«Скажи нам, коли це буде і яка ознака Твого приходу
та кінця віку?» (Матвія, 24:3)
та кінця віку?» (Матвія, 24:3)
«І тоді з’явиться ознака Сина Людського на небі, й
заголосять усі племена землі, й побачать Сина
Людського, Який іде на хмарах небесних з великою
силою і славою» (Матвія, 24:30)
заголосять усі племена землі, й побачать Сина
Людського, Який іде на хмарах небесних з великою
силою і славою» (Матвія, 24:30)
Ізраїль не розпізнав часу свого відвідання під час першого пришестя Месії. Проте це не означає, що Божі обітниці щодо Ізраїлю втратили силу. Навпаки, Бог збереже і відновить залишок Ізраїлю та виконає все сказане через пророків. Так, підбадьорюючи віруючих євреїв, які перебувають у розсіянні, апостол Яків писав.
«Довготерпеливі будьте й ви (запасіться терпінням), зміцніть ваші серця, адже прихід Господа вже близько» (Якова, 5:8). Тут Яків уживає слово "παρουσία", яке в Новому Завіті стало технічним терміном для позначення майбутнього пришестя Христа.
Нетерплячі християни міста Фессалоніка вважали, що День Господній (період есхатологічних судів) уже настав (2Солунян, 2:1, 2). Вони помилялися не розуміючи, що Його тріумфальному приходу історично передують: втрата юдеями державності, розсіяння, потім возз'єднання ізраїльського народу (Бут.49:10, Єр.31:10, Втор.30:3-5), світові війни, голод, епідемії (Мт.24:6, 7).
Хоча у віршах 2 Солунян 2:1, 2 Павло наголошує на найближчих передумовах Дня Господнього, інші книги Писання відкривають ширшу історичну послідовність подій, які мають передувати поверненню Христа.
Безперечно, про таку епохальну подію сповістить Бог (Іс.42:9, Ам.3:7), з'явиться Ілля (Мал.4:5), відбудуться сонячне і місячне затемнення (Йоил.2:31), з'явиться знамення на небі, повернеться Ісус Христос з силою і великою славою (Мт.24:30).
Не тільки в епоху першоапостольської церкви, але навіть сьогодні нерідко виникає така помилка солунян. Одна з головних причин такого тлумачення полягає в тому, що віруючі, наприклад прихильники претеризму, не відрізняють історичних біблійних пророцтв, які стосуються руйнування єрусалимського храму в 70-му році після Р.Х., від есхатологічних.
Термін есхатологія походить від грецьких слів "eschatos" (останній, кінцевий) та "logos" (вчення). У теології та філософії, есхатологія це "Розділ богослов'я, присвячений вивченню останніх часів, кінця світу, долі окремих особистостей та світу в цей момент" [Л.36, стор. 1417].
1. Пророча перспектива
Згадана помилка фесалонікійських та сучасних християн деяких конфесій виникає з кількох причин. По-перше, три євангеліста зібрали і виклали, кожен в одному розділі (Мк.13, Мт.24, Лк.21), висловлювання Учителя про майбутнє, не пояснюючи, який часовий проміжок може розділяти окремі передбачені події і чи стосуються вони близького чи віддаленого майбутнього.
По-друге, Сам Учитель дотримувався принципу старозавітних пророків (євр. נָבִיא, вимовляється як "наві́"), котрі часто групували ситуації не в хронологічному порядку, а тематично [Л.1]. По-третє, у Новому Заповіті, як у ТаНаХу, ми стикаємося з "пророчою перспективою" [Л.2, стор. 85] або "скороченням перспективи" [Л.3, стор. 472], "прогресуючим виконанням пророцтв" [Л.4, стор. 14], "спресованим часом" [Л.30, стор. 178, 429].
Коли два споріднені пророцтва, розділені тривалим проміжком часу, у пророчому викладі нерідко виглядають такими, що виконуються майже одночасно, наче зливаються. Іншими словами, близьку та віддалену історії провидці нерідко поєднували в ОДНУ [Л.31, стор. 105, 334].
По-друге, Сам Учитель дотримувався принципу старозавітних пророків (євр. נָבִיא, вимовляється як "наві́"), котрі часто групували ситуації не в хронологічному порядку, а тематично [Л.1]. По-третє, у Новому Заповіті, як у ТаНаХу, ми стикаємося з "пророчою перспективою" [Л.2, стор. 85] або "скороченням перспективи" [Л.3, стор. 472], "прогресуючим виконанням пророцтв" [Л.4, стор. 14], "спресованим часом" [Л.30, стор. 178, 429].
Коли два споріднені пророцтва, розділені тривалим проміжком часу, у пророчому викладі нерідко виглядають такими, що виконуються майже одночасно, наче зливаються. Іншими словами, близьку та віддалену історії провидці нерідко поєднували в ОДНУ [Л.31, стор. 105, 334].
"Для біблійного пророцтва дуже характерно поєднання двох майбутніх подій, між якими насправді є великий часовий проміжок" [Л.39, стор. 121], "для Біблії взагалі характерний принцип "зближення" подій, віддалених один від одного в часі" [Л.29, стор. 586].
Приміром, у пророцтвах Ісаї, діяльність Месії, яка здійснюється під час двох Його пришесть, не розділена часовим проміжком (Іс.9:6, 7; 61:1, 2), вони не відокремлені одне від одного [Л.30, стор. 551]. Аналогічно це ми бачимо у Міхея (Мих.5:2-4), Захарії (Зах.9:9, 10), Малахії (Мал.3:1-3).
Приміром, у пророцтвах Ісаї, діяльність Месії, яка здійснюється під час двох Його пришесть, не розділена часовим проміжком (Іс.9:6, 7; 61:1, 2), вони не відокремлені одне від одного [Л.30, стор. 551]. Аналогічно це ми бачимо у Міхея (Мих.5:2-4), Захарії (Зах.9:9, 10), Малахії (Мал.3:1-3).
У передбаченнях долі Ізраїлю відсутнє тисячоліття між будівництвом 2-го єрусалимського храму і майбутнього третього в книзі Аггея (Агг.2:2-9). Пророцтва Єремії про звільнення юдеїв з вавилонського полону і пришестя Месії теж близько пов'язані (Єр.30:6-10, 18-24, гл. 31).
Єзекіїль, Ісая, Єремія поєднують передбачення вавилонської навали та есхатологічного Дня Господа (Єз.30:3-10, 32:2-15, Іс.13:1-16, Єр.25:9-38). Подібно як у застереженнях Наума про відвідання Йахвє землі в День скорботи (Наум. гл.1) і загибель ассирійського міста Ніневія (гл.2, 3).
Даниїл у своєму апокаліптичному видінні поєднує період правління Селевкідів, зокрема Антіоха IV Єпіфана, та останні дні гніву й кінця епохи (Дан.8:1-26).
«У такому викладі подій Ісус дотримувався старозавітних пророків, що передбачали майбутні далекі події в "термінах" та образах подій найближчого майбутнього ...» [Л.12, стор. 172], «пророцтво часто виконується у два етапи – під час першого пришестя Христа і під час Його другого пришестя» [Л.27, стор. 937].
Правильно. Між облогою Єрусалима (Лк.21:20-24) і днями грізних знамень, зневіри, скорботи (вірші 25, 26), після них прийде Син Людський (вірші 27, 28), наблизиться Його царство (вірш 31), сам текст вказує на існування невизначеного проміжку часу; про нього говорить Сам Ісус.
Саме ця особливість біблійної пророчої мови нерідко створює труднощі під час тлумачення есхатологічних розділів Євангелій. Це зазначає й автор роботи [Л.2, стор. 85], "наприклад, про руйнування Єрусалима в 70-му році нашої ери і про день суду - смерті століття цього – говориться як про одну подію, і ми повинні це мати на увазі, читаючи такі розділи, як Матвія 24 і 25 або Марк 13 і Лук. 21" (дивіться також [Л.4, стор. 15, 66; Л.5, стор. 19]).
Проте, як зазначають сучасні коментарі вірша Лк. 21:7, Господь дійсно передбачає різні випадки. "Він говорить про дві зовсім різні події: про руйнування храму і кінець світу" [Л.1, стор. 204]; вони "... відбудуться в 70-му році і наприкінці століття цього, в день суду" [Л.2, стор. 86].«У такому викладі подій Ісус дотримувався старозавітних пророків, що передбачали майбутні далекі події в "термінах" та образах подій найближчого майбутнього ...» [Л.12, стор. 172], «пророцтво часто виконується у два етапи – під час першого пришестя Христа і під час Його другого пришестя» [Л.27, стор. 937].
Правильно. Між облогою Єрусалима (Лк.21:20-24) і днями грізних знамень, зневіри, скорботи (вірші 25, 26), після них прийде Син Людський (вірші 27, 28), наблизиться Його царство (вірш 31), сам текст вказує на існування невизначеного проміжку часу; про нього говорить Сам Ісус.
«Єрусалим буде топтаний язичниками, доки не закінчаться часи язичників" (Луки, 21:24, б). "Але спершу ("чим прийде кінець", пер. [Л.35]) Євангелія має бути проповідувана між усіма народами» (Марка, 13:10).
2. Коли настане кінець?
Серед багатьох юдеїв було поширеним переконання,– єрусалимський храм проіснує до судного дня, ось чому учні Христа вважали, що руйнування святилища, кінець віку, початок царювання Месії відбудуться одночасно [Л.6, стор. 454].
Вони запитали: «Скажи нам, коли це буде? і яка ознака (знак, знамення) Твого приходу та кінця віку?» (Матвія, 24:3; "яким буде знак Твого повернення, і коли настане кінець світу?" пер. [Л.26], "яке знамення вкаже на Твоє повернення і на кінець нинішнього світу?", пер. [Л.37]).
У віршах Мт.24:3 та 24:30 вжито одне й те саме грецьке слово σημεῖον (sēmeion), яке означає "знак", "ознака", "знамення". У Новому Заповіті воно позначає не лише розпізнавальну ознаку, а й знамення, через яке Бог відкриває людям Свої наміри або підтверджує втручання в історію. Саме тому в цій статті термін "σημεῖον" надалі передається здебільшого словом "знамення", щоб зберегти єдність біблійної термінології.
На перше запитання, про дату руйнування будівлі Бейт Адонай і столиці, Учитель не повідомив точного часу, однак вказав на основні історичні події, "повідомив їм всі ознаки Свого пришестя" [Л.4, стор. 51]. «Коли ж побачите, що Єрусалим оточений військами, тоді знайте, що наблизилося його спустошення ("час його руйнування близько", пер. [Л.37, 38]) …
І впадуть (загинуть) від вістря меча, і потраплять у полон до всіх народів (у різні країни), а Єрусалим буде топтаний язичниками, доки (так до тих пір, поки) не закінчаться часи язичників» (Луки, 21:20-24, "поки не закінчиться їх час", пер. [Л.35, 38]).
Саме з набуттям Єрусалимом статусу єдиної й неподільної столиці держави Ізраїль автор пов'язує завершення цієї частини пророцтва (Лк.21:24). Це дуже важливе передбачення Господа Ісуса Христа містить щонайменше три послідовні елементи, точніше, частини: (1) падіння Єрусалима, (2) розсіяння юдейського народу серед народів і (3) завершення "часів язичників". Такий розподіл внутрішньої структури пророцтва пояснює, чому його виконання охоплює довготривалий історичний період.
Христос говорить не лише про руйнування міста, а й про довгочасний проміжок, протягом якого Єрусалим перебуватиме під владою язичників. Отже, природним завершенням цього тривалого періоду слід вважати повернення політичного контролю над містом єврейському народові.
Так і сталося, принаймні в першій частині цього пророцтва. У 70-му році від Р.Х., в пору першого іудейського повстання (66 ... 73 р.р.), римські війська під командуванням Тита, сина імператора Веспасіана, після п'ятимісячної облоги захопили й зруйнували Йерушалаїм, зокрема, Храм. Загалом, за свідченням Йосипа Флавія, загинуло понад мільйон євреїв, як пророкував Господь, «впадуть від вістря меча».
Опісля придушення другого іудейського повстання (132 ... 135 р.р.), на руїнах Єрусалиму імператор Адріан заснував місто-колонію Еліа-Капітоліна. Іудейська держава припинила існування, почалося остаточне розпорошення синів ізраїлевих [Л.7].
Вони запитали: «Скажи нам, коли це буде? і яка ознака (знак, знамення) Твого приходу та кінця віку?» (Матвія, 24:3; "яким буде знак Твого повернення, і коли настане кінець світу?" пер. [Л.26], "яке знамення вкаже на Твоє повернення і на кінець нинішнього світу?", пер. [Л.37]).
У віршах Мт.24:3 та 24:30 вжито одне й те саме грецьке слово σημεῖον (sēmeion), яке означає "знак", "ознака", "знамення". У Новому Заповіті воно позначає не лише розпізнавальну ознаку, а й знамення, через яке Бог відкриває людям Свої наміри або підтверджує втручання в історію. Саме тому в цій статті термін "σημεῖον" надалі передається здебільшого словом "знамення", щоб зберегти єдність біблійної термінології.
На перше запитання, про дату руйнування будівлі Бейт Адонай і столиці, Учитель не повідомив точного часу, однак вказав на основні історичні події, "повідомив їм всі ознаки Свого пришестя" [Л.4, стор. 51]. «Коли ж побачите, що Єрусалим оточений військами, тоді знайте, що наблизилося його спустошення ("час його руйнування близько", пер. [Л.37, 38]) …
І впадуть (загинуть) від вістря меча, і потраплять у полон до всіх народів (у різні країни), а Єрусалим буде топтаний язичниками, доки (так до тих пір, поки) не закінчаться часи язичників» (Луки, 21:20-24, "поки не закінчиться їх час", пер. [Л.35, 38]).
Саме з набуттям Єрусалимом статусу єдиної й неподільної столиці держави Ізраїль автор пов'язує завершення цієї частини пророцтва (Лк.21:24). Це дуже важливе передбачення Господа Ісуса Христа містить щонайменше три послідовні елементи, точніше, частини: (1) падіння Єрусалима, (2) розсіяння юдейського народу серед народів і (3) завершення "часів язичників". Такий розподіл внутрішньої структури пророцтва пояснює, чому його виконання охоплює довготривалий історичний період.
Христос говорить не лише про руйнування міста, а й про довгочасний проміжок, протягом якого Єрусалим перебуватиме під владою язичників. Отже, природним завершенням цього тривалого періоду слід вважати повернення політичного контролю над містом єврейському народові.
Так і сталося, принаймні в першій частині цього пророцтва. У 70-му році від Р.Х., в пору першого іудейського повстання (66 ... 73 р.р.), римські війська під командуванням Тита, сина імператора Веспасіана, після п'ятимісячної облоги захопили й зруйнували Йерушалаїм, зокрема, Храм. Загалом, за свідченням Йосипа Флавія, загинуло понад мільйон євреїв, як пророкував Господь, «впадуть від вістря меча».
Опісля придушення другого іудейського повстання (132 ... 135 р.р.), на руїнах Єрусалиму імператор Адріан заснував місто-колонію Еліа-Капітоліна. Іудейська держава припинила існування, почалося остаточне розпорошення синів ізраїлевих [Л.7]. Подібно до цього здійснилася і друга складова пророцтва Ісуса про національну катастрофу євреїв,– «потраплять у полон до всіх народів» (Луки, 21:24, б; "поведуть їх бранцями до інших народів", пер.[Л.26]).
Третя частина передбачення Христа здійснилася лише 1980 року з проголошенням Єрусалиму єдиною неподільною столицею держави Ізраїль (рис.1). Адже політичний контроль над містом повернувся до єврейського народу, це можна розглядати як пророче знамення завершення "часів язичників".
Третя частина передбачення Христа здійснилася лише 1980 року з проголошенням Єрусалиму єдиною неподільною столицею держави Ізраїль (рис.1). Адже політичний контроль над містом повернувся до єврейського народу, це можна розглядати як пророче знамення завершення "часів язичників".
3. Ознака пришестя
Відповідаючи на друге запитання учнів, «Скажи нам, коли це буде і яка ознака (знамення) Твого приходу ("за яким ми дізнаємося про Твоє повернення і про кінець цього світу?" пер. [Л.35]) та кінця віку?» (Матвія, 24:3), Вчитель докладно описав події, що передуватимуть завершенню нинішнього віку та Його поверненню (Мт., глава 24; Мк. гл.13; Лк. гл.17, 21).Появі Спасителя передуватимуть численні події, такі як війни, голод, епідемії, землетруси, переслідування християн, множення зла, взаємна ненависть, поява неправдивих пророків, остигання любові (Матвія, 24:6-12).
Ознаки «кінця цього світу», перелічені Христом, можна спостерігати вже майже протягом 2 000 років від Р.Х., практично, на будь-якому відрізку історії. Тому Другого пришестя очікували: фессалонікійська церква в 40-х роках, безліч християн у 1000 р., послідовники однієї з псевдо християнських сект у 1914 р., деякі віруючі у 1943, 1999 та 2000 роках.
Всі очікування не справдилися. Перелічені події не є тим знаменням ("σημεῖον"), про яке запитували учні. Вони характеризують увесь період між вознесінням Христа і Його поверненням, як сказав Сам Господь: «це все – лише початок страждань» (Матвія, 24:8), дослівно, "мук народження"), а не їх завершення.
Учні запитували не про сукупність багатьох прикмет. Їхнє питання сформульоване в однині: «яка ознака (σημεῖον) ...» (Мт.24:3; Мк.13:4; Лк.21:7). Отже, вони очікували почути про одне конкретне знамення, яке передуватиме завершенню віку. На останнє запитання Господь дав пряму відповідь:
«І (насамперед) ця Євангелія Царства буде проповідуватися ("Радісна Звістка про Царство буде сповіщена", пер. [Л.37]) по всьому світі на свідчення (щоб почули) всім народам,- і (тільки) тоді прийде (настане) кінець» (Матвія, 24:14; у дужках, текст з [Л.35]). Цей процес триває й сьогодні, він досягне апогею перед початком Великої скорботи.
Зрозуміло, ні в 1 000 році, ні в 2 000, ні на початку XXI століття. Радісна Звістка про майбутнє Царство на землі ще не досягла всіх жителів, тому не можна було очікувати Другого пришестя.
«Не бариться Господь з обітницею, хоч це деякі вважають за зволікання, але є довготерпеливий до нас, не бажаючи, аби хтось загинув, а щоб усі прийшли до каяття» (2Петра, 3:9).
Отже, характерна риса краху сучасної морально прогнилої цивілізації – проповідь Благої Вісті про месіанське Царство, що наближається, звістка всім народам, по всій планеті. Цей показник настільки очевидний, що деякі віруючі (наприклад [Л.8]) вважають саму проповідь остаточною ознакою повернення Христа.
Проте таке тлумачення не враховує послідовності у відповіді Христа, адже всесвітня проповідь є необхідною передумовою наближення кінця, але не тим знаменням ("σημεῖον"), про яке запитували учні й про яке Христос говорить далі.
Цікаво, що подібну апостольским твердженням послідовність знаходимо і в Дідахе,– "отвір" (пролом) у захмарній височини (Дід.16:6, рис.2), явище, яке візуально сприймається як падіння "зірок" (Марка, 13:24, 25).
Зазначений процес та наступне тріумфальне повернення Спасителя (Дід.16:8; Мк.13:26) відокремлює деякий проміжок
(вірш 29, "Він близько", пер. [Л.35]).
Щоб визначити місце цих знамень у загальній біблійній хронології, необхідно зіставити слова Христа з пророцтвом Даниїла про останню седмину, слід звернутися до структури останнього семиліття. Текст Писання вказує на чіткий поділ цього періоду на дві частини по 3,5 роки кожна. У Матвія 24:21 Господь описує саме другу половину семиріччя, називаючи її "Великою скорботою". При цьому вираз «скорбота тих днів» у вірші 29 стосується завершення першої половини цього семиріччя.
Таким чином, космічні знамення виконують роль пророчого рубежу: вони стають фінальним акордом перших 3,5 років і водночас провіщають початок Великої скорботи,– других 3,5 років. Це підтверджується аналізом вірша Луки 21:28 й контекстом старозавітних есхатологічних пророцтв.
Одні тлумачі, за знамення на небі приймають хрест, що яскраво горить (Іоанн Златоуст, Кирило Єрусалимський, Оріген) або лик Христа. Інші, думають, на небі виникне зображення Небесного Єрусалима або величезної фігури Сина Людського, що світиться і йде по хмарах.
Треті, висувають інші версії: прапор, блискавка, незвичайна зірка, воскресіння мертвих, Божа слава в "чорній дірі", надзвичайно яскраве світло, авангард ангелів із трубами та вогненним мечем, інше [Л.3, 10-19, 34].
Кожне з цих припущень по-своєму цікаве й має певну внутрішню логіку. Проте жодне з них не отримує достатнього підтвердження безпосередньо з біблійного тексту. Саме тому варто ще раз уважно придивитися до самого Писання.
«І (насамперед) ця Євангелія Царства буде проповідуватися ("Радісна Звістка про Царство буде сповіщена", пер. [Л.37]) по всьому світі на свідчення (щоб почули) всім народам,- і (тільки) тоді прийде (настане) кінець» (Матвія, 24:14; у дужках, текст з [Л.35]). Цей процес триває й сьогодні, він досягне апогею перед початком Великої скорботи.
Зрозуміло, ні в 1 000 році, ні в 2 000, ні на початку XXI століття. Радісна Звістка про майбутнє Царство на землі ще не досягла всіх жителів, тому не можна було очікувати Другого пришестя.
«Не бариться Господь з обітницею, хоч це деякі вважають за зволікання, але є довготерпеливий до нас, не бажаючи, аби хтось загинув, а щоб усі прийшли до каяття» (2Петра, 3:9).
Отже, характерна риса краху сучасної морально прогнилої цивілізації – проповідь Благої Вісті про месіанське Царство, що наближається, звістка всім народам, по всій планеті. Цей показник настільки очевидний, що деякі віруючі (наприклад [Л.8]) вважають саму проповідь остаточною ознакою повернення Христа.
Проте таке тлумачення не враховує послідовності у відповіді Христа, адже всесвітня проповідь є необхідною передумовою наближення кінця, але не тим знаменням ("σημεῖον"), про яке запитували учні й про яке Христос говорить далі.
4. Знак на небі
Після характеристики подій останнього часу (Мт.24:4-13) і необхідної передумови кінця (вірш 14), Ісус переходить до опису самого знамення Свого пришестя, говорить про таємничий небесний знак та подальші грізні події, що настануть після нього (Лк.17:26 - 30).
«І тоді з’явиться ознака ("знак", пер. [Л.35]) Сина Людського на небі, й заголосять ("заплачуть від страху і сум'яття", пер. [Л.38], "заридають у розпачі", пер. [Л.37]) усі племена (народи) землі, й побачать Сина Людського, Який іде на хмарах небесних з великою силою і славою» (Матвія, 24:30).
У Біблії знак, др. євр. "отот" ("אוֹת"), це видиме явище, "що таїть в собі приховане значення, яке осягається за допомогою спостереження за видимою, зовнішньою стороною" [Л.36, стор.500]. Воно демонструє пряме втручання Вседержителя у людські справи, закликаючи до уваги [Л.9, стор. 32].
Цей надприродний феномен є наслідком Божого втручання, носить характер чуда, згідно з Писанням. «О, які ж великі Його ознаки і які потужні Його чудеса!» (Даниїла, 3:33, у західній традиції це вірш 4:3). Такий особливий знак найчастіше передує або іноді супроводжує чи завершує якийсь важливий історичний момент.
Наприклад, перед виходом з Єгипту, Яхве, щоб переконати ізраїльський народ у місії Мойсея, дає особливі знамення. Жезл перетворюється на змія і навпаки; рука покривається чи очищається від прокази; вода, що торкнулася землі, робиться кров'ю (Вих.4: 1-9, 28-31).
"У ширшому контексті древнього близькосхідного світогляду знамення були тотожні ознакам" [Л.28, стор. 681]. Так настанню Дня Господа передують буквальні сонячне і місячне затемнення (Йоіл.2:31), супроводжують реальні апокаліптичні сигнали на небі: кров, вогонь, стовпи диму (вірш 30), вони ж, «жахливі події (явища) і ... великі ознаки з неба» ( Луки, 21:11). Саме тому в Біблії небесні знамення постійно пов'язані з переломними моментами історії спасіння.
Таким чином, і в Старому, і в Новому Завіті знамення виступають провісниками вирішального Божого втручання в історію. Приміром, після закінчення потопу, Елохім поставив веселку як нагадування заповіту (Буття, 9:13-16). Символом Божим може бути сама людина: Єзекіїль (Єз.24:24), діва Марія (Іс.7:14), Іона (Мт.12:38-40).
«І тоді з’явиться ознака ("знак", пер. [Л.35]) Сина Людського на небі, й заголосять ("заплачуть від страху і сум'яття", пер. [Л.38], "заридають у розпачі", пер. [Л.37]) усі племена (народи) землі, й побачать Сина Людського, Який іде на хмарах небесних з великою силою і славою» (Матвія, 24:30).
У Біблії знак, др. євр. "отот" ("אוֹת"), це видиме явище, "що таїть в собі приховане значення, яке осягається за допомогою спостереження за видимою, зовнішньою стороною" [Л.36, стор.500]. Воно демонструє пряме втручання Вседержителя у людські справи, закликаючи до уваги [Л.9, стор. 32].
Цей надприродний феномен є наслідком Божого втручання, носить характер чуда, згідно з Писанням. «О, які ж великі Його ознаки і які потужні Його чудеса!» (Даниїла, 3:33, у західній традиції це вірш 4:3). Такий особливий знак найчастіше передує або іноді супроводжує чи завершує якийсь важливий історичний момент.
Наприклад, перед виходом з Єгипту, Яхве, щоб переконати ізраїльський народ у місії Мойсея, дає особливі знамення. Жезл перетворюється на змія і навпаки; рука покривається чи очищається від прокази; вода, що торкнулася землі, робиться кров'ю (Вих.4: 1-9, 28-31).
"У ширшому контексті древнього близькосхідного світогляду знамення були тотожні ознакам" [Л.28, стор. 681]. Так настанню Дня Господа передують буквальні сонячне і місячне затемнення (Йоіл.2:31), супроводжують реальні апокаліптичні сигнали на небі: кров, вогонь, стовпи диму (вірш 30), вони ж, «жахливі події (явища) і ... великі ознаки з неба» ( Луки, 21:11). Саме тому в Біблії небесні знамення постійно пов'язані з переломними моментами історії спасіння.
Таким чином, і в Старому, і в Новому Завіті знамення виступають провісниками вирішального Божого втручання в історію. Приміром, після закінчення потопу, Елохім поставив веселку як нагадування заповіту (Буття, 9:13-16). Символом Божим може бути сама людина: Єзекіїль (Єз.24:24), діва Марія (Іс.7:14), Іона (Мт.12:38-40).
5. Яка черговість подій?
Вчитель повідомив учням про таємниче знамення кінця лукавого роду та Свого повернення (Мт.24:30). Який загадковий ефект, видимий в небі, Він мав на увазі, коли говорив про це? Багато християн вважають, що Син Людський на хмарі Сам є таким доказом [Л.10-13, 31], як пророк Єзекіїль, Ісая та його діти, діва Марія або Іона.
Однак написано, що спочатку гряде не Сам Господь, а з'явиться на небосхилі певне знамення: «тоді з'явиться ознака ... на небі» (Матвія, 24:30, а), лише потім всі побачать Сина (вірш 30, в). Надзвичайний специфічний знак ще не є самою Парусією (Пришестям). Сам порядок викладу подій Ісусом показує наступну їх послідовність, розділену у часі:
1) виникне небесний астрономічний знака від Бога;
2) побачивши печатку на небі заголосять (заридають) всі племена, їхній плач буде викликаний страхом перед судом, а не спогляданням Самого Спасителя, Якого вони побачать пізніше;
3) згодом усі народи побачать Його.
Вказана послідовність ще більш чітко простежується у трьох віршах поспіль Євангелія від Луки (вірші 21:25-27).
а) «І будуть (грізні) ознаки на сонці, і місяці, і зорях» (25, а);
Однак написано, що спочатку гряде не Сам Господь, а з'явиться на небосхилі певне знамення: «тоді з'явиться ознака ... на небі» (Матвія, 24:30, а), лише потім всі побачать Сина (вірш 30, в). Надзвичайний специфічний знак ще не є самою Парусією (Пришестям). Сам порядок викладу подій Ісусом показує наступну їх послідовність, розділену у часі:
1) виникне небесний астрономічний знака від Бога;
2) побачивши печатку на небі заголосять (заридають) всі племена, їхній плач буде викликаний страхом перед судом, а не спогляданням Самого Спасителя, Якого вони побачать пізніше;
3) згодом усі народи побачать Його.
Вказана послідовність ще більш чітко простежується у трьох віршах поспіль Євангелія від Луки (вірші 21:25-27).
а) «І будуть (грізні) ознаки на сонці, і місяці, і зорях» (25, а);
б) «люди ціпенітимуть (будуть падати бездиханими, втрачати свідомість) від страху й очікування того (лих), що надходить на цілий світ» (26, а);
в) «І тоді (вони) побачать Сина Людського» (27, а). Таким чином, і Лука зберігає ту саму послідовність: спочатку небесні знамення, потім страх народів, і лише після цього – явлення Сина Людського.
Вірші Луки 21:28 і Матвія 24:33 підтверджують цю саму послідовність. Після переліку космічних знамень ("сонце потьмяніє", "місяць не дасть світла", "зорі спадатимуть", Мт.24:29-30) Господь говорить: «коли ви побачите, що все це збувається ... знайте, що Він уже близько, при дверях» (Матвія, 24:33; пер. [Л.37]). Отже, Сам Ісус розрізняє появу цих знамень і Своє пришестя, якщо після їх появи Він ще «близько», то самі знамення не можуть бути тотожними Його явленню.
Вірші Луки 21:28 і Матвія 24:33 підтверджують цю саму послідовність. Після переліку космічних знамень ("сонце потьмяніє", "місяць не дасть світла", "зорі спадатимуть", Мт.24:29-30) Господь говорить: «коли ви побачите, що все це збувається ... знайте, що Він уже близько, при дверях» (Матвія, 24:33; пер. [Л.37]). Отже, Сам Ісус розрізняє появу цих знамень і Своє пришестя, якщо після їх появи Він ще «близько», то самі знамення не можуть бути тотожними Його явленню.
Спочатку одне за іншим ознаки істини, розділені у часі, потім пришестя Христа та воскресіння мертвих, як свідчить історична пам'ятка ранньої церкви Дідахе (кінець I - початок II століття від Р.Х.). Це християнське віровчення [Л.36] під назвою "Вчення Господа передане язичникам через 12 апостолів".
«І тоді з'явиться знак істини: по-перше, знак отвору на небі, потім, знак звуку трубного і третє - воскресіння мертвих" (Дідахе, 16:6). Потім, "побачить світ Господа, що на хмарах небесних» (вірш 8).
«І тоді з'явиться знак істини: по-перше, знак отвору на небі, потім, знак звуку трубного і третє - воскресіння мертвих" (Дідахе, 16:6). Потім, "побачить світ Господа, що на хмарах небесних» (вірш 8).
Цікаво, що подібну апостольским твердженням послідовність знаходимо і в Дідахе,– "отвір" (пролом) у захмарній височини (Дід.16:6, рис.2), явище, яке візуально сприймається як падіння "зірок" (Марка, 13:24, 25).Зазначений процес та наступне тріумфальне повернення Спасителя (Дід.16:8; Мк.13:26) відокремлює деякий проміжок
(вірш 29, "Він близько", пер. [Л.35]).
Щоб визначити місце цих знамень у загальній біблійній хронології, необхідно зіставити слова Христа з пророцтвом Даниїла про останню седмину, слід звернутися до структури останнього семиліття. Текст Писання вказує на чіткий поділ цього періоду на дві частини по 3,5 роки кожна. У Матвія 24:21 Господь описує саме другу половину семиріччя, називаючи її "Великою скорботою". При цьому вираз «скорбота тих днів» у вірші 29 стосується завершення першої половини цього семиріччя.
Таким чином, космічні знамення виконують роль пророчого рубежу: вони стають фінальним акордом перших 3,5 років і водночас провіщають початок Великої скорботи,– других 3,5 років. Це підтверджується аналізом вірша Луки 21:28 й контекстом старозавітних есхатологічних пророцтв.
Одні тлумачі, за знамення на небі приймають хрест, що яскраво горить (Іоанн Златоуст, Кирило Єрусалимський, Оріген) або лик Христа. Інші, думають, на небі виникне зображення Небесного Єрусалима або величезної фігури Сина Людського, що світиться і йде по хмарах.
Треті, висувають інші версії: прапор, блискавка, незвичайна зірка, воскресіння мертвих, Божа слава в "чорній дірі", надзвичайно яскраве світло, авангард ангелів із трубами та вогненним мечем, інше [Л.3, 10-19, 34].
Кожне з цих припущень по-своєму цікаве й має певну внутрішню логіку. Проте жодне з них не отримує достатнього підтвердження безпосередньо з біблійного тексту. Саме тому варто ще раз уважно придивитися до самого Писання.
6. Зміни у сонці, місяці та зірках
Деякі тлумачі очікують, що знаменням стане певне надприродне зображення або явлення ангельського воїнства. Проте біблійні тексти дозволяють розглянути й інший напрям пошуку суті таємничого знака на небі. У давнину, "вважалося, що історичні події пов'язані з відповідними явищами природи" [Л.28, стор. 82].
"Перед тим як Христос видимим чином прийде на землю, відбуватимуться природні знамення на небі та на землі" [Л.40, стор. 224]. Логічно. Творець всього сущого, зокрема астрономічних ознак, створив природні об'єкти.
«І сказав Бог. Нехай постануть світила на небозводі ... і нехай будуть як ("особливі", пер. [Л.26]) знамення»
(Буття, 1:14). Отже, ще на початку біблійної історії світила отримали від Бога не лише природне, а й знакове призначення.
"Згідно Бут.1:14-19, Сонце і Місяць, як і зірки, повинні давати Землі світло, визначати зміну пори року і служити "знаками" [Л.36, стор. 118]. Йдеться про затемнення або інші незвичайні небесні явища [Л.20, стор. 43]. Так, згідно з пророцтвом, перед настанням Йом Адонай відбудуться грізні затемнення світил.
«Потьмяніє сонце, а місяць стане, як кров, перед настанням Дня ГОСПОДНЬОГО – великого і страшного» (Йоіл, 2:31). Тут вказано зовсім не символ Божого суду, за версією авторів [Л.27, стор. 1122], або алегорія, на думку претеристів [Л.31, стор. 178], але реальні фізичні ефекти.
Ісус попереджає слухачів, перераховуючи 3-и знакові феномени. «І будуть (з'являться) ознаки на (1) сонці і (2) місяці, і (3) зорях» (Лк.21:25). У тлумаченні авторів [Л.12] вони названі "космічними знаменнями" (стор. 267). Бачення природних апокаліптичних попереджувальних явищ відкрито Іоанну, «сонце стало темне, як той волосяний міх, а весь місяць став, наче кров» (Об'явлення, 6:12).
"Перед тим як Христос видимим чином прийде на землю, відбуватимуться природні знамення на небі та на землі" [Л.40, стор. 224]. Логічно. Творець всього сущого, зокрема астрономічних ознак, створив природні об'єкти.
«І сказав Бог. Нехай постануть світила на небозводі ... і нехай будуть як ("особливі", пер. [Л.26]) знамення»
(Буття, 1:14). Отже, ще на початку біблійної історії світила отримали від Бога не лише природне, а й знакове призначення.
"Згідно Бут.1:14-19, Сонце і Місяць, як і зірки, повинні давати Землі світло, визначати зміну пори року і служити "знаками" [Л.36, стор. 118]. Йдеться про затемнення або інші незвичайні небесні явища [Л.20, стор. 43]. Так, згідно з пророцтвом, перед настанням Йом Адонай відбудуться грізні затемнення світил.
«Потьмяніє сонце, а місяць стане, як кров, перед настанням Дня ГОСПОДНЬОГО – великого і страшного» (Йоіл, 2:31). Тут вказано зовсім не символ Божого суду, за версією авторів [Л.27, стор. 1122], або алегорія, на думку претеристів [Л.31, стор. 178], але реальні фізичні ефекти.
Ісус попереджає слухачів, перераховуючи 3-и знакові феномени. «І будуть (з'являться) ознаки на (1) сонці і (2) місяці, і (3) зорях» (Лк.21:25). У тлумаченні авторів [Л.12] вони названі "космічними знаменнями" (стор. 267). Бачення природних апокаліптичних попереджувальних явищ відкрито Іоанну, «сонце стало темне, як той волосяний міх, а весь місяць став, наче кров» (Об'явлення, 6:12).
Космічне тіло, так звана "Віфлеємська зірка", було орієнтиром, щоб вказати мудрецям зі сходу на народження Месії, привести їх у містечко Віфлеєм (Мт.2:2, 7, 9). Отже, не хрест, Небесний Єрусалим чи лик Христа, а три ознаки в астрономічних світилах повідомлять про Його пришестя?
Заманливо відповісти "так", але правильно сказати "ні". По-перше, Вчитель говорив про один показник повернення, не про три (Мт.24:30). По-друге, 3-и згадані ознаки (Лк.21:25), зокрема затемнення, важко ототожнити з наступними словами Ісуса.
«Адже, як блискавка (можливо, "сяйво сонця" [Л.3, стор. 467]), блиснувши, світить від краю до краю неба ("осяює все", пер. [Л.35, 38]),– так буде і Людський Син Свого дня» (Луки, 17:24; Мт.24:27).
Тут повідомляється не про затемнення, навпаки, про спалахи світла, яскраве свічення. Деякі дослідники звертають увагу, що вжите тут грецьке слово "ἀστραπή" (astrape) етимологічно пов'язане з поняттям яскравого світла. Сказане підтверджує вірш Лк.11:36, в ньому "astrape" перекладено як "сяйво". Також у Мт.24:30 словом "з'явиться" (ознака) використано грецьке слово, похідне від дієслова "світити" [Л.21].
Заманливо відповісти "так", але правильно сказати "ні". По-перше, Вчитель говорив про один показник повернення, не про три (Мт.24:30). По-друге, 3-и згадані ознаки (Лк.21:25), зокрема затемнення, важко ототожнити з наступними словами Ісуса.
«Адже, як блискавка (можливо, "сяйво сонця" [Л.3, стор. 467]), блиснувши, світить від краю до краю неба ("осяює все", пер. [Л.35, 38]),– так буде і Людський Син Свого дня» (Луки, 17:24; Мт.24:27).
Тут повідомляється не про затемнення, навпаки, про спалахи світла, яскраве свічення. Деякі дослідники звертають увагу, що вжите тут грецьке слово "ἀστραπή" (astrape) етимологічно пов'язане з поняттям яскравого світла. Сказане підтверджує вірш Лк.11:36, в ньому "astrape" перекладено як "сяйво". Також у Мт.24:30 словом "з'явиться" (ознака) використано грецьке слово, похідне від дієслова "світити" [Л.21].
По-третє, зміни світла сонця, місяця та зірок обов'язково будуть (Лк.21:25, Об’явл.6:12, Йоіл.2:31). Все ж таки немає вагомих підстав вважати їх тим єдиним знаком, про яке говорить учням Христос (Мт.24:30).
Оскільки загадкове небесне знамення має бути проявом Божої могутності, воно повинно мати характер дива (Дан.3:33), бути подією всесвітнього масштабу – величною, незвичайною, вражаючою й такою, що викликає страх (Вих.4:1-9; 7:3; Йоіл. 2:30; Мт.12:38-40).
Оскільки загадкове небесне знамення має бути проявом Божої могутності, воно повинно мати характер дива (Дан.3:33), бути подією всесвітнього масштабу – величною, незвичайною, вражаючою й такою, що викликає страх (Вих.4:1-9; 7:3; Йоіл. 2:30; Мт.12:38-40).
Численні нічні спалахи світла (2Петра, 3:10) побачать «і заридають у відчаї всі народи землі» (Мт.24:30, пер. [Л.35]; "заволають від страху і сум'яття", пер. [Л.38 ]). Злякається будь-яка людина, що підняла голову (Лк.21:28). Тоді закономірно постає 2 запитання: чи можна встановити, що саме мав на увазі Христос? які біблійні дані дозволяють зробити достатньо обґрунтований висновок?
7. Тісний контекст
Одним із основних аналітичних засобів екзегетики є контекст – уривок тексту, необхідний для визначення конкретного значення слова чи фрази. Зокрема тісний контекст, який дає змогу встановити смисловий зв'язок конкретного вірша з попереднім чи наступним [Л.22].
Користуючись зазначеним засобом тлумачення, поміркуємо над віршем 29, враховуючи до наукову термінологію євангеліста. «Відразу по тих днях горя (після скорботи днів тих) (1) сонце померкне, і (2) місяць не дасть свого світла (не сяятиме), і (3) зорі падатимуть з неба, і (4) небесні сили (тіла) захитаються» (Матвія, 24:29; у дужках, уточнення з сучасних перекладів).
Саме тоді виникне знамення Сина Людського (Мт.24:30). Ми з'ясували, зміни у світлі сонця, місяця та зірок нічного неба зовсім не сигнали Другого пришестя, як вважають деякі. Струси небесних сил (тіл), їх падіння, не можуть бути знаменням у вірші 30, оскільки передують йому.
У такому разі, можливо, наслідок падіння космічних тіл, передбачений у вірші 29, «зорі падатимуть з неба», виявиться знаком у вірші 30? – «тоді з'явиться ознака Сина Людського на небі». Причому знак виникне "вночі"
(2Петра, 3:10; 1Солунян, 5:2, Амоса, 5:18-20).
Ретельно проаналізуймо це припущення. Про які астрономічні об'єкти говорить Ісус у Мт.24:29? Зрозуміло, не про
буквальні зорі (грецькою, "ἀστήρ", – aster), плазмові воднево-гелієві тіла, неймовірних розмірів, маси й температури.
Водночас, не про символи або алегорії, за версією претеристів, бо повідомляється про цілком реальне фізичне явище.
Щоб зрозуміти вірш Матвія 24:29, треба врахувати. "Зірки ніколи не були в Біблії предметом наукового інтересу. Це поняття застосовувалося до будь-яких небесних тіл, що світяться, крім сонця і місяця" [Л.32, стор. 616].
Більше того. "У давньоєврейській мові, як і в давньогрецькій, будь-який яскравий об'єкт у небі називався "зірки". До цієї категорії належали і "падаючі зірки" – метеорити" [Л.41, стор. 616]. По-науковому, "метеорні тіла" або "метеори".
Доходимо аргументованого висновку: «зорі падатимуть із неба» у вірші 29, це по суті «падаючі зірки" [Л.41]. Так за старих часів, іноді й зараз, називають яскраві короткі спалахи у нічному небі. Вони вважалися результатом падіння зірок, котрі відірвалися від небосхилу, твердого на думку древніх [Л.27, стор. 552; Л.35, стор. 1401].
Насправді ці спалахи породжуються вторгненням в атмосферу спорадичних метеорних тіл (метеорів), дуже дрібних твердих частинок. Їх маса мізерна, менше 1 міліграма, розмір малий, менше 1 міліметра, а швидкість, із якою вони влітають в атмосферу, величезна (11 ... 73 км/сек).
У мезосфері та нижній термосфері, на висотах від 130 км до 60 км, через зіткнення з молекулами атмосферних газів, космічні частинки розмірами понад 10 мкм (їх переважна більшість) швидко нагріваються і повністю випаровуються (сублімують), інакше кажучи, як би "згоряють". Мікрометеорити діаметром приблизно менше 4-х мікрон проходять через атмосферу без помітної втрати маси.
Сублімація метеорних тіл супроводжується світінням та іонізацією атмосферних газів, дозволяючи вночі спостерігати проліт метеора як виникнення вузького світового сліду (по-науковому,"треку"); причому ці треки можуть мати різні довжину, колір та ступень блиску. Через "згоряння" метеорів утворюються дрібні частинки сферичної форми діаметром від 1 до 100 мікрон (так званий "метеорний пил").
Зазначені фізичні процеси дуже важливі для нашого дослідження, оскільки вони дозволяють зрозуміти, чи може описане Христом небесне знамення відповідати реальному природному астрономічному явищу.
Отже, якщо Господь Ісус у вірші 29 падаючими "зірками" називає метеорні тіла, тоді одним із найбільш послідовних пояснень знамення на небі, про яке йдеться у вірші 30, може бути радіант. Зазначена характерна ознака (точніше, знамення) з'явиться на небосхилі як результат масового падіння та сублімації космічних частинок.
Вони створять потужне сяйво Божої могутності, стануть грізними вогненними променями, що візуально вказуватимуть на темний "отвір" радіанта. У результаті виникне світловий ефект, подібний до блискавки, але значно триваліший, на відміну від електричного іскрового розряду в атмосфері, котрий тільки на мить висвітлює небо від одного краю до іншого.
Саме тоді виникне знамення Сина Людського (Мт.24:30). Ми з'ясували, зміни у світлі сонця, місяця та зірок нічного неба зовсім не сигнали Другого пришестя, як вважають деякі. Струси небесних сил (тіл), їх падіння, не можуть бути знаменням у вірші 30, оскільки передують йому.
У такому разі, можливо, наслідок падіння космічних тіл, передбачений у вірші 29, «зорі падатимуть з неба», виявиться знаком у вірші 30? – «тоді з'явиться ознака Сина Людського на небі». Причому знак виникне "вночі"
(2Петра, 3:10; 1Солунян, 5:2, Амоса, 5:18-20).
Ретельно проаналізуймо це припущення. Про які астрономічні об'єкти говорить Ісус у Мт.24:29? Зрозуміло, не про
буквальні зорі (грецькою, "ἀστήρ", – aster), плазмові воднево-гелієві тіла, неймовірних розмірів, маси й температури.
Водночас, не про символи або алегорії, за версією претеристів, бо повідомляється про цілком реальне фізичне явище.
Щоб зрозуміти вірш Матвія 24:29, треба врахувати. "Зірки ніколи не були в Біблії предметом наукового інтересу. Це поняття застосовувалося до будь-яких небесних тіл, що світяться, крім сонця і місяця" [Л.32, стор. 616].
Більше того. "У давньоєврейській мові, як і в давньогрецькій, будь-який яскравий об'єкт у небі називався "зірки". До цієї категорії належали і "падаючі зірки" – метеорити" [Л.41, стор. 616]. По-науковому, "метеорні тіла" або "метеори".
Доходимо аргументованого висновку: «зорі падатимуть із неба» у вірші 29, це по суті «падаючі зірки" [Л.41]. Так за старих часів, іноді й зараз, називають яскраві короткі спалахи у нічному небі. Вони вважалися результатом падіння зірок, котрі відірвалися від небосхилу, твердого на думку древніх [Л.27, стор. 552; Л.35, стор. 1401].
Насправді ці спалахи породжуються вторгненням в атмосферу спорадичних метеорних тіл (метеорів), дуже дрібних твердих частинок. Їх маса мізерна, менше 1 міліграма, розмір малий, менше 1 міліметра, а швидкість, із якою вони влітають в атмосферу, величезна (11 ... 73 км/сек).
У мезосфері та нижній термосфері, на висотах від 130 км до 60 км, через зіткнення з молекулами атмосферних газів, космічні частинки розмірами понад 10 мкм (їх переважна більшість) швидко нагріваються і повністю випаровуються (сублімують), інакше кажучи, як би "згоряють". Мікрометеорити діаметром приблизно менше 4-х мікрон проходять через атмосферу без помітної втрати маси.
Сублімація метеорних тіл супроводжується світінням та іонізацією атмосферних газів, дозволяючи вночі спостерігати проліт метеора як виникнення вузького світового сліду (по-науковому,"треку"); причому ці треки можуть мати різні довжину, колір та ступень блиску. Через "згоряння" метеорів утворюються дрібні частинки сферичної форми діаметром від 1 до 100 мікрон (так званий "метеорний пил").
Зазначені фізичні процеси дуже важливі для нашого дослідження, оскільки вони дозволяють зрозуміти, чи може описане Христом небесне знамення відповідати реальному природному астрономічному явищу.
Отже, якщо Господь Ісус у вірші 29 падаючими "зірками" називає метеорні тіла, тоді одним із найбільш послідовних пояснень знамення на небі, про яке йдеться у вірші 30, може бути радіант. Зазначена характерна ознака (точніше, знамення) з'явиться на небосхилі як результат масового падіння та сублімації космічних частинок.
Вони створять потужне сяйво Божої могутності, стануть грізними вогненними променями, що візуально вказуватимуть на темний "отвір" радіанта. У результаті виникне світловий ефект, подібний до блискавки, але значно триваліший, на відміну від електричного іскрового розряду в атмосфері, котрий тільки на мить висвітлює небо від одного краю до іншого.
"Звичайно, під зірками, що падають на землю, слід розуміти не сонце або планети, які за своїм обсягом більше нашої землі, але метеорити" [Л.34, стор. 376], точніше, метеорні тіла. Тоді чому світло на небі розгорається ввечері, все навколо освітлює вночі, але до ранку гасне?
Яким же має бути це грандіозне космічне явище, щоб його світло, спалахнувши, осяяло весь небосхил від краю до краю, як про це пророкував Господь Ісус Христос?
Яким же має бути це грандіозне космічне явище, щоб його світло, спалахнувши, осяяло весь небосхил від краю до краю, як про це пророкував Господь Ісус Христос?
8. Радіант метеорного потоку
Земля, переміщаючись по орбіті зі швидкістю приблизно 30 км/сек, періодично проходить крізь рої твердих космічних частинок, найчастіше, з хмарами пилу від комет, що давно розпалися. Подібні явища спостерігалися в історії, хоча їхня інтенсивність була незрівнянно меншою, ніж та, яку передбачає біблійне пророцтво.У нічному небі раптово масово виникнуть "падаючі зірки", вони залишають за собою сліди-треки. По-науковому, це "зоряний (метеорний) дощ", якщо параметр зенітного годинного числа ZHR >10 000. Завдяки ефекту перспективи, частинки, що летять за паралельними напрямками та згоряють, здаються як виникаючі з одного "отвору",– невеликої темної області (рис.3).
Зазначена область небесної сфери, з неї ніби виходять всі видимі або продовжені назад треки, називається радіантом метеорного потоку, від латинського radians,– тей, що "випускає промені".
Перший раз науково зафіксував це явище американський астроном Денісон Ольмстед, спостерігаючи сильний метеорний потік Леоніди 12 листопада 1833 року. Пізніше було виявлено радіанти Лірид, Персеїд, Геменід, Драконід, тощо.
Випускаючий промені вночі, займає певне положення на небесній сфері серед сузір'їв у тому з них, звідки летять космічні мандрівники, беручи участь у добовому обертанні зірок. В останні дні на безхмарному нічному небосхилі всі народи планети стануть свідками цього явища: у північній півкулі буде видно сам знак-радіант з його центром, а в південній – сяйво по небосхилу від масових спалахів метеорів.
Потужність цього унікального нічного свічення зростає зі збільшенням числа ZHR – кількості спалахів на годину. Чим вище астрономічний знак над горизонтом, тим більше треків видно за одиницю часу. Його сяйво виявиться настільки сильним, що вночі все стає видно майже як вдень, предмети набувають об'єму завдяки світлотіні.
Отже, якщо Господь Ісус, у вірші 29, падаючими "зірками" називає метеорні тіла, тоді тоді знаменням на небі стає сам радіант метеорного потоку (вірш 30). Ця характерний знак "з'явиться", точніше виникне, через масове падіння космічних частинок. У результаті виникне такий самий, але набагато більш тривалий світловий ефект, ніж блискавка, що миттєво висвітлює небо від одного краю до іншого.
Від незвичайного величного апокаліптичного видовища небосхилу, що плаче вогненними сльозами метеорів протягом усієї ночі, землян охопить Велика скорбота (Мт.24:21, 30) й сильний страх (Лк.21:26), волосся стане дибки, збліднуть обличчя. Згідно з пророцтвом. «Від одного його вигляду тремтять народи з побліднілими обличчями»
(Йоіл.2:6, в інших перекладах, "у всіх обличчя збліднуть").
Господь передбачає, через вигляд біди, що насувається, «люди ціпенітимуть від страху (і жаху) й очікування того (лих), що надходить (насуваються) на цілий світ, бо сили небесні захитаються» (Луки, 21:26, "здригнуться", пер. [Л.35, 38], тобто, почнуть рухатися).
У зв'язку з цим варто окремо розглянути поширене серед багатьох тлумачів ототожнення знамення Сина Людського (Мт.24:30, а) із самим Пришестям (24:30, в). Проте уважний аналіз тексту показує, що ці дві події Євангеліє послідовно розмежовує у часі та просторі. Знамення на небі – не Сам Христос, а величний космічний провісник Його появи.
Як за днів Першого пришестя Віфлеємська зірка була лише орієнтиром, котрий вказував на народження Немовляти, але не була Самим Месією, так й радіант метеорного потоку останніх днів стане грізним астрономічним знаком, що передуватиме з'явленню Царя царів.
На зорі нової ери, путівна зірка послужила знаменням Першого пришестя Ісуса Христа, виявилася знаком надії. Тепер падаючі зірки сповістять про Друге пришестя Спасителя, Царя, Судді; слугують знаком суду.
Пильнуючи, побачити велич й могутність Бога,– зорю-радіант, можна ввечері, вночі і рано-вранці, наче раптове повернення Господаря дому (Мк.13:35). Це явище, мов накинута мережа, «наче пастка, бо прийде (наздожене, обрушиться) він на всіх, хто проживає на поверхні всієї землі» (Луки 21:35).
9. Широкий контекст
Чи можна підтвердити вищесказане ширшим контекстом розділу 24? Так, наприклад, звернемося до вірша 24:27, «адже як блискавка виходить (спалахує, сяючи) зі сходу і з’являється аж на заході ("світлом своїм осяює і захід", пер. [Л.38]), таким буде й прихід (повернення) Сина Людського» (Матвія, 24:27).
Вислів "від сходу ... до заходу" у біблійній мові означає всеосяжність явища, він "позначає всю протяжність землі" [Л.7, стор. 169]. Тому увага Господа Ісуса Христа, очевидно, зосереджена не на самій атмосферній блискавці, а на її сяйві. Оскільки атмосферний іскровий разряд локалізований в межах грозової хмари й не здатний висвітлити "всю
Вислів "від сходу ... до заходу" у біблійній мові означає всеосяжність явища, він "позначає всю протяжність землі" [Л.7, стор. 169]. Тому увага Господа Ісуса Христа, очевидно, зосереджена не на самій атмосферній блискавці, а на її сяйві. Оскільки атмосферний іскровий разряд локалізований в межах грозової хмари й не здатний висвітлити "всю
протяжність землі".
Мається на увазі сильний спалах, "як блискавка", тобто, специфічний ефект, який вона справляє,– сяйво, котре
висвітлює піднебесся. Що підтверджується наступним паралельним віршем Євангелія від Луки, у ньому грецьке слово
"astrape" означає ясне світло, сяйво.
висвітлює піднебесся. Що підтверджується наступним паралельним віршем Євангелія від Луки, у ньому грецьке слово
"astrape" означає ясне світло, сяйво.
«Адже як блискавка (astrape), блиснувши, світить від краю до краю неба ("осяює все", пер. [Л.35, 38]),– так буде і Людський Син Свого дня» (Луки, 17:24). Тут розряд статичної електрики у атмосфері "служить свідченням всесвітнього масштабу повернення Христа" [Л.27, стор. 630].
Якщо попередній висновок правильний, то подібний світловий ефект ("сяйво сонця", згідно з [Л.6, стор. 389]) може створювати й масова поява метеорних тіл з "отвору" в нічному небосхилі. Виникнуть численні спалахи космічних частинок, що згоряють в атмосфері та освітлюють усю місцевість, як зоря, котра охопила всю землю.
У такому разі слова Луки (17:24) можна розуміти так,– сяйво подібно сонцю висвітлює "всю землю від краю до краю" [Л.6]). Оскільки, на відміну від миттєвого атмосферного іскрового розряду, радіант постійно висвітлює поверхню планети протягом безхмарної ночі.
У такому разі слова Луки (17:24) можна розуміти так,– сяйво подібно сонцю висвітлює "всю землю від краю до краю" [Л.6]). Оскільки, на відміну від миттєвого атмосферного іскрового розряду, радіант постійно висвітлює поверхню планети протягом безхмарної ночі.
Ще одне важливе спостереження випливає зі слів Луки: «а того дня, коли Лот вийшов із Содома, вогонь і сірка впали з неба і вигубили всіх (всі загинули). Так буде в день, коли з'явиться (явить Себе Людський Син»
(Лк.17:29, 30).
У Матвія і Марка, про цей же астрономічний феномен читаємо, «зірки спадуть (впадуть) з неба» (Мт.24:29, Мк.13:25), виблискуючи подібно до блискавкам (Лк.17:24).
Коли розглядати всі наведені уривки разом, то вони змальовують одне й те надзвичайне небесне явище, пов'язане з вогнем, світлом і падінням об'єктів із неба. Саме тому виникає питання, чи не говорять Лука, Матвій і Марко про різні сторони одного й того самого явища.
(Лк.17:29, 30).
У Матвія і Марка, про цей же астрономічний феномен читаємо, «зірки спадуть (впадуть) з неба» (Мт.24:29, Мк.13:25), виблискуючи подібно до блискавкам (Лк.17:24).
Коли розглядати всі наведені уривки разом, то вони змальовують одне й те надзвичайне небесне явище, пов'язане з вогнем, світлом і падінням об'єктів із неба. Саме тому виникає питання, чи не говорять Лука, Матвій і Марко про різні сторони одного й того самого явища.
Якщо так, тоді вислів «вогонь і сірка впали з неба» (Лк.17:29) можна розуміти як опис тієї самої події, яку Матвій називає «зорі падатимуть з неба» (Мт.24:29). Тобто, з наукового погляду, це два візуальних ефекту від згоряння дрібних метеорних тіл. Їхнє падіння навіть сьогодні називають "зоряним дощем".
У біблійному світі найближчим аналогом космічних частинок, що згоряють, відповідало яскраве швидке горіння кристаликів самородної сірки, (так званий, "горючий камінь" [Л.36]); її поклади знаходили у долині р. Йордан [Л.7].
Дрібнороздрібнений горючий камінь має властивість пірофорності, тобто, здатність до самозаймання. За відсутності зовнішнього нагріву кристалики самородної сірки спалахують на повітрі завдяки екзотермічній реакції окислення. З вказаної причини, Ісус Христос, за Мойсеєм (Буття, 19:24), називає метеорний дощ словом "сірчаний".
У біблійному світі найближчим аналогом космічних частинок, що згоряють, відповідало яскраве швидке горіння кристаликів самородної сірки, (так званий, "горючий камінь" [Л.36]); її поклади знаходили у долині р. Йордан [Л.7].
Дрібнороздрібнений горючий камінь має властивість пірофорності, тобто, здатність до самозаймання. За відсутності зовнішнього нагріву кристалики самородної сірки спалахують на повітрі завдяки екзотермічній реакції окислення. З вказаної причини, Ісус Христос, за Мойсеєм (Буття, 19:24), називає метеорний дощ словом "сірчаний".
10. Опади вогняні та сірчані
Якщо небесне знамення пов'язане з масовим вторгненням дрібних метеорних тіл, то чому низка давніх текстів, наприклад Третя Сивілина книга (3:691), згадує не лише вогонь і сірку, а й падіння великих каменів?
У світлі запропонованої реконструкції, майбутні події почнуться з масового вторгнення метеорних тіл. Тоді природно постає питання: чи всі вони повинні повністю згоріти в атмосфері? Сучасна астрономія стверджує, що ні. Навіть втрачаючи значну частину маси через абляцію у процесі гальмування.
Абляція це поступова втрата речовини з поверхні космічного тіла під дією надзвичайно сильного нагрівання (до 3000 °С) та уносу потоком розпечених газів. Після руйнування масивного космічного тіла, уламки масою приблизно від часток грама до багатьох тонн, залежно від розмірів початкового космічного тіла, досягають поверхні землі. Вони називаються метеоритами.
Абляція це поступова втрата речовини з поверхні космічного тіла під дією надзвичайно сильного нагрівання (до 3000 °С) та уносу потоком розпечених газів. Після руйнування масивного космічного тіла, уламки масою приблизно від часток грама до багатьох тонн, залежно від розмірів початкового космічного тіла, досягають поверхні землі. Вони називаються метеоритами.
Великий метеорит, точніше, метеороїд у вигляді вогняної кулі з довгим хвостом з розпечених газів і твердих частинок називається болідом (грецьке, «метальний спис», рис.4).Політ боліда, видимий навіть у денну пору, супроводжується, як правило, характерними звуковими ефектами: потужним гуркотом, ревом, свистом, тріском, шипінням.
Закінчується падіння метеороїду зіткненням із поверхнею планети та утворенням кратера. У більшості випадків він руйнується ще в повітрі під впливом динамічного тиску (0,1 ... 1 МПа) та термічної напруги від аеродинамічного розігріву (1800 °С ... 3000 °С) при гальмуванні атмосферою.
За сліпучим спалахом слідує гучний звук вибуху і випадання дрібних уламків. Останню астрономічну подію планетологи називають "метеоритним дощем", у побуті це "зоряний", "кам'яний" або "вогненний" дощ.
У межах запропонованої гіпотези саме так можна розуміти опис "вогненного дощу" у видінні Іоанна (Об'явл.8:7). Йдеться не про ототожнення цих явищ, а про подібність їхнього візуального сприйняття земним спостерігачем. Зокрема, таємновидець спостерігав політ і руйнування в повітрі боліда, називаючи його «велика зоря (зірка), що палала, мов смолоскіп» (вірш 10).
Цей образ добре узгоджується з явищем польоту й руйнування великого метеороїда. Таке порівняння природне, оскільки космічне тіло, до свого руйнування в повітрі, і смолоскип на вітрі, однаково дають яскраве миготливе світло, язики полум'я, іскри, дим. Палаюче космічне тіло здатне відкидати тіні від об'єктів на землі навіть удень, подібно до яскравого світильника вночі.
Внаслідок інтенсивного теплового інфрачервоного випромінювання при польоті надяскравого метеороїда, спостерігач на землі відчуває сильний жар немов від смолоскіпа. Саме ця фізична особливість робить порівняння особливо виразним. Справді болід нагадує смолоскип: випромінює яскраве миготливе світло, залишає за собою хвіст із диму та іскор і навіть створює відчутне теплове випромінювання.
Цей образ добре узгоджується з явищем польоту й руйнування великого метеороїда. Таке порівняння природне, оскільки космічне тіло, до свого руйнування в повітрі, і смолоскип на вітрі, однаково дають яскраве миготливе світло, язики полум'я, іскри, дим. Палаюче космічне тіло здатне відкидати тіні від об'єктів на землі навіть удень, подібно до яскравого світильника вночі.
Внаслідок інтенсивного теплового інфрачервоного випромінювання при польоті надяскравого метеороїда, спостерігач на землі відчуває сильний жар немов від смолоскіпа. Саме ця фізична особливість робить порівняння особливо виразним. Справді болід нагадує смолоскип: випромінює яскраве миготливе світло, залишає за собою хвіст із диму та іскор і навіть створює відчутне теплове випромінювання.
11. День Господній
У біблійних пророцтвах знамення не лише сповіщають про майбутні події, а й самі входять до їхнього розвитку як невід'ємна частина. Саме таку закономірність відзначають автори [Л.28, стор. 682]. Зазначене чітко простежується в есхатологічному пророцтві апостола Петра, зрозуміло, викладеного у звичних термінах, поняттях, образах, що існували.
«А Господній день прийде, мов злодій [уночі], коли небо з гуркотом пройде (зникнуть небеса), а розпечені стихії (тіла небесні), розплавляться (знищені вогнем), і земля та діла, що на ній, згорять» (2Петра, 3:10; у дужках, текст з пер. [Л.26]).
«А Господній день прийде, мов злодій [уночі], коли небо з гуркотом пройде (зникнуть небеса), а розпечені стихії (тіла небесні), розплавляться (знищені вогнем), і земля та діла, що на ній, згорять» (2Петра, 3:10; у дужках, текст з пер. [Л.26]).
Ризикну дати наукове фізичне пояснення унікальному лаконічному пророцтву (вірші 10-12) з метою відповісти на складні питання, що виникають при його читанні:
1) як День Господній може прийти вночі?
2) чому він порівнюється зі злодієм?
3) як зрозуміти слова про розпечені стихії та небеса, що з гуркотом зникають?
По-перше, астрономічне чудо-знамення перед Другим пришестям видно лише безхмарної ночі, радіант практично неможливо побачити за денного освітлення. Ось чому написано, "день прийде ... уночі". Понад те, сяйво, котре походить від нічного сонця, таке яскраве, ніби в темну пору раптом настав світанок.
Цікаво, що в пасхальний Седер віруючі євреї читають акровірш рабі Яная, що закінчується словами про час приходу Месії. «Зроби пітьму ночі сяючою в сяючому світлі Твого дня» [Л.23]. Третя книга Ездри містить дивовижне есхатологічне пророцтво (вірші 5:1, 4). «Про знаки … раптово засяє серед ночі сонце» [Л.24].
По-друге, порівняння Петром дня Господнього зі злочинцем, на перший погляд недоречне, принизливе. Проте слово "злодій", у цьому контексті, зустрічається в Іоанна (Об’явлення, 3:3, 16:15) і Павла (1Сол.5:2, 4), це вже не можна вважати недоречним або випадковим. До того ж, і старозавітний пророк порівнює Йом Адонай з грабіжником (Йоіла, 1:15, пер. [Л.35]).
Традиційне пояснення застосування слова "злодій" це бажання апостолів наголосити на раптовості пришестя Христа [Л.27, стор. 45, 263; Л.29, стор. 571]. Але, якби апостол хотів лише підкреслити раптовість події, у його розпорядженні були й інші мовні засоби.
Це спонукає замислитися, чи не містить образ нічного злодія ще й додаткового смислового відтінку. На додаток до сказаного, про яку несподіванку може йтися? якщо про руйнування стихій (2Пет.3:10) всі дізнаються як мінімум за 3,5 роки до його початку (Дан.9:27, Йоіл, 2:31, Об’явл.6:2).
Використання незвичного порівняння Дня Господа з зловмисником, який здійснює крадіжку зі зломом, можна пояснити так. У давнину злодійство часто відбувалося "під покровом нічної темряви" [Л.27, стор. 180]. Викрадач таємно проникав у будинок прокопуючи отвір (діру) у стіні із земляної цегли [Л.25, стор. 180; Л.3, стор. 153].
Тому Ісус, закликаючи віруючих не спати до моменту Його повернення, говорить. «Тож пам’ятайте (це ви знаєте), що коли б господар (будинку) знав, у яку сторжу (о котрій годині ночі) приходить злодій, він пильнував би і не дав би підкопати свого дому» (Матвія, 24:43; грецьке дієслово "διορύσσω" (diorysso або diorussó) означає "прокопувати").
У межах запропонованої реконструкції радіант можна розглядати як образ того самого прокопу в небосхилі, "дірки", "отвору" або пролому. Ісая так закликає Йахве Елохім. «О, якби Ти прорвав (розверз) небеса і зійшов» (Ісаї, 63:19, "прорвавши небеса, на землю спустився", пер. [Л.26]). Прорваний небозвід псалмоспівець називає старою (дирявою) ризою, її змінить Адонай (Пс.101:27).
По-третє, космічні тіла розгоряться через їхнє тертя об атмосферу, потім, мовою звичних для апостола термінів, стихії:
1) "зруйнуються" (2Пет.3:10, 12), подібно до болідів;
2) чи "розтануть" (вірш 12), повністю випаруються, як дрібні метеори.
Внаслідок руйнування розпечених небесних тіл та глобального термічного удару виникнуть суцільні лісові, степові та саванні пожежі планетарних масштабів. Потужне теплове випромінювання і вогняні опади призведуть до того, що "земля та діла, що на ній, згорять" (вірш 10, "разом з усім, що на ній, буде спалена", пер. [Л .26]; "вся земля зі справами людськими буде віддана суду" [Л.38]).
Образно кажучи, світ стане ніби вогняним тиглем для переплавлення та очищення від гріховних діл усе людство перед початком нової месіанської епохи.
1) як День Господній може прийти вночі?
2) чому він порівнюється зі злодієм?
3) як зрозуміти слова про розпечені стихії та небеса, що з гуркотом зникають?
По-перше, астрономічне чудо-знамення перед Другим пришестям видно лише безхмарної ночі, радіант практично неможливо побачити за денного освітлення. Ось чому написано, "день прийде ... уночі". Понад те, сяйво, котре походить від нічного сонця, таке яскраве, ніби в темну пору раптом настав світанок.
Цікаво, що в пасхальний Седер віруючі євреї читають акровірш рабі Яная, що закінчується словами про час приходу Месії. «Зроби пітьму ночі сяючою в сяючому світлі Твого дня» [Л.23]. Третя книга Ездри містить дивовижне есхатологічне пророцтво (вірші 5:1, 4). «Про знаки … раптово засяє серед ночі сонце» [Л.24].
По-друге, порівняння Петром дня Господнього зі злочинцем, на перший погляд недоречне, принизливе. Проте слово "злодій", у цьому контексті, зустрічається в Іоанна (Об’явлення, 3:3, 16:15) і Павла (1Сол.5:2, 4), це вже не можна вважати недоречним або випадковим. До того ж, і старозавітний пророк порівнює Йом Адонай з грабіжником (Йоіла, 1:15, пер. [Л.35]).
Традиційне пояснення застосування слова "злодій" це бажання апостолів наголосити на раптовості пришестя Христа [Л.27, стор. 45, 263; Л.29, стор. 571]. Але, якби апостол хотів лише підкреслити раптовість події, у його розпорядженні були й інші мовні засоби.
Це спонукає замислитися, чи не містить образ нічного злодія ще й додаткового смислового відтінку. На додаток до сказаного, про яку несподіванку може йтися? якщо про руйнування стихій (2Пет.3:10) всі дізнаються як мінімум за 3,5 роки до його початку (Дан.9:27, Йоіл, 2:31, Об’явл.6:2).
Використання незвичного порівняння Дня Господа з зловмисником, який здійснює крадіжку зі зломом, можна пояснити так. У давнину злодійство часто відбувалося "під покровом нічної темряви" [Л.27, стор. 180]. Викрадач таємно проникав у будинок прокопуючи отвір (діру) у стіні із земляної цегли [Л.25, стор. 180; Л.3, стор. 153].
Тому Ісус, закликаючи віруючих не спати до моменту Його повернення, говорить. «Тож пам’ятайте (це ви знаєте), що коли б господар (будинку) знав, у яку сторжу (о котрій годині ночі) приходить злодій, він пильнував би і не дав би підкопати свого дому» (Матвія, 24:43; грецьке дієслово "διορύσσω" (diorysso або diorussó) означає "прокопувати").
У межах запропонованої реконструкції радіант можна розглядати як образ того самого прокопу в небосхилі, "дірки", "отвору" або пролому. Ісая так закликає Йахве Елохім. «О, якби Ти прорвав (розверз) небеса і зійшов» (Ісаї, 63:19, "прорвавши небеса, на землю спустився", пер. [Л.26]). Прорваний небозвід псалмоспівець називає старою (дирявою) ризою, її змінить Адонай (Пс.101:27).
По-третє, космічні тіла розгоряться через їхнє тертя об атмосферу, потім, мовою звичних для апостола термінів, стихії:
1) "зруйнуються" (2Пет.3:10, 12), подібно до болідів;
2) чи "розтануть" (вірш 12), повністю випаруються, як дрібні метеори.
Внаслідок руйнування розпечених небесних тіл та глобального термічного удару виникнуть суцільні лісові, степові та саванні пожежі планетарних масштабів. Потужне теплове випромінювання і вогняні опади призведуть до того, що "земля та діла, що на ній, згорять" (вірш 10, "разом з усім, що на ній, буде спалена", пер. [Л .26]; "вся земля зі справами людськими буде віддана суду" [Л.38]).
Образно кажучи, світ стане ніби вогняним тиглем для переплавлення та очищення від гріховних діл усе людство перед початком нової месіанської епохи.
12. Біблійний паралелізм
Скористаємося ще одним аналітичним засобом екзегетики – паралелізмом [Л.22], щоб остаточно прояснити питання про специфічне знамення Сина Людського. Треба пам'ятати, біблійні тексти писалися у поняттях, термінах, образах своїх епох [Л.30, стор 316].
На початку звернемося до Старого Заповіту, до Псалтирі, в 18-му псалмі якої оповідається про Богоявлення, зрозуміло, міфопоетичною мовою з використанням антропоморфізмів.
«Здригнулася земля і затремтіла, основи гір захитались (затремтіли) і зрушились, адже Бог запалав гнівом. Пішов дим з Його ніздрів,- пожираючий вогонь з Його уст, так що жаріюче вугілля (вогняні іскри) палало перед Ним …
Від ясравого сяйва (що) перед Ним бігли (палали) Його хмари (Його сліпуче сяйво розривало хмари), град і палаючий жар (іскри вогняні). Загримів ГОСПОДЬ з небес,- Всевишній дав Свій голос,- град і палаючий жар (вугілля вогняні). Він пустив Свої стріли і розпорошив їх; Він примножив (кинув, розсипав) блискавки, і викликав у них збентеження» (Псалми, 18:8 - 16; у дужках, уточнення з сучасних перекладів).
Попри образний характер цієї розповіді, у ній привертає увагу низка характерних рис, які перегукуються з новозавітними есхатологічними текстами. Цей сповнений жаху опис, навіть у деталях, перегукується з розповідями Ісуса Христа про Своє повернення (Мт.24:27-30, Мк.13:24-26, Лк.17:24-30). Цитовані вище вірші Пс.18:8-16, одночасно, схожі з деякими видіннями, відкритими Іоанну. Наприклад.
«І я глянув, коли Він відкрив шосту печать. І був великий (сильний) землетрус ... І небесні зорі попадали на землю ... І небо відійшло (зникло), згорнувшись як сувій; і (всі) кожна гора та острів зрушилися (були зсунуті) зі своїх місць", "і зірвалися (посипався) град та вогонь, перемішані з кров'ю, і впали на землю» (Об’явлення, 6:12-17, 8:5-12; 16:18-21).
Побачене, а саме, космічні об'єкти, апостол називає зорями (6:13), вогнем, горою, зіркою (8:7-10, 9:1), Ісая – небесним воїнством (34:4). Євангелісти Матвій і Марк метеори іменують зорями (Мт.24:29, Мк.13:25), Лука – вогненним дощем (Лк.17:29, 30), апостол Петро – стихіями, що розгорілися (2Пет.3:10, 12).
Образ стихій, що розгорілися, можна співвіднести з явищем масового падіння метеорних тіл. Давид сприймає їх як "жаріюче вугілля" (Пс.18:9, 13, 14; пер. [Л.37, 38]). Сублімація метеорів, поряд з виникненням грозових хмар, спричинить потужні електричні розряди в атмосфері Землі ("блискавки" у вірші 15).
За такого розуміння можна припустити, що загадкові спалахи метеорів старозавітні пророки називають стрілами і списами Господа воїнств (Авв.3:11, Зах.9:14, Іс.50:11). Отже, якщо під "вогняними іскрами" розуміти метеорні треки, тоді постає питання: який саме небесний феномен стоїть за цими образами у 18-му псалмі?"
«Здригнулася земля і затремтіла, основи гір захитались (затремтіли) і зрушились, адже Бог запалав гнівом. Пішов дим з Його ніздрів,- пожираючий вогонь з Його уст, так що жаріюче вугілля (вогняні іскри) палало перед Ним …
Від ясравого сяйва (що) перед Ним бігли (палали) Його хмари (Його сліпуче сяйво розривало хмари), град і палаючий жар (іскри вогняні). Загримів ГОСПОДЬ з небес,- Всевишній дав Свій голос,- град і палаючий жар (вугілля вогняні). Він пустив Свої стріли і розпорошив їх; Він примножив (кинув, розсипав) блискавки, і викликав у них збентеження» (Псалми, 18:8 - 16; у дужках, уточнення з сучасних перекладів).
Попри образний характер цієї розповіді, у ній привертає увагу низка характерних рис, які перегукуються з новозавітними есхатологічними текстами. Цей сповнений жаху опис, навіть у деталях, перегукується з розповідями Ісуса Христа про Своє повернення (Мт.24:27-30, Мк.13:24-26, Лк.17:24-30). Цитовані вище вірші Пс.18:8-16, одночасно, схожі з деякими видіннями, відкритими Іоанну. Наприклад.
«І я глянув, коли Він відкрив шосту печать. І був великий (сильний) землетрус ... І небесні зорі попадали на землю ... І небо відійшло (зникло), згорнувшись як сувій; і (всі) кожна гора та острів зрушилися (були зсунуті) зі своїх місць", "і зірвалися (посипався) град та вогонь, перемішані з кров'ю, і впали на землю» (Об’явлення, 6:12-17, 8:5-12; 16:18-21).
Побачене, а саме, космічні об'єкти, апостол називає зорями (6:13), вогнем, горою, зіркою (8:7-10, 9:1), Ісая – небесним воїнством (34:4). Євангелісти Матвій і Марк метеори іменують зорями (Мт.24:29, Мк.13:25), Лука – вогненним дощем (Лк.17:29, 30), апостол Петро – стихіями, що розгорілися (2Пет.3:10, 12).
Образ стихій, що розгорілися, можна співвіднести з явищем масового падіння метеорних тіл. Давид сприймає їх як "жаріюче вугілля" (Пс.18:9, 13, 14; пер. [Л.37, 38]). Сублімація метеорів, поряд з виникненням грозових хмар, спричинить потужні електричні розряди в атмосфері Землі ("блискавки" у вірші 15).
За такого розуміння можна припустити, що загадкові спалахи метеорів старозавітні пророки називають стрілами і списами Господа воїнств (Авв.3:11, Зах.9:14, Іс.50:11). Отже, якщо під "вогняними іскрами" розуміти метеорні треки, тоді постає питання: який саме небесний феномен стоїть за цими образами у 18-му псалмі?"
13. Що означають уста Небесного Воїна?
Ротом Яхве Елохім (Псалми, 18:9) Давид називає отвір у небосхилі,– таємничий радіант метеорного потоку, що проганяє хмари (вірш 13).
Зовсім не дивно, враховуючи всесвітній масштаб і небесний характер дива, оскільки "образи великих розмірів пов'язуються в Біблії з Богом", котрі "використовуються також для зображення сили та суду Бога" [Л.27, стор. 106].
Саме Він контролює атмосферні явища (Єр.10:13), витягує зі сховища знаряддя Свого гніву (50:25) «на час лихоліття, на день битви і війни» (Йова, 38:22, 23). Вони "приводяться в рух вітром, що прокидається від Його дихання" [Л.28, стор. 635].
Давид бачить, від дихання Небесного Воїна, «Пішов дим з Його ніздрів,- пожираючий вогонь з Його уст» (Псалми, 18:9). У єврейській літературі багато синекдох,– стилістичних оборотів, у яких частина виступає наче ціле [Л.27, стор. 252]). Гігантський "рот" Ель Шаддай псалмоспівець побачив в Його оселі, на небі (Пс.2:4, 13:2).
Ісая пророкує, що перед настанням царства Месії, Він «Жезлом Свого слова вражатиме землю, і подихом (диханням) Своїх уст знищить нечестивого» (Ісаї, 11:4, б). Апостол Іоанн в одному з видінь, застосовує той самий образ: "з Його уст (рота) виходив двосічний гострий меч" (Об’явлення, 1:16, б; 19:15).
Примітно, єврейське "פֶּה" (peh, рот) одночасно має значення "отвір" (Бут.29:2, І.Нав.10:18, 22, Дан.6:17). У буквальному значенні, слово «peh» означає вхідний або вихідний отвір у чомусь: колодязі, печері, мішку [Л.27, стор. 1006].
У Дідахе, найдавнішому найбільш авторитетному вченні катехитичного характеру після апостольського періоду, знаком Другого пришестя називається знак отвору. "І тоді з'явиться знамення істини: по-перше, знамення отвору на небі ... Тоді побачить світ Господа, що прийде на хмарах небесних" (Дідахе, 16:6-8).
Пролом у захмарній височині Єзекіїль іменує піхвами, з них Яхве Цеваот витягне Свій меч. Побачивши його збожеволіють народи (Єремії, 25:16). «І зрозуміють усі (хто живе), що це Я, ГОСПОДЬ, витягнув Свій меч з піхов, і (назад) він туди вже не повернеться» (Єзекіїля, 21:10; у дужках, текст з [Л.35]).
Бачимо різні біблійні автори незалежно один від одного використовують образи "отвору", "уст", "піхов", "прокопу", "розверзнутих небес" і пов'язують їх із явищем майбутнього Божого суду. Тоді виникає природне питання: чи можуть усі ці образи описувати один і той самий небесний феномен, але різними мовними засобами? і ще одне запитання: чи дозволяє сам біблійний текст окреслити хоча б приблизну область його появи?
Зовсім не дивно, враховуючи всесвітній масштаб і небесний характер дива, оскільки "образи великих розмірів пов'язуються в Біблії з Богом", котрі "використовуються також для зображення сили та суду Бога" [Л.27, стор. 106].
Саме Він контролює атмосферні явища (Єр.10:13), витягує зі сховища знаряддя Свого гніву (50:25) «на час лихоліття, на день битви і війни» (Йова, 38:22, 23). Вони "приводяться в рух вітром, що прокидається від Його дихання" [Л.28, стор. 635].
Давид бачить, від дихання Небесного Воїна, «Пішов дим з Його ніздрів,- пожираючий вогонь з Його уст» (Псалми, 18:9). У єврейській літературі багато синекдох,– стилістичних оборотів, у яких частина виступає наче ціле [Л.27, стор. 252]). Гігантський "рот" Ель Шаддай псалмоспівець побачив в Його оселі, на небі (Пс.2:4, 13:2).
Ісая пророкує, що перед настанням царства Месії, Він «Жезлом Свого слова вражатиме землю, і подихом (диханням) Своїх уст знищить нечестивого» (Ісаї, 11:4, б). Апостол Іоанн в одному з видінь, застосовує той самий образ: "з Його уст (рота) виходив двосічний гострий меч" (Об’явлення, 1:16, б; 19:15).
Примітно, єврейське "פֶּה" (peh, рот) одночасно має значення "отвір" (Бут.29:2, І.Нав.10:18, 22, Дан.6:17). У буквальному значенні, слово «peh» означає вхідний або вихідний отвір у чомусь: колодязі, печері, мішку [Л.27, стор. 1006].
У Дідахе, найдавнішому найбільш авторитетному вченні катехитичного характеру після апостольського періоду, знаком Другого пришестя називається знак отвору. "І тоді з'явиться знамення істини: по-перше, знамення отвору на небі ... Тоді побачить світ Господа, що прийде на хмарах небесних" (Дідахе, 16:6-8).
Пролом у захмарній височині Єзекіїль іменує піхвами, з них Яхве Цеваот витягне Свій меч. Побачивши його збожеволіють народи (Єремії, 25:16). «І зрозуміють усі (хто живе), що це Я, ГОСПОДЬ, витягнув Свій меч з піхов, і (назад) він туди вже не повернеться» (Єзекіїля, 21:10; у дужках, текст з [Л.35]).
Бачимо різні біблійні автори незалежно один від одного використовують образи "отвору", "уст", "піхов", "прокопу", "розверзнутих небес" і пов'язують їх із явищем майбутнього Божого суду. Тоді виникає природне питання: чи можуть усі ці образи описувати один і той самий небесний феномен, але різними мовними засобами? і ще одне запитання: чи дозволяє сам біблійний текст окреслити хоча б приблизну область його появи?
Якщо це справді різні описи одного явища, тоді біблійний текст може містити не лише його символічний образ, а й окремі ознаки, які допомагають орієнтовно визначити ймовірну область появи радіанта метеорного потоку. Згідно концептуальної реконструкції подій та розрахунків, автор припускає, що устя цих пророчих піхов, прорвані небеса, їх "отвір" жителі землі виявлять у навколо полярному сузір'ї Цефей північної півкулі.
Важливо підкреслити, в даному разі йдеться не про один із відомих сьогодні щорічних слабких метеорних потоків Цефеїди. Мова про потужне рідкісне явище: з цієї ділянки небесної сфери у фінальні дні історії з'явиться грандіозний метеорно-астероїдний потік.
Більше того, у стародавній астрономічній традиції навколо полярне сузір'я Цефей уособлює постать Царя, що перетворює це сузір'я на ідеальний пророчий орієнтир для появи знамення Царя царів на небі та суд над усіма народами (Матвія, 24:29, 30; Об'явлення, 1:7, 19:11-21).
Саме з цієї ділянки небесної сфери з'явиться те, що біблійні автори називають знаряддями Божого суду. Спочатку потік метеорів, згодом – метеороїди та астероїди, що з ревом, гуркотом і свистом падають на землю. Ісая називає астрономічний знак військовим прапором, його дасть Владика військ для збору Своєї армії.
«Він підніме стяг у напрямку далекого народу,- покличе його посвистом від країв землі, - і той легко та швидко прибуде» (Ісаї, 5:26 -30; Єр.4:21).
Коли ми читаємо про уста Адоная або про те, що Він підніме прапор, дасть знак, покличе свистом, піде, побачить, почує ми зустрічаємося з архаїчними антропоморфізмами, їх чимало в Біблії [Л.20, стор. 121, 309]. Точніше стикаємося з персоніфікацією, перенесенням людських властивостей на Бога, явища природи чи невідомі предмети.
Важливо підкреслити, в даному разі йдеться не про один із відомих сьогодні щорічних слабких метеорних потоків Цефеїди. Мова про потужне рідкісне явище: з цієї ділянки небесної сфери у фінальні дні історії з'явиться грандіозний метеорно-астероїдний потік.
Більше того, у стародавній астрономічній традиції навколо полярне сузір'я Цефей уособлює постать Царя, що перетворює це сузір'я на ідеальний пророчий орієнтир для появи знамення Царя царів на небі та суд над усіма народами (Матвія, 24:29, 30; Об'явлення, 1:7, 19:11-21).
Запропонована локалізація у полярній зоні Північної півкулі нічного неба не спирається на якийсь один окремий аргумент. Вона є результатом поєднання кількох незалежних спостережень: біблійних, астрономічних, історичних та символічних. Обґрунтування базується на чотирьох визначальних факторах.
По-перше, згідно з численними старозавітними пророцтвами, есхатологічний суд та «лихо з півночі й велике нещастя!» прийдуть на Ізраїль саме з півночі (Єремії, 4:6 1:14; Єз.21:4, 38:6, 15, 39:2; Іс.14:31).
Друге, на древніх і сучасних астрономічних картах контур сузір'я Цефей є чітко замкненим, а його головні світила утворюють геометричну фігуру, що нагадує неправильний п'ятикутник, конус або розтруб – візуальне втілення отвору чи "уст" (євр. peh).
По-третє, цей контур утворюють 7 основних зірок видимих неозброєним оком (всього їх 234, але лише сім яскравіше 4-ї зіркової величини). Це створює пряму пророчу паралель із таємницею "семи зірок" у правиці Христа (Об’явл.1:20).
Четверте, сузір'я має винятковий символізм: воно уособлює постать Царя, який у традиційній уранографії зображується з піднятим жезлом, спрямованим на Землю, ніби вказуючи на початок суду Царя царів.
Саме з цієї ділянки небесної сфери з'явиться те, що біблійні автори називають знаряддями Божого суду. Спочатку потік метеорів, згодом – метеороїди та астероїди, що з ревом, гуркотом і свистом падають на землю. Ісая називає астрономічний знак військовим прапором, його дасть Владика військ для збору Своєї армії.
«Він підніме стяг у напрямку далекого народу,- покличе його посвистом від країв землі, - і той легко та швидко прибуде» (Ісаї, 5:26 -30; Єр.4:21).
Коли ми читаємо про уста Адоная або про те, що Він підніме прапор, дасть знак, покличе свистом, піде, побачить, почує ми зустрічаємося з архаїчними антропоморфізмами, їх чимало в Біблії [Л.20, стор. 121, 309]. Точніше стикаємося з персоніфікацією, перенесенням людських властивостей на Бога, явища природи чи невідомі предмети.
14. Незвичайна зброя
Через призму майбутньої історичної події, а саме, вторгнення Вавилона в Юдею, Ісая, скорочуючи перспективу, бачив (Іс.1:1) есхатологічний Йом Адонай (13:4-13).
Необхідно пояснити, "говорити про майбутнє в граматичній категорії теперішнього або навіть минулого часу – характерний прийом пророчої мови, який свідчив про впевненість промовця у здійсненні того, про що він пророкував" [Л.30, стор. 84].
Особливу увагу привертають неодноразові біблійні описи Божого суду через картини вогню, диму, гарячого дихання, застосування незвичної зброї, тощо. Чи можна зрозуміти ці образи у світлі сучасних природничих знань? Спробуємо.
Ісая коротко пише. «Вони йдуть з далеких країн, від (самого) краю небес (горизонту). ГОСПОДЬ і знаряддя Його гніву, прийдуть щоб знищити (зруйнувати) всю землю!»(Ісаї, 13:5; Єр.6:22, Втор.28:49).
Таємничими "знаряддями Його гніву" ("армією відплати", пер. [Л.26]) пророк, очевидно, називає небесне військо, тобто "зірки" (метеорні тіла); вони падаючи з неба (Іс.34:4, мал.5), "зотліють" (Синод. пер.). Як за старих часів зорі билися з Сисарою (Суд.5:20), так вони братимуть участь у війні із Землею (Об’явлення, 8:10-12, 9:1-3, 12:4).
Необхідно пояснити, "говорити про майбутнє в граматичній категорії теперішнього або навіть минулого часу – характерний прийом пророчої мови, який свідчив про впевненість промовця у здійсненні того, про що він пророкував" [Л.30, стор. 84].
Особливу увагу привертають неодноразові біблійні описи Божого суду через картини вогню, диму, гарячого дихання, застосування незвичної зброї, тощо. Чи можна зрозуміти ці образи у світлі сучасних природничих знань? Спробуємо.
Ісая коротко пише. «Вони йдуть з далеких країн, від (самого) краю небес (горизонту). ГОСПОДЬ і знаряддя Його гніву, прийдуть щоб знищити (зруйнувати) всю землю!»(Ісаї, 13:5; Єр.6:22, Втор.28:49).
Таємничими "знаряддями Його гніву" ("армією відплати", пер. [Л.26]) пророк, очевидно, називає небесне військо, тобто "зірки" (метеорні тіла); вони падаючи з неба (Іс.34:4, мал.5), "зотліють" (Синод. пер.). Як за старих часів зорі билися з Сисарою (Суд.5:20), так вони братимуть участь у війні із Землею (Об’явлення, 8:10-12, 9:1-3, 12:4).
В іншому вірші Ісая розповідає про прихід Господа (Іс.30:27). В ньому знову з'являється образ Його уст (антропоморфізм), джерела крайнього невдоволення, язик наче жерущий вогонь. «Серед густих хмар диму палає Його гнів» (30:27, б; пер. [Л.38]).Слово "гнів", євр. אַף ( aph) також означає "ніздрі/ніс"; сучасні переклади псалма 18:9 виглядають так. «Дим вирвався з Його ніздрів» [Л.37], "Димилися Його ніздрі, з рота рвалося всепожираюче полум'я і вогняні іскри розліталися", пер. [Л.26].
Євреї вважали, що Бога неможливо уявити в якійсь тілесній формі, але цілком припустимо використання персоніфікації,– Його опис через використання реальних знайомих образів [Л.28, стор. 596].
Якщо розглядати усі наведені тексти у світлі запропонованої реконструкції, тоді у псалмі 18:9 і вірші Іс.30:27 повідомляється про щось не тільки алегоричне. Ймовірно, у сучасному розумінні, йдеться про боліди (Об'явлення, 8:10), вогняні кулі з хвостами диму (мал.4, 5), що виривається «з Його ніздрів» (Пс.18:9, а), «в день Його палкого (палаючого) гніву» (Ісаї, 13:13).
Порівняння люті з палаючим вогнем часто зустрічається в єврейській та споріднених мовах [Л.1, стор 512]. "Корінь єврейського слова, перекладеного як "гнів", буквально означає "гаряче дихання". Гнів Божий палає полум'ям, спопеляючи все на своєму шляху” [Л.33, стор. 368].
Наум, розповідаючи про бачення теофанії, має на увазі як "гаряче дихання" Йахве, так і криваво-червону височінь із-за пилу від Його "ніг" (Наума, 1:2-6). Образ обурення Сидячого на троні і Агнця використав Іван в одному з есхатологічних видінь (Об'явлення, 6:16, 17).
Якщо зазначене тлумачення правильне, тоді воно має пояснювати не лише образ "вогню", а й інші супутні біблійні описи. Одним із них є багаторазова згадка про "криваве" або "вогненне" небо.
Можна припустити, що так і станеться. Внаслідок масового наповнення атмосфери мінеральним пилом у День Господній, стануть іншими її оптичні властивості. Колір небосхилу зміниться з блакитного, він визначається в основному молекулярним розсіюванням сонячного світла, на червоний через переважно аерозольне розсіювання на дисперсних частинках мікронних розмірів.
У фізичній оптиці атмосфери цей феномен чітко окреслюється теорією розсіювання світла на аерозольних частинках (таз зване, "розсіювання Мі"). На відміну від звичайного релеївського розсіювання, яке робить небо блакитним, наповнення мезосфери та стратосфери дрібнодисперсним силікатним та залізистим метеорним пилом блокує короткохвильову (синю) частину сонячного спектра, тому до землі проникатимуть, в основному, лише довгі червоні хвилі.
В історії Землі подібні локальні оптичні ефекти "кривавого неба" спостерігалися після катастрофічних вивержень вулканів (наприклад, Кракатау), коли попіл піднімався у верхні шари атмосфери. В есхатологічний День Господній цей ефект набуде планетарного масштабу за рахунок зіткнення з метеорно-астероїдним потоком з далекого космосу.
Фізична зміна кольору з блакитного на криваво-червоний служить одним із загадкових астрономічних знамень у книзі пророка Йоіла ("кров" у вірші 2:30). Апостол Петро називає небосхил останніх днів існування цього род, як «небо, охоплене полум’ям» (2Пет.3:12), Павло - «полум'яний вогонь» (2Фес.1:8).
У фізичній оптиці атмосфери цей феномен чітко окреслюється теорією розсіювання світла на аерозольних частинках (таз зване, "розсіювання Мі"). На відміну від звичайного релеївського розсіювання, яке робить небо блакитним, наповнення мезосфери та стратосфери дрібнодисперсним силікатним та залізистим метеорним пилом блокує короткохвильову (синю) частину сонячного спектра, тому до землі проникатимуть, в основному, лише довгі червоні хвилі.
В історії Землі подібні локальні оптичні ефекти "кривавого неба" спостерігалися після катастрофічних вивержень вулканів (наприклад, Кракатау), коли попіл піднімався у верхні шари атмосфери. В есхатологічний День Господній цей ефект набуде планетарного масштабу за рахунок зіткнення з метеорно-астероїдним потоком з далекого космосу.
Фізична зміна кольору з блакитного на криваво-червоний служить одним із загадкових астрономічних знамень у книзі пророка Йоіла ("кров" у вірші 2:30). Апостол Петро називає небосхил останніх днів існування цього род, як «небо, охоплене полум’ям» (2Пет.3:12), Павло - «полум'яний вогонь» (2Фес.1:8).
Отже, у межах запропонованої реконструкції майбутніх подій, біблійні образи можуть бути співвіднесені з природними явищами, які сучасна наука характеризує власною термінологією. У цьому випадку:
образ уст або ніздрів Бога, що вивергають вогонь – у сучасній астрономії може бути співвіднесений із геометричним центром радіанта метеорного шторму;
образ вогняного вугілля, стріл та списів – із процессами абляції та іонізації метеорів та болідів у щільних шарах атмосфери.
образ кривавого неба або неба у полум'ї – з аерозольним розсіювання світла на частинках метеорного пилу.
15. Схованка, стріли, сагайдак
Ще один біблійний опис Богоявлення, викладений поетичною мовою алегорій, але з використанням зрозумілих для того часу понять, термінів й образів, міститься у третьому розділі книги Аввакума.
«Бог йде від Темана, Святий – від гори Паран. Небеса покриті Його величчю, а Його славою наповнена земля. Сяйво (блиск) від Нього – як сонячне світло (як світло зорі); а з Його рук виходять промені (буквально, "роги"), – там таємниця (схованка) Його (слави!) сили» (Аввакума, 3:3, 4 і далі).
«При сяйві Твоїх блискавичних стріл,– при світлі (сяйві) Твого сяючого списа (списів) сонце й місяць ("втратили свій блиск, перестали світити, бачачи яскраві спалахи", пер. [Л.26]) застигли (зупинились) на місці» (Аввакума, 3:11 і далі).
«При сяйві Твоїх блискавичних стріл,– при світлі (сяйві) Твого сяючого списа (списів) сонце й місяць ("втратили свій блиск, перестали світити, бачачи яскраві спалахи", пер. [Л.26]) застигли (зупинились) на місці» (Аввакума, 3:11 і далі).
Під час читання цих віршів (3:3-19) та інших текстів про День Господній, як старозавітніх, так новозавітніх, у нас складається стійке враження, що мова йде про одне й те саме диво,– Друге пришестя Месії. Усі ці тексти, незважаючи на відмінності в лексиці, збігаються в головному, не суперечать один одному в деталях і взаємно доповнюють один одного.
Наприклад, Аввакум наводить важливе доповнення, котре стосується згаданих раніше особливих стріл і списів Всемогутнього; стріли Його сяють, а списи – випромінюють світло (Авв.3:11). Пророк сприймає їх не як блискавки, подібно до Захарії (Зах.9:14) і Христа (Лк.17:24, грецьке "astrape" означає "сяйво", а не електричний іскровий розряд в атмосфері під час грози).
Канали атмосферної блискавки зазвичай мають ламану, розгалужену форму з численними зигзагоподібними відгалуженнями. Натомість вогняні стріли, списи й дротики нагадують майже ідеальні прямі лінії. Цей опис добре узгоджується з суто прямолінійними слідами метеорних тіл, які спалахнули в атмосфері, малих (стріли, дротики; рис.3) та великих (списи болідів; рис.4, 5).
Яскраві прямолінійні треки провидець називає променями, тоді як темний отвір радіанта – схованкою сили (слави) Божої: «з Його рук виходять промені (буквально, "роги"),– там таємниця (схованка) Його (слави!) сили» (Аввакума, 3:4, б).
Варто звернути особливу увагу на це унікальне порівняння. Давній семітський образ "рогів" (євр. קַרְנַיִם — karnaim) напрочуд точно передає динамічну геометрію радіанта, з єдиного центру якого в усі боки візуально стрімко розходяться й подовжуються гострі вузькі треки метеорних тіл.
Світло цього дивовижного небесного знамення ("нічного сонця") пророк називає величчю Бога. «Сяйво Його – як світло зорі» (вірш 4, пер. [Л.38]), що покриває небеса, це слава Яхве Елохім, котра наповнює землю (ст.3:3, б).
Ця незвичайна "зоря" охопить весь небозвід, витрусить «всіх нечестивих з укриттів їх» (Йова, 38:13, пер. [Л.26]). Єремія порівнює темний отвір радіанта з темним круглим входом у гробницю (Єремії, 5:16, «Стріли їх - відчинена гробниця», пер. [Л.37]).
Він фіксує дивовижний візуальний ефект та ототожнює цей астрономічний знак на небі з відкритим циліндричним футляром для смертоносних стріл: «Сагайдак його – як відкрита могила» (5:16, пер. [Л.35, Л.38]). Древній круглий сагайдак, з отвору якого одна за одною вилітають стріли, став напрочуд влучним образом для опису есхатологічного радіанта, що безперервно породжує вогняні стріли-треки.
Наприклад, Аввакум наводить важливе доповнення, котре стосується згаданих раніше особливих стріл і списів Всемогутнього; стріли Його сяють, а списи – випромінюють світло (Авв.3:11). Пророк сприймає їх не як блискавки, подібно до Захарії (Зах.9:14) і Христа (Лк.17:24, грецьке "astrape" означає "сяйво", а не електричний іскровий розряд в атмосфері під час грози).
Канали атмосферної блискавки зазвичай мають ламану, розгалужену форму з численними зигзагоподібними відгалуженнями. Натомість вогняні стріли, списи й дротики нагадують майже ідеальні прямі лінії. Цей опис добре узгоджується з суто прямолінійними слідами метеорних тіл, які спалахнули в атмосфері, малих (стріли, дротики; рис.3) та великих (списи болідів; рис.4, 5).
Яскраві прямолінійні треки провидець називає променями, тоді як темний отвір радіанта – схованкою сили (слави) Божої: «з Його рук виходять промені (буквально, "роги"),– там таємниця (схованка) Його (слави!) сили» (Аввакума, 3:4, б).
Варто звернути особливу увагу на це унікальне порівняння. Давній семітський образ "рогів" (євр. קַרְנַיִם — karnaim) напрочуд точно передає динамічну геометрію радіанта, з єдиного центру якого в усі боки візуально стрімко розходяться й подовжуються гострі вузькі треки метеорних тіл.
Світло цього дивовижного небесного знамення ("нічного сонця") пророк називає величчю Бога. «Сяйво Його – як світло зорі» (вірш 4, пер. [Л.38]), що покриває небеса, це слава Яхве Елохім, котра наповнює землю (ст.3:3, б).
Ця незвичайна "зоря" охопить весь небозвід, витрусить «всіх нечестивих з укриттів їх» (Йова, 38:13, пер. [Л.26]). Єремія порівнює темний отвір радіанта з темним круглим входом у гробницю (Єремії, 5:16, «Стріли їх - відчинена гробниця», пер. [Л.37]).
Він фіксує дивовижний візуальний ефект та ототожнює цей астрономічний знак на небі з відкритим циліндричним футляром для смертоносних стріл: «Сагайдак його – як відкрита могила» (5:16, пер. [Л.35, Л.38]). Древній круглий сагайдак, з отвору якого одна за одною вилітають стріли, став напрочуд влучним образом для опису есхатологічного радіанта, що безперервно породжує вогняні стріли-треки.
16. Дивний блиск
У вустах Аввакума, слова "світло", "велич", "слава" (євр. kāḇôḏ ) вживаються як близькі за значенням поняття, оскільки слава "означає сліпуче сяйво, що знаменує присутність Бога" [Л.6, стор. 70; Л.26, стор. 68].
Месопотамські боги "являли свою могутність за допомогою telammu, небесного сяйва" [Л.28, стор. 122]. Тому невипадковим є порівняння пророком слави Адоная з блиском, «як сонячне світло» (Аввакума, 3:4), точніше «як світло зорі" (пер. [Л.38]). Таке порівняння виглядає логічним, якщо припустити, що потужний радіант, знаряддя Боже, інтенсивно випромінює промені (на євр. мові, буквально, "роги") як сонце.
Зазначений феномен можна назвати прихованим світилом нічного неба, «схованою Його сили» або Його поглядом (вірші 4, 6; давні вірили, око випромінює світло). Якщо ця гіпотеза правильна, виникає природне запитання: чому Аввакум говорить: «Бог йде від Темана, Святий – від гори Паран»? Адже вони знаходяться на півдні від Ізраїлю, тоді як отвір, що випускає промені, спочатку виникає в північній частині неба.
Месопотамські боги "являли свою могутність за допомогою telammu, небесного сяйва" [Л.28, стор. 122]. Тому невипадковим є порівняння пророком слави Адоная з блиском, «як сонячне світло» (Аввакума, 3:4), точніше «як світло зорі" (пер. [Л.38]). Таке порівняння виглядає логічним, якщо припустити, що потужний радіант, знаряддя Боже, інтенсивно випромінює промені (на євр. мові, буквально, "роги") як сонце.
Зазначений феномен можна назвати прихованим світилом нічного неба, «схованою Його сили» або Його поглядом (вірші 4, 6; давні вірили, око випромінює світло). Якщо ця гіпотеза правильна, виникає природне запитання: чому Аввакум говорить: «Бог йде від Темана, Святий – від гори Паран»? Адже вони знаходяться на півдні від Ізраїлю, тоді як отвір, що випускає промені, спочатку виникає в північній частині неба.
Ймовірно, Аввакум говорить не про слабкий вечірній радіант низько над горизонтом, але про кульмінацію
"схованки Його сили" рано вранці через переміщення знамення в південну частину неба. У цей момент, внаслідок сяйва блискучих списів Ель Шаддая та літаючих стріл Його, не видно як заходить Місяць, або сходить Сонце. Таким чином, уявне географічне протиріччя між "північним" виникненням знамення та його "південною" кульмінацією знімається законами астрономії.
Перед нами постає не суперечність між передбаченнями, а послідовна хронологічна фіксація єдиного процесу. Динамічний есхатологічний метеорний шторм, розпочавшись під покровом ночі на півночі (в сузір'ї Цефей), внаслідок осьового обертання Землі, зміщується на південь вранці, що абсолютно точно відобразили у своїх видіннях різні біблійні пророки.
Розгляньмо ще одне цікаве спостереження Аввакума, який стверджує: «Сонце й місяць застигли на місці» (Авв.3:11). У Масорецькому тексті це звучить як "зупинилися в обителі своїй", що в сучасних перекладах тлумачиться як втрата ними блиску на тлі потужного сяйва. Приміром. "Місяць і сонце втратили свій блиск, перестали світити», у перекладі [Л.26].
Це незвичайне, а для сучасного читача майже неймовірне пророцтво, можна пояснити поєднанням двох добре відомих природних оптичних явищ . Атмосферна рефракція поблизу горизонту на короткий час створює враження, що Сонце й Місяць ніби затрималися або "застигли" на небосхилі.
Одночасно потужне засвічення атмосфери безперервними спалахами численних метеорів могло настільки зменшити їхній видимий контраст, що Сонце й Місяць візуально могли здаватися такими, котрі "втратили свій блиск" або навіть "перестали світити", як передають деякі сучасні переклади.
Повернемось до слів пророка: «з Його рук виходять промені (буквально, "роги"),– там таємниця (схованка)
Його сили» (Аввакума, 3:4). На відміну від сонячних променів, метеорні треки безперервно виникають і згасають, але при високій інтенсивності потоку їх загальна просторова картина залишається майже незмінною. Для спостерігача вона виглядає як велике колесо на небі, від центра якого в усі боки безупинно "обертаються" світлові спиці.
Саме така незвичайна геометрія могла стати основою давнього символу небесного колеса, який був добре відомий народам Стародавнього Близького Сходу і використовувався біблійними авторами як символ Божої присутності та Його могутності.
Тому астрономічний знак з великим числом ZHR (годинна інтенсивність зенітального випромінювання) мимоволі нагадувала пророку Аввакуму спиці бойової залізної колісниці, що інтенсивно обертаються [Л.28, стор. 254]. У Новоєгипетському царстві їх робили металевими, озброюючи колісничих луками зі стрілами, дротиками, списами.
Можливо зі згаданої причини, водночас через великі розміри і переміщення по небу, Ісая використовує образ небесного знамення як колісниці Яхве, оскільки вона, разом із колесом, служили широко поширеними астральними символами.
«Бо ось гряде ГОСПОДЬ у вогні, а Його колісниці (у Масорі, "колісниця") – наче вихор, щоб дати волю Своєму гніву і виконати Свою погрозу в полум’ї вогню» (Ісаї, 66:15; Мал.4:1). "Пророки Ісая та Малахія ототожнюють вогонь з другим пришестям Христа" [Л.29, стор. 73]).
17. Світильник Бога та Його обличчя
У Біблії використовуються й інші біблійні образи та найменування цього таємничого небесного знамення, що вражає уяву,– грандіозної, жахливої, зримої присутності Творця всесвіту. Зокрема, Софонія так розповідає про Його відвідування Єрусалима «Удень гніву ... день темряви і мороку» (Соф.1:15).«У той час Я обшукаю Єрусалим зі світильником і покараю (самовдоволених) мужів, котрі закостеніли над помутнілими осадами вина в чашах і вважають: Господь не робить (зробити не може) ні доброго, ні злого» (Соф.1:12).
Тут використаний образ людей, які "задубіли на дріжджах своїх" (пер. Івана Огієнка), іншими словами, стали самовдоволеними й байдужими до всього. Тому Всемогутній вчинить аналогічно стародавньому єврейському звичаю. Вночі, напередодні весняного свята Великодня, глава сім'ї, тримаючи світильник, обходив свою оселю, щоб переконатися, чи видалені всі дріжджі (закваска) з дому (Вихід, 12:19).
Все ж грандіозні масштаби події (Соф.1:2-4, 12, 16-18) наштовхують на думку, що пророк має на увазі незвичайний світильник (радіант), який належить Самому Елоах. Протягом темної ночі він освітлює все місто (вірш 12).
Іоанн бачить тих, хто сховався в печерах й гірських ущелинах та волає до скель і каміння: «Упадіть (обрушіться)
на нас і сховайте нас від обличчя ( євр. "פָּנִים",– panim) Того, Хто сидить на престолі, та від гнів у Агнця»
(Об'явлення, 6:15, 16).
В іншій ситуації апостол, перебуваючи в Дусі, сам бачить Всевишнього. Того, хто тримає 7 зірок, він порівнює з яскраво сяючим світилом, «обличчя Його – мов сонце, що сяє у своїй силі» (1:16, "Весь образ Його немов палюче сонце в зеніті", пер. [Л.35]).
Таким чином, у цьому контексті пророчий зворот "обличчя Боже" може стосуватися того самого загадкового небесного феномену знамення на небі (Мт.24:30), котрий засліплюватиме землю подібно до палючого полудневого світила в зеніті (Об'явл.1:16).
Від божественного образу виходить світло, подібно як у псалмі Давида, «Його сліпуче сяйво розривало хмари»
(Псалми, 18:13, пер. [Л.26]). За близькосхідною традицією це вважалося небезпечним для людини [Л.27, стор. 613].
Тому в паралельних віршах, «ввійди у скелю й сховайся в землю зі страху перед ГОСПОДОМ і від слави (через блиск) Його могутності» (Ісаї, 2:10; 19, 21). Вирази: "страх перед Господом", "слава" та "блиск Його могутності" також можуть означати те саме разюче небесне явище – грізний радіант, очевидно викликаний Божим Провидінням.
Це приголомшливе астрономічне явище, в іншому розділі, Ісая називає розірваними (прорваними) небесами, обличчям Йахве (тут використано синекдоху – стилістична фігуру, яка полягає у вживанні назви частини замість цілого). Від лиця Його тануть гори, опадають пагорби і тремтять народи, коли Він зійде з неба (64:1, 2; Авв.3:3-6, Наум.1:5).
18. Велика давильня
Ще одна назва незвичайної "схованки сили" Божої, використаної апостолом Іоанном, є образ «великої давильні (точила) Божого гніву " (Об'явлення, 14:19) або «давильні лютого гніву Бога Вседержителя» (19:15).
За старих часів точилом називалася яма (Іс.5:2, Мт.21:33), вирубана в скельній породі або викопана в землі і обкладена камінням з глиною. У ямі ногами топтали виноград, щоб вичавити з нього сік [Л.27, 29]. "Червоний сік витікав через отвори в судини" [Л.36], "в сюрреалістичному баченні з точила струмує кров замість вина (Об.14:20)" [Л.27, стор. 1213].
Грізний крик виноградарів, які топчуть виноград, Єремія уподібнює сильному голосу з небес у день суду над народами. «ГОСПОДЬ загримить з висоти ... потужно (страшно) загримить (проти всіх, хто живе на землі)» (Єремії, 25:30, у сучасних фізичних термінах,– з висоти обрушиться акустична ударна хвиля).
Пролунає "грім" (пер. [Л.35]) і "гуркіт" [Л.37], точніше, "гул" (Масора) пронесеться по всій планеті (вірш 31). Миттєво підніметься великий вихор-гіперураган, «велика (страшна) буря від (самого) краю землі» (пер. [Л.35]); неймовірне лихо піде від однієї країни до іншої (25:32).
Сцену з архаїчною давильнею знаходимо у старозавітного пророка, в зв'язку зі сповненим жаху приходом Небесного Воїна в "день помсти" (Ісаї, 63:1-6).
За старих часів точилом називалася яма (Іс.5:2, Мт.21:33), вирубана в скельній породі або викопана в землі і обкладена камінням з глиною. У ямі ногами топтали виноград, щоб вичавити з нього сік [Л.27, 29]. "Червоний сік витікав через отвори в судини" [Л.36], "в сюрреалістичному баченні з точила струмує кров замість вина (Об.14:20)" [Л.27, стор. 1213].
Грізний крик виноградарів, які топчуть виноград, Єремія уподібнює сильному голосу з небес у день суду над народами. «ГОСПОДЬ загримить з висоти ... потужно (страшно) загримить (проти всіх, хто живе на землі)» (Єремії, 25:30, у сучасних фізичних термінах,– з висоти обрушиться акустична ударна хвиля).
Пролунає "грім" (пер. [Л.35]) і "гуркіт" [Л.37], точніше, "гул" (Масора) пронесеться по всій планеті (вірш 31). Миттєво підніметься великий вихор-гіперураган, «велика (страшна) буря від (самого) краю землі» (пер. [Л.35]); неймовірне лихо піде від однієї країни до іншої (25:32).
Сцену з архаїчною давильнею знаходимо у старозавітного пророка, в зв'язку зі сповненим жаху приходом Небесного Воїна в "день помсти" (Ісаї, 63:1-6).
«А чому Твої шати (одежа) червоні (червоного кольору)? Чому Твій одяг такий як у того, хто топче в чавилі (точилі) виноград? ... Я топтав їх (народи) у Своєму обуренні (гніві, люті), так що їхній сік (кров) бризкав на Мої шати. Таким чином весь Мій одяг Я заплямував …» (у дужках, уточнення з інших перекладів).
Не слід буквально трактувати шокуючий образ розчавлених народів, як виноград під ногами тупцюючого ("слово нецах означає як "кров, так і "сік винограду" [Л.38, стор. 1088]).
Не слід буквально трактувати шокуючий образ розчавлених народів, як виноград під ногами тупцюючого ("слово нецах означає як "кров, так і "сік винограду" [Л.38, стор. 1088]).
Насправді за апокаліптичне "чавило" гніву Божого, Іоанн та Ісая приймають есхатологічний радіант (мал. 6) – образний "отвір" чи "яма" у небі. Метеорні треки, які стрімко вириваються з цього центру, подібні до радіальних бризок виноградного соку, а багряний від пилу небосхил пророки уподібнюють пурпуровим шатам Небесного Воїна, забарвленим кров'ю.
Отже, проведене дослідження Біблії дозволяє припустити, що духовною ознакою повернення Господа Ісуса Христа є завершення проповіді Євангелія наступаючого Месіанського Царства. Фізичним знаменням, згідно із запропонованою в цьому дослідженні інтерпретацією, стане грандіозний, унікальний у своїй природі, потужний нічний радіант, подібний до яскравого сонця в зеніті.
У ті дні будуть плакати зорі, небозвід сповістить правду про Бога, кожен побачить славу Його ... і збентежаться ті, хто поклоняється ідолам своїм (Псалми, 96:3-6). Ось чому не можна всі надії покладати на людину, все, створене нею, розсиплеться.
Шлях до істини, який спирається лише на емпіричне наукове пізнання, часто буває довгим, адже проходить через численні спроби й помилки. Натомість той, хто уважно слухає Господа, приймає істину через одкровення, тому цей шлях виявляється значно коротшим.
Отже, проведене дослідження Біблії дозволяє припустити, що духовною ознакою повернення Господа Ісуса Христа є завершення проповіді Євангелія наступаючого Месіанського Царства. Фізичним знаменням, згідно із запропонованою в цьому дослідженні інтерпретацією, стане грандіозний, унікальний у своїй природі, потужний нічний радіант, подібний до яскравого сонця в зеніті.
У ті дні будуть плакати зорі, небозвід сповістить правду про Бога, кожен побачить славу Його ... і збентежаться ті, хто поклоняється ідолам своїм (Псалми, 96:3-6). Ось чому не можна всі надії покладати на людину, все, створене нею, розсиплеться.
Шлях до істини, який спирається лише на емпіричне наукове пізнання, часто буває довгим, адже проходить через численні спроби й помилки. Натомість той, хто уважно слухає Господа, приймає істину через одкровення, тому цей шлях виявляється значно коротшим.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Біблійний культурно-історичний коментар. Частина 2. Новий Заповіт. - СПб.: Мірт, 2005. - 733 с.
2. Ллойд-Джонс М. Церква і останній час.- Харків: Д.Ф.Ткаченка, 2001.-208 с.
3. Кузнєцова В.М. Євангеліє від Матвія. Коментар. - М: ОПУ ім. А.Меня, 2002. - 568 с.
4. Паш Р. Друге пришестя Ісуса Христа. - Gummersbach, Місія Вісник світу, 1995. - 287 с.
5. Вуд Леон Дж. Біблія та події майбутнього: Огляд подій останніх днів. - СПб.: Біблія для всіх, 2006. - 213 с.
6. Кузнєцова В.М. Євангеліє від Луки. Коментар. - М: ОПУ ім. А.Меня, 2004. - 556 с.
7. Рінекер Ф., Майєр Г. Біблійна енциклопедія Брокгауза.- Кременчук: Християнська зоря, 1999.- 1088 с.
8. Янгрен П. Знамення: Київ: Варух, 1998. 192 с.
9. Стерн Д. Коментар до Єврейського Нового Заповіту. - М.: НП "Сілоам", 2004.-1 156 с.
2. Ллойд-Джонс М. Церква і останній час.- Харків: Д.Ф.Ткаченка, 2001.-208 с.
3. Кузнєцова В.М. Євангеліє від Матвія. Коментар. - М: ОПУ ім. А.Меня, 2002. - 568 с.
4. Паш Р. Друге пришестя Ісуса Христа. - Gummersbach, Місія Вісник світу, 1995. - 287 с.
5. Вуд Леон Дж. Біблія та події майбутнього: Огляд подій останніх днів. - СПб.: Біблія для всіх, 2006. - 213 с.
6. Кузнєцова В.М. Євангеліє від Луки. Коментар. - М: ОПУ ім. А.Меня, 2004. - 556 с.
7. Рінекер Ф., Майєр Г. Біблійна енциклопедія Брокгауза.- Кременчук: Християнська зоря, 1999.- 1088 с.
8. Янгрен П. Знамення: Київ: Варух, 1998. 192 с.
9. Стерн Д. Коментар до Єврейського Нового Заповіту. - М.: НП "Сілоам", 2004.-1 156 с.
10. Джон Ф. Мак-Артур, молодший. Тлумачення книг Нового Завіту. Євангеліє від Матвія, 24-28.- Мінськ: Слов'янське Євангельське товариство, 2008. - 410 с.
11. Макдональд У. Біблійні коментарі для християн. Новий Заповіт. - Bielefeld: CLV, 2000. - 1467с.
12. Тлумачення чотирьох Євангелій та Книги діянь Апостолів. – Біблійна кафедра. – Київ: Демос, 1994.
13. Тлумачна Біблія. За ред. Лопухіна О.П. Том 3: Новий Заповіт. 2-ге видання.- Стокгольм: Інститут перекладу Біблії, 1987.- 612 с.
14. Проп. Іван Барчук. Пояснення чотирьох Євангелій. Т. 2.- Київ: Дорога правди, 1993.- 618с.
15. Канатуш В.Я. Таємниці Апокаліпсису. - Мінськ: Церква Пробудження, 1993. - 168 с.
16. Музичко І.В. Світло одкровення. - Торонто, 1995. - 224 с.
17. Роберт Ван Кампен. Про захоплення церкви – легко і доступно.-М.: Триада, 2000.-232с.
18. Джордж А. Майлз. Схеми пророцтв. - Київ-Одеса: ВСМ, 1995. - 50 с.
19. Лахей Т., Дженкінс Д. Це може статися сьогодні. - СПб.: Біблія для всіх, 2005. - 248с.
20. Щедровицький Д.В. Введення в Старий Завіт. - М.: Теревінф, 2001.
21. Клеон Л. Роджерс-мл., Клеон Роджерс III. Новий лінгвістичний та екзегетичний ключ до грецького тексту Нового Заповіту. - М.: Біблія для всіх, 2001. - 1008.
22. Карєв А.В., Міцкевич А.І., Попов В.А. Екзегетика.- СПб.: Біблія всім, 1997.- 208 с.
23. Кліффорд П. Останнім часом. - СПб.: Мірт, 2000. - 219 с.
24. Біблія. - М.: Російське біблійне суспільство, 1998. - 1376 с.
25. Біблійна енциклопедія. - М.: Російське біблійне суспільство, 1996. - 352 с.
26. Біблія. Сучасний переклад Біблійних текстів. - М.: World Bible Translation Center, 2002. - 1150 с.
27. Словник біблійних образів. – СПб.: Біблія для всіх, 2016. – 1 423 с.
28. Біблійний культурно-історичний коментар. Частина 1. Старий Заповіт.- СПб.: Мірт, 2003. - 984с.29.
11. Макдональд У. Біблійні коментарі для християн. Новий Заповіт. - Bielefeld: CLV, 2000. - 1467с.
12. Тлумачення чотирьох Євангелій та Книги діянь Апостолів. – Біблійна кафедра. – Київ: Демос, 1994.
13. Тлумачна Біблія. За ред. Лопухіна О.П. Том 3: Новий Заповіт. 2-ге видання.- Стокгольм: Інститут перекладу Біблії, 1987.- 612 с.
14. Проп. Іван Барчук. Пояснення чотирьох Євангелій. Т. 2.- Київ: Дорога правди, 1993.- 618с.
15. Канатуш В.Я. Таємниці Апокаліпсису. - Мінськ: Церква Пробудження, 1993. - 168 с.
16. Музичко І.В. Світло одкровення. - Торонто, 1995. - 224 с.
17. Роберт Ван Кампен. Про захоплення церкви – легко і доступно.-М.: Триада, 2000.-232с.
18. Джордж А. Майлз. Схеми пророцтв. - Київ-Одеса: ВСМ, 1995. - 50 с.
19. Лахей Т., Дженкінс Д. Це може статися сьогодні. - СПб.: Біблія для всіх, 2005. - 248с.
20. Щедровицький Д.В. Введення в Старий Завіт. - М.: Теревінф, 2001.
21. Клеон Л. Роджерс-мл., Клеон Роджерс III. Новий лінгвістичний та екзегетичний ключ до грецького тексту Нового Заповіту. - М.: Біблія для всіх, 2001. - 1008.
22. Карєв А.В., Міцкевич А.І., Попов В.А. Екзегетика.- СПб.: Біблія всім, 1997.- 208 с.
23. Кліффорд П. Останнім часом. - СПб.: Мірт, 2000. - 219 с.
24. Біблія. - М.: Російське біблійне суспільство, 1998. - 1376 с.
25. Біблійна енциклопедія. - М.: Російське біблійне суспільство, 1996. - 352 с.
26. Біблія. Сучасний переклад Біблійних текстів. - М.: World Bible Translation Center, 2002. - 1150 с.
27. Словник біблійних образів. – СПб.: Біблія для всіх, 2016. – 1 423 с.
28. Біблійний культурно-історичний коментар. Частина 1. Старий Заповіт.- СПб.: Мірт, 2003. - 984с.29.
29. Тлумачення новозавітних послань та Книги Одкровення. Гол. ред. Харчлаа. - Seligenstadt: Християнське видавництво, 1990. - 598 с.
30. Тлумачення Старозаповітних Книг. Від Книги Ісаї за Книгою Малахії. - Ашфорд: Слов'янське Місіонерське Видавництво, 1996. - 602 с.
31. Джон Ф. Мак-Артур. Друге пришестя: ознаки повернення Христа та кончини століття. - West Sacramento: Grace Publisching International, 2007. - 358 с.
32. Новий біблійний словник: в 2-х частинах. Ч.2. Біблійні реалії. - СПб.: Мірт, 2001. - 1014 с.
33. Рей Стедмен. Подорож по Біблії / Детальний путівник по всій Біблії. - USA: Word Wide Printing, 2005. - 704 с.
34. Дудник А.В. Тлумачення на книгу Одкровення Іоанна Богослова. - Харцизьк: Світло, 2012. - 975 с.
35. Біблія. Книги Святого Письма Старого та Нового Заповіту, канонічні. Сучасний російський переклад. - М.: Російське біблійне суспільство, 2011. - 1408 с.
36. Великий біблійний словник. - СПб.: Біблія для всіх, 2005. - 1503 с.
37. Біблія. Новий переклад російською мовою. - United Kingdom, Carlisle: Biblica Europe, 2011. - 1 185 с.
38. Біблія. Книги Святого Письма Старого та Нового Завіту в сучасному російському перекладі. - М.: Видавництво ББІ, 2015. - 1856 с.
39. Дерек Т. Ісая.- Мінськ: Поліграфкомбінат ім. Я.Коласа, 2013. – 400 с.
40. Прокопенко О.В. Вісники Царства: Богослов'я старозавітних пророків. – Харків: Глобус, 2016. – 414 с.
41. Сарфаті Дж. Д. Хроніка початку. – Київ: Книгоноша, 2018. – 864 с.
30. Тлумачення Старозаповітних Книг. Від Книги Ісаї за Книгою Малахії. - Ашфорд: Слов'янське Місіонерське Видавництво, 1996. - 602 с.
31. Джон Ф. Мак-Артур. Друге пришестя: ознаки повернення Христа та кончини століття. - West Sacramento: Grace Publisching International, 2007. - 358 с.
32. Новий біблійний словник: в 2-х частинах. Ч.2. Біблійні реалії. - СПб.: Мірт, 2001. - 1014 с.
33. Рей Стедмен. Подорож по Біблії / Детальний путівник по всій Біблії. - USA: Word Wide Printing, 2005. - 704 с.
34. Дудник А.В. Тлумачення на книгу Одкровення Іоанна Богослова. - Харцизьк: Світло, 2012. - 975 с.
35. Біблія. Книги Святого Письма Старого та Нового Заповіту, канонічні. Сучасний російський переклад. - М.: Російське біблійне суспільство, 2011. - 1408 с.
36. Великий біблійний словник. - СПб.: Біблія для всіх, 2005. - 1503 с.
37. Біблія. Новий переклад російською мовою. - United Kingdom, Carlisle: Biblica Europe, 2011. - 1 185 с.
38. Біблія. Книги Святого Письма Старого та Нового Завіту в сучасному російському перекладі. - М.: Видавництво ББІ, 2015. - 1856 с.
39. Дерек Т. Ісая.- Мінськ: Поліграфкомбінат ім. Я.Коласа, 2013. – 400 с.
40. Прокопенко О.В. Вісники Царства: Богослов'я старозавітних пророків. – Харків: Глобус, 2016. – 414 с.
41. Сарфаті Дж. Д. Хроніка початку. – Київ: Книгоноша, 2018. – 864 с.