притулком у час (скорботи, лиха) скрути» (Псалми, 9:10).
      Надію на захист смиренних, які виконують заповіді Його, висловлює пророк Софонія: «може, ви будете захищені в День ГОСПОДНЬОГО гніву» (Софонії, 2:3). Пропонуючи прагнути до Нього, шукати шляхи праведності, лагідності, смиренномудрості.
      У роки загальних жнив, Той, Хто позбавляє від тіла смерті, «пошле Своїх ангелів, і ("ті під гучний сурмовий поклик", пер. [Л.35]) зберуть Його вибраних з чотирьох вітрів, з одного кінця (краю) неба до другого» (Матвія, 24:31).
      Ангели відшукають спадкоємців вічності, чиї імена записані у Книзі життя на небесах; визволять із полону в'язнів, що належать Богові духів усякої плоті, повернуть додому (Ів.14:1-14).
      Захоплять усіх, закарбованих Святим Духом, що згоріли, потонули, загинули від гігантського граду; кого забрала буря, потягли хвилі, завалила земля; хто загинув через травми, насильство, голод, хвороби.
      Від початку творіння «ГОСПОДЬ учиняє смерть, але й (оживляє) повертає до життя; принижує до шеолу (низводить у світ мертвих), але й (виводить із нього) підіймає до небес» (1Самуїла, 2:6, у дужках, пер. [Л.35]). "Світ мертвих – євр: «шеол» – місце, де перебувають душі померлих" [Л.35, стор. 203], простір, віддалений від раю і пекла.
     Сущий є джерелом життя, смерті, нового іншого буття (Втор.32:39, Іс.26:19). Премудрість дарує його благочестивим, «праведні забираються ("ідуть із життя", пер. [Л.27]) від майбутньої біди» (Ісаї, 57:1, пер. [Л.35]), вони не захотіли зберегти своє існування на землі за будь-яку ціну (Лк.17:33-37).
      Після фізичної смерті. "Душі віруючих негайно вирушають до Господа" [Л.31, стор. 922], наче білий метелик, що випурхнув із кокона. У такому разі, якщо вірні "негайно вирушають" до Бога, уже НЕ потрібно множити сутності:
        1) фантазувати про тимчасові хранилища для душ християн, у т.ч. чистилище;
        2) вигадувати смерть душі разом із тілом;
        3) умоглядно припускати її занурення в сон або тривале несвідоме перебування до моменту воскресіння.      

15. Вічний  притулок  

         Правильно оцінити наскільки вдалося життя можна тільки після смерті.  Якщо ми зі  Спасителем  у житті,  то ні на мить не розлучимося з Ним й за межею
його. І новозавітні праведники (Ів.17:24, Філ.1:23) і старозавітні, адже написано.
      «Ти не залишиш моєї душі в шеолі (світі мертвих) й не даси Своєму  святому (праведнику) побачити тління. Ти даси мені пізнати дорогу  життя» (Псалми, 16:10, 11), шлях до чудесного трансцендентного світу.
      З настанням кінця роду цього, перша смерть збере жнива  по ВСЬОМУ  світу  (Мт.13:38-43), миші з'їдять і плевели і зерно;  невід  пройде  по  всьому  морю,  захоплюючи усяку всячину (вірші 47-50; мал.3).
       Потім зі світу покійних, темниці Шеола (грецьке гадес – "невидиме") гарне
потрапить  у  посудини,  погане  викинуть  геть (вірші  48, 49),  якісне   насіння
відокремлять від непридатного бур'янистого (вірш 30).
      З усіх сплячих дівчат (Мт.9:24, Ів.11:11), опівночі візьмуться на небеса ті, що випромінюють світло, готові до зустрічі, для першого воскресіння.
      Батькові насильно милий не будеш, без шлюбного вбрання не можна увійти в обителі Його. Ось чому залишаться в порожнечі Шеола інші (Об'явл.20:5). Самовдоволені, котрі забули єлей святості, не вийшли назустріч Нареченому, не зодягнені в білосніжне світло (Мт.25:5-12); відокремлені від Господа (Пс.88:6), не мають Духа Його (Рим.8:9).
      Успадкують Вічний притулок мудрі духом, покликані, вбрані в білий одяг святості (Мт.22:1-14), щоб перебувати подібно до ангелів на небесах (вірш 30). «Через це й сказано: (1) Встань (прокинься!), ти, котрий спиш, і (2) воскресни з мертвих,– і (3) Христос освітить (осяє) тебе!» (Ефесян, 5:14). 

16. Останній  день      

       Цей день є в кожного, народженого жінкою. Прокинеться хто одразу після смерті чи залишиться у світі померлих до суду біля білого престолу – залежить від довіри до Сина (Ів.6:40), віри в Його спокутну жертву на хресті (Кол.2:12).
     Відродження духовно мертвих за злочинами і гріхами можливе, воно відбувається на землі (Еф.2:1-5), але воскресіння відбувається виключно на небесах (Лк.20:34-36). Зрештою, всі неодмінно вийдуть із Шеола, як ті, що творили добро, так і ті, хто робив зло (Ів.5:27-29).
       Пророкуючи долю християн, Павло розглядає їхнє майбутнє повернення до життя як доконане. «Разом із Христом Ісусом Він воскресив нас і посадив на небесах поруч із Ним» (Ефесян, 2:6, пер. [Л.27]).
     "Стан Христа після воскресіння Його характеризується новою, небувалою могутністю" [Л.18, стор. 332]. Він "став духом ... знайшов нову духовну форму" [Л.36, стор. 376, 377]. Таку духовну форму-оболонку знаходять усі, хто з'єднується з Богом (1Кор.6:17, Ів.14:20).
       Тому специфічне відновлення тих, що відпустили дух, зовсім НЕ возз'єднання душі з плоттю (всупереч думці автора [Л. 31]), фізично оновленою [Л.32], схожу на колишню [Л.25, стор. 138-141]. Адже написано, «краще (вийти) покинути тіло та (оселитися) перебувати з Господом» (2Коринтян, 5:8, "покинути наші тіла і відправитися жити з Господом", пер. [Л.8]).
      Апостол стверджує, «ніщо тлінне (тіло й кров) не може стати спадкоємцем нетлінного» (1Коринтян, 15:50, пер. [Л.35]; "смертне не співпричетне безсмертному", пер. [Л.27]). Оскільки "плоть живе лише на землі, тут же вона і вмирає" [Л.37, стор. 969]. Життя дає дух, від організму, із-за його смертності, немає користі (Ів.6:63). Тому душа, яка втратила голову, не повинна плакати за волоссям.
     Прах померлого повертається НЕ до Бога (Еккл.12:7, Бут.3:19, Пс.146:4), тут мається на увазі "відділення душі від тіла, яке повертається в землю" [Л.38, стор. 422]. У матеріальному світі розпадаються навіть нуклони (нейтрони та протони).
      Воскресіння не означає й одягання нової людини поверх (?) старої, "коли отримає нове тіло, яке (вже підібравши належним чином розмір) заготовив йому Бог у Своєму сховищі на небесах, щоб зодягнутися в нього поверх старого ..." [Л.29, стор. 196].
     Крім того, в Біблії нічого не говориться про проміжну плоть. Нібито, "віруючі можуть тимчасово існувати в стані попереднього щастя без свого нинішнього тіла під час проміжку між смертю і воскресінням" [Л.46, стор. 330].
      У такому "щасливому" стані, християни нібито підключаються до проміжного організму. Автор [Л.33] вигадує на ходу, "після смерті ... душа і дух "підключаються" до проміжного небесного тіла і користуються ним аж до воскресіння власного" (стор. 896). "Воскреслі тіла, ймовірно, нестимуть той набір хромосом і ДНК, який свідчить про генетичні зв'язки з родиною" [Л.32, стор. 240].
      НІ. Внаслідок розпаду, тлінна матерія повертається в землю назавжди. А святий дух повернеться в царство духів, на небеса, до Святого (Еккл.12:7), Отця наших духів (Євреїв, 12:9). Повернеться іншим, ніж увійшов у створений світ (Об'явл.14:13).     

17. Нове  це  старе?      

        Автор [Л.31] висуває фантасмогоричну версію подій. "Бог візьме все, що залишиться в могилах від наших фізичних тіл, і використає це для трансформації у воскрешену"  істоту (стор. 942). Сама "душа при воскресінні “притягує” з пороху всі атоми, що складали колись її тіло, а з них утворюється тіло воскресіння" [Л.26, стор. 857], "з плоті і крові" [Л.32, стор.70].
       Тут не дійсність, а елементи з народних «наукових» казок. "Ніде Біблія не вчить тому, що під час воскресіння Бог "збере докупи наші частини", атоми і молекули, і поверне нам колишні тіла" [Л.44, стор.127]. Так і є, але можливо в нас миттєво з'явиться нова стара плоть? згідно з припущенням іншого автора [Л.6].
      "Отже, віруючі, які залишилися на землі живими, не скуштувавши смерті, в той же момент зміняться. Це означає, що вони отримають таке ж тіло, як і ті, хто воскрес із мертвих" (стор. 76). НІ. Спочатку ми, ті, що залишилися живими до дня пришестя Господа, заснемо, потім будемо піднесені до Нього (1Сол. 4:15-17, 1Кор. 15:36, 50).
       Так само, до не біблійних можна віднести наступні постулати. "У воскреслих будуть очі, вуха, рот і ніс" [Л.32, стор. 264], "з фізичних складових нинішнього" матеріального начала [Л.33, стор. 459]; у тому числі, "наші нові тіла володітимуть функціями, аналогічними тим, що присутні в наших теперішніх" [Л.40, стор. 109]. Більш того.
       "Звіт на суді від нас вимагатимуть у нинішньому смертному тілі" [Л.48, стор. 1197]. Тому що, нібито, "народу Божому обіцяно нове тілесне існування" [Л.29, стор. 188], на додаток, такий організм "буде безсмертним" (стор. 203). Останній погляд прямо суперечить Біблії, оскільки "єдиний, Хто має безсмерття" це БОГ (1Тимофія, 6:16, «лише Він один володіє безсмертям», пер. [Л. 8]).
       Альтернативне вищенаведеним твердження автора [Л.41]. "У будь-якому разі, ці нові тіла будуть не такими, як померлі. Мабуть, їхній молекулярний склад відрізнятиметься від складу наших нинішніх ... у нових тілах уже не буде тих самих атомів і молекул, які були раніше" (стор. 579, 580).   
      Ця гіпотеза, на відміну від попередніх, нездійсненних, хоча б трошки узгоджується зі Святим Письмом (Лк.20:34-36, Мт.22:30, 1Кор.15:35-38). Більш радикальний підхід у авторів [Л.36]. "Ісус учив, що воскреслі люди будуть подібні до ангелів" (стор. 1271). Абсолютно вірно (Мт.22:30).
       Але можна піти ще далі, ВСІ, що потрапили до раю, уподібняться самому Богові! Оскільки написано, «ми будемо подібні до Нього, адже побачимо Його таким, який Він є» (1Івана, 3:2). «І як зараз ми носимо образ земної людини (тому, хто із праху), так само ми будемо схожі на Людину небесну» (1Коринтян, 15:49, пер. [Л.35]).
     Наративи апостолів Іоанна і Павла зовсім не означають отримання якоїсь органіки з особливими властивостями, так званої "прославленої" субстанції, такої ж як у Спасителя. "Воскресле тіло Ісуса ... стане зразком для наших нових тіл" [Л.37, стор. 969]. "Бог дасть нам прославлене тіло, придатне для нового життя на небесах" [Л.44, стор. 128].
       Усе ж біблійне підтвердження цього оригінального припущення відсутнє. Після воскресіння "прославлена плоть" була у Сина Божого на землі, ми ж не боги безсмертні, і перебуватимемо в трансцендентному духовному світі.   

18. Духовна  тілесність       

        Ще одна точка зору. "У воскресінні ж ми знайдемо нову, небесну, духовну тілесність ..." [Л.37, стор. 969]. Логічно, авжеж подоба вірних Богові не в прославленому тілі, а в преображеному дусі, за Писанням.
       «А той, хто з'єднується з Господом, є один дух із Господом» (1Коринтян, 6:17, Синод. пер.; “Той же, хто з'єднується з Господом, є одним духом із Ним”, пер. [Л.35]). Майбутні наші оболонки треба сприймати абсолютно іншими: надприродними, ірраціональними, містичними. Про них неможливо розповісти у звичних земних категоріях.
       Інакше вийде, що ментальні субстанції виглядають прозорими й округлими, вони ширяють, змінюють зовнішній вигляд, форму, колір. Не можна визначити їхній вік, вагу, положення в поняттях матерії/простору/часу. Незрозуміло, переміщаються вони чи ні, але завжди опиняються там, де захочуть.
      Духовна тілесність дає змогу бачити, чути, міркувати, аналізувати інформацію, передавати уявні образи, формувати середовище проживання. На відміну від земних, "тіла небесні" (1Коринтян, 15:40), "духовні" (вірш 44) не підвладні розпаду, вони наша небесна будівля (2Коринтян, 5:2, точніше, "покров", пер. [Л.27]).
      Правильно, покров, він же, білий одяг (Об'явл.3:5, 6:11, 7:9), він же, оболонка, пристосована для життя в царстві Отця духів (Євр.12:9, Еккл.12:7). Щоб внутрішня наша людина (2Кор.4:16) перебувала "як ангели на небі" (Марка, 12:25; ангели – "духовні істоти ... повністю духовні творіння" [Л.36, стор. 58, 59]).
      У загробний світ немає спеціальних провідників і Цербер вхід не охороняє. Залишаючи фізичне тіло, душі, яких не звинуватили в гріхах, птахом здіймаються вгору і, не зачіпаючи стін, пролітають тунелем, наповненим тихими музичними звуками. Згодом вони опиняються в недоступньому людській уяві трансцендентному Шеолі (евр. а по російськи, "пекло", "могила").
       Потрапляння в шеол, ще НЕ воскресіння, в долині смертної тіні є стежка, з царства померлих можна повернутися назад, подібно до Лазаря (Ів.11:39-44), доньки Іаїра (Лк.8:49-55), Тавіфи (Дії.9:36-41) або Іони (Йони, 2:3-11). Такі випадки правильніше називати «повернення до життя», з часом, людина все одно коли-небудь упокоїться. "Вони воскресли лише для того, щоб знову померти" [Л.36, стор. 261].
       Існує й безповоротна подорож, перехід через долину, міст, перевал, річку або межу; для відповідного судового розгляду. Одразу, індивідуального суду над християнами (2Кор.5:10), у т.ч. при масовій їхній появі на небесах у дні великої скорботи (Об'явл.7:9-17). "Це – перше воскресіння" (20:4-6).
       Друге, відбудеться через 1 000 років після закінчення великоскорбного періоду, тоді з в'язниці смерті (шеола), пекла, безодні, всі інші потраплять на останній суд біля великого білого престолу (вірші 11-13). 

19. Зустріч  з  Богом        

        Немає нічого таємного на землі, що не було б явлене на небесах. Із шеолу, пекла, безодні на Суд біля білого престолу потраплять душі, які не брали участі в першому воскресінні (Об'явл.20:5), а також ангели, котрі згрішили (2Пет.2:4, Іуд.6). Атож написано як для живих, так і для померлих.
      «І дав Йому владу [і] суд чинити ... бо надходить час, коли всі, хто в могилах (Шеолі), почують Його (Сина) голос; і вийдуть ті, які робили добро, у воскресіння життя, а ті, які робили (чинили) зло,– у воскресіння ("щоби бути судимими", пер. [Л. 8]) суду» (Івана, 5:27-29; Дан. 12:2).
      Відродження всіх, що творили добро праведністю Його, відбувається одразу за припиненням біологічних процесів в їх органіхмах (2Кор.5:1-8, Ів.17:24), "після смерті праведники відразу потрапляють до Ісуса в рай» [Л.36, стор. 805]. Віднють не "після повернення Христа на землю ..." [Л.32, стор. 35], "за Його Церквою" [Л.33, стор. 458].
      Наш спадок – Сам Бог (Пс.16:5), ось чому праведних, які миттєво перейшов зі смерті в життя, так нестримно притягує до Нього (2Кор.5:8, Екл.12:7). Сповнене любові та співчуття немеркнуче Світло вручить вінці світла "усім, хто полюбив Його прихід" (2Тимофія, 4:8; Дан.12:3). Кожному смиренному духу, що з нетерпінням очікував зустрічі з Джерелом світла (Ів.1:4-7, 8:12).
      Чисті серцем, кришталеві душею, линучі духом, побачать славу та велич Його, це стане для них найвищою формою щастя (Мт.5:8), яке дарує Святий Дух (Рим.14:17). Спаситель приверне "велику (незліченну) безліч людей" (Об'явлення, 7:9, Синод. пер.). Вони прийшли в білому одязі від Великої скорботи (вірш 14), «які перемогли звіра, та  його ("зображення", пер. [Л.35]) образ» (Об'явлення, 15:2).
       Син є Дух ідеальної любові, безмірної свободи, найглибшої премудрості, сповнений розуміння. Він розгорне нашу стрічку життя, відкриє завісу смерті, що приховує невидимий світ. У Нього ключі від пекла, місця мук (Лк.16:23) й від в'язниці шеола (Йов.10:20-22, Об'явл.1:18). Однак, щоб стати синами світла на небесах, потрібно вірувати у Світло ще на землі (Ів.12:36).
      Воістину, «блаженні ті мертві, які віднині помирають у Господі» (Об'явлення, 14:13; "блаженні ті, хто помер з вірою в Господа», пер. [Л.8]). Їх охороняють ангели в дорозі (Пс.91:11), вони перебувають у сяйві Його обличчя (89:16). Для всіх, котрі здійнялися з темряви шеолу до чудового дивовижного світла обителей Отця, «життя - це Христос, а смерть - це надбання» (Филип'ян, 1:21; 2Кор.5:8).  
       День останнього подиху тих, хто перемагав зло добром, навчився прощати ближнього, приніс запалений світильник виявиться кращим за день народження (Філ.1:23); але до Бога не приходять без приношення (Мт.25:14-30). Духовні паломники, полишивши тлінне, в повній свідомості зодягнулися в безсмертя (1Кор.15:53), у світлі Його побачили Світло (1Ів.1:5), тісною брамою ввійшли в справедливе вічне Царство (2Пет.1:11).
      Мандрівники, зустрінуті ангелами (Пс.91:11, 12; Лк.16:22) або раніше воскреслими близькими, пов'язаними з ними узами любові, нарешті прикладуться до народу свого (Євр.12:22-24). Потраплять в зібрання первістків, до Отця та духів праведників (вірш 23), перевтіляться в образ Сина (2Кор.3:18, Рим.8:29).
     Після закінчення молотьби й жнив: каменів граду, вогню, бурхливої води, землетрусів, ураганів, віянням тихого вітру, світлим теплом після літнього дощу, немов ранкова зоря, зійде Сонце правди; в шатах світла, в сяйві слави з'явиться Господь. Буде саме так.  

 20. Позбавлення       

         Якщо двічі народився, то не доведеться 2 рази вмирати. Синам першого воскресіння втратити життя означає ... врятувати його. Так обіцяно Господом кожному, «хто хоче зберегти своє життя, втратить його, а хто втратить своє життя заради Мене, той здобуде його» (Матвія, 16:25) та вмерти вже НЕ може (Лк.20:35, 36).
     Безсмертя це прерогатива Всевишнього (1Тим.6:16), душа людська може стати безсмертною, якщо зодягнеться в Нього (1Кор.15:53-57, 6:17). Тому веселий не радій безтурботному існуванню, а сумний – не плач, втративши радість, тому що минає все.
       Наше перебування в місці випробувань дуже коротке, відтак, чи розумно сподіватися на мить? воістину вона суєта (Пс.39:6), тут ми тільки прибульці (Євр.11:13). Але для кого хліб, риба, річка життя Христос, для тих й успіння є придбанням. Для праведного, «день смерті кращий за день народження» (Еклезіаста, 7:1, пер. [Л.35]), милість Його ліпша за благополучне буття (Пс.63:4).
       Хто виконав своє призначення, тому Благословенний вкаже шлях, ним піднесеться нешама його (143:8), під охороною ангелів (91:11, 12), повернеться руах до Бога (Екл.12:7). У дні скорботи потечуть до Притулку народи (Єр.16:19, Пс.9:10), пригорнуться до Джерела живої води, чистої любові, світла ВСІ, записані в Книзі життя (Об'явл.21:27, Іс.26:19).
      Діти, а також дорослі, які пізнали сутність добра і суть зла, не залишаться в шеолі (Мк.10:13-15, Пс.30:4). Всі, що завершили справи, повернуться додому (2Кор.5:1). Увійдуть в оселі Отця (Євр.4:10), віддадуть хвалу Синові (Об'явл.7:9-12); успадкують скарб (Мт.13:44), клейноди радості, умиротворення, спокою.  
       Господь, що хрестив народи Духом Святим, у день Свій – вогнем (Мт.3:11, 12), врятує тих, хто перемагає світ (Об'явл.3:12, 21, Зах. 9:16).
      Любов'ю розплавить страждання їх, Духом очистить від домішок та полови душі обраних Своїх, наситить живою водою невимовних слів (Об'явл.21:4-6, Пс. 34:18-20, Мт.4:4, мал. 4).
      Відкриє двері (Ів.10:9) в інше "нове небо", вкаже вузький шлях на іншу "нову землю" (Об'явлення, 21:1), де збуваються бажання (Пр.10:24). В країну живих, там перебувають багато поколінь наших родичів  (Мт.19:29; Бут.49:33, пер. [Л.35]).
      Тим, хто з радістю несе добрі справи свої, Спаситель дасть нове чудове життя (Ів.17:2) у світі ідеальної справедливості та безумовної любові.
      Він єдиний "має владу впускати або не впускати людей у вічне Царство Боже" [Л.35, стор. 1171], судити світ, прощати гріхи, рятувати грішників; понад те, дати увійти в Царство Небесне може тільки Бог. Згідно з Писанням, Ісус Христос наділений такими правами, значить Він Син Божий і Бог (1Ів.5:20).

ЛИТЕРАТУРА

1. Стаття № 2 «Гог із землі Магог: кінець світу цього».
2. Стаття № 3 «День Господній».
3. Стаття № 4 «Час великої скорботи».
4. Стаття № 5 «Так буде і в дні, коли Ісус Христос з'явиться».
5. Стаття № 6 «Страти єгипетські і Друге пришестя Ісуса Христа».
6. Паш. Р. Друге пришестя Ісуса Христа. - Gummersbach: Місія Вісник Світу, 1995.- 287 с.
7. Біблія для нашого життя. Новий Заповіт.- Finland: International Bible Society, 1999.- 687 с.
8. Біблія. Сучасний переклад Біблійних текстів. - М.: World Bible Translation Center, 2002. - 1150 с.
9. Біблійний культурно-історичний коментар. Частина 1. Старий Заповіт. - СПб.: Мирт, 2003. - 984 с.
10. Ледд Дж. Е. Богослов'я Нового Заповіту. - СПб.: Біблія для всіх, 2003. - 800 с.
11. Клеон Л. Роджерс - мол., Клеон Роджерс III. Новий лінгвістичний та екзегетичний ключ до грецького тексту Нового Заповіту. - М.: Біблія для всіх, 2001, - 1 008 с.
12. Стаття № 10 «День Господній близький».
13. Єврейські свята та обряди. - Сімферополь: Реноме, 2001. - 304 с.
14. Кузнєцова В.М. Євангеліє від Луки. Коментар.- М.: ОПУ ім. А. Меня, 2004.- 556 с.
15. Сперджен Ч. Скажи нам, коли це буде? - Vancouver: Hope of Salvation Mission, 2008.- 238 с.
16. Кузнєцова В.М. Євангеліє від Марка. Коментар - М.: ОПУ ім. А.Меня, 2004, - 320 с.
17. Канатуш В.Я. Апокаліпсис і Друге Пришестя. - М.: ХРЦ «Протестант», 2000. - 384 с.
18. Тлумачення новозавітних послань і Книги Одкровення. Гл. ред. Харчлаа.- Seligenstadt: Християнське видавництво, 1990.- 598 с.
19. Тлумачення Старозавітних книг. Від Книги Ісаї по Книгу Малахії. - Ашфорд: Слов'янське Місіонерське видавництво, 1996. - 602 с.
20. Тлумачення чотирьох Євангелій і Книги діянь Апостолів. Біблійна кафедра.- Київ: Демос, 1994.- 456 с.
21. Канатуш В.Я. Ознаки пришестя і готування до нього. - Новосибірськ: Посох, 2008, - 304 с.
22. Джон Ф. Мак-Артур. Друге пришестя: ознаки повернення Христа і кінець віку. - West Sacramento: Grace Publ. Int., 2007.- 358 с.
23. Деннет Е. Коментарі до книг Захарії та Малахії. Благословенна надія. - Рівне: Живое слово, 2010, - 352 с.
24. Айронсайд Г.А. Коментарі до книг малих пророків. - Рівне: Живе слово, 2008. - 308 с.
25. Джон Ф. Мак-Артур. Слава Небес: істина про Небо, ангелів і вічне життя. - Київ: Grace Publishing International, 2008, - 320 с.
26. Дудник А.В. Тлумачення на книгу Об'явлення Іоанна Богослова. - Харцизьк: Світло, 2012. - 975 с.
27. Біблія. Книги Священного Писання Старого і Нового Завіту, канонічні. Сучасний російський переклад.- М.: Російське біблійне товариство, 2011.- 1 408 с.
28. Бухвальд В., Рягузов В. Майбутнє світу та Ізраїль.- СПб.: Біблія для всіх, 2010.- 256 с.
29. Райт Т. Головна таємниця Біблії. Смерть і життя після смерті в християнстві. - М.: Эксмо, 2009.- 364 с.
30. Старий Завіт на сторінках Нового. Т.3. Діяння св. Апостолів. Загальні послання. Одкровення. - Черкаси: Колоквіум, 2013. - 592 с.
31. Грудем Уейн. Систематичне богослов'я: Введення в біблійне вчення. - СПб.: Мірт, 2004. - 1453 с.
32. Елкорн Ренді. Небеса. - Чернігів: In Lumine, 2011. - 364 с.
33. Баракман Х. Флойд. Практична християнська теологія. Всебічне дослідження основ християнського віровчення. - М.: Асоціація "Духовне відродження" ЄХБ, 2002. - 958с.
34. Теологічний енциклопедичний словник. - М.: Асоціація "Духовне відродження" ЄХБ, 2003. - 1468 с.
35. Біблія. Новий переклад російською мовою. - United Kingdom, Carlisle: Biblica Europe, 2011. - 1 185 с.
36. Великий біблійний словник.- СПб.: Біблія всім, 2005.- 1 503 с.
37. Рінекер Ф., Майєр Г. Біблійна енциклопедія Брокгауза. – Кременчук: Християнська зоря, 1999. – 1088 с.
38. Нюстрем Е. Біблійний Словник.- СПб.: Біблія для всіх, 2001.- 523 с.
39. Біблія. Книги Святого Письма Старого та Нового Завіту в сучасному російському перекладі. - М.: Видавництво ББІ, 2015. - 1856 с. 40. Люцер Е. Перемога над смертю. – Київ: Нард, 2013. – 156 с.
41. Коттрелл Джек. Віра, передана святим: Біблійна доктрина для сучасних читачів. – Сімферополь: Teaching Ministries International, 2006. – 640 с.
42. Беркхоф Л. Систематичне богослов'я. – Мінськ: Поліграфкомбінат ім. Я. Коласа, 2014. – 880 с.
43. Райрі Ч. Основи богослов'я. – Одеса: Християнське просвітництво, 2008. – 656 с.
44. Уірсбі У. Коментар на Новий Заповіт. Том II. – СПб.: Біблія для всіх, 2018. – 696 с.
45. Кульман О. Безсмертя душі або воскресіння мертвих. – СПб.: Контраст, 2015. – 608 с.
46. ​​Хукема Е. Образ Божий. - Мінськ: Поліграфкомбінат ім. Я. Коласа, 2019. – 400 с.
47. Євангельський словник біблійного богослов'я. - СПб.: Біблія для всіх, 2000. - 1232 с.
48. Словник біблійних образів. - СПб.: Біблія для всіх, 2016. - 1423 с.